Вже не перший рік і не вперше в телевізійному ефірі українці мають свого Пі, чиє життя цікавить співвітчизників більше, ніж мандри хлопчика-індуса, створені Голлівудом у форматі 3D. Йдеться, звісно ж, про життя та пригоди такого собі Андрія Тихоновича Слюсарчука, більше відомого в Україні як Доктор Пі. Спочатку звеличеного засобами масової інформації, потім із їхньою ж допомогою та за безпосередньої участі журналістів знеславленого та скинутого з п'єдесталу.

Але - не з високих позицій медійних рейтингів. Протягом короткого часу спочатку в ефірі «1+1», 25 грудня, у рамках проекту «Українські сенсації» вийшов документальний фільм «Історія доктора Пі», а незабаром, 13 січня, канал НТН показав стрічку «Неймовірна афера доктора Пі», створену командою «Агентів впливу». Судячи з цього, команди працювали паралельно. І навіть якщо знали, що колеги (або конкуренти) знімають фільм на цю ж тему та навіть спілкуються подекуди з одними й тими ж людьми, це в жодному разі не перешкоджало втіленню задумів. Ваш автор, сподіваючись, що команда «Агентів...» відповість на ті питання по Доктору Пі, що виникли в мене під час перегляду попередньої стрічки від групи «Сенсацій», уважно переглянув, тобто вислухав і цю історію.

З сумом констатую: хоч про життя нашого Пі можна розповідати різними словами, автори в обох випадках вдаються до однакових прийомів. Та це ще півбіди. Адже питання, підвішені в «Історії доктора Пі», виникли й до «Неймовірної афери доктора Пі». Відповідей же на них не дав ніхто з творців. А саме ці відповіді можуть, ба навіть повинні дати українцям ключик до розуміння того, ким же насправді є Андрій Слюсарчук: харизматичним та водночас цинічним шахраєм чи психічно хворим генієм, котрий загрався у власну геніальність та з властивою таким людям щирістю повірив у свої медичні таланти.

Та спершу - про подібність обох фільмів, якої не уникнути і яка в жодному разі не є гріхом. Ідеться насамперед про реконструкції реального життя Пі, котра зводиться до того, що актор, зовні схожий на прототип, спочатку дивиться телевізор, із якого віщає Анатолій Кашпировський, потім ходить у білому халаті коридорами різних закладів та - крупним планом - відтворює мисленнєвий процес Слюсарчука. З цього напрошується висновок: якби Доктор Пі діяв, наприклад, у Росії, там уже знімався б художній фільм у форматі «на основі реальних подій». Поповнивши ним низку стрічок, де вже є «Ласковый май», «ПираМММида» та навіть «Высоцкий. Спасибо, что живой». Звісно, ми в Україні, але матеріал пропонується такий, що рука тягнеться й тягнеться його екранізувати.

Між іншим, зняти про злет і падіння Слюсарчука художній фільм справді кращий вихід, ніж пропонувати глядачеві загадки без відповідей. Кіно та література залишає за собою право на авторську інтерпретацію тих чи інших подій, зберігаючи при цьому реальність базової історії. Наприклад, купа народу знає, що Доктор Пі таки існував, але це не завадить драматургам та продюсерам придумати йому для кіно ще й історію кохання. Була вона насправді чи ні - не має значення, бо сам Слюсарчук - не журналістська вигадка.

Фільм «Неймовірна афера доктора Пі» у цьому контексті навіть дещо полемізує з «Історією доктора Пі» - і тут ми вже переходимо до розбіжностей між фільмами, а де-факто «Агенти впливу» таким чином дискутують із «Українськими сенсаціями». Зокрема, команда «Плюсів» побудувала одну з головних інтриг своєї стрічки на тому, що насправді ніяких суперздібностей у Андрія Слюсарчука не було, а всі його демонстрації власної міці у телестудіях - це фокуси: навушник у вухо, сигнали від помічника, спецтехніка. Але команда НТН, залучивши до фільму професійного телевізійного режисера, хоч прямо не доводить, проте натякає - підказати комусь щось у студії, де найменший рух ловиться чутливими мікрофонами, й лишитися непоміченим нереально.

Очевидною перевагою в стрічці від «Агентів впливу» є фрагменти інтерв'ю самого Слюсарчука, котре журналісти писали, як зазначається, кілька разів, незадовго до його арешту, готуючи зовсім іншу програму. Тоді як «Українські сенсації» здебільшого використовують давніше відео каналу «1+1» та ролики з відкритих джерел, взяті в інтернеті. Надавши, таким чином, слово самому Докторові Пі, автори фільму НТН саджають у студію психолога Олексія Пивоваренка, котрий коментує не лише цей запис, стежачи за мовою та жестами Слюсарчука, а й дає характеристики всім, хто або заступається за Андрія Тихоновича, або звинувачує його в шахрайстві. Цей підхід виглядає, так би мовити, науковішим, ніж демонстрація можливостей спецтехніки у фільмі «Історія доктора Пі» без прямого аргументованого пояснення, що саме таку техніку в тих чи інших ситуаціях Слюсарчук використовував, аби дурити народ.

Проте відмінність у підходах до розкриття теми - це лише різниця у форматах. У першому випадку нам подають матеріал із нальотом сенсаційності та підфарбований жовтим кольором в епізодах, коли треба розказати й показати, як люди гинули під ножем Доктора Пі, а йому за це нічого не було. У другому випадку оповідь спокійніша, про смерті пацієнтів та видурені гроші майже не говорять, лиш згадуючи в фіналі про 16 епізодів злочинної діяльності та 6 потерпілих.

Команда «Агентів впливу» також трошки більше, ніж команда «Українських сенсацій», наблизила персонально мене до розуміння того, ким або, радше, чим Андрій Слюсарчук міг бути для самого себе. За визначенням психолога Пивоваренка, цей чоловік мав неймовірне бажання бути лікарем і справді вважав себе таким. У художній літературі є яскравий приклад такого психічного розладу: Джеймі Гамм із роману «Мовчання ягнят» Томаса Гарріса. У однойменному фільмі цього нема, але в тексті прописано чітко - Гамм не був трансвеститом, у його природі цього не було закладено, та він сам переконав себе в тому, що він трансвестит, попри те, що проходив медичне обстеження та отримав від лікарів негативний результат - усі потрібні гени та хромосоми в нормі. Переконавши себе, що він той, ким хоче бути, Гамм хотів пошити собі жилетку з жіночої шкіри.

Але фокус у тому, що з такими персонажами ваш автор зустрічався особисто! Маючи певні розлади у психіці й додавши до цього (або - отримавши від природи завдяки цьому) якусь неймовірну харизму, один із моїх знайомих переконав спочатку себе, а потім - інших у тому, що він музичний продюсер однієї відомої в певних колах української рок-групи. Музиканти не заперечували, що він із ними, бо вони справді знали цього тусовщика. А чоловік під це діло викачав кілька тисяч доларів нібито на гастрольний тур та запис альбому - і не втік із грішми, коли все зірвалося. Просто щиро обурювався, коли його аферу викрили, почавши його банально бити, як Остапа Бендера в Васюках. Він доводив скрізь, що його геній просто не зрозуміли та не оцінили належним чином заздрісники й конкуренти!

Буквально слово в слово у фільмі ці виправдання повторює Доктор Пі. До слова, той мій знайомий, котрий повірив, що він продюсер, тепер працює в штабі однієї з опозиційних сил. А два роки тому я бачив його в теленовинах - він представлявся організатором Податкового майдану... Робіть висновки, любі друзі.

Отже, обидва фільми, кожен з висоти свого формату та будучи втіленням певних задумів, підводять нас до думки: Андрій Слюсарчук - людина не без здібностей, але з певними відхиленнями психіки. Епізоди кримінальної справи - не наслідок злого умислу, а щире переконання Доктора Пі в тому, що він геніальний лікар. В умовах, коли українська медицина перебуває в стані стагнації, поява такого ось «неформала» є цілком характерною ілюстрацією часу.

Та все одно ніхто так і не розтлумачив, мав Андрій Слюсарчук ті здібності, про які кричить він сам та наввипередки говорять його знайомі, чи він придурювався гіпнотизером та екстрасенсом? Зокрема, як Доктор Пі переміг у шахах комп'ютер, якого не перемагав ніхто в світі? Тут уже історією про мікронавушник не обійтися, хоча «Неймовірна афера...» й натякає, що комп'ютер можна якось так перепрограмувати на піддавки. Виходить, і в цьому випадку журналісти лише переповідають та показують очевидне, не заморочуючись потребою глядача розібратися також і в неймовірному.

Фото - ntn.ua