Не змінюючи свого ставлення до реаліті-шоу як усе ж таки допоміжного продукту українського телебачення, а не до основної страви, у вигляді якої вони подаються, проект «Міняю жінку» усе ж таки вирізняю. З усього, що показують канали-лідери під знаком реаліті, він один із небагатьох, якщо не єдиний, котрий відірвати від справжнього українського соціуму просто неможливо.

На мою думку, саме «Міняю жінку» на «1+1», за відсутності альтернативи, дає тим, хто готовий аналізувати сучасних українців, найповніший матеріал для узагальнень та відповідних висновків. Зокрема, проектом мусили б зацікавитися ті, хто пише книжки та готовий знімати кіно на українському матеріалі для масової аудиторії: ось вона, ваша/наша широка публіка, ось такі її інтереси та потреби - їжте з хлібом.

Хтось із дослідників творчості британської авторки детективів Агати Крісті зазначив: за її романами наступні покоління вивчатимуть епоху, її особливості та звичаї. Звісно, це стосувалося сучасній письменниці Англії. Ризикну перекласти подібну тезу на зміст «Міняю жінку» - ми забудемо, кого в якому епізоді як звали, та загальне уявлення про побут і світогляд пересічних українців першої третини нового тисячоліття мисляча людина матиме напевне.

Власне, оці соціально-побутові деталі для мене як глядача набагато важливіші за шоу, зняті в одному павільйоні за певним сценарієм. Адже в згаданому тут проекті працює лише мінімум найпростіших правил. Котрі зараз варто нагадати бодай самому собі: жінка не знає, куди й до кого їде; три дні живе за правилами приймаючої сторони, три дні намагається рулити; виходити з проекту не можна, терпи шість днів та отримуй винагороду. Поза межами цих правил передбачити нічого з того, що буде в кадрі, просто неможливо.

Третій сезон «Міняю жінку» ознаменувався гучними скандалами довкола учасниць, вони вийшли за рамки власне проекту, потрапили в медіа, але після того два наступних сезони я, каюсь, пропустив. Та й глядач, здається, не надто помічав, хоча в рамках проекту навіть мінялися «зіркові» родини.

Шоу, тим не менш, вступило в шостий сезон, і вашому автору, котрий чесно дивився перші три, просто закортіло порівняти, що змінилося в проекті за останніх півтора роки. Тож, умощуючись перед телевізором щовівторка з 13 листопада по 4 грудня о 20.15, акуратно, з блокнотом на колінах, переглянув чотири нових епізоди. А потім, звірившись із примітками, спробував зрозуміти, кого, для кого і для чого нам показують.

Слід визнати: кастинг проекту зсунувся переважно в бік пошуку жінок, котрі в родинах домінують або хочуть домінувати, заганяють чоловіків під лавки та при цьому хочуть, аби мужчина там, під лавкою, ще щось робив для сімейного вогнища. «Я вважаю, що в родині жінка головна», - визнає Саша з Кременчука. «Якщо в мене є вільний час, я сиджу в інтернеті», - визнає його дружина Яна, котра торгує жіночими трусами на місцевому базарі, і додає: «Хочу навчитися приділяти увагу сім'ї». Але при цьому розуміє - характер у її чоловіка «не очень». Проте звідки взятися характеру «очень», якщо в родині, за словами Яни, все одно буде так, як вирішить вона...

Інша героїня цього проекту, так само представниця дуже малого бізнесу Олена, до молодшого за себе чоловіка ставиться дещо ліберальніше. Проте все одно помітно: вони не рівні партнери, чоловік готовий не поступатися, а саме коритися.

Наступного тижня ситуація майже ідентична. Черкащанка Мар'яна ще від початку знайомства з майбутнім чоловіком Євгеном чітко розподіляє ролі в подальшому житті: «Я кажу, що робити, він виконує». Сам же Євген визначає коло своїх інтересів: «На першому місці в мене - футбол. На другому - перегляд футболу по телевізору», що цілком відповідає моїм персональним уявленням про негативний вплив саме футболу в усіх його виявах на чоловічі якості чоловіка.

Всі мої знайомі підкаблучники мають аналогічні пріоритети для дозвілля. Правда, частина з них обмежується лише переглядом футболу по телевізору, що в перспективі позбавляє як людей, так і людство найменшого шансу хоча б на елементарний особистий розвиток та елементарної самоповаги. Зрештою, ані в Євгена, ані в Саші нічого чоловічого, крім формальних ознак приналежності до певної статі, не проглядається.

Приблизно те ж саме, тільки в інших виявах, бачимо в характері Дениса із вимираючого села на Полтавщині та киянина Сергія зі свідомістю та поглядами неформала. Дружина останнього, Арина, теж - угадали! - зависає в соціальних мережах. Людмила, жінка Дениса, виглядає на загальному фоні найадекватнішою - та лиш через те, що надто втомлена задроченим, вибачте, побутом. Інакше теж сиділа б у соцмережах.

Ну, а Галина із Севастополя та Олена з Миколаєва - ті просто вважають своїх чоловіків поганими! В котроїсь із них це виривається прямим текстом, хтось дає це зрозуміти натяками та загальним ставленням до мужчин, котрих вважають своїми. Проте вісім родин, показаних у чотирьох епізодах, демонструють середній ККД обраних родин: нуль.

Ще одна характерна риса майже для всіх: де б не мешкали родини, хоч у маленькому селі, хоч у гуртожитку, хоч у квартирі, хоч у власному будинку - всюди нові жінки та мами помічають бардак та роблять його чи не головною проблемою існування незнайомої сім'ї. Хоча коли опоненти вказують їм навзаєм на їхні власні непорядки, починається доволі злобна бабська суперечка на підвищених тонах. Різні умови та різні помешкання були і в попередніх бачених мною епізодах, проте раніше чи бардаку було менше, чи редактори роблять спеціальний наголос на показовому свинюшнику майже в усіх житлах. Проте безлад там, де живеш, - прямий наслідок декларативного та демонстративного матріархату, на який у побачених мною епізодах шостого сезону робиться, здається, основна ставка.

Пояснення просте. Вважається, що телевізор, особливо вечірній, дивиться переважно жіноча аудиторія. Конкретніше: жінки віком 40+. Отже, вибір кастингу на користь жінок, котрі крутять безхребетними чоловіками, цілком орієнтований на потреби саме в такій аудиторії. Як тут не згадати ремствування жінок, котрі заявляють про чоловічий шовінізм - зокрема, жінок неохоче пускають у велику політику. Проте «Міняю жінку» мимоволі показує, як воно буває - коли жінки намагаються домінувати і навіть досягають у цьому певних успіхів. Перша реакція такої пані мною вже згадувалася: переступивши поріг оселі, яка на шість днів стане її домом, кожна така жінка найперше помічає бардак. Тоді як, завдяки чарівній силі телевізійного мистецтва, її опонентка теж обурюється свинюшником, розведеним попередницею. А ще вони всі здебільшого нарікають на безвольних чоловіків, хоча у самих удома сидить таке саме перелякане чудо.

Найприкріше - що, за підсумками кожного епізоду, в шостому сезоні не збираються працювати над собою ані жінки, ані чоловіки. Є поодинокі винятки, але в інших сезонах змін на краще після певного катарсису відзначалося таки трошки більше. Висновок нерадісний - українські мужчини перестали бути мужиками, в хорошому розумінні цього слова. Всі ключові рішення вони віддають жінкам, себе ж віддають переглядам футболу по телевізору. Звідси - розруха. І не лише в сім'ях, а й в українських головах. У країні буде так, як у родині. Якщо «Міняю жінку» ще не наштовхнуло на подібний висновок - проект прийде до вас...

Фото - www.1plus1.ua