Перш ніж оцінити нове реаліті-шоу «Джентельмени на дачі», котре на старті випередило інші нові проекти каналу IСTV, варто домовитися про кілька речей. Насамперед про те, чи потребує ця телевізійна програма спеціального до себе ставлення та якоїсь окремої, ексклюзивної оцінки. Бо, як запевняє автор Наталя Виговська, саме «Джентельмени...» є тотальним, абсолютним Злом, яке здатне кожним своїм ефіром наближати наше і без того нещасне, втомлене, зденервоване суспільство до краю безодні, а заодно - до остаточного визнання нашого з вами морального занепаду.

Виявляється, по телевізору не можна показувати кримінальних злочинців, котрі розповідають про свої злочини. Та ще й у п'ятницю о 19.15 з повторами в суботу о 14.30, коли, цитата, «дети обычно смотрят детские передачи». Ми не знайомі з шановною Наталею Виговською, але так само я не бачив її прізвища в списку членів Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК). Ця організація, як відомо, звикла будь-які свої, скажімо так, не зовсім компетентні висновки прикривати боротьбою за моральне здоров'я українських дітей. Але якщо враховувати, що дітям може завдати шкоди будь-що, причому не лише показане по телевізору, а й почуте в маршрутці, їх треба ізолювати кудись у кімнатку під сходами, як свого часу Гаррі Поттера. Цього, правда, запроторили туди з іншою метою й не дуже хороші прийомні батьки. Та якщо йти за логікою пані Виговської, всі українські батьки - це такі собі Дурслі або похідні від них. І я - перший у цьому переліку, бо ж примусово, не лише щосуботи, коли йтиме повтор, а й в час першого показу садовлю біля себе своїх та сусідських дітей, аби вони дивилися на татуйованих мужиків і питали, чому в певних місцях замість слів чути цнотливе, але дуже законне «пі-і-іп».

Змушений наголосити: більшість із того, що показують тепер по телевізору, для дитячих очей та вух не призначене. Я це прекрасно розумію. Так само розумію й те, що кількість телевізійних переглядів дитиною мусить бути лімітована, нехай там крутять добрі мультики про якогось Лунтика. Та в нормальних родинах діти навіть Лунтика не дивляться дві години поспіль. Тим більше, коли телевізор показує матюкливих неінтелігентних «жуликов», батьки просто зобов'язані прибрати дітей від блакитних екранів.

Правда, тут можна розвинути тему, перейшовши на проблему однокімнатних квартир. Де від дітей, котрі сплять у кутку, навіть подружній батьківській секс не приховаєш, не те що ввімкнений не на тій програмі, яка корисна дітям, телевізор. Але в будь-якому разі не телевізор, не керівництво каналу ICTV, не виробники телешоу із зеками і не самі Лорд, Шторм та Льоня Ушатий у цьому винні. Вони не захоплюють батьків у полон, аби їхні діти це дивилися під страхом чиєїсь смерті. Через те розмови про повне моральне падіння вважаю в контексті «Джентельменів...» не надто доречними.

Тим більше, що ані Наталя Виговська, ані всує згаданий НЕК, ані хтось інший, розумніший за мене, так і не пояснили мені та людям, чому по телевізору можна показувати «Велику політику», «Свободу слова», програми Шустера та інші шоу, в яких беруть участь політики. Чим, скажіть мені, український політик кращий за українського зека? Більшість політиків - ті ж самі «жулики», і мультяшна Фрекен Бок так само може обурюватися, чому народні депутати з отриманими ні за що великими зарплатами й матеріальними допомогами - Олег Ляшко, Віктор Янукович-молодший, Вадим Колісниченко чи Микола Левченко, а не вона, законослухняна домомучителька та сумлінна консервативна громадянка.

Українські політики здебільшого такі самі безграмотні й аморальні, як українські в'язні. Більшість із них, включаючи нинішнього голову нашої держави, теж зазнали в дитинстві злиднів, про що так само охоче, як зеки Арапчик та Француз, розкажуть. А юнацтво та навіть зрілі роки окремих парламентарів чи депутатів місцевих рад теж позначене тюремним терміном або ж бодай умовним засудженням. І повірте - не за те, що присвоїли якесь звання чийомусь шоферові. Нинішній міністр освіти - взагалі якимось боком, як стверджують у пресі, причетний як мінімум до фальсифікацій (читай - шахрайство) музейних цінностей, але, тим не менше, є частим гостем таких шоу, та й узагалі ньюзмейкером. Тож не дивно, що один із джентльменів, котрі оселилися на дачі, шахрай та кидало, має прізвисько Депутат.

Якщо вже зовсім розвинути тему реаліті-шоу та суспільної шкоди чи користі, яку вони нібито приносять, то варто запитати, чому принциповий спротив тих, хто вважає себе культурними людьми, викликають саме «Джентельмени на дачі» через своїй контент та зміст. І чи може це означати, що бомжі, алкоголіки, наркомани та злодії набагато та принципово гірші за холостяка Максима Чмерковського, котрий заплутався в виборі наречених. Фермера та його потенційних дружин. Всіх інших, зважених та щасливих, які мають таланти та йдуть на Х-кастинги, аби стати чи то народними зірками, чи голосами країни. Невже той же україномовний бомж Арапчик має в нашому телевізорі менше прав, ніж ті, хто хочуть помінятися дружинами, чоловіками, дітьми, бабусями, змінити зачіску, перевдягнутися, вставити нові зуби, виправити ніс чи підборіддя перед телекамерою, при всіх зайнятися сексом, нарешті - публічно змінити стать...

Тобто, якщо панянкою захоче стати пацанка - окей, але якщо громадянином вирішить стати пацан - йому зась? Він що, таких громадянських прав у нашому суспільстві позбавлений?

Ваш автор попередніми абзацами зовсім не захищає реаліті-шоу. Та я хочу наголосити: якщо такий формат глядачами затребуваний, якщо телебачення на даному етапі розвитку нашого суспільства ось у такий спосіб реагує на потреби глядачів, одночасно формуючи до певної міри ті «їхні» смаки, які розумним та високочолим «нам» не подобаються - то в цьому контексті «Джентельмени на дачі» абсолютно лягають у загальну концепцію подібних шоу. І насправді нічим не кращі, але й не гірші за, наприклад, проект «Від пацанки до панянки». Тобто, або, говорячи про проект із зеками, ми одночасно полемізуємо з усіма реаліті-шоу світу, або, вибачте, просто затискаємо напудрені носи напарфумленими хусточками: ах, фі, по телевізору показують шахраїв, сайт називається «Зекі», комп'ютерна гра для юнацтва - «Тюряга», а в маршрутках, у кафе та по радіо - шансон (хоча те, що там виконують, ну аж ніяк не міські романси, тобто - автентичний шансон).

Ось тепер переходимо, власне, до візуальної частини цього телевізійного видовища, аби зрозуміти: перед нами справді лише шоу. А не пропаганда шансону та агітація новонавернених безкарно красти, грабувати, матюкатися, наркоманити та пити, тобто - не передвиборні політичні ролики. Текст Наталі Виговської - реакція навіть не на саме шоу, а на передмову до нього. І яскраво демонструє неприйняття самої ідеї, коли ввечері по телевізору показують татуйованих мужиків, котрі не знають, хто такий Піпін Короткий і ніколи не слухали «Аїди». Хоча коли в телевізорі жінки та дівчата такого самого рівня та загальної освіти намагаються стати леді чи поміняти на тиждень місце проживання - це нічого, це можна... Тим часом власне перші дні перебування рецидивістів на дачі письменника Анатолія Барбакару підтверджують мої побоювання: перед нами таки здебільшого сконструйоване шоу, ніж реальне випробування для реальних людей.

Не скажу, що знаю кримінальний світ так само добре, як пан Барбакару. Проте так само не вдаватиму з себе рафінованого інтелігента, який бачить та чує лише те, що хоче, та вперто не помічає нічого далі власного носа. Мені випадало бувати в ситуаціях та спільнотах, де домінували або, швидше, намагалися домінувати ті самі «понятія», за якими, як гласить легенда, живе кримінальний світ. Так ось, якби шоу «Джентельмени на дачі» справді будувалося на тому, що кожен, хто відстоює своє право жити «по понятіям», і взагалі - поводиться неправильно, повинен піти, Володимир Шиповалов на прізвисько Лорд, чи не головна, так би мовити, «окраса» проекту, його «фішка» та «замануха», мусив би вилетіти вже після підбиття перших підсумків. Проте він напевне залишиться до кінця, бо це шоу, і глядачі повинні на щось, точніше - на когось дивитися. А на Лорда справді прикольно дивитися...

Тепер - пояснення. Мене дивує не продюсерський вибір, із чуйкою в авторів проекту все гаразд. Мене дещо бентежить той факт, що така людина, як Лорд, міг належати до вищої кримінальної аристократії. Насправді визначенню «авторитета» повною мірою відповідає Леонід Лагода, він же - Льоня Ушатий. Цей не надто говіркий молодий мужчина не даремно постійно в кадрі поруч із Лордом. Обидва претендують на лідерство в неформальній закритій чоловічій спільноті, ось тільки здебільшого мовчазний Ушатий - таки лідер реальний. Тоді як типчиків, подібних до Лорда, часто називають словом «балабол» і, між нами кажучи, не надто таких поважають. Якщо балабол Лорд, який «на понтах» затявся купити в супермаркеті вушні палички, постійно наголошуючи, що саме їх не вистачає для повного комплекту щастя, та всюди вставляє словечки «реально» та «по ходу», переконавшись перед тим, що камера його знімає, а мікрофон - записує, справді потрапив до вищої касти - значить, не все в порядку і в самих кримінальних «понятіях».

Не дивно, що Ушатий дуже швидко починає огризатися до Лорда, пожвавлюючи цим самим телевізійну картинку. Він чи не перший, хто розкусив справжню сутність цього любителя блискучих штанів. Подальший розвиток конфлікту, очевидно, буде, бо Лорд не перестає, вибачте на слові, «залупатися» мало не з усіма джентльменами, і логіка підказує - такого треба ізолювати від решти чимшвидше, для їхнього та власного спокою.

Але саме цього спокою для динаміки шоу не потрібно! І якщо додати до цього природний артистизм мало не кожного з десяти та зауважити, що злочинець просто мусить плекати в собі талант актора, точніше - лицедія, приходимо до логічного висновку: це все ж таки гра, в яку грають дорослі мужчини «з біографією».

Чи треба нам боятися гри і чи треба нас лякати черговою грою? Не певен. Справді, на якомусь етапі можна загратися і до чогось поганого догратися. Проте навряд чи хтось допускає на проекті каліцтва та людські жертви. Ну, а якщо в якомусь парку атракціонів ламається «чортове колесо», тотального знищення аналогічних коліс у всіх парках країни не відбувається. Тобто, збій чи інша прикрість, допущена в одному телевізійному шоу, не призведе до тотального згортання всіх реаліті-проектів. Скажу більше: від «Джентельменів...» часом віддає таким собі постмодерним душком. Здається, самі автори проекту відчувають: подібні проекти в Україні вже доходять до піку свого абсурду, про що красномовно свідчить моя улюблена фраза закадрового тексту: «Кастинги проходили у багатьох зонах». Це дуже гарно перегукується з фрагментом «Зони» Сергія Довлатова, де вбивця, рецидивіст і пасивний гомосексуаліст грають, відповідно, Леніна, Дзержинського та чекіста Тимофія в табірній самодіяльності.

Отже, проблема не в ненормальній кількості реаліті-шоу, для яких уже реально бракує тем та навіть не вистачає глядачів. А, напевне, в тому, що їм немає розумної альтернативи в тому ж таки телевізорі. Саме документальних, публіцистичних, соціальних проектів. Чи серіалів власного виробництва, котрі були б призначені для внутрішнього українського споживання. Або хоча б проектів про справжню спробу адаптації вчорашніх суспільних парій до того життя, яке ми всі вважаємо нормальним.