Грішний і каюсь: усе, що навіть непрямо стосується проституції та секс-бізнесу, вашого автора надзвичайно (якщо не сказати - хворобливо) цікавить. Зокрема, ще з часів перших публікацій про проституцію в СРСР почав вирізати такі статті з газет і журналів та складати до спеціальної теки. А домашня бібліотека ще 1991 року поповнилася дослідженням «Проституция и преступность», випущеним московським видавництвом «Юридическая література».

Звісно, не раз перечитані, навіть вивчені напам'ять оповідання Гі де Мопассана «Пишка» та «Одіссея повії», а твори Купріна «Яма» та Куніна «Інтердівчинка» старанно законспектовані. Останнє за часом придбання - дослідження українського автора Антона Шаповала «Історія проституції від Вавілону до Амстердаму».

Цей невеличкий пролог мусить пояснити, чому 27 травня ваш автор із нетерпінням чекав чергового випуску програми «Гроші» в ефірі «1+1». Адже анонси його будувалися на сенсаційному розслідуванні, фактично ініційованому журналістами «Грошей» та проведеному ними разом зі спецслужбами держави Ізраїль. Саме туди вирушила під прикриттям журналістка Ярослава Коба, погодившись на пропозицію працювати в секс-індустрії, яку вона знайшла в інтернеті. До речі, навряд чи знайдеться в нашій країні людина, котра дотепер не знала, що в мережі десятки, якщо не сотні подібних пропозицій, доступ до них цілком відкритий і українські дівчата йдуть на них переважно із доброї волі.

Отже, хто б і як би голосно не волав про сексуальне рабство, насправді продавати своє тіло десять раз на добу чи ні - вирішують самі жінки. Причому - не завжди досягнувши повноліття. Напевне десь трапляються випадки, коли голомозі бойовики, наприклад, «антифашисти» з Білої Церкви, ловлять на вулицях дівчат, затягують у машину, везуть сутенерам. А ті контрабандними стежками доставляють нещасних до підпільних борделів Косова чи того ж таки Ізраїлю.

Власне, активна фаза загарбання невинних наївних дівчат у сексуальне рабство припала на повоєнні часи, й то лише в межах міста Москва. Хтось знає, а комусь нагадаю моторошні історії про те, як на замовлення лиховісного шефа НКВД Лаврентія Берії чекісти виловлювали на нічних московських вулицях жінок та доставляли на шкіряну канапу свого начальника.

Такий контекст, як на мене, потрібен, аби, жодним чином не поставивши під сумнів професійність роботи, зробленої українськими журналістами, нагадати: для реалізації подібних проектів потрібні лише кураж добровольця, бюджет на відрядження, дотримання конспірації та канали виходу на правоохоронців, котрі прикриють та втрутяться в критичний момент. Що й спрацювало, коли операція «Грошей», не встигнувши початися, швидко згорнулася. Справа в тому, що сутенер, із яким Ярослава вела переговори кілька тижнів і який зустрів її в аеропорту Тель-Авіва, відразу, з перших хвилин знайомства, запалився хтивістю й захотів перевірити нову підопічну на, так би мовити, профпридатність. Журналістка подала сигнал тривоги, поліція затримала ґвалтівника, заразом накривши розгалужену мережу торгівлі людьми.

Ця частина згаданого випуску «Грошей», попри швидке завершення історії, котра розвивалася довго й могла стати ще цікавішою, аби наша героїня опинилася в борделі, справді була зроблена фахово й динамічно. Перегляд нагадував трилер, трансльований у режимі реального часу. Проте, вітаючи колег із успішним завершенням ризикованої операції та визнаючи - експеримент удався, залишив для себе за межами сюжету низку питань, відповідь на які напевне зависне в повітрі.

Почати тут хочеться, вибачте за тавтологію, з початку. Цей випуск програми журналістських розслідувань «Гроші» відкрила історія про те, як народний депутат, один із лідерів опозиції та мільйонер Арсеній Яценюк святкував свій день народження. Ось його вітають у парламенті. Ось гості їдять. Ось оприлюднена інформація - опозиціонер витратив на це 50 тисяч гривень ($6 тисяч, прямо скажемо - скромно), а замість доларів у конвертах отримав книжки. Словом, цей сюжет, по-перше, мало нагадує формат розслідування, бо Яценюк не взяв ці гроші з каси взаємодопомоги, як депутат ВР, і взагалі це не вкрадені в народу тисячі, а по-друге - взагалі більше годиться для «Світських хронік» з Катею Осадчою.

Далі - історія дивних стосунків акордеоніста Яна Табачника та друзів його родини, котрі взялися будувати за гроші артиста елітний особняк, а потім кудись зникли, залишивши дім у плачевному стані. Журналісти встановили й довели: зі спірним будинком усе гаразд. Артисти Табачник та Недельська заявляють: там свинарник. А все це разом - знову світська хроніка, до того ж - із дуже неприємним душком, як «вічне» розлучення Сергія Власенка й Наталі Окунської.

Згаданий випуск «Грошей», як, зрештою, й попередні випуски був щедро наповнений ще й іншими сюжетами. І до честі авторів, ближче до кінця, тобто до анонсованого трилеру про боротьбу з торгівлею людьми, історії стояли до формату розслідування значно ближче, ніж день народження Яценюка чи перелік улюблених марок депутатських автівок.

Проте - й ось тут будьте уважні! - бажаного результату, тобто залучення правоохоронців і покарання винних, досягнуто лише (виділено мною. - А.К.) тоді, коли українські журналісти проводять свої ризиковані розслідування за межами рідної країни.

Звісно, ті ж самі «Гроші» можуть похвалитися аналогічною історією, яка мала чималий резонанс: виведення на чисту воду викладача НАУ, котра виявилася сутенеркою. Але для викриття секс-бізнесу в Києві та загалом в Україні не треба докладати навіть третини зусиль, котрі доклала мужня Ярослава Коба! Ось лише втішного результату не буде! Нікого не затримають. Тих, кого затримають - відпустять із вибаченнями, коли осяде піна скандалу, дівчат, що злили інформацію, тихцем випруть із вишу. А на їхні місця прийдуть інші. І що, знову розслідування по колу? «Всё опять повториться сначала», як співав наш земляк, уродженець українського міста Ніжина Марк Бернес?

Кожній людині, журналіст вона чи слюсар-наладчик, хочеться бачити результат власної роботи. Так, окремі розслідування «Грошей» та «Агентів впливу» НТН, причому не такі вже давні, стали підставою для порушення відразу трьох кримінальних справ по Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні №1: за фактом одержання хабара з боку медпрацівників, незаконного перебування особи в психіатричному закладі та спробі шахрайства. Але чомусь на пам'ять знову приходить не менш резонансна історія з сюжетом Лесі Штогрин про умови перебування людей у психлікарні, показаний ще за життя програми «За вікнами» в ефірі СТБ. Тоді здавалося - бомба вибухнула. Якісь перевірки та певні висновки після сюжету нібито робилися... Так, «Плюси» взяли під приціл зовсім інший лікувальний заклад. Але ж виявили там такі самі проблеми, що й Леся Штогрин - набагато раніше! Нездорова канитель, спричинена такими сюжетами в Україні, зовсім не означає, що винних буде покарано! Ці кримінальні справи, порушені після виступу журналістів, напевне, мають за кінцеву мету не воздати всім винуватцям за діяння їхні, а - пробачте за банальну реальність! - стануть приводом збити з винуватців хабарі.

І цих людей, і тих, про кого «Гроші» знімають інші сюжети (чоловік, котрий продав зброю неповнолітньому, депутат-рекетир, особи, котрі зробили «відкат» на скандальних не-італійських каштанах), належним чином покарано не буде. Так, журналісти не можуть і не мають законного права підміняти собою правоохоронні органи. Проте саме взаємодія з правоохоронцями Ізраїлю зробила команду «Грошей» переможцями, котрі взялися за ризиковану справу й досягли успіху.

Натомість аналогічна спроба контакту з вітчизняними ментами, котрі, за останніми даними, навряд чи довіряють самі собі, напевне, обернеться неприємностями для самих журналістів. Або, як варіант, просто буде марною: міліція наперед попередить тих же сутенерів про журналістську спецоперацію та ще й зробить за це невеличкий подарунок до червоної календарної дати.

Ось чому, радіючи з професійності колег, зокрема в благородній справі боротьби з торгівлею людьми та спробою загнуздати проституцію, я сумую з того приводу, що реального впливу на ситуацію в країні вони не мають, а за свої професійні якості запросто можуть дістати по голові від тих, хто повинен нас усіх охороняти.