Минулого тижня «Інтер» показав два російських серіали, об'єднаних не так жанрово, як тематично. По буднях вечорами глядачі могли дивитися «Захисницю» («Защитницу»), у неділю «Лжесвідка» («Лжесвидетельницу»). Перший - виробництва цього року, другий - минулого. Але я заздрю сусідам: у них виробляється стільки телевізійного кіно, що українські громадяни легко можуть не звертати уваги на дату випуску, все сприймаючи за прем'єру, а українські актори - легко зніматися по той бік східного кордону.

Зокрема, в «Захисниці» задіяні наші Володимир Горянський, сільський дід Єгор із білою накладною бородою, котрий говорить «чаво», «ентот», «сбёгли» та інші слова, що нібито визначають сучасного мешканця російської глибинки, та Ада Роговцева, бабуся головної героїні, яка займається винятково бабусиною справою - пече пиріжки. Не втримаюся від риторичної репліки: чому ці та інші українські актори не можуть зніматися в таких самих серіалах, але вдома, граючи українських діда та бабусю? А також: чим складні подібні серіали та фільми, що ми не можемо знімати їх у себе вдома? Якщо українці це дивляться, а українські канали ставлять у прайм, значить, знімати треба про себе та на своєму, власному матеріалі.

Ну, після цього можна сідлати улюбленого коника породи «Де Гроші На Кіно», тому повернімося до конкретики. А саме - до згаданих вище російських серіалів. Сюжети, жанр і тематика зовсім не ексклюзивні. У нас теж можуть придумати десятки, а то й сотні історій про молодих вродливих жінок, котрі шукають свого щастя, по ходу опиняючись у кримінальних ситуаціях. Тобто, мелодраматичні детективи для разового перегляду з перспективою повторних показів протягом наступних кількох років. До того ж так вийшло, що показані протягом одного тижня серіали про жінок мимоволі окреслюють загальну тенденцію у виробництві подібного продукту.

Вона досить проста: знімати й показувати те, що подобається глядачам. Точніше - глядачкам. Через те, що я не глядачка, а все ж таки глядач, мені було не дуже комфортно стежити за перебігом подій як у «Захисниці», так і в «Лжесвідкові». Є «чоловічі» історії значно гіршої якості, проте коли в ролі сищика чи жертви обставин я бачу мужчину, мені від цього якось затишніше. Бо це означає, що на екрані відбуваються правильні речі.

Відомий український дослідник масової культури, постійний автор «Детектор медіа» Георгій Почепцов підтвердить: в основі будь-якого зразка цієї культури лежить міф, простіше кажучи - казка, фольклор. За великим рахунком, сценарій будь-якого жанрового фільму можна вважати сучасною казкою. Так ось, розстановки сил у казках не здатен змінити навіть парламентський диригент Чечетов помахом своєї вирішальної руки. У казці завжди є Герой - безстрашний воїн, котрого можуть зрадити та кинути до в'язниці, Прекрасна Дама, яка потребує допомоги Героя, та Ворог, котрий чинить Героєві всілякі перешкоди. Причому якраз Ворог може бути як у чоловічій, так і в жіночій подобі. Власне, у «Лжесвідкові» це правило навіть дотримано. Тож мене дуже цікавить дотримання іншого правила казкової історії, збереження іншого статус-кво: чоловік - Герой, жінка - Жертва, яка потребує допомоги Героя.

Можливо, з огляду на гендерну рівність це неправильно. Але ми зараз говоримо про телевізійне кіно, мелодраматичні детективи, продукт передусім розважальний. Отже, нехай питання гендерної рівності чи політкоректності порушують інші, серйозніші за телесеріал, проекти. Бо все одно ідея дискримінації чоловіків за статевою ознакою, закладена в фундамент теле- й кінопродукції останніх років з метою зацікавити жіночу аудиторію, в процесі втілення лізе по швах.

Беремо «Захисницю». Для того щоби повернутися лицем до жінок із глибинки, варто згадати: за межами Москви теж люди живуть. І ці люди - жінки різного віку - мають єдину мету: вийти заміж та реалізувати себе в питомо чоловічих професіях. Саме в такій послідовності діє героїня серіалу, сержант селищної поліції Маша Комісарова. Звісно ж, наречений не схвалює, що красива дівчина гасає за бандитами по лісу з пістолетом наголо. Але якщо ви думаєте, що в своїй професії Маша лишилася жінкою, хай вона й носить відповідний одяг - глибоко помиляєтесь. Бабуся називає її «мужиком у спідниці», і ось маємо не Героїню, озброєну та небезпечну, а того ж таки казкового Героя, від якого автори стрічки так старанно тікали. Виконуючи питомо чоловічі обов'язки, жінка, в нашому випадку - Маша, як жінка вже не сприймається. Ну, а чоловіком вона таки стати не зможе. Особливо контрастує це в зміні епізодів, коли спочатку Маша лупцює руками та ногами боксерську грушу в своєму дворі, а потім - хвалиться подрузі білою весільною сукнею. Боксерська груша, спітніле після тренувань жіноче тіло, сукня на це спітніле тіло - ну зовсім, панове, неестетично. Ані по-жіночому, ані по-чоловічому. Так що з амазонками треба щось робити, і то не лише в глибинці.

Натомість героїня «Лжесвідка», так само російська провінціалка Ірина, від бажання одружитися та переїхати до омріяної Москви дає брехливі свідчення проти молодого хлопця на прохання потенційного жениха. Ось як хочеться дівчаткам вискочити заміж! Причому кіно це зовсім не повчальне, не казкова «брехня з натяком». Пізніше ця сама Ірина стає жертвою обставин, у які сама себе загнала. І виплутатися самій теж не виходить. Отут на сцену виходить Герой - той самий оббреханий хлопець. Не брутальна гора м'язів, проте саме без нього, мужчини, героїня цієї історії проблем не вирішить. Тож чому б від самого початку не йти за відомою міфотворчою схемою, коли все одно до неї приходиш?

Якщо в найближчий перспективі в моїй країні таки налагодиться виробництво подібних серіалів та запрацює кілька потужних кінофабрик, варто, як на мене, врахувати: успішна амазонка, котра ніби сама собі дає раду - вже не зовсім той тренд, який працює. Покоління глядачів міняються. І сьогодні бізнес-леді чи бой-баба з селища частіше хоче бачити бодай у кіно справжнього Мужчину. Сильного, розумного, привабливого в своєму брутальному цинізмі, жахливого зовні - доброго всередині. А розповідати жінкам про жінок, котрі хочуть усе робити самотужки, але все одно на чоловічій території не лишаються, навряд чи перспективно.

Фото - кадр із серіалу «Лжесвідок», http://kinoifilm.ru