У російському фільмі Ольги та Володимира Басових «Замість мене» («Вместо меня») герой Олега Стриженова хвалиться герою Сергія Безрукова способом, у який він заробив свій перший великий капітал. Для цього йому треба було, виконуючи примху багатого знайомого, «з'їсти говно» (буквальна цитата з фільму). Людина пересилила себе, зробила це, отримала стартовий капітал, почала бізнес. І тепер, знову ж таки, за сюжетом стрічки, домагається від молодого режисера, якого грає Безруков, приблизно того ж самого: виконуй забаганки, котрі принижують твою гідність, забудь про честь та совість - і матимеш меценатський мільйон на театральну постановку. Ближче до фіналу герой Безрукова кричить: «Я не буду їсти говно!» (хоча сам Безруков потів вступив до «Єдиної Росії»), це викликає повагу вередливого мільйонера, він дає обіцяні гроші просто так, але ж це кіно. В житті такого не буває.

Аби ми переконалися в цьому, канал ТЕТ із 15 жовтня пропонує по буднях реаліті-шоу «Рай, гудбай», де учасники грають за правилами, окресленими героєм Стриженова: хочеш грошей - роби собі та іншим маленькі й великі капості. Не дарма слогани проекту звучать: «Шоу без совісті» та «А скільки коштуєш ти?». Гроші, як каже українська приказка, родичів не люблять, друзів - теж, що вже казати про учасників проекту: молодих людей, чий середній вік - 22 роки. Фактичні ровесники незалежності, вони, на відміну від батьків (я та мої ровесники цілком могли бути серед них), прекрасно знають, що в світі почім. Боже збав, я далекий від того, аби їх засуджувати! Адже не знайомі між собою раніше герої шоу насправді самі постійно визнають - все це гра, вони самі погодилися грати, тож вибір кожного залежить не так від індивідуальних якостей, як від бажання чи небажання грати в команді.

Скажімо, вже в першому епізоді один із молодих людей, до речі - поки що чи не найхаризматичніший, Ілля Вязментінов, запросто погодився, аби йому просто на очах усіх набили тату віслюка. Причому - на сідниці, задля чого він просто при всіх спускає штани разом із трусами та показує присутнім голий зад. Роблячи поправку на те, що відбувається, як зазначалося вище, лише гра, ваш автор теоретично готовий без комплексів повторити цей подвиг. Проте для мене привселюдно зняти штани - справді подвиг та рішучий вчинок. Не люблю мандрувати нічними поїздами саме через необхідність перевдягатися в поїзді, де їде ще три десятки людей. А загалом без штанів я намагаюся не ходити навіть удома, причому - й коли сам. Тут, напевне, є над чим працювати психіатру, тож публічна демонстрація публічних частин вже можне вважатися формою ексгібіціонізму.

Між іншим, дехто вважає ексгібіціонізм якщо не хворобою, то певним відхиленням у психіці - напевне. Отже, все це намагаються лікувати. Враховуючи, що хлопці та дівчата в проекті періодично опиняються в ситуаціях, коли треба ніби між іншим показати, якого кольору на них сьогодні труси та ліфчики, ризикую припустити: маємо щонайменше два десятки молодих людей, котрі потребують консультації певного спеціаліста.

Власне, підловити момент, коли хтось неодягнений - головне завдання оператора не лише в проекті «Рай, гудбай». Більшість реаліті-шоу замішана саме на такому ефекті замкової шпаринки, і, за моїми спостереженнями, побачити когось по телевізору без штанів - головний стимул для глядачів. Власне, підловити момент, коли хтось неодягнений - головне завдання оператора не лише в проекті «Рай, гудбай». За великим рахунком, правила гри тут потрібні так само, як сюжет у порнофільмі чи обов'язкова весільна церемонія, котрою мусять закінчитися, на думку жіночої аудиторії, сексуальні вправи партнерів. Після такого точно треба одружуватися.

З іншого боку, саме наявність правил гри робить стриптизи для мільйонів глядачів легітимними. «Вам буде страшно та боляче!» - попереджає учасників ведуча Кароліна Ашіон, і молоді мисливці за гривнями, до їхньої честі, старанно дотримуються не лише правил гри на конкретному проекті, а й правил гри в телезірку загалом. Бо в мене вже не перший рік і не лише під час перегляду саме цього шоу склалося стійке враження: насправді гроші для учасників - питання вторинне. Кожен такий проект - ярмарок марноти. Бо люди йдуть туди, аби їх показали по телевізору. Повірте мені, я не перебільшую: бажання домоправительці Фрекен Бок із казки про Карлсона потрапити в телевізор у будь-якій іпостасі передається, мов заразна хвороба. Вірус, схожий на грип. Заради цього можна терпіти і біль, і страх. Все одно нічого поганого на виході з тобою не станеться. В кращому випадку дадуть грошей, у гіршому - вилетиш із команди. Та під час монтажу чергового епізоду для ефіру тебе точно не виріжуть.

Поки що молодим людям не пропонується чогось надскладного. Такого, щоб дійсно принижувало їхню гідність, після чого було б соромно дивитися на себе в дзеркало. Тобто, нікого не заохочують їсти екскременти сусіда. Але поки що я не бачив жодного випробування чи жодної спокуси, від яких варто було відмовитися навіть із урахуванням того, що це - лише гра. Честь на «шоу без совісті» не страждає, репутація не плямується. Тим не менше, якби в ідеалі хтось із присутніх час від часу не відмовлявся б від випробувань та витримував спокуси, виражені в гривнях, рахунки «рожевої» та «фіолетової» команд були б постійно рівними. Що, погодьтеся, погано для шоу, вбиває дух змагань, і глядач лише ліниво гадає, кого з учасників команда вижене на черговому етапі. Особисто мені насправді байдуже, бо я не вболіваю за жодну з команд. І зізнаюся - скільки б не дивився подібних шоу, ніколи за якусь із сформованих там команд теж не переживав.

Переконаний: мою позицію поділяє значна частина глядачів як «Рай, гудбай», так і решти реаліті, котрі були, є та будуть. Причина - ми бачимо по телевізору симпатичних і напевне хороших людей, але не дуже хороших акторів-аматорів. Аби когось із них реально полюбили, кожному з них потрібна своя оригінальна історія. В такому разі ми почнемо вболівати за ту людину, чия історія нам ближча. Тобто, за героя всередині історії, носія певних цінностей, конкретної біографії.

Теоретично про кожного з учасників «Рай, гудбай» можна було б зняти сюжет-профайл. Але є одна серйозна перешкода: реаліті-шоу має справу з реальними людьми. Кожен із яких напевне цікавий сам собі, та на загал не встиг або не бажає здійснювати нічого екстраординарного. Звісно, відбувається кастинг, проте це кастинг не акторів. а саме людей із вулиці. Котрі можуть бути цікавими, якщо їх помістять у певну незвичну ситуацію. Та якщо кожен із них готовий прийняти правила гри, то чиясь відмова знімати штани чи вбивати золоту рибку виглядатиме фальшиво. Адже в реалі життя золотої рибки, котра не виконує трьох бажань, не варте того, аби жертвувати заради його збереження грішми.

Нарешті, досить показово, що в вечірньому праймі на ТЕТ згадане шоу з`явилося відразу після серіаліті «Каста». Там молоді люди теж грають самі себе і теж змагаються в показному цинізмі та в тому, хто про кого більше наговорить не надто приємних речей. Напевне, такі формати - або новий тренд каналу, або, швидше за все, нові вподобання молодіжної аудиторії, на яку канал націлився. Ось тільки чи розуміють самі глядачі, що все показане - справді лише гра, і в житті так не буває, а отже - реальності реаліті не надто відповідає.

Так може, простіше справді поволі переорієнтуватися на ігрове кіно зі справжніми акторами? Адже сюжет будь-якого фільму чи серіалу - це теж передусім моделювання реальних ситуацій. У які живі люди потраплять швидше, ніж запрошені учасники реаліті-шоу...