Україна - не Росія і не Америка. Зайвий раз переконатися в цьому можна, хоча б на кілька годин ввімкнувши телевізор, налаштувавшись на будь-який вітчизняний канал з категорії так званих рейтингових. Там ви побачите купу людей, котрих як окремо, так і в пакеті, іменують «зірками» українського телебачення. Але ці «зірки» за межами студій та проектів насправді ними не є і, відповідно, не виконують основного «зіркового» призначення - не стають прикладами для наслідування. А ми з вами, відповідно, не готові виконувати їхні заклики: «Роби, як я!»

Не знаю, як для кого, а для вашого автора тривожним симптомом є висновок керівників українських креативних агентств, згідно якого (цитата), «українську відеорекламу від іноземної відрізняє також те, що участь у ній вітчизняних зірок не приносить особливої віддачі». Йдеться, зокрема, про те, що в Україні за 20 років не виросли та не сформувалися безумовні народні улюбленці. Нація не має кумирів, чиї слова та заклики, прозвучавши з телеекранів, справді щось означали б для глядачів. Їх упізнають, запрошують на закриті корпоративні вечірки з обмеженим колом учасників. Проте коли йдеться, наприклад, про рекламу відомих українських мобільних операторів, то залучають або французького актора Жерара Депардьє, як було колись, або російську актрису Ірину Розанову, тепер відому здебільшого ролями жінок середнього віку в російських же серіалах, як нині.

Отже, мова тут про наявність у людей і в тих, хто пропонує людям певний продукт від імені вважаючих себе «зірками», рівня довіри до цієї самої «зірки». Кузьма Скрябін рекламує смажене соняшникове насіння. Але чи зростають від присутності музиканта і телеведучого у ролику продажі цього самого насіння? Тобто, чи хоче країна лузати сонях так, як це робить Андрій Кузьменко? Або пити те пиво, яке рекомендують спортсмени брати Клички? Чи вживати мінеральну воду, яку, якщо вірити рекламі, щодня п'є Марія Єфросиніна?

Прикладів можна навести багато, проте не в них суть. Якщо українські «зірки», зокрема телевізійні, не дають відчутної користі рекламістам, то можна припустити: залучення завідомо неліквідних «зірок» - лише виправдання та певна легітимізація обсягу коштів, виділеного на виготовлення того чи іншого продукту. Або, коли відірватися від суто рекламного бізнесу, - на проведення так званого мєропріятія. Тобто якщо в певному заході, в тому числі передвиборчій кампанії чи представленні тієї чи іншої благодійної програми, задіяні люди, котрих частіше за інших показують по телевізору і, відповідно, можна впізнати в натовпі, бюджет відразу себе ніби виправдовує.

А це, в свою чергу, може означати наступне: вітчизняні «зірки» насправді мало на що та на кого впливають. Їхня участь десь-інде, крім як у телевізійних проектах, не є основною складовою успішності справи, яку хтось, за винятком телевізійних продюсерів, починає. Куди вже простіший приклад: собі на дні народження можновладці та бізнесмени в якості основних «масовиків-затійників» виписують у кращому випадку західних артистів, у гіршому - російських. Наші ж співгромадяни, котрі пишаються «зірковим» статусом, перебувають апріорі на других ролях і не опираються такому стану справ лише через гонорар та можливість під час тусовки надибати ще якусь подібну перспективу. Або візьміть міжнародні кінофестивалі: попри те, що в нас не густо з кіно, в Україні є хороші актори, натомість зусиллями організаторів вони лишаються в тіні дійсних «зірок» Америки, Європи та особливо - Росії.

Є в цієї ситуації інший бік: виявляється, українців власні «зірки» вже напружують. Зокрема, згідно з недавніми результатами одного - згоден, суб'єктивного, проте тим не менше! - дослідження, українські «зірки» почали неабияк дратувати громадян. Серед них - красуня Марія Єфросиніна, вже згадана вище в якості «обличчя» мінеральної води. Не знаю, чи роблять самі «зірки» із цього висновки, проте цей список далеко не повний: той самий Кузьма Скрябін своєю всюдисущістю так само досить напружує аудиторію. Подібні закиди можна почути на адресу Андрія Доманського, Тіни Кароль, Андрія Джеджули, Наталі Могилевської. Навіть до харизматичного Влада Ями вже починають виникати запитання: невже він єдиний, крім Григорія Чапкіса, хто в Україні танцює та знається на цьому виді мистецтва? І це - всупереч переконанням, що «зірки» повинно бути багато!

Натомість спостерігаємо протилежну картину: чомусь українських медійних облич нам, українцям, стало раптом забагато. Що, погодьтеся, суперечить «зірковості» того чи іншого персонажа. Як би не озвучувала російська преса громадську думку, згідно якої, скоро не лишиться фільмів, де б не грали Гоша Куценко, Марат Башаров та Михайло Пореченков, - менше пропозицій для них від цього не стає, і в себе на батьківщині ті, хто росіянам нібито остобісів, усе одно - бажані, жадані та мають реальніший «зірковий» статус, ніж їхні українські колеги з таким самим, якщо не більшим, рівнем таланту - в Україні. Чи не єдиний випадок, коли «зірка» мала цілком реальний відповідний статус, - успіх Володимира Горянського після ролі психіатра Кості в серіалі «День народження Буржуя». Тоді навіть нова алкогольна марка своїм тогочасним злетом напряму завдячувала участі в рекламній кампанії саме цього актора...

Причина того, що наші «зірки» є такими тільки коли сидять перед дзеркалами в гримерках, може полягати в факті, що власне український національний культурний та медійний простір за 20 років так і не сформувався. Про «зірок» згадують лише тоді, коли треба закликати народ голосувати за якусь політичну силу. Все інше пущене на самоплив. Хоч скільки б підписів не збирали «зірки» за щось або проти чогось, їхні голоси почуті не будуть. Адже вони самі дуже слабо інтегровані насамперед в український соціальний та суспільний контекст, не кажучи вже про культурний.

Хоча справедливості ради слід зазначити: такого контексту для всієї нашої з вами країни ще не створено. На відміну від тієї ж Росії, яка вдячно експлуатує радянський контекст, перетворюючи його на нерадянський і знаходячи тут, в Україні, вдячного споживача. Ну а західні «зірки» завжди такими були, адже апріорі працювали в країнах та для суспільств зі сформованими потребами та дійсним культурним та медійним обличчям.

Чи бажають телеменеджери якось поміняти ситуацію, зокрема, з виробництвом саме продукту для вдячного внутрішнього споживання, і чи будуть відповідним чином підкориговані вимоги до «телезірок», покаже, сподіваюсь, новий телевізійний сезон.