Навіть зараз, пишучи ці рядки, ваш автор не готовий дати собі остаточної відповіді, чим насправді є або чим слід вважати документальну стрічку власного виробництва «1+1» «Історія доктора Пі», показану в рамках проекту «Українські сенсації» (25 грудня, 21.50).

Справді, автор і журналіст Віталій Єрмак розповів доволі чітку та ясну лінійну історію. З драматургією все в порядку. Ось зав'язка: Україна має чергового генія, котрий досить швидко стає медіаперсонажем. Ось розвиток дії: ходять чутки, що від його рук гинуть люди, чиї родичі заплатили генію за операції грубі гроші. Ось кульмінація - арешт генія, котрий виявився лише Фарбованим Лисом. Нарешті, розв'язка: ніякий Андрій Слюсарчук не геній, нема унікальної пам'яті, немає надприродних математичних здібностей, як у підпільного мільйонера Корейка - зате існують прилади, котрі можна вставляти у вуха й так отримувати інформацію. Ми бачили це в комедії Гайдая «Операція "Ы"», згадайте епізод на іспиті з навушником у студента Дуба. Словом, нібито все ясно.

Проте вже під час перегляду фільму починаєш фіксувати моменти або не дотягнуті, або проговорені поспіхом, або взагалі відсунуті через неможливість пояснити двома словами або за допомогою залучених до участі в стрічці персонажів.

Справедливості ради слід сказати: вся історія доктора Пі якось так пройшла повз мене. Тож фільм я дивився, немов звичайний глядач, котрому раптом відкривають щось нове: з цікавістю. Звісно, ваш автор фіксував публікації на тему того, що Андрій Слюсарчук, котрий ще в квітні 2011 року обіграв у шахи суперкомп'ютер, що не вдавалося нікому в світі, вже в листопаді того ж року був звинувачений у шахрайстві. Проте не надавав особливого значення: подумаєш, із часів «Білого Братства», «Еліти Центру» та «Кінгз Кепітал» в Україні кого тільки не викривали. Проте саме з фільму Віталія Єрмака, а не з інтернету, я довідався - виявляється, той, проти кого сьогодні порушили кримінальну справу, вчора потрапляв до Книги рекордів України та отримував за свої досягнення Державну премію.

Звідси - перше цілком логічне запитання, на яке побачений фільм навіть не спробував дати відповідь: чого варта Державна премія України, якщо її може отримати будь-який шахрай? А в тому, що Андрій Слюсарчук - шахрай, ця стрічка мене переконала. За аналогією: чого варте звання Народного артиста України, якщо його може отримати хтось типу Філіпа Бедросовича Кіркорова? Фільм «Історія доктора Пі» можна було би вважати спробою критичної оцінки інституту нагород в Україні як такої. А заразом - інституту вищої освіти та науки, якою нині керує Дмитро Табачник. На прикладі Слюсарчука варто було б бодай пунктирно згадати про це. Бо складається враження, що доктор Пі зі своїм феноменом виник на рівному місці.

Запитання друге, котре може жити як незалежно від попереднього, так і цілком логічно звучати поруч із ним: чи можна вважати Слюсарчука та шкоду, завдану ним українцям, сумнівною заслугою засобів масової інформації? Чи є фільм «Історія доктора Пі» почасти критикою телебачення, готового робити ставку на будь-яку сенсацію, а почасти - й легкою самокритикою? Адже Андрій Слюсарчук «освятив» собою основні українські телеканали, від Першого національного до Нового, про що яскраво свідчить підібране для програми відео. Виходить, телебачення купилося на шахрая? І це означає - колеги нічого не навчилися, далі візуалізують Людей-Магнітів, Людей-Вовків та інших Людей Ікс. Чи варто телебаченню визнати свою, нехай несвідому, співучасть у злочинах, котрі інкримінують докторові Пі? На жаль, не прозвучало...

Зате доволі чітко артикульовано: «зелену вулицю» Андрій Слюсарчук отримав після того, як його прийняв тоді ще президент України Віктор Ющенко. Всі, хто працював із «генієм», в один голос визнають: нас змусили його прийняти на роботу, ми працювали під тиском тощо. Тобто, Віктор Андрійович Ющенко особисто чи через своє ближнє коло за допомогою телефонного права опікувався долею того, кого зараз за рішенням відповідних органів піддають психіатричній експертизі? Чим не привід бодай трошки обмовитися про, м'яко кажучи, некомпетентність перших осіб держави в подібних ситуаціях - а вони мають місце досі, адже протекціонізм по відношенню чомусь насамперед до шахраїв існує в Україні дотепер, і не лише в Україні...

Переходимо, нарешті, до теми, як на мене, зовсім не розкритої. Про наявність у Слюсарчука гіпнотичних здібностей згадували не раз, та жодним чином цього не спростовували. Якщо його здатність обраховувати в голові багатозначні цифри пояснюється ймовірною розміщення мікрофонів у вухах, то як трактувати наведені кадри, на яких Слюсарчук вводить у гіпнотичний транс свиню? В чому тут фокус? І якщо це не фокус, то доктор Пі загіпнотизував Віктора Ющенка, змусивши того взяти себе під президентський патронат. І зробив те ж саме з колегами по роботі, людьми, в яких видурював гроші, навіть тих, хто давав йому Державну премію.

Тобто, якщо Слюсарчук шахрай - то на всі сто. Але якщо бойовим (як обережно натякнули в стрічці) гіпнозом доктор Пі справді володіє, чому досі не вийшов на волю? Міг же посилати своїм слідчим відповідні імпульси...

Словом, приклад злету й падіння шахрая з фальшивими дипломами «Українські сенсації» показали. Відтак навіть не спробувавши пояснити, чому в українському суспільстві затребувані саме такі доктори Пі, причому - на рівні популярних ЗМІ та вищого керівництва країни.

Фото - fakty.ictv.ua