Не так давно знайомі телепродюсери вкотре довели, що аудиторія каналів, які визначають себе як «чоловічі», на дуже вагому частку складається з жінок. Отже, за пригодами брутального супермена, котрий однією рукою поливає з автомата ворогів, а іншою обіймає за талію блондинку, люблять стежити не лише мужчини.

Навпаки, жінкам таки хочеться бачити універсального героя бодай по телевізору чи в кіно. За прикладом ходити далеко не треба: на бойовики в кінотеатри ходять або пари, або дівочі компанії, тоді як квитки на «Їсти, молотись, кохати» чи «Любого друга» купують лише самотні жінки. Саме вони сидять у залах, а якщо котрась прийшла в супроводі кавалера, це означає: бідака чимось завинив і отак вибачається. Або заробляє собі на інтим незабаром після двогодинних мук.

Ви можете сказати - це занадто спрощений, навіть при всій своїй радикальності, висновок. Але раз автори проекту «Хата на тата», який стартував в ефірі СТБ ще 11 квітня, дозволяють собі ще більше спрощувати, виставляючи чоловіків повними телепнями, а жінок - тотальними жертвами кухонного рабства. То і я дозволю собі такий випад у відповідь.

Проте почати варто з констатації факту: будучи, як заявлено, проектом власної розробки каналу, реаліті-шоу «Хата на тата» частково перегукується з «Міняю жінку». Котрий, як відомо, на оригінальність не претендує, будучи українською версією іноземного телепродукту. На «1+1» уже п'ятий сезон родини міняються господинями на тиждень. На СТБ господиня лишає свою родину теж на тиждень, проводячи його в неробстві та гультяйстві. Якщо герої «Міняю жінку» перші дні живуть за правилами нової родини, а далі - змушують її виконувати власні правила, то герої «Хата на тата» перші дні намагаються жити так, як живе жінка, а далі - виконувати різні завдання підвищеної, як вважається, складності. У першому випадку на кону - 8 тисяч гривень, у другому - 30 тисяч. Але й ці можна втратити, якщо бути жінкою в мужика не вийде. Словом, як каже відома приказка, маємо ті ж яйця, тільки в профіль.

Так, «Міняю жінку» втратив ефект новизни. З сезону в сезон епізоди рясніють повторами ситуацій та передбачуваними конфліктами одного порядку. Але там немає такої відвертої дискримінації за статевою ознакою, яку можна побачити в «Хаті на тата».

Якби в такому тоні, як у «Хаті на тата», з екрану телевізора висловлювали претензії на адресу жіноцтва, це відразу назвали б сексизмом та чоловічим шовінізмом. Гірший розвиток подій - акції Femen та погрози судовим позовом із вимогою вибачитися перед всіма жінками планети Земля.

Одне діло, коли нетактовність на адресу жінок висловлюють непопулярні громадяни на зразок Миколи Азарова, Володимира Литвина чи Дмитра Табачника. Від них, погодьтеся, не варто чекати іншого. Більшість же мужчин ніколи не дозволить собі сказати про жінку навіть на третину в такому тоні, в якому автори «Хата на тата» кажуть про героїв своєї програми - чоловіків. Причому без обмовок про те, що залучені для участі в проекті мужчини - лише окремо взяті татусі. Навпаки, кожен залучений для експерименту мужик претендує, на думку авторів проекту, на узагальнене визначення чоловіка як ледачого, ні на що не здатного, інертного, криворукого, вульгарного та самозакоханого волохатого чудовиська.

Розумію, проекти СТБ розраховані передусім на жіночу аудиторію. Працюючи в цьому напрямку, менеджери каналу справді досягли чималих успіхів - один «Холостяк» чого вартий... Але замість примирення Інь та Янь і пошуків компромісів у стосунках між статями, які від сотворіння світу простими аж ніяк не були, «Хата на тата» покликана демонструвати повну безпорадність чоловіків перед елементарними хатніми обов'язками. Тоді як усе, чим жінка - знову ж таки, від сотворіння світу, займалася по дому, тут подано, як згадане вище кухонне рабство.

Отже, в кадрі та за кадром звучать на адресу чоловіків такі докори: «Тільки мама знає, що де лежить», «Вона обслуговує п'ятьох хлопців», «Ніколи не бачив, як тато готує», «По-перше, вона мама, по-друге - дружина, жінка вона - десь на четвертому місці». Словом, дружини героїв із епізоду в епізод постають соціально та побутово пригніченими, занедбаними, змученими служницями чи навіть рабинями. Котрі не живуть у своє задоволення, а проживають день - і слава Богу. Причому для кожної така мука тягнеться в часовому діапазоні від десяти до двадцяти років. Натомість чоловіки - товсті егоїсти, які цілими днями сплять або дивляться телевізор, на роботу ходять час від часу, граються на дозвіллі в комп'ютерні ігри. Коротше кажучи, цитата, «Все, що встигає Іван - розплющити очі та зголодніти». Навіть дивно, як родини, що мешкають у великих квартирах та будинках, живуть не в злиднях при таких-то господарях: навпаки, від камери не ховається хай не багатство й розкіш, але все одно - статок. У одних є навіть два холодильники. Цікаво, підтримується цей статок суто на мамині заробітки, чи все ж таки тато теж грає в родині якусь важливу роль...

Пробачте, але далі накладатиму побачене на власну родинне щодення. Для мене як мужчини зовсім не становить великої проблеми приготувати їжу, вдягнути дитину чи навчити її вдягатися, прибрати в квартирі, а коли в мене були килими - я їх без напрягу та постійних нудних нагадувань чистив та мив. Мені не складно завести дитину до школи, потім - відвести на спортивний гурток. Єдине, в чому я солідарний із колегами - пральну машину та праску Бог створив не для мене, і взагалі - не для чоловічого розуму. Так само не можу опанувати швацьку машинку, і костюм дятла своїй дитині власними руками не зроблю так само, як Роман із Сєверодонецька.

У чоловіків здебільшого нема звички, потреби та навичок опановувати пральну машину, праску та робити голкою й ниткою щось складніше за пришивання ґудзиків. Тож саме це «Хата на тата» подає як мало не кримінальний, і вже точно - світоглядний злочин. Але в пересічного чоловіка так само немає потреби користуватися губною помадою, носити туфлі на високих каблуках і застосовувати інші винаходи цивілізації, придумані саме для жіночого користування. Або, якщо бути точним у деталях, для полегшення хатньої роботи. Візьму на себе сміливість сказати: закидати мужчинам невміння користуватися праскою чи пральною машиною - це все одно, що звинувачувати їх у нездатності народити дитину. Чи скаржитися на «цього черствого типа», котрий уперто не бажає ходити з жінкою на прийом до гінеколога.

Окрема тема - штучно вигадані проблеми, з якими стикаються залишені без жіночого патронату чоловіки. Наприклад, вони повинні своїми руками полагодити розетку або збити поличку. По-перше, коли мужчину ставлять перед такою проблемою й він демонструє розгубленість, цілком логічно припустити - будь на його місці жінка, зокрема його дружина, вона б розетку перенесла сама, та й меблі змайструвала своїми руками. Але так напевне не є! По-друге, якщо пересічний чоловік має таку проблему в хаті, він у більшості випадків викликає спеціаліста. Котрий зробить швидше й краще, ніж аматор. У випадку з лагодженням електрики це ще й безпечніше для життя. Це називається, хто не знає, замовляти послугу та купувати свій час за свої гроші. Проте в такий спосіб героям проекту виконати завдання не дають, аби зайвий раз продемонструвати безпорадність та криворукість окремо взятого мужчини.

Звісно ж, передбачається узагальнення. Дія відбувається в Києві, в гуцульському краю та на Донбасі. Тобто, безпорадність, лінощі й тупість мужчин характерні для всієї України, від Антрацита до Чопа. Натомість жінки - щонайменше з німбами мучениць.

«Хата на тата» лишає по собі одне велике питання. А саме: невже десятки років, прожитих героїнями в шлюбі, були суцільною мукою, приниженнями, нехтуванням їхньої жіночої гідності та притлумленням особистості? І якщо це так, то чи не штовхає проект кожну окремо взяту жінку, яка є його глядачкою, до радикальних кроків - переосмислення свого нерадісного буття та розлучення в пошуках свободи від хатнього рабства? Адже з деяких пір показане по телевізору є не лише єдиною правильною істиною, а й скеровує до дій у пошуках цієї самої істини...

Фото - www.odmu.od.ua