Підсумки моніторингу порушень журналістських стандартів у щоденних новинах центральних телеканалів, що його здійснює громадська організація «Детектор медіа», за період 6–11 березня 2017 року.

Головними подіями тижня стали: обрання Роману Насірову запобіжного заходу у вигляді двох місяців утримання під вартою, початок розгляду позову України проти Росії в Міжнародному суді ООН, святкування Міжнародного дня захисту прав жінок.

Журналісти переоцінюють Міжнародний суд ООН і недооцінюють Росію

6 березня Міжнародний суд ООН почав розгляд справи України проти Росії. У такій чутливій темі журналісти не змогли уникнути перебільшень, надмірного оптимізму та банальної суб’єктивності.

Головною помилкою більшості українських телеканалів стало надмірно оптимістичне ставлення до Гаазького суду. Ось що, наприклад, можна було почути 6 березня на ICTV: «Київ звернувся з позовом проти Росії до найавторитетнішого у світі Міжнародного суду ООН. Його рішення є беззаперечними для виконання. Країна, яка проігнорує ухвалу, стане ізгоєм у цивілізованому світі». Хоча серед країн, що свого часу проігнорували таке судове рішення, є, наприклад, США. І російські ЗМІ не втомлюються про це нагадувати. Росія, до речі, теоретично могла би повторити цей сценарій Штатів.

При цьому аргументи, які наводить Росія на свій захист, не пояснюються.7 березня після виступу сторони РФ українські телеканали не втомлювалися нагадувати, що росіяни брешуть, і навіть висміювали зовнішність російських юристів.

Ось що можна було почути в «Часі новин» на 5-му каналі: «Російської зброї на Донбасі немає, а українські шахтарі, повсталі проти кривавої київської хунти, воюють на громадянській війні радянською зброєю, знайденою ними у копальнях. Уявіть, російські дипломати, які це виголошували сьогодні на суді в Гаазі, змогли при цьому не розреготатися. Ото професіонали, егеж!»

На телеканалі «Україна» применшили обсяги доказів, що Росія навела на свій захист: «К защите готовилась тщательно, но в Международном суде ООН выглядели неубедительно. На экране только это видео. Авдеевка. Люди разбегаются под звуки разрывающихся снарядов Но кто и откуда стреляет — непонятно. Вот и вся доказательная база России». А тим часом відомо, що до Гааги Росія привезла понад 600 сторінок документації.

Та найбільше Росію висміювали на СТБ. Спочатку іронізували з доказів країни в суді: «І поки російські найманці засипають українські позиції снарядами, російські дипломати засипають українську сторону побрехеньками. Після вчорашнього виступу України в суді, сьогодні в Гаазі слухали сторону Росії. Туди принесли 600 сторінок відбріхувань». Потім іронізували із зовнішності російських доповідачів: «Цей вусатий поважний російський юрист Ілля Рогачов на повному серйозі каже: зброю сепаратисти беруть у шахтах». А насамкінець знову перебільшили значення Гааги: «Та яким би не було ставлення Росії до рішень всіх трьох судів, їх доведеться виконувати, і оскаржувати їх неможливо. Але ж Москва з легкістю ігнорує міжнародне право, скажете ви? Так, але Захід тепер зможе застосувати нові, вже жорсткіші санкції [...] Якщо Україні вдасться таки здобути перемогу в Гаазі, то Росія понесе колосальні іміджеві втрати і Путін стане нерукостисканим, як Ким Чен Ин».

Тут, на жаль, варто зауважити одразу дві речі. Маючи бажання, санкції частково можна було би посилити вже тепер: європейські країни цього не «не можуть» зробити, а не роблять з інших причин, зокрема економічних. Італія, наприклад, хотіла продовжити нинішній санкційний режим лише на півроку, а не на рік. Тож заява, що країни заходу «зможуть» застосувати жорсткіші санкції, —  сумнівний наслідок судового процесу. Так само як і «нерукостисканий Путін». Північна Корея — бідна країна, що практично не має геополітичного впливу в регіоні. Тимчасом як Росія об’єктивно є локальним лідером із широкими закордонними зв’язками. Складно уявити, як, наприклад, Марін Ле Пен перемагає на виборах у Франції і, маючи схожу з Путіним риторику, відмовляється з ним співпрацювати.

Якщо журналісти не залишаються нейтральними та не приховують свого ставлення до Росії як до ворога, то хоча б не варто цього ворога недооцінювати. Те, що Росія зупиниться, вже пророкували після минулорічного саміту НАТО. До початку війни на сході так само не вірили в можливість нападу на Україну, оскільки її мав би захищати Будапештський меморандум. Недооцінювання загрози призводить до неготовності їй протидіяти та до потенційного розчарування. Не кажучи вже про те, що в даному разі висновки мали би давати експерти, а не журналісти.

«1+1» проти Світлани Лободи

У телеканалу «1+1» виник конфлікт із охороною Світлани Лободи та продюсеркою співачки Нателлою Крапівіною. 6 березня, коли журналісти знімали сюжет біля будинку артистки, на знімальну групу напали її охоронці та забрали камеру. Поліція зупинила крадіїв та оголосила відповідальним підозру в перешкоджанні журналістській діяльності. Продюсерка Лободи після цього почала погрожувати кореспондентці телеканалу в соцмережах: зокрема, заявляла, що має намір передати фото дівчини лідеру Чечні Рамзану Кадирову, який подібних «відстрілює». Про ці події в «ТСН» випустили одразу чотири сюжети за тиждень. Якщо спочатку телеканал просто озвучував висновки правоохоронців, то ближче до кінця тижня вже почав маніпулювати громадською думкою й кримінальними звинуваченнями.

7 березня, наприклад, журналісти розповідають про вимоги ветеранів АТО позбавити Світлану Лободу звання народної артистки України та українського громадянства. У новині немає коментарів співачки, бекґраунду чи інфоприводу — матеріал, очевидно, покликаний очорнити артистку за допомогою заяв народних авторитетів. Від ініціативи ветеранів (яка, до речі, не може мати впливу, адже позбавлення громадянства можливе лише в обмеженому переліку випадків) журналісти переходять до власної проблеми. І якщо історія ветеранів АТО займає в сюжеті 30 секунд і проходить без жодного синхрону, то «нагадування» про вчорашню історію з охороною співачки триває вже хвилину й містить два синхрони — від правоохоронців та співробітника «1+1».

8 березня за результатами розслідування в соціальних мережах журналісти заявляють, що охоронна фірма, яка працює на Лободу, охороняє також міську раду Донецька (тобто, терористів) і Віктора Януковича: «Серед клієнтів компанії Отачкіна нинішня Донецька міська рада[…] Соціальна мережі фірми не менш цікаві, серед клієнтів і втікач-президент». При цьому хоч на вказаному сайті компанії і є посилання на Донецьку міськраду, ніщо не вказує на те, що це саме нинішня міськрада, а не, наприклад, застаріла або архівна інформація про колишніх клієнтів. Так само в розділі «Нам довіряють» згадується, наприклад, ПАРЄ. Але ж це не означає, що компанія щодня охороняє будівлю Асамблеї? Крім того, посилання на Донецьку міськраду не працює. Фотографія з Януковичем датована 19 лютого 2014 року. Коментарів правоохоронців, СБУ чи самих підозрюваних із цього приводу в сюжеті немає.

А 10 березня журналісти беруть на себе роль правоохоронців і заявляють, що «директору Світлани Лободи можуть вручити підозру як організатору нападу на журналістів». Про це «ТСН» дізналися, фактично, в самих себе: їм «повідомив голова департаменту журналістських розслідувань телеканалу “1+1” Олександр Дубінський». Далі згаданий журналіст підтверджує цю інформацію в синхроні, заявляючи, що «по нашей информации» продюсерка могла самостійно координувати дії охорони й віддавати їм прямі накази, і «если это так, то госпажа Крапивина должна точно также быть включена в подозреваемые, ей должно быть вручено подозрение по статье “организация преступной группы” и точно также инкриминирован ей должен быть разбой». Тож виходить, жодної інформації в «ТСН» немає. Дубінський начебто отримав із неназваного джерела дані про те, що продюсерка, можливо, координувала дії охорони Лободи. Далі «четверта влада» стала судовою й характеризувала такий злочин відповідними статтями та визначила дії поліції. Усе це без жодної експертної думки, коментаря справжніх правоохоронців чи, нагадаємо, фактів. Адже повідомлення «1+1» ґрунтується на думці журналіста цього ж телеканалу про можливий перебіг подій.

Бажання «1+1» захистити своїх працівників природне, і з боку журналістів контролювати перебіг цієї справи нормально. Але використовувати медійний ресурс для тиску на громадську думку — ні. Не пов’язані зі справою протести ветеранів АТО, непідтверджені звинувачення у співпраці з «ДНР», надумані кримінальні справи — все це очорнює «1+1» так само, як і Нателлу Крапівіну. І замість очевидної ситуації, де в хороших журналістів крадуть камеру погані охоронці, маємо ситуацію, в якій важко визначити, хто гірший — продюсерка, яка погрожує у Фейсбуку розправою, чи журналісти, що погрожують кримінальною справою та роблять маніпулятивні сюжети.

Телеканал «Україна» не хоче, щоби швидкі приїжджали швидше

Півтора місяця тому МОЗ оголосило про реформу екстреної медичної допомоги. 9 березня телеканал «Україна» випустив із цього приводу критичний матеріал. «Минздрав затеял реформу скорой помощи. Врачей неотложки хотят заставить приезжать на вызов быстрее. "Сегодня" провели эксперимент на скорость в столице и в горном селе в Ивано-Франковской области», — заявляє ведуча.

У самому матеріалі журналісти й співробітники швидкої критикують нинішній справ стан у галузі, зазначаючи, що й теперішні нормативи приїзду швидкої (10 хвилин у місті, 20 хвилин у селі) виконати неможливо, що вже казати про заплановані 8 хвилин у будь-якому населеному пункті.

У селах Івано-Франківщини, наприклад, погані дороги й автомобілі, тож медики не встигають доїхати вчасно. На виклик, свідками якого стали журналісти, швидка їхала півтори години. Але місцеві жителі на камеру заявляють: «Та недовго, добре, що приїхали». Інша проблема області — недостатня кількість бригад швидкої допомоги: їх усього шість на більш ніж 100 тисяч населення. Така ж проблема й у Вінницькій області. У Києві водії швидкої скаржаться, що довго стоять у заторах, адже їх не пропускають інші водії.

Диспетчерські станції також не виконують свою роботу — незважаючи на сучасну техніку, тут бракує бригад швидкої, а отже вони не встигають скрізь вчасно. Інша проблема диспетчерів — нетермінові виклики, які відволікають від тих, кому швидка справді потрібна.

Журналісти заявляють: «На реформу скорой помощи нужны деньги, но сколько — не подсчитали. Да и ситуации это не спасает, говорят эксперты». Це при тому, що «експерт» (Віктор Сердюк, президент всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів) заявляє — проблема саме у грошах: «Министерство здравоохранения действительно решило сымитировать еще одну реформу, часть реформы. В этот раз будут имитировать реформу скорой помощи. То есть она должна доезжать как-то там за 3–5–10–15 минут. Как это сделать без денег?»

Пан Сердюк постійно критикує Уляну Супрун та її відомство. Він почав це робити з першого дня її призначення. Тож його позицію складно назвати незаангажованою. Йому чи телеканалу варто було би навести приклади зазначених «зімітованих реформ», а також почитати публікацію МОЗ про реформу швидкої допомоги. Адже про всі порушені журналістами проблеми в міністерстві розповіли за два тижні до виходу сюжету в ефір.

«Сегодня» жаліється на умови, в яких неможливі ініційовані МОЗ зміни, хоча що міністерство прямо заявляє: «Ми повинні змінити реальність, у якій ця система функціонує». І пропонує рішення: розширення мережі підстанцій швидкої, створення кол-центрів для відсіювання нетермінових викликів, зміна стандартів навчання лікарів швидкої і так далі.

Якби журналісти промоніторили тему, перш ніж робити сюжет, чи звернулися по коментар до МОЗ, матеріал виглядав би зовсім інакше. Сподіваємося, що журналісти справді цього просто не зробили, а не проігнорували значущу інформацію заради чорного піару. Хоча ситуація виглядає парадоксально в будь-якому разі, адже «Сегодня» фактично виступає проти покращення системи швидкої допомоги: виставляє медиків жертвами, заявляючи, що їх «хочуть змусити» приїздити швидше, й показує людей, які повністю задоволені тим, що швидка їде півтори години. При цьому жодних конструктивних пропозицій журналісти не подають, а пропозиції МОЗ, у яких і полягає суть реформи, замовчують. Нагадаємо, що аналогічна ситуація вже виникала на ICTV.

«Інтер» самостійно рецензує кадрові призначення в Нацполіції

11 березня стало відомо, що В’ячеслав Аброськін, начальник поліції в Донецькій області, стане заступником голови Національної поліції. Телеканалу «Інтер» таке призначення не сподобалося. Наголосимо, що саме телеканалу. Ані висновків громадських організацій, ані експертних думок, ані жодних інших посилань у тематичному матеріалі «Подробностей» немає. Призначення рецензує особисто ведуча: «Должность начальника полиции Донецкой области Аброськин не покинет. Будет совмещать. Вот только неясно как. Ведь с одной должностью — он особо не справляется. С блокадой не разобрался. При попустительстве его и его подчиненных — разворовали Мариупольский нефтеперерабатывающий завод. Но, несмотря на это, идет на повышение. Видимо, крайне предан главе МВД». 

У цьому невеличкому тексті є одразу кілька маніпуляцій. По-перше, не зрозуміло, як начальник поліції мав розібратися з блокадою торгівлі з ОРДЛО? На силовий розгін активістів йому потрібен був наказ згори, а на переговори з блокувальниками щодо державної економічної політики він не має повноважень. Закид щодо потурання «розворуванню» заводу ґрунтується, очевидно, на псевдорозслідуванні «Інтера», а не висновках правоохоронців. Тож звинувачення телеканалу в «потуранні» злочинам цілком можуть привести журналістів до суду за наклеп. Закінчується ж текст суб’єктивним журналістським висновком, що заступником голови поліції Аброськіна зробили через зв’язки з Аваковим. Жодного доказу, що саме ця версія найімовірніша, «Інтер» не наводить.

Перевагу впродовж тижня на телеканалах отримали такі політики й політичні сили:

Петро Порошенко: чи не вперше Президент очолив піар-рейтинг тижня. Про гаранта Конституції вийшло одразу 14 підозрілих новин, більш ніж по дві щодня. Тричі відзначився ICTV, двічі «1+1», «Інтер», СТБ й канал «Україна», лише раз 5 канал, «112» та «UA: Перший». Тобто всі піарили Президента хоча би раз протягом тижня.

Володимир Гройсман: очільник уряду відстає від Президента більш ніж удвічі, загалом шість піарних згадок за тиждень. Чотири на «Україні» й по одній на ICTV та «Інтері».

Олег Ляшко: лідер Радикальної партії двічі піарився на «Україні» й один раз на «Інтері».

Сергій Каплін: цього тижня депутат БПП засвітився на «Інтері» лише чотири рази.

«Опозиційний блок»: представників цієї партії п’ять разів можна було побачити на «Інтері».

Критика:

«Народний фронт»: цього тижня «Інтер» випустив проти своїх ворогів із «Народного фронту» лише п’ять матеріалів. Ще по разу дісталося парламентській коаліції та В’ячеславу Аброськіну.

МОЗ: міністерство та його ініціативи критикували на каналі «Україна». Тут же критичний сюжет вийшов і про Михеїла Саакашвілі.

Руслан Марцінків: репутацію мера Івано-Франківська зіпсували журналісти «1+1», приписавши його до акції партії «Свобода».

Загалом експерти ГО «Детектор медіа» нарахували протягом тижня 73 сумнівних матеріали, що на вісім менше, ніж минулого тижня. Найбільше їх було на «Інтері» — 24, на «Україні» — 19, на «1+1» — 16, на ICTV — п'ять, на СТБ — чотири, на 5-му каналі — три. По одному на «112» та «UA: Першому».

Детальніше про це читайте в публікації «Порошенко став зіркою “паркету”. Моніторинг теленовин за 6–11 березня 2017 року».