Тезовий підсумок порушень травня та інфографіка — тут.

Травень видався надзвичайно активним місяцем для телеманіпуляторів: журналісти задіяли в сюжетах повний спектр сумнівних прийомів, а політики утворили нові піарні альянси. Новини 22-річної давнини, заклики депутатів запровадити речі, які й так уже існують, виступи на дахах маршруток, ігнорування міжнародних розслідувань та порушень прав людини і трансляція весільних відео. Тележурналісти настільки викривили суть новин, що постає запитання, чи доцільно називати деякі повідомлення цим словом.

Не що, а хто. Як журналісти відбирають коментарі

Однією з найпопулярніших і найбільш руйнівних тенденцій теленовин є неправильне використання коментарів політиків. Час від часу телеканали видають настільки дивні речі, що, здається, в журналістів немає базової ерудиції та інтернету або ж є дуже чітке завдання.

Перш ніж перейти до прикладів, важливо усвідомити просту річ: саме журналісти вирішують, які коментарі потраплять у сюжети. Кожна заява у випуску новин відібрана вручну, усвідомлено та з якоюсь метою. Але, здається, журналісти обирають пряму мову не за змістом, а лише за автором.

Наприклад, на «Інтері» те, що ЄСПЛ (Європейський суд із прав людини) визнав український мораторій на продаж землі порушенням прав людини, 22 травня коментував Юрій Бойко. Опоблоківець проти ринку землю, адже «це фактично за безцінь можна скупити всю землю». І байдуже, що Світовий банк каже про трикратне здорожчання. Байдуже, що орендна плата може вирости у п’ять разів. Байдуже, що землю взагалі не обов’язково продавати. «Інтер» обрав для коментування цього політика, а той без жодних посилань та експертного бекґраунду поширив для глядачів сумнівну інформацію. І це не найасбурдніша її частина: веселіше було, коли Бойко заявив, що «за тим рішенням» Європейського суду з прав людини стоять українські агрохолдинги.

Зрозуміло, що журналісти не можуть провести фактчекінгу теорії змови, але вони можуть хоча би час від часу перевіряти інші відібрані в ефір слова політиків. Наприклад, Наталя Королевська 30 травня на «Інтері» вимагала у влади, зокрема, «вернуть выплаты при рождении ребенка». Хоча вони існують і становлять 41 тис. 280 грн. Олександр Вілкул 30 квітня запевняв: «Общество видит [...], что снижаются социальные выплаты» Але вони зростають. Петро Порошенко 31 травня розповідав на ICTV, що «без церкви немає держави, немає нації», а журналісти не згадали, що, згідно з Конституцією, «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави».

Проте відсутність фактчекінгу в журналістів та брехня політиків — це банально. Значно креативніше, коли люди кажуть правду, але що вони роблять у сюжеті — величезне запитання. Наприклад, 29 травня «справу рюкзаків» Олександра Авакова «1+1» запросив коментувати екс-заступника його батька Іллю Киву. І той розповів: «Эти рюкзаки и эти каски одевал на себя, и выполнял боевые задачи, и остался жив». І що? Хіба те, що після використання цього рюкзака можна вижити, скасовує несвоєчасність поставок, п’ятикратне завищення ціни, 20 % заниження об’єму виробів, участь у закупівлі фіктивних компаній та інші закиди НАБУ? Кива навіть не фігурант справи, його коментар у ній абсолютно зайвий. Особливо якщо згадати, що позиції звинувачення в цьому сюжеті взагалі не було.

З іншого боку, заяви Киви хоча б відносно нові. А от радіовуглецевий аналіз слів Петра Порошенка на ICTV 31 травня («головною позицією України є прощання з Радянським Союзом та повернення до Європи») показує грудень 2015 року та травень 2017-го.

Але навіть це не фінал. Адже протягом місяця журналісти різних телеканалів переповідали, зокрема, такі думки політиків: «Экономика страны напрямую зависит от успешных предприятий» (Валентин Наливайченко), «Пенсии должно хватать и на лекарства, и на коммуналку» (Олег Ляшко), «Украине нужно возрождать промышленность» (Юрій Бойко), «Украинцы имеют конституционное право самостоятельно выбирать себе религию» (Петро Порошенко), «Партія створена не лише під вибори. Головне її покликання — [...] ухвалення важливих законів» (Анатолій Гриценко).Дякую, Кеп.

Тож, як бачимо, часто коментатори в сюжетах з’являються завдяки своєму імені, а не важливості слів. І якщо вищенаведених прикладів вам замало, то ось майже двадцять заяв політиків до 9 травня. У жодній із них немає ні новинності, ні важливості, ні конструктивних оцінок. У найкращому разі журналісти транслюють банальності: «Україні потрібен мир», у гіршому — відверту пропаганду: «Для каждого из нас, сегодня, большое испытание: не сдаться, не сломаться, не предать подвиг наших дедов и отцов, передать ту честную и правильную историю народа победителя».

Важливо розуміти одну річ: теленовини, як і будь-які інші ринкові продукти, виробляються для замовників, чиї інтереси мають задовільнити. Якщо б замовником продукту наших телеканалів був би глядач, новини мали би зовсім інший вигляд, ніж тепер, коли насправді й канали лише «квазіринкові», й замовниками продукту є лише їхні власники, пов’язані з політиками тісними стосунками.

Замовчування. Коли новини наполовину повні

Якщо максимально спростити, можна сказати, що людське ставлення до незнайомих речей працює десь так само, як оцінки фільмів на Rotten Tomatoes: сайт вираховує кількісне співвідношення між усіма «позитивними» рецензіями та всіма «негативними». Люди ж, формуючи думку про якусь незнайому річ, можуть вираховувати співвідношення між позитивними та негативними фактами про неї. Тому журналісти, власне, й мають подавати повну палітру інформації, щоби глядач міг скласти повноцінне уявлення. З іншого боку, цією системою максимально просто маніпулювати: лише приберіть зайві факти — й «середнє арифметичне» драматично зміниться.

Нижче ми розписали кілька замовчувань у новинах травня. Прочитайте те, що повідомили журналісти, а потім замисліться, як змінюється ставлення до подій та їх фігурантів, якщо врахувати всю наявну інформацію.

 Як бачите, з контекстом та без нього ситуації і їх фігуранти виглядають кардинально по-різному. І українські журналісти справді можуть повідомити лише про першого, другого та четвертого політика в рейтингу, оминувши згадку «ворогів». Чи замовчати претензії селян у сюжеті про вплив газовидобувної компанії на життя цих самих селян.

На щастя, суто арифметично людське ставлення формується лише в максимально спрощеному вигляді. Зазвичай додаються також інші фактори: надійність джерел інформації, аргументованість заяв, наявність підозрілих «сигнальних вогників». І хоча це захищає глядачів, але зовсім не виправдовує діяльності журналістів.

Редакційна політика як генератор випадкових новин

Як журналісти визначають, що показувати глядачам? В ідеалі головним критерієм для вибору новин має бути актуальність. Чим важливіша певна інформація в певний момент часу, тим більший її шанс потрапити в новини й, за логікою, тим більше часу їй приділяють. Але телеканали не завжди керуються цим принципом.

Найяскравіший приклад травня — це цикл новин «України» про жахливі умови життя в російських селах. Сумарно більше двадцяти хвилин кореспондентка змальовувала життя у глибинці через тотальний алкоголізм, бідність, відсутність роботи, води, газу, нормального житла та майбутнього. Жодних світлих альтернатив чи хоча би пояснень того, звідки всі ці проблеми, в сюжетах не було. Зате були коментарі росіян про вдячність Путіну за повернення Криму. Того, що майже половина жителів виступає проти анексії, українці не дізнаються. Постає запитання: чи важлива інформація цього циклу для глядача? Очевидно, що ні. Адже йдеться про простий (і маніпулятивний) перелік проблем в іншій країні. Можливо, через подібні матеріали журналісти намагалися якось підняти дух українців чи зробити свій внесок в інформаційну атаку. Але для першого варто було би розповідати про українські досягнення, а для другого — якщо не уникати, то хоча би цілити у справжні проблеми: порушення міжнародних угод, падіння доходів населення, злочини режиму. Навіщо українцям п’ять сюжетів зі стереотипами про селян?

Відзначився на поприщі дивних новин також «1+1». 24 травня тут присвятили три хвилии водію, який, поки його штрафувала поліція на Подолі, «спробував наїхати на знімальну групу “ТСН” і показував з вікна машини непристойні жести». Як виявилося далі із сюжету, журналісти перебільшили рівень загрози, але все одно показали на всю країну фото й ім’я можливого власника автівки (хоча він стверджує, що машину продав). Непристойні жести і штраф у 255 гривень — це привід для трихвилинного повідомлення? 16 травня журналісти продовжили свою кампанію проти Петра Порошенка: приділили чотири з половиною хвилини ефіру ветерану, який не потиснув Президентові руку. Загалом непоганий привід для новини, але, мабуть, 12 повторів моменту рукостискання та експерт із мови жестів (тим паче, що його оцінки спірні) — це все ж занадто. 19 травня журналісти присвятили ледь не спецвипуск королівському весіллю.

«Інтер» 1 травня присвятив другу новину випуску Сергію Капліну, який із даху маршрутки презентував свою книжку, називаючи її «новою Конституцією». Про зміст роботи детально не розповіли, й ми досі не можемо знайти, де її купити. Хоча якщо вірити словам політика, то приховувати подібну публікацію ледь не злочинно: «Ця книга дає відповідь, як захистити простого роботягу, простого селянина, як дати йому гарантовану роботу відразу після студентської лави, як дати гідну пенсію, дати гідну зарплату, дати гідну соціалку».

Ми вже мовчимо про такі важливі для всієї країни речі, як поїздка Валентина Наливайченка в Умань (30 травня, «Інтер»), відкриття Олегом Ляшком лікарні на Чернігівщині (11 травня, «Інтер», «Україна»), реконструкція Борисом Колесніковим радянських пам’ятників на Донеччині (7 травня, «Україна») та реклама табору «Артек» («1+1», 30 квітня).

Найкращою ж новиною цього періоду, безсумнівно, стало повідомлення про весілля Олега Ляшка на «Україні» 2 червня. Ведуча Олена Кот зробила 30-секундний вступ, і далі глядачі без коментарів ще хвилину дивилися весільне відео: моменти історичних «так» Олега та Росіти Сайранен, вручення їм свідоцтва про шлюб, взаємні компліменти молодят і перше офіційне «гірко». Актуальність як вона є.

Очевидно, що певна частина цих інформаційних приводів потрапила в ефір зовсім не через політику редакції, а радше через домовленості або власні інтереси власників каналів. Проте навряд чи Ігор Коломойський попросив «1+1» зробити викривальний матеріал про водія на Подолі та половину випуску розповідати про принца Гаррі з дружиною. Та й навіщо Рінату Ахметову п’ять сюжетів про біди російських селян? Виглядає так, немов інколи журналісти ігнорують критерій актуальності на користь інших речей: переглядів, особистих інтересів чи... серйозно, навіщо «Україні» цикл про селян?

К&К, або Новий піарний союз на «Інтері»

Незважаючи на те, що більшість улюбленців «Інтера» поділяють піарні ареали, вони майже ніколи не з’являються в одних повідомленнях. Тобто, й Олег Ляшко, й Володимир Гройсман, і Юрій Бойко, й Валентин Наливайченко часто розповідають про підтримку українських підприємців, але кожен у своєму сюжеті. Проте в травні, чи то від потреби якось оптимізувати обсяги піару, чи то з якихось інших причин, народні депутати з різних партій нарешті почали працювати в «Подробностях» разом. Сергій Каплін та Наталя Королевська з’явилися у п’ятьох спільних новинах.

Почалося все 16 травня, коли обоє народних депутатів, членів комітету ВР із питань соціальної політики, обговорювали на комітеті, «как улучшить финансовую ситуацию малообеспеченных украинцев». Заяви в сюжеті робили лише вони. Сергій Каплін, наприклад, розповів, що «простий українець працює годину за 22 гривні». Хоча в Держстаті думають, що, в середньому, — 53 гривні.

23 травня, знову в рамках комітету, обоє політиків заявляли, мовляв, «новый порядок начисления субсидий может привести к очередному обнищанию населения», — передає ведуча Наталя Бєлишева. При мотивацію змін у системі субсидій промовчали. Тож депутатам не довелося пояснювати, як «обнищают», наприклад, власники квартир більше 120 м².

24 травня, знову ж, при Комітеті з питань соцполітики відбулося «заседание Рады матерей Украины». Нічого конкретного про зібрання глядачі так і не дізналися, а народні обранці видали глибокодумні коментарі: «Головне, про що не повинен забувати політик, чоловік чи жінка, — це про дітей», — Сергій Каплін. «Самое важное и главное собрание, которое есть в нашей стране — это собрание женщин-мам», — Наталя Королевська.Єдиним, хто озвучував числа та вимоги, став Юрій Бойко, який узагалі не входить до Комітету з питань соцполітики. Отже, він належить до Ради мам?

30 травня відбулося виїздне засідання Ради матерів. До дуету додалося одразу кілька активісток, але коментарі Капліна та Королевської все одно були найкращими. «Вернуть сегодня выплати при рождении ребенка...», — пропонувала «опозиціонерка» про виплати, які й так існують. Член БПП, у свою чергу, стверджував, що «время перестать обсуждать проблемы. Время решать проблемы», тож «мы фактически создаем Совет простых женщин при комитете». Знаєте, Рада при комітеті у Раді, щоби перестати обговорювати проблеми.

Але це все ще можна якось пояснити, адже йдеться про спільну, хоч і дуже дивну, роботу політиків у комітеті. Значно складніше пояснити, як і чому ці двоє об’єдналися з камерами «Подробностей» та поїхали 31 травня у Верхньоторецьке, аби «в канун Дня защиты детей привезти для малышей самые необходимые вещи и игрушки». Каплін переконував, що «таким вниманием и таким особым отношением» ми «сшиваем страну». Королевська заявляла, що перед ними та комітетом стоїть завдання «прописать план-дорожную карту» допомоги постраждалим від війни.

Але скільки би пані Королевська не розповідала про плани комітету ВР, а ще чотирьох його членів нам так жодного разу й не показали. Аналогічної уваги не приділяли також іншим комітетам парламенту. І таку вибірковість «Інтера» неможливо пояснити надзвичайною вагою діяльністі саме цих двох народних депутатів, адже про Раду матерів ми так толком нічого й не дізналися, а на схід із допомогою та камерами різні політики їздять ледь не щотижня.

P. S. Насправді увага «Інтера» принаймні до Сергія Капліна цілком виправдана. Адже той ще в березні заявив, що як новий голова Комітету ВР з питань соцполітики, він «перша особа, яка має визначати державну політику в цій сфері» і вже «готує соціальний прорив!»

***

Коротко підсумовуючи телеманіпуляції травня, можна дійти висновку, що чимало контенту випусків новин взагалі не є новинами. Це продукти впливу, що старанно мімікрують під справжню журналістику, аби обманути «здобич».

Деякі «новини» не відповідають визначенню буквально: про те, що «украинцы имеют конституционное право самостоятельно выбирать себе религию», відомо з 1996 року. Деякі — не проходять перевірку на важливість: «гірко» Олега Ляшка — це навряд чи інформація загальнонаціонального значення. Так само незрозуміло, як можна називати «новинами» повідомлення, що містять лише половину інформації, а випусками «новин» — програми, які не розповідають про визнання порушень прав людини. І, звісно, новиною не можуть бути неправдиві дані.

У травні щонайменше 258 сюжетів претендували на звання підробних. І, як і з будь-якими підробками, найефективніше цьому можуть зарадити споживачі. Урешті, як довго ви будете довіряти компанії, що раз за разом поставляє вам, наприклад, лише половину товару?