Оголосивши рік тому про запуск спільно з російськими колегами нового медичного серіалу «Листок очікування» («Лист ожидания»), компанія Film.ua з 13 серпня звітує перед глядачами: план виконано, вмощуйтесь зручніше, дивіться кіно. Українська прем'єра відбулася в ефірі «Інтера», прийшовши на зміну рейтинговому «Жіночому лікарю». Щоправда, лікарня помінялася - з Центру репродуктивної медицини, суто жіночого закладу з його специфічними, не усім зрозумілими проблемами та хворобами, ми переносимося до клініки трансплантології Грохольського. Новий серіал про щоденні тихі подвиги лікарів зайняв уже звичний шанувальникам медичних фільмів слот будніх днів («Інтер», 20.30).

Хоча до копродукції наш глядач давно звик і чомусь вважає такі фільми та серіали передусім російськими, українська сторона виробника цього разу підійшла до створення стрічки з більшим прагматизмом. Не можу назвати себе снобом, котрий узагалі не дивиться серіалів. Навпаки, я їх дуже люблю та намагаюся стежити за новинками й трендами. Через те, орієнтуючись на свій глядацький досвід, із відомих мені російських акторів упізнаю лише Данила Співаковського та Юрія Бєляєва. Навіть прізвище виконавця головної ролі, Нікіти Салопіна, вашому автору ні про що не говорить. Хоча він, напевне, відомий у ближньому зарубіжжі.

Натомість Дарія Волга, Ірма Вітовська, звісно ж - Ада Миколаївна Роговцева та інші українські актори, задіяні в «Листку очікування», впізнаються відразу. Причому, що характерно, навіть про Роговцеву та Вітовську, котрі, незалежно від того, що репрезентують різні акторські покоління та школи, дуже популярні та медійні в Україні, не можна сказати, що вони знімаються багато. Таким чином, сама поява українського актора на екрані - вже певний ексклюзив, і лише заради цього варто дивитися кіно.

До того ж сценарій написала Алла Крініціна, спадковий драматург, автор «Янголів війни» - не по-жіночому жорсткої військової драми, прем'єра якої відбулася в травні цього року. Безперечно, ця авторка має свій, вже пізнаваний (щонайменше - вашим автором) почерк, що дозволяє навіть мелодраму, котрою, по суті, є «Листок очікування», робити не аж такою солодкою та додавати любовній ліній гостроти й драматизму.

Власне, названий фільм - насамперед мелодрама. З цим погоджується і сам виробник. Медичні інтер'єри - лише данина моді на медичні серіали, моду на котрі - можете зі мною сперечатися! - задав як в Україні, так і в Росії «Доктор Хаус». Щоправда, трансплантолог Дмитро Клімов (Нікіта Салопін) не розв'язує складних медичних загадок. Так само, як і його колега Роман Широков із «Жіночого лікаря». За великим рахунком, пацієнти з їхніми проблемами не є головними рушіями сюжетів кожної серії.

У «Листку очікування» ми відразу поринаємо в світ складних стосунків Клімова з колегою та другом Григорієм Гольцовим (Данило Співаковський), дружиною-фотохудожником Мариною (Дарія Волга), доктором Іриною (Марина Аніканова), котра поступово наближається до того, аби стати коханкою Дмитра тощо. Лікарня - це міні-модель суспільства, де є розпочаті та розірвані стосунки, боротьба за лідерство, інтриги, плітки, маленькі й великі трагедії. По суті, маємо типовий «виробничий роман», у якому «виробництву», тобто - безпосередньо процесу лікування, приділяється на загал не так уже багато місця.

Такий підхід до «медичного серіалу» насправді є класичним. І тут «Доктор Хаус» радше поламав канони, аніж пішов на хвилі медичного телевізійного «мила», стабільно популярного на батьківщині, в Америці, з початку 1950-х років. Ризикну припустити: прихильники, наприклад, «Швидкої допомоги», тієї самої, з Джорджем Клуні, або «Анатомії Грей» становлять цільову аудиторію саме таких серіалів, як «Листок очікування», ігноруючи як «Хауса», так і «Інтернів». Тобто, ці багатосерійні фільми дивляться люди, котрі не вважають, що медицина - це смішно, й хочуть бачити нормальних лікарів, а не наркозалежних неголених мізантропів, хай вони сто разів геніальні діагности.

Безпосередньо медична лінія згаданого серіалу, за задумом авторів, справді не переобтяжена термінологією. Головна драматична складова в стосунках «лікар-пацієнт» будується на тому, що для того, аби врятувати життя одній людині, повинна неодмінно померти інша. Отже, смертельно хворий, як співав Висоцький, «отдав концы, не умирает насовсем». Його нирки, легені та серце слугують іншим людям, продовжують їхні життя, і, таким чином, часточка померлого лишається на цьому світі. Звісно, доводиться долати певні перешкоди на шляху до порятунку чергового життя, і тут на перший план виступає знайома нам тема консерватизму та упередженого ставлення до транспланталогії, тобто, до пересадки органів як такої. З одного боку, хворий житиме далі. З іншого - тисне поняття, котре не дозволяє ховати своїх мерців без тих складових, якими кожного з нас наділяє природа. Звідси - страх та сльози рідних та близьких у кожному конкретному випадку.

Насамкінець повторю висновок, уже один раз зроблений: медичні серіали зніматимуться й далі та будуть затребуванішими за детективні та пригодницькі, або ж «міліцейські» чи «поліцейські». Причина очевидна: глядач хоче дивитися кіно про тих героїв, яким довіряє. Міліції та поліції, принаймні, вітчизняній і російській, ми не довіряємо давно. Отже, не готові співчувати їхнім повсякденним проблемам. Натомість лікар - це той, від кого, на відміну від правоохоронця, кожен із нас очікує реальнішої та оперативнішої допомоги.

Фото - inter.ua