Роздуми про новий героїко-патріотичний російський серіал «Страсті за Чапаєм» («Страсти по Чапаю»), котрий в день прем'єри на IСTV приніс «чоловічому» каналу групи Віктора Пінчука високі показники, можна й, мабуть, треба обмежити одним реченням: радянська пропаганда. Не російська - саме радянська, або, якщо вже так хочете, російська радянська. Від додавання слів суть не міняється. Адже саме Радянський Союз породив того Чапаєва, котрий із класичного фільму братів Васильєвих, створеного 1934 року, за три десятки років відтворився в найпопулярнішому та найпоширенішому циклі радянських же анекдотів.

Бо насправді, як нагадує колега Сергій Грабовський, ніякого Чапаєва не існувало. Був червоний командир Василь Чепаєв, про що, до речі, в 1990-ті роки російська преса писала дуже багато. Зокрема, ваш автор прочитав про Чепаєва як про реального прототипа кіношного Чапая в газеті «Совершенно секретно». Не було б у цьому нічого страшного, практика називати реальних людей для кіно та літератури трошки зміненими прізвищами досить поширена. Скажімо, у серіалі «Зірка епохи» героїню звуть Валентина Сєдова, а її чоловіка - Костянтин Семенов, хоча ні для кого не секрет, що це екранізація біографії актриси Валентини Сєрової та письменника Костянтина Сімонова.

Проте змінювати літери в прізвищах прийнятно, коли створюєш історію про реальних людей. Ми дуже мало, практично нічого не знаємо про реального Василя Чепаєва. Зате вулиці, сквери, колгоспи, бібліотеки та кінотеатри офіційно названі на честь міфу. Персонажа, котрий почасти є вигадкою письменника Дмитра Фурманова - теж героя анекдотів про Чапаєва та Петьку, почасти - найвдалішим та найживучішим, як показує час, кіноміфом ХХ століття.

Але називати іменем міфічного персонажа вулиці й колгоспи - це все одно, що назвати їх на честь Штірліца, поручика Ржевського чи якогось іншого Вовочки.

Зі зйомками багатосерійного байопіку така ж сама історія: мега-професіонал російської сценарної майстерності Едуард Володарський написав сценарій на основі статей «Вікіпедії», до того ж - значно поредагованих у бік реальності саме такої «історичної» постаті, як Василь Чапаєв. Причому на початку історії від відсилає тих, кому за тридцять, до її кінця, відомого всім, народженим у СРСР. Молодий Вася готовий переплисти річку та пірнає на заклад, а його дівчина боїться, що Чапай не випливе й потоне. Далі можна не дивитися: всі, кому треба, розуміють символізм прологу та його перегук із трагічним фіналом - Чапай потонув і не виплив.

Міф (чи героя анекдотів, як подивитися) втілює на екрані український актор Сергій Стрельников. Звісно, актори, особливо в нинішній час, ролей не обирають. Власне, сам Стрельников, коментуючи свою участь у стрічці, зазначив: хотів зіграти й зіграв саме такого героя, котрий не визначився в часі, постійно перебуває в сум'ятті, не завжди розуміє, як варто повести себе в надто неоднозначних ситуаціях, із яких складається будь-яка війна, особливо - громадянська. Проте актор, як би там не було, все ж таки грає не так, як хоче, й не так, як думає, а за сценарієм. Згідно якого Чапаєв прописаний не більше, не менше як аналог Че Гевари - вірний справі революції вічний революціонер.

Я абсолютно переконаний: українець Сергій Стрельников чудово й без моїх підказок знає про наслідки більшовицького перевороту 1917 року, названого революцією. Ці наслідки, цю більшовицьку спадщину ми відчуваємо досі, хоча СРСР накрився мідним тазом ось уже більше двох десятків років як. У «Пристрастях за Чапаєм» після тривалої та, на моє переконання, позитивної перерви в свідомість російських та заодно українських громадян повертається «білий» у якості кривавого ворога й «червоний» - у якості представника Світлої Сторони.

Де там адмірал Колчак, із яким, до речі, воювали чапайці? Над його трагедією плакали й українські глядачки, витираючи вологі очі на виході з кінозалу після перегляду «Адмірала». Все, Біла гвардія спеклася, від тайги до британських морів Червона армія знову сильніша за всіх! Терор, насильство, розстріли без суду та слідства - про все це можна забути, це вигадки проплачених світовим капіталом «ліберастів». Бо насправді наш герой - Чапай.

Між іншим, не лише пан Грабовський нагадує про повільну, але впевнену реабілітацію Сталіна й сталінізму в нинішній російській масовій культурі, до якої, поза сумнівом, належать телесеріали. В цьому плані «Пристрасті за Чапаєм» зробили певний крок уперед. Самого Сталіна там, звісно, немає. Зате в кількох серіях з'являється військовий нарком Лев Троцький. І показано цей, на відміну від Чапаєва, реальний історичний персонаж точно в форматі «Короткого курсу ВКП(б)».

Ставши головним політичним та особистим опонентом Сталіна (не побоюся аналогії - кимось на кшталт Тимошенко для Януковича), Троцький та все, пов'язане з ним, отримало негативний термін «троцькізм». Такої статті не було в тодішньому Карному кодексі, але назвати когось троцькістом означало тяжке звинувачення з переважно смертним вироком. Звісно, Лев Троцький жодним чином не був «ангелом революції», хіба таким самим кривавим, як усі соратники Леніна. Проте особистістю був неординарною, сильною, непересічною - за іншими Сталін просто не полював би так затято.

Але яким же ми бачимо Лева Троцького в «Страстях за Чапаєм?» Плюгавий, за визначенням Леся Подерв'янського, єврейський мужичок, який стоїть поруч із широкоплечим красенем Чапаєвим, жере - не їсть! - кавун та плює кісточки на чоботи червоного комдива. Чапаю це не подобається - а Троцький плює й плює, причому навмисне, тим самим висловлюючи презирство до справжнього героя. Ми ж, глядачі, повинні ненавидіти Троцького так, як ненавидів його товариш Сталін.

Аби врівноважити оповідь та хоч трошки наблизити її хоча б до тих уявлень про воїнів Червоної армії, яке створив про це військо Ісаак Бабель у своїй забороненій в СРСР «Конармії», творці серіалу таки показують їх мародерами та п'яницями. Ще одна знакова тема: комісар чапаєвської дивізії, такий собі прототип працівників особового відділу НКВД. Він постійно пише на Чапаєва скарги через його, мовляв, недостатню відданість справі революції. Хоча ми прекрасно бачимо, хто з цих червоних бійців та командирів чистий серцем та духом, а хто пристосувався чи не зовсім правильно розуміє визвольну місію більшовизму. Саме до таких належить комісар.

Натомість Чапаєв - Воїн Світла. Тим самим намагається довести країні, котра зазнала концтаборів ГУЛАГу, геноциду, терору, чисток, масових розстрілів інтелігенції, колгоспного рабства та інших наслідків більшовицької революції: бувають усе ж таки хороші комуністи, а бувають і погані.

Про те, що фільм братів Васильєвих «Чапаєв» зазнав цензури, широко відомо. Наглядачі за правильною міфологією викорінили з першого варіанту оці самі епізоди червоного бєспрєдєлу, з якими в серіалі з серії до серії бореться Чапай, і здається, що тут його фронт, у цьому його місія - приборкати озброєних та безкарних люмпенів, міських та сільських. Але навіть цензура 1934 року не змогла повністю відмовитися від історичної правди, озвученої в фільмі селянином у виконанні Бориса Чіркова: «Белые пришли - грабют. Красные пришли - грабют. Куды христьянину податься?». Ось про що треба знімати кіно й серіали: не про міфічних героїв, а про звичайних людей на війні. Про їхнє, а не про чапаєвське сум'яття.

Нарешті, високі показники в Україні дає не стільки зміст «Страстей за Чапаєм», скільки бажання глядачів глянути, як же вдалося оживити героя анекдоту. Бо жодної іншої мотивації для перегляду я не бачу. Якщо «Адмірал» - це, що б там хто не казав, трагедія білої справи, падіння кадрового офіцерства, військових традицій та честі перед грубою силою Хама в Чоботях (вислів українського сатирика Аркадія Аверченка), то серіал про Чапаєва - це що таке? Чия трагедія? Народів, у тому числі українського, котрі постраждали від комуністів та ніяк не годні оговтатися від совка? Окремо взятого Чапая, котрий потонув у річці Урал? Загинув він - за що? За справу революції, яка нікому нічого хорошого не принесла, лише затримавши одну шосту частину земної кулі в розвитку на 74 роки? Чи офіційна реабілітація справи Леніна, за яку Чапаєв пішов на війну?

Будь-яка історія вдається, коли в ній є Герой. Якщо це герой анекдотів - покажіть мені комедію, я все зрозумію. Та оскільки Чапаєв з історичної точки зору зовсім не герой, або герой війни, перемога в якій принесла народам СРСР концтабори, а українцям ще й Голодомор, сприймати серйозно багатосерійну реконструкцію сутичок червоних та білих навряд чи варто.

Фото - ictv.ua