Кілька останніх годин старого року ваш автор боровся сам із собою. З одного боку, в лівому, так би мовити, куті рингу, стояв сумлінний, вірний своєму обов'язку телевізійний оглядач. Він розумів: треба відкинути особисті смаки, упередження й забути про психотравми та все ж таки подивитися, що приготували українські канали українському глядачеві для перегляду під супровід накривання святкового столу. З протилежного боку, в такому собі правому куті рингу, стояла доросла та, маю надію, адекватна людина. Котра, навіть будучи вірною взятим на себе зобов'язанням, не могла в новорічний вечір зґвалтувати себе. Це означає: дивитися розважальну програму, в якій беруть участь Філіп Кіркоров (навіть якщо він - Народний артист України) та Микола Басков.

Ні, якби мені пообіцяли: ввечері 31 грудня 2011 року провідні українські телеканали покажуть щось за участю Кіркорова & Баскова востаннє, бо повинні довиконати якісь невідомі мені й цілій Україні, але напевне дуже важливі зобов'язання перед цими двома артистами, я би погодився на них подивитися. Та, не почувши обіцянок покращити моє глядацьке життя вже завтра, замислено почав гратися телевізійним пультом.

Бо насправді провести святковий вечір без Кіркорова & Баскова в телевізорі виявилося складно. Принагідно подумалося: ХХІ століття за вікном, телевізори є в більшості населення земної кулі, і напевне телебачення в кожній країні так само готує щось спеціальне для вечірніх ефірів 31 грудня. Цікаво, невже в США, Канаді, країнах Європи, Азії, навіть Африки, де є телебачення, якось можуть обходитися без Кіркорова під Новий рік, не кажучи вже про отримання порції Кіркорова в прайм-тайм мінімум раз на місяць протягом року?

Згоден, цей найдорожчий, за останніми даними, російський артист цікавий росіянам. Гаразд, є ще одна даність: різні «блакитні вогники» російського виробництва запросто транслюють і в Україні. Отже, присутність Кіркорова, а заодно Баскова тут пояснити можна. Але, на Бога, для чого залучати цих двох для зйомок у новорічних програмах та мюзиклах українського виробництва, та ще й витрачати на них гроші? Де написано, що поява Філіпа Бедросовича в українському ефірі збільшує загальні показники окремо взятого слоту та цілого каналу? Ні, якщо такі дані є й українські телевізійні боси на них орієнтуються - окей. Прикро, але я погоджуся: з комерційної точки зору це виправдано. Проте якщо таких даних немає, тоді прошу пояснити, для чого українцям стільки Кіркорова.

Іноді я шкодую, що його ощасливив званням Народного артиста України не Віктор Янукович, а Віктор Ющенко. Бо Ющенко зробив це точно не з бажання звести з Україною якісь чергові рахунки та продемонструвати заодно свої комплекси. Взагалі, чим керувався в своїх рішеннях Віктор Андрійович, складно буде зрозуміти і в четвертому тисячолітті. Але, як на мене, саме це дивне звання до певної міри робить Кіркорова, особливо - під Новий рік, легітимним у вітчизняному ефірі.

Я до того, що програми, анонс якої не обіцяв би Кіркорова & Баскова, 31 грудня на рейтингових українських каналах майже не було. Отже, мій вибір каналу для телеперегляду й, відповідно, для огляду суттєво звузився.

З моєї кухні лунав характерний голос Сергія Сосєдова, і це означало: там дивляться «Х-фактор». Взагалі на СТБ цілий вечір крутили «Х-фактор» та все, що стосувалося цього проекту. А оскільки я не стежив за перипетіями там від самого початку, мені було, відповідно, по барабану, хто там стане фіналістом. Ну, а Сосєдова я по телевізору вже бачив. Альтернатива Кіркорову, чесно сказати, досить умовна: різниця в тому, що Сосєдов не співає...

Таким чином, лишалася тільки одна можливість уникнути зустрічі з Філіпом Бедросовичем новорічного вечора - ввімкнути о 20.00 канал «1+1», де починалася новорічна «Велика різниця по-українськи». Правда, тут теж не обійшлося без Кіркорова, але моє лібідо потішило хоча б та обставина, що показали пародію на нього, не зовсім смішну. Кіркоров узагалі не смішний, бо реагує не на пародії на себе, а лише на відсутність лімузинів біля трапів літаків та на прямі запитання від жінок у рожевих кофтах. Та й лупцює, знову ж таки, жінок-режисерів. Це вже не смішно, любі друзі... До речі, згадана пародія на Бедросовича, який став татом, вибивається з загальної ідеї програми. Так само, як пародія на програму «Сніданок з 1+1», з якої «Велика різниця по-українські» почалася.

Завершаючи 2010-й, телепародисти підбивали своєрідний телевізійний підсумок того року, окремо познущавшись із Першого національного та його амбіцій вийти в лідери при аутсайдерських бюджетах та відповідному світобаченні. Завершаючи рік 2011-й, пародисти обрали інший шлях, або, швидше, виявили та продемонстрували «проблему-2011»: глядачам в Україні зовсім не хочеться оновленого, актуального телебачення.

З огляду на це Філіп Кіркоров як об'єкт пародії сюди цілком вписується: ми чомусь уперто хочемо на нього дивитися, його слухати, про нього читати. Хоча нічого справді цікавого він не здатен запропонувати, тому й вилізло оте його дивне медіабатьківство. Чесно кажучи, пародія на «Сніданок...», у якій зображено за немотивованим вживанням алкоголю Руслана Сенічкіна та Лідію Таран - єдиний номер, який стосувався актуального телебачення напряму. Ну, ще згадали Діму Коляденка, про якого я мало що знаю, крім того, що цю людину справді так звуть, і була несмішна пародія на «Майстер-шеф»: але сумно стало вашому автору, бо я, на свій сором, оригіналу не бачив.

У принципі, будь-яка пародія не мусить заточуватися під щось гостро сьогоденне. Але, з іншого боку, цьогорічна тотальна відсутність пародій на актуальне підтверджує: нічого, навіть вартого такого брутального жарту, як про «Сніданок...», український виробник українському глядачеві не запропонував. Звісно, не талант-шоу ж пародіювати! Чи реаліті - треба мати талант не від продюсера, а від Бога, аби написати сценарій пародійного скетчу на «Міняю жінку» або «Зважені та щасливі», наприклад.

Загалом концепція програми мала таке собі ретро-спрямування. Напевне, цього разу творці вирішили залучити до перегляду старшу аудиторію, котра пам'ятає фільм «Весілля в Малинівці», здатна відрізнити Іво Бобула від Яна Табачника, Богдана Сильвестровича Ступку - від Остапа Богдановича й точно знає, що ці двоє акторів - не однофамільці. Ще пародії адресувалися тим, хто не забув дискотек 1990-х років, російської версії шансону та його «зірок», груп «Ненсі», «Ліцей» і співака Вадима Козаченка з Полтави. Окремим хуліганським штрихом виглядала пародія на новорічне привітання Віктора Януковича: персонаж цієї пародії, котрий сам себе голосно називає «Я!!!», кричить про здійснення всіх своїх мрій. Але цей номер звучав у ретро-контексті дисонансом. Хоча в цьому теж міг бути певний задум: Янукович узагалі сприймається дисонансом нашої країни.

Я би не вважав саме цю пародію несмаком. Тим більше, що серію таких невеличких звернень під ялинку започаткувала в 2009-му пародія на знаменитий відеоролик за участю Михайла Добкіна, і хід мені здається досить вдалим: знущатися з пісних, позбавлених будь-якого життя й смислу новорічних привітань перших осіб країни, започатковані ще в епоху Брежнєва. Несмак в іншому: апелювати до позитиву того, з чого щойно покепкували або тільки збираються.

Так, анонсуючи пародію, точніше - шарж на пісню Леоніда Утьосова, текст якої розповідає про маленькі радощі Радянського союзу, Іван Ургант щиро закликає глядачів згадати «щось хороше». І це - явно не власне дитинство, а напевне - країну, в якій воно проходило. До речі, ось і зайве підтвердження спрямованості цієї «Великої різниці»: ті, кому за 55.

Щоправда, з цим припущенням конфліктує пародія на Іво Бобула - навряд чи глядачам старшого віку було «прикольно» припускати, як саме Бобул, Ян Табачник і Михайло Поплавський можуть поводитися в нічному клубі. Хоча б через власне досить приблизне уявлення про нічний клуб як такий. Але, з іншого боку, сам Ургант не зовсім розуміє, для чого показали пародію на Бобула та в якій манері вести розмову з самим Бобулом, справжнім. Звісно, для молоді навіть Кіркоров - не авторитет, не кажучи вже про ретро-зірку української естради. Проте це не привід зводити обговорення щойно побаченої пародії на розмову про... наркотики: Ургант із Цекало явно забалакали тему, а Іво Бобул щиро не приховував роздратування - чому саме його згадано в контексті так званої наркокультури, та ще й так несмачно.

Принагідно: а справді - чому «Сніданок з 1+1» у «Великій різниці по-українські» - це алкогольний контекст, а Іво Бобул - наркотичний? І для чого взагалі згадувати наркотики в якомусь іншому контексті, крім негативного? Та ще й під Новий рік? Адже наркотики, на відміну від алкоголю, не є українською національною традицією та й узагалі офіційно заборонені.

Говорячи не раз, що претензії до якості гумору - річ суто індивідуальна і жодним чином не повинна впливати на загальну оцінку гумористичного продукту, все ж таки наголошу: існує гумор, категорично не придатний для супроводу новорічного столу. Та й у звичайні дні не слід жартувати про інвалідів, людей з обмеженими можливостями, дітей-сиріт, онкологічні хвороби та наркотики. Хоча для того, щоби це зрозуміти, не потрібен Нацкоммор із його положеннями: лише індивідуальне відчуття смаку й нехай невеличкої, але все ж таки міри. Та й для ретро-теми наркотично ангажований гумор теж не придатний.

Фото - kirkorov.tv