Маю надію, що не додам розбрату в до межі загострене мовне питання, якщо запитаю: «Чому смішно не може бути українською?». Розвиваючи тему: з усього україномовного гумористичного, точніше - сатиричного продукту, цитати з якого реально пішли в український народ, можна назвати лише три. Номер один - будь-який, не лише базовий, Степана Масляка, переклад «Пригод бравого вояка Швейка». Номер два - кращі п'єси Леся Подерв'янського. Номер три - більшість скетчів «Файної Юкрайни». Решта актуальних жартів, котрі застрягають у пам'яті хоча б на добу, а також левова частка не менш актуальних анекдотів, доходить до нас, краще звучить і краще сприймається мовою, яку Колесніченко & Ківалов вважають вимирущою, міноритарною та хочуть захистити від остаточного зникнення з мовної карти України.

Це подумалося вашому автору після перегляду двох випусків нової гумористичної програми каналу ТВі «Шалений тиждень», яка з 13 липня виходить щоп'ятниці о 21.00. Приблизно в такі самі день та час виходив у часи перебудови опозиційний «Взгляд». Аналогія сумнівна, проте іншої нема: протягом майже години нам в іронічному ключі коментують найбільш ідіотські та одіозні події тижня, що минає. Причому використовуючи для цього не лише персональний потенціал ді-джея Леоніда Сенкевича, чию самодостатню міміку вже зауважила, оглядаючи цю програму раніше, Інна Долженкова. Та про це - трошки згодом.

Як глядачеві зі специфічним почуттям гумору, мені догодити складно, про що вашому автору на підвищених тонах якось висловили персональне «фе» творці зі студії «Квартал 95». Саме тому мені категорично не сподобався попередній експеримент у царині «смішного» телебачення - програма «Яник жжот!», котра зродилася в надрах ТВі та, здається, прожила недовго. Але «Шалений тиждень», до якого я був налаштований не менш скептично, ніж до згаданого вище телетвору, здивував справді смішними поворотами. Чого вартий жарт Сенкевича з приводу того, що Янукович задоволений делімітацією морського кордону з Росією, бо якби був незадоволений, йому довелося б спробувати вимовити слово «делімітація».

Проте, якщо старший брат «Шаленого тижня», «Кабаре "Веселий песець"», тягнуть екс-кавеенщики однієї з кращих команд часів згаданої вище перебудови, Дніпропетровського державного університету, здатні заповнити ефірний час здебільшого собою, то формат нової програми вимагає від неї стати театром одного актора - Леоніда Сенкевича. Тут теж не було б проблем, якби «котами», на яких ді-джей тренує гострий язик та акторську майстерність, були справді адекватні персонажі. Тут же в студії маємо здебільшого політиків. А це - народ дерев'яний, скляний та олив'яний. У них та дружніх їм політологів почуття гумору ще менше, ніж у мене. Навіть мій добрий приятель Олесь Доній, чию вільну та адекватну поведінку вирізнила колега Інна Долженкова в програмі від 13 липня, все одно органічніше виглядає, звинувачуючи українофобів та казнокрадів, аніж намагаючись із них кепкувати.

Була б моя воля, зробив би я подібних гумористичних чи сатиричних програм побільше. В смислі, таких програм, куди формат вимагає запрошувати політиків чи тих, хто біля політики крутиться та з неї живе. Якщо Інна Долженкова навіть пана Лук'янова назвала адекватним, бо погодився прийти на відверто сатиричну програму, це визнання зовсім не означає, що Владислав Лук'янов - не нудний поза «серйозними» політичними ток-шоу. Сенкевич як органічний дотепник, бесідуючи з ними, грає все одно в одні ворота. Адже по-справжньому розворушити Лук'янова, Донія, Ольгу Герасим'юк, Вадима Карасьова, Зоряна Шкіряка (вони були в студії 20 липня) не вдається тому, що ці люди - не вільні. Навіть той, хто відстоює демократичні цінності, мусить у рамках цього дотримуватися партійної дисципліни, корпоративної політичної етики і все одно боятися ляпнути «не те» навіть у завідомо несерйозній програмі.

Український політик - або закрита, закомплексована та не надто широко освічена людина, або - Олег Ляшко, чия публічна розкутість нагадує підготовку попа Гапона до Кривавої неділі 9 січня 1905 року.

З огляду на це приємно вразив готовністю прийняти правила гри Леоніда Сенкевича один із його гостей, заступник голови КМДА Леонід Новохатько. Обговорюючи тему захмарної вартості головної ялинки країни, яка вже визначена - а це майже 3 мільйони гривень, - чиновник легко осідлав хвилю лоскотливої теми, повідомив, що для оплати ялинки нагинатимуть бізнесменів, загалом не тушувався, взяв правильний тон, і мені чомусь здалося: так само цей держслужбовець спілкується з колегами та підлеглими. Тобто, панові Новохатьку, як на мене, не треба було нікого з себе вдавати. Він не намагався подобатися чи, навпаки, не вичавлював із себе епатаж на теми полюції, як-от Доній. Щоправда, все одно «стратив»: український чиновник глибоко переконаний, що Британія допомогла Норвегії перемогти у Великій вітчизняній війні, хоча ця війна для згаданих країн, де нема пам'ятників Леніну і не було пам'ятників Сталіну, все ж таки називалася Другою світовою...

Зрештою, невміння чи небажання грати з ведучим сатиричної програми в його гру демонструють не лише кондові політичні діячі різних калібрів. Олімпійська чемпіонка й тусовщиця Лілія Подкопаєва, здається, могла пообтесатися в світському житті. Й відповідати Сенкевичу на відверто провокаційні питання зухваліше та гостріше. Проте, коли ведучий запитує, як у спортсменів із сексом перед відповідальними змаганнями, молода й нібито сучасна жінка робить круглі очі: «Ну, вы же понимаете, что на этот вопрос я вам ответить не смогу!». Зате добре змогла розказати, що в країні немає сучасних стадіонів, незалежних від футболу, а це вже взагалі тема іншої програми. Але: про стадіони Подкопаєва говорить, навіть якщо не питають, натомість про секс - уникає, як у згаданому нею Радянському Союзі. Хоча можна було б набратися куражу та вигадати якусь нереальну байку про те, як перед змаганнями спортсменів закривають у барокамері, аби ніхто ні з ким, а потім дають три доби на шалений секс, котрий відновлює організм.

Висновок: медійні персонажі, в нашому випадку - політики, вже трошки готові слухати сатиру на свою адресу. Проте й далі зовсім не готові брати участь у гумористичних програмах та сміятися з себе.

Українці ментально не готові сміятися з себе. Ось чому всі жарти на актуальну українську тематику - російською мовою. Адже працює принцип: раз мова «не наша», то й жарти - не про нас, і ми тут зовсім ні до чого. Таким чином, «Веселий песець» чи «Шалений тиждень» свою місію недовиконують через те, що мають той людський матеріал, який мають - сірих, закомплексованих невільних людей у студіях.