Новий скетчком «Віталька», початок зйомок якого «Детектор медіа» анонсувала влітку, є продуктом власного виробництва ТЕТу й стартував в ефірі каналу 29 жовтня. Тепер вечірній ефір буднів на ТЕТ склався в досить цікаву лінійку: спочатку - скетч, потім - серіаліті «Каста», де реальні герої обігрують наближені до реалій факти власного життя, й нарешті - реаліті-шоу «Рай. Гудбай», де реальним людям пропонують нереальні ситуації, в яких герої можуть показати себе не з кращого боку. Ваш автор стверджує: до появи в ефірі «Вітальки» саме на тому місці, яке скетчком займає зараз, лінійка виглядала дещо неповною.

Почати з того, що це не зовсім традиційний скетчком. Закони жанру передбачають, що, складаючись із кількох серій, часто не пов'язаних між собою лінійно, скетчова комедія пропонує кілька міні-історій, об'єднаних одним або кількома постійними акторами, котрі всякий раз виконують інші ролі. Традиційний скетч ком - це «Городок» з Іллею Олейниковим і Юрієм Стояновим. Хоча більш класичний зразок - «Шоу Бенні Хілла» з його тридцятирічною історією. До речі, «Віталька» за тематикою та почасти й стилістикою все ж таки більше наближений саме до «Шоу Бенні Хілла», та про це трошки нижче.

Отже, у скетчкомі двоє та більше комедійних акторів виконують у рамках одного епізоду кілька різних ролей. Вони можуть розвиватися від епізоду до епізоду, як, наприклад, Марічка та Антон чи продюсер Валєнтін та зірка Василь у «Файній Юкрайні», або - легендарний фрезерувальник-гей Іван Дулін у «Нашій Раші». Натомість шоу «Віталька» - бенефіс одного комедійного актора, Гарика Бірчі, зазначеного в титрах як автор ідеї. Із історії в історію, від епізоду до епізоду ми бачимо його постійного героя, тридцятирічного соціально неадаптованого телепня Вітальку, котрий дуже хоче сексу й пристає до модельного виду «тьолочок», аби всякий раз отримати відлуп. Правда, позбавленого комплексів Вітальку це не зупиняє. Не взявши штурмом одну «тьолочку», він тут же робить чергову спробу.

Власне, в цьому досить умовна подібність даного шоу до «Шоу Бенні Хілла»: британський товстун приваблював тим, що три десятки років поспіль сексуально домагався жінок різного віку. Правда, вони часом відповідали йому взаємністю, й одного разу консервативна Британія перестала це терпіти: за улюбленого народом телевізійного коміка взялася сама Маргарет Тетчер, кожен випуск цензурувався, й це поглибило творчу кризу артиста. В результаті «Шоу Бенні Хілла» закрилося через непристойність.

Не будучи по своїй натурі консерватором, я нічого непристойного не бачу ані в сексуальних пошуках Бенні Хілла, ані тим більше - в стурбованості нашого сучасника Вітальки. Правда, після перших епізодів від Віталіка чекаєш чогось іншого, аніж полювання на «тьолочок» із метою зайнятися сексом. Але це якщо дивитися чотири вечори поспіль. Якщо робити паузу, одноманітність сценарних ходів не так буде кидатися в очі.

Хоча, вкотре повторюся, ідея показати українцям саме такого Вітальку навряд чи виникла в Гарика Бірчі з повітря. Абстрагувавшись від того, що нам пропонується комедія, точніше - набір сексуально зангажованих гегів, пропоную подумати: хто ж насправді такий цей Віталька. За сюжетом, він мешканець великого міста, живе в одній квартирі з мамою, без батька, який, напевне, залишив сім'ю досить давно. Саме тому всю свою жіночність мама реалізовує в синові, перетворивши його на вайлуватого недоросля. Таким чином, маємо наочний продукт гіперопіки, жертвою - саме жертвою! - якої стають нинішні тридцяти-, а то й сорокарічні мужчини. Вони не дають собі ради, вони не здатні прийняти будь-яке рішення. І хоча їх дратує, що мами постійно дають їм із собою котлети та бутерброди, варто матерям захворіти чи, не дай Бог, померти, такі вітальки просто не матимуть, що їсти. Вони елементарно помруть із голоду. Адже не здатні знайти собі не лише жінку, а навіть елементарну роботу. Для чого, коли є мама: вона нагодує, обігріє, а дах над головою - це квартира, отримана мамою ще за радянських часів.

Таким чином, попри жанр скетчкому, ми з вами маємо таке саме за змістовим наповненням реаліті-шоу, як «Каста» чи «Рай. Гудбай». Просто в цих проектах все красиво, а пропоновані ситуації вирішують самі для себе адекватні та досить перспективні в плані подальшої соціальної адаптації молоді люди. Тоді як Віталька - антагоніст будь-якого представника київської «золотою молоді» чи просто адекватної молодої людини, яка поголилася на участь у реаліті. Герой Гарика Бірчі - теж мешканець одного з нами міста. Це інший, темний бік того нашого сучасника, якого можемо побачити в гламурних інтер'єрах. «Віталька», на мою думку, до певної міри врівноважує ту штучність поведінки й ту купу умовностей, котру демонструють герої «Касти». Для сексуально стурбованого телепня мамині котлети в кульочку - така сама норма, як для Дмитра Ступки чи Маші Фокіної - келих шампанського, пляшка якого коштує 1 200 гривень.

Маємо дві різні норми, котрі присутні в українському повсякденні. Можна з таким же успіхом назвати це відхиленням від норми. Проте і герої «Касти», і недолугий Віталька є жертвами своїх батьків. Усі вони за інших умов виховання могли би бути інакшими. До того ж давайте визнаємо: забезпечені діти багатих батьків несуть загрозу суспільству через свою відносну безкарність та здатність відкупитися як від міліції, так і від тих, кого, наприклад, збили машиною. Проте такі, як герой Гарика Бірчі, загрожують суспільству не менше. Не маючи змоги реалізувати насамперед власні сексуальні бажання (грошей на повій у них нема, привести додому когось не можна через маму, піти ночувати до дівчини - теж нарватися на мамин гнів), такі, як Віталька, з часом ставатимуть дедалі нав'язливішими. І агресивнішими. Будь-який психіатр скаже: притлумлена сексуальна енергія породжує маніяків швидше, ніж будь-який інший фактор. Ґвалтівники чи ексгібіціоністи з нічних парків - це прототипи Вітальки, тільки їм уже не тридцять років, а більше.

Так, згаданий скетчком може похвалитися досить вдалими жартами. Проте сама ситуація, відтворена та змодельована тут, навіває на зовсім невеселі роздуми. Хоча би тому, що я особисто знаю кількох дорослих чоловіків, із яких Віталька буквально списаний. Кожен із вас напевне згадає бодай одного.

Не кожен здатен на бунт, подібно тому, до якого вдається далекий родич Вітальки - Емік із серіалу «Ліквідація» у виконанні Олександра Семчева. Той недоросль, нагадаю, наважився привести додому дівчину, з якою зареєстрував шлюб, і цим мало не довів до інфаркту свою маму, тьотю Песю: «Эмик, какая жена, зачем ему жена, у него же есть мама!» І головна прикрість: подібні жертви гіпертрофованої материнської опіки, за статистикою та спостереженнями соціальних психологів - одне з породжень радянської влади. Тридцятирічний бевзь Віталька передає суспільству велике совкове вітання. Він - людина, зовсім не звикла до самостійності. Скільки таких серед нас?

Фото - tet.tv