Вважаючи себе певною мірою знавцем специфіки творення ранкових телеефірів, ваш автор готовий з усією відповідальністю заявити: нічого принципово нового в цьому форматі вигадати просто неможливо. Тож не варто заморочуватися. Канали, де ранкові ефіри є, так і роблять: новини, гість, банальна інформація з мережі, рекламні блоки. Хіба експериментують із тривалістю телевізійних ранків, а також зі зміною ведучих, від чого, до речі, ранкові проекти часом можуть втратити. За свіжим прикладом недалеко ходити: переживши реальне друге дихання після тандему Горбунов - Єфросиніна в часи панування там трійці Педан - Фреймут - Притула, тепер «Підйом!» на Новому каналі, на мою думку, сильно здав.

Власне, це одна з причин, чому від початку вересня я прокидаюся, збираю родину до праці та снідаю під «Ранок із ТВі» на відповідному каналі. ТВі, демонструючи помітну позитивну динаміку розвитку, розпочав новий сезон із обойми проектів власного виробництва, серед яких спеціалізований ранковий ефір виглядає цілком логічно. Проте, маючи, безперечно, власне обличчя, «Ранок із ТВі» та його ведучі, Андрій Сайчук та Юлія Банкова, визначилися напевне лише з одним: чого в ранковій програмі, де вони рулять, точно не буде.

В цьому наше бачення збігається: тут, на щастя, немає гламурних гостей, «зірок» російської естради, котрі ощасливлюють Київ своїми гастролями, та корисних порад із серії: «Як квасити капусту» або «Як вилікувати геморой, не встаючи з крісла».

Далі, мені здається, ані керівники каналу, ані самі ведучі не визначилися до кінця з тим, яким наповнення ранкового ефіру українського каналу, що стрімко набуває популярності та впливу, повинне бути. Бо, з одного боку, в студію ТВі приходять цікаві люди, яких ніде більше побачити й почути мільйони зацікавлених глядачів не можуть. Наприклад, Кіркоров із Басковим ходять кругом, там же можна зустріти Козловського та Забужко. А ось перформансист, фахівець із жлоб-арту Іван Семесюк може мати 20 хвилин живого ефіру в ранковий прайм, тобто між 8-ю й 9-ю годинами, тільки тут, на цьому «Ранку...».

Це позитив. Навіть якщо я особисто знайомий із персонажами на кшталт Анжеліки Рудницької чи Сергія Архипчука, котрі теж устигли вже побувати в гостях у Сайчука та Банкової, та можу сам у будь-який момент із ними й іншими культурними та громадськими діячами поговорити, розмова побудована так, що йде не беззмістовний самопіар (це часто буває в більшості ранкових програм), а надходить потрібна й цікава мені інформація. Не потік свідомості, не роздуми на тему «Чому в нас усе так погано, а в мене все добре» - факти, котрі при бажанні та потребі можна використати для себе, в особистій професійній діяльності.

Саме такі розмови в ведучих виходять найкраще. Часом навіть складається враження: для розмови з такими гостями Банкова й Сайчук готуються мінімально, здебільшого знаходять якийсь ілюстративний відеоматеріал у мережі. Жодних провокацій чи різких діалогів не виходить, бо в студії переважно однодумці. Вони лише обмінюються враженнями, часом навіть вдаються до певної аналітики - в тому обсязі, який дозволяє невпинне наближення чергового затяжного рекламного блоку. Причому від самого початку гості й ведучі сідлають одну хвилю: влада в нашій країні погана, тупа, дебільна, неукраїнська, недалекоглядна, тому все хороше в Україні відбувається лише всупереч її, влади, діям. Як Юлія, так і Андрій можуть під час розмови переходити на словесний пінг-понг, котрий є очевидною імпровізацією - і це теж позитив, коли людям комфортно говорити про важливі для суспільства та культури речі без заготованих текстів на папірцях.

Але якби все це так виглядало постійно, цей текст ніколи не було б написано. Бо, повторюся, проглядається певна невизначеність ведучих. Ми спілкуємося з комфортними людьми та інформуємо глядачів про якісь цікаві події та факти, або ми - опозиційний канал, і нам свою опозиційність треба доводити щоранку, запрошуючи в гості політичних діячів опозиційного табору. Або просто - політиків, політологів, політруків: словом, усіх, чия професія має в назві політичний корінь. Хоча свіжий ефір, від 29 вересня, довів особисто мені, що громадянську позицію журналісти та ведучі можуть мати навіть обходячись хоча би зранку без політичних персонажів.

Докладніше про цей випуск «Ранку...», бо вирішив вважати його для себе поки що еталонним, коли йдеться про формат ранкової програми саме на ТВі. Отже, починається випуск новин, де основний сюжет - необґрунтовані попередження Нацради каналові ТВі. Доводять, що ці претензії не мають під собою ґрунту, і хоча зміст сюжету значною мірою паперово-юридично-бюрократичний, викладена інформація максимально адаптована до сприйняття та розуміння глядача, далекого від «війни жаб та мишей» українського телевізійного простору.

Далі - брати Капранови, з одного боку - медійні персонажі та автори книжок, з іншого - громадські активісти та навіть члени «Тризубу». Розмова про політику? Не без цього. Критика нинішньої влади? Ага, як і попередньої: в Україні всяка влада закривала бібліотеки й музеї, незалежно від її, влади, кольору. Ці двоє - політики? Не певен. Народні, прости Господи, депутати України? Аж ніяк! Тож при всьому неоднозначному ставленні до братів Капранових розмова з ними сприймається легше, особливо зранку, аніж якби на ці самі теми ведучі говорили з нинішніми українськими політиками.

Отже, тема розмови не важлива, важливий співрозмовник. А український політик - хоч опозиціонер він, хоч представник влади, хоч козак від «зелених», хоч Королевська в шахті, хоч профспілковий діяч - уже самим фактом своєї причетності до цієї, вибачте за тюремну термінологію, зашквареної (такої, яка зганьбила себе, має погану репутацію і спілкуватися з якою на рівних є «западло» та принижує того, хто спілкується. - А.К.) політично-чиновницької спільноти в нормальних, суспільно й соціально активних та освічених глядачів, до яких звертається ТВі, викликає нині відразу й підозру. Якщо людину впізнає вся країна, це ще не означає, що нам хочеться цю людину бачити й чути. Тож якою значущою не була б тема наступного обговорення, з нинішнім політиком її обговорювати, на думку вашого автора, не варто.

Це демонстрували ранкові ефіри на ТВі із подібними людьми, серед яких був Анатолій Гриценко. Потрапивши в сотню впливових українців за версією «Кореспонденту», він отримав поначку «Хороша людина». Але, по-перше, в політиці немає хороших людей, вона псує будь-кого, особливо в Україні. А по-друге, хороша людина, як відомо - не професія. Майже годину, відведену на бесіду в студії, Гриценко говорив, яка погана влада, і періодично закликав звільнити Юлію Тимошенко. Обидва месиджі не нові, а зранку - ще й не сприяють травленню. До того ж не відомі реальні успіхи Гриценка на ниві політичної діяльності. А значить, усе, що він каже, особливої уваги не викликає. Нехай він сто разів опозиціонер. Власне, політики зранку - це формат 5-го каналу. Тому від них узагалі варто відмовитися, для цього є хоча б «Вечір із Миколою Княжицьким».

Повернімося до наближеного до ідеалу ефіру від 29 вересня: після Капранових була позитивна розмова про різні прикольні танці, миргородське сало та життя-буття «Мистецького арсеналу». Брали в ній участь люди хоча й відомі в певних колах, проте не розтягані по ефірах. Тоді як розмови з чиновниками та політиками, які мали місце раніше, демонстрували: ведучі в студії володіють темою, проте зовсім не горять бажанням її обговорювати в тому форматі, який їм пропонують гості: звітно-виборних зборів, рапортів та доповідних записок. Коли вже хочеться про це поговорити, в політиків та чиновників краще брати офіційний коментар, давати його в студії, а потім хвилин 30 стібатися з нього, шукаючи невідповідності між словами та ділами.

Принаймні, тоді глядачі точно би знали ранкові пріоритети ТВі: невимушене, іронічне та загалом позитивне ставлення до всього, що в нас намагаються вкрасти політичні табори. Ну, і кожною хвилиною ефіру доводити невігластво тих, хто нами керує. Зранку це піднімає самооцінку...