Наскільки ваш автор знається на виробництві телевізійних проектів, «Українська мрія», прем'єра якої відбулася в ефірі ICTV 7 листопада і далі виходить щонеділі у вечірній час, задумувалася незалежно від створення проекту нового Податкового кодексу. Мета якого, хто забув, - нагнути нових непманів так, як це майже сто років тому зробив товариш Сталін со товаріщі. Але згадана програма - яскравий приклад того, як телевізійні проекти, навіть такі справді цікаві й потрібні, не встигають за реаліями і, відповідно, не відображають їх.

Взагалі ICTV - чи не єдиний із каналів першої десятки, який послідовно робить шоу за участю відомих бізнесменів та їхніх грошей. Проект «Акули бізнесу» я навіть колись дивився, причому - не без цікавості. Цього разу схема залишилася: підприємливі люди приходять до мільйонерів зі своїми бізнес-планами та просять бабло на розвиток. Але не в якості благодійної допомоги: стануть на ноги - віддадуть. Проте якщо «Акули бізнесу» приймали рішення лише на основі того, сподобалася їм ідея чи ні й чи є там перспектива, то «Українська мрія» - шанс для тих, хто вже відбувся, розвивається й кому саме для кроку вперед не вистачає певної суми.

Все б нічого. Проте нинішні події на Майдані напевне внесуть у спробу державного рекету, яким є Податковий кодекс, певні корективи і вже точно ввійшли в новітню українську історію. Бо насправді українська мрія збувається тепер у центрі Києва та на площах українських міст: підприємливий народ, на якого наїхали, організувався сам, без допомоги політиків. Тепер самі політики шукають дружби в повсталого бізнесу, хоча, ніде правди діти, реальна допомога від народних депутатів таки є.

Але поза цим записані заздалегідь, до бізнес-революції, випуски «Української мрії» демонструють зразки спокою й стабільності представників малого та середнього бізнесу. Так само, як їхнє вміння будувати стратегії власного розвитку й думати про перспективу. Проте ця перспектива, ці впевненість і стабільність, котрі показує студія і які підкріплює посмішка ведучого Олександра Богуцького, або вже зруйновано (в разі прийняття Податкового кодексу і наступ на бізнес, основу працездатної держави, танками з біло-блакитною символікою), або - серйозно підкориговано не на користь розвитку (в разі половинчастих та косметичних поступок, на які піде влада, - капітуляції на Донбасі не визнають навіть усупереч здоровому глузду). В кожному разі, проект «Українська мрія» показує недалеке минуле українського малого та середнього бізнесу, яке під час задуму та втілення було актуальним сьогоденням.

У тому вигляді, в якому бізнес був, коли підприємці приходили зі своїми ідеями спочатку на кастинг, а потім - у студію до мільйонерів по гроші, цей бізнес уже не залишиться. А значить, щасливці, чия мрія отримати інвестицію в фіналі програми збулася, вже повинні або згортати діяльність, або змінювати стратегію, або - викручуватися, бо позичені гроші треба повертати, адже реальна інвестиція - не телевізор, вимкнути й забути про неї неможливо.

Отже, пропоную домовитися: зі змінами в Податковому кодексі ті бізнесмени, котрі отримали від мільйонерів позитивне рішення стосовно інвестицій, можуть розслабитися - особливого толку від цього вже немає. Через те для мене, людини, яка замість мрії має мету, програма «Українська мрія» корисна як лікнеп із основ економіки (якщо хочете - популярна економіка чи економіка для «чайників») і теоретичний посібник із прийняття рішень та аргументації своїх дій чи власної бездіяльності. Адже рішення, яке приймається в бізнесі, мало чим відрізняється від здатності приймати будь-яке інше рішення. З огляду на останню ситуацію довкола бізнесу мені вже не цікаво, хто з кандидатів вийде з перемогою, а кому порадять шукати інших фінансових джерел. Набагато цікавіші самі проекти й коментарі мільйонерів з приводу перспектив розвитку та способів утриматися на плаву.

Докладніше про суттєві зміни в форматі. Якщо в «Акулах бізнесу» долю підприємця вирішувало п'ятеро відомих бізнесменів, то тепер їх вісім. Перераховувати прізвища - невдячна справа, з цього починається кожен випуск, краще подивитися тут, на офіційному сайті каналу. До того ж є ще четверо - Андрій Задорожний, Оксана Євламова та Євген Черняк, а також Вікторія, дружина людини, яка працює в уряді, лобіює безталанний Податковий кодекс, відставки якої вимагають підприємці на Майдані і яка, образившись на виборця за кількість голосів, відданих 31 жовтня його «Сильній Україні», вперто хоче цей самий бізнес придушити. Дружина того, хто нагинає малий та середній бізнес, сама спокійно консультує представників цього бізнесу. Правда, все це, як уже говорилося вище, йде в запису, а значить - не зовсім відповідає дійсності. Справді, мрія, а не програма...

Відразу ж після початку прем'єрного випуску в мене виникли суто жлобські запитання. За концепцією 24 підприємці, поділившись на три групи, проситимуть на розвиток від 30 до 600 тисяч гривень. З кожним випуском програми сума збільшується. Почалося все з означених уже 30 тисяч, і я взявся за калькулятор: 8 мільйонерів майже годину екранного часу думають, кому дати ці гроші, але якщо поділити суму на кількість буржуїнів, то вийде без малого 4 тисячі гривень. Тобто - 400 євро, сума, яку кожен із них легко провечеряє в ресторані з мережі Андрія Задорожного, залишивши решту на чай. В чому проблема, в чотирьох сотнях євро на брата? Таку інвестицію і я можу надати... А фінальна сума становитиме майже 7 тисяч євро на мільйонера, сума, повірте, вже зовсім не велика, навіть туалета не купиш. Тому виховна робота, яку живі грошові мішки проводять із претендентами, ставлячи питання так, ніби люди прийшли справді по величезні суми, часом дратує. І вже точно виглядає снобізмом та зверхністю.

Але можна (і навіть треба) глянути на це інакше: до свого першого мільйону кожен із присутніх теж ішов від маленької суми. Значить, кожен із цих людей теоретично має право на снобізм, скептицизм та певне менторство: перш ніж дати 400 євро, він мусить оцінити перспективу вкладення. Оця частина програми мені подобається найбільше. Скажімо, психолог із Черкас хоче 100 тисяч гривень, щоб розбудувати власну телефонну службу, яка б за гроші вибачалася перед тими, кого клієнт образив, принизив чи просто зробив зле (Партії регіонів ця послуга необхідніша за Податковий кодекс). Мільйонер реагує доброзичливо: є елемент новизни, але будуть проблеми з персоналом. Натомість кожен, хто приходить просити на розвиток будівельного бізнесу, отримує хоч і категоричне, але обґрунтоване розмовами про кризу та конкуренцію «ні». А якщо людина планує відкрити власне кафе, нехай і оригінальне, їй на пальцях пояснюють: не треба думати, що туди відразу всі кинуться. Те ж саме - з міні-маркетами, нехай і в маленьких містечках на Вінничині.

Набагато більше перспектив у тих підприємців, які займаються чимось для дітей. Хоч центр розвитку творчості, хоч дитяча кімната в супермаркеті. Для порівняння: навіть на такому бідному й нерозвиненому ринку, як український книжковий, надрукувати поганеньку книжку для дітей із поганенькими малюнками по любому вигідніше в фінансовому відношенні, аніж роман Оксани Забужко. Діти, а точніше - батьки дітей, завжди вдячні споживачі. Мільйонери, оцінюючи бізнес-плани з «дитячою» складовою, раптом згадують, що самі були дітьми і є батьками, при цьому буржуї на мить перетворюються на звичайних людей із людськими слабкостями. Загалом візитка кожного підприємця з розповіддю про його бізнес та подальше обговорення, хоч основними учасниками, хоч експертами в дорадчій кімнаті - найбільш пізнавальна й корисна частина «Української мрії».

Хочеться помріяти, що ті підприємці, котрі вже пройшли і ще пройдуть у програмі, нині відстоюють свої права. В який спосіб - їм вирішувати. Для цього точно не потрібно просити грошей і швидко йти по своїх справах незалежно від того, дали чи відмовили. Права на нормальне життя не просять по телевізору, їх мають або беруть.