З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкується цього місяця, «Детектор медіа» розпочинає публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому буде подано відомості про факти і події, пов'язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.

Ці матеріали було опубліковано в журналі «Детектор медіа» протягом 2008 року й нині вперше буде представлено аудиторії інтернет-проекту «Детектор медіа». Автор циклу - відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).

(Читайте попередній матеріал циклу: Історія телебачення в січні.)

1925. Ованес Адамян завершив розробку проекту триколірної системи телебачення і восени цього року в Єревані випробував у дії власноруч сконструйований апарат кольорового ТБ «Ератес» (у перекладі з вірменської - «далекобачення»). Це одна з перших у світі спроб передати зображення у «веселковій гамі барв».

1936. Журнал «Короткохвильовик Польщі» вмістив опис конструкції телевізора львів'янина Яна Зембицького для приймання телепрограм із Лондона. Перші експерименти з наддалекого телеприйому цей аматор здійснив ще 1932 року.

1939, 1 лютого. О 12-й годині дня з приміщення Будинку Українського радіо, розташованого тоді на розі вулиць Хрещатик та імені 25 Жовтня, 2 (нині це Майдан Незалежності - місце, де встановлено великий проекційний екран), відбулася перша в Києві офіційна пробна передача в ефірі телезображення. Вона тривала 40 хвилин. Демонструвалися портрети «вождів СРСР», різні написи. Телезображення велося системою так званого механічного ТБ, хоча й суттєво вдосконаленого порівняно з аналогічною технікою початку 30-х років. Перші передачі йшли без звукового супроводу.

1939. У Німеччині в продаж надійшли телевізори для масового глядача з екраном 19,5 на 22,5 см. Гарантувався якісний прийом зображення у радіусі 22 км від телецентру. На той час берлінський телекомплекс був пов'язаний кабельними лініями з ретрансляторами у Гамбурзі, Лейпцигу, Нюрнберзі, Мюнхені та Кельні. Перша партія «народних телевізорів» становила 10 тисяч приймачів. Перед тим фашистський уряд успішно реалізовував програму «народних радіоприймачів». Ураховуючи їхню низьку ціну - 35 марок, що дорівнювало тижневій зарплаті кваліфікованого робітника, такі апарати мали 90% родин. За насиченням населення радіоприймачами і телевізорами Німеччина перед Другою світовою війною посідала першість у світі.

1951, 1 лютого. Видав в ефір першу передачу (кінофільм «Каштанка») «малий» телецентр у Харкові (автор проекту - інженер Вовченко). Це була перша в Україні спроба організувати телемовлення: харків'яни більш як на півроку випередили киян. Про пуск аматорського телецентру доповіли особисто Йосипу Сталіну, і він схвально зустрів цю новину. Модель апаратури «аматорського ТБ» було тим часом упроваджено майже в двадцяти містах Радянського Союзу, що передувало запровадженню типових професійних телецентрів. У самій другій українській столиці професійний телецентр почав діяти весною 1955 року.

1956, 15 лютого. Київською студією телебачення започатковано інформаційні випуски «Останніх новин».

1960, 20 лютого. Центральна студія телебачення СРСР уперше показала концерт, попередньо записаний на відеострічку. Вітчизняну модель відеомагнітофону було розроблено й виготовлено групою московських інженерів і конструкторів під керівництвом Пархоменка.

1961, 10 лютого. Здано в постійну експлуатацію кабельну лінію зв'язку Київ - Москва, що відкрило шлях регулярного обміну телепрограмами між двома столицями.

1964. Голова Держтелерадіо УРСР Микола Скачко видав наказ «Про координацію роботи студій телебачення України». У березні цього року почав працювати координаційний пункт УТ на базі Дніпропетровської студії для обміну програмами між телецентрами півдня республіки. Розпочався пошук шляхів, як поєднати зусилля телевізійних колективів у створенні спільної загальнореспубліканської телепрограми на початку 1965 року.

1965, 20 лютого. ЦТ СРСР розпочало показ першого радянського багатосерійного художнього телефільму «Викликаємо вогонь на себе» (режисер-постановник - Сергій Колосов, студія «Мосфільм»).

1984. Українське телебачення показало прем'єру першого багатосерійного художнього телефільму власного виробництва «Останній доказ королів» (режисер-постановник - Віктор Кісін, ведучий-коментатор - Володимир Дунаєв, студія «Укртелефільм»).

1994, 12-27 лютого. В Ліллехаммері (Норвегія) тривали ХVІІ зимові Олімпійські ігри. Вперше 37 спортсменів незалежної України виступали окремою командою. Українське телебачення (НТКУ) теж уперше самостійно транслювало на свою країну ці ігри в обсязі майже 100 годин. За цим показником УТ увійшло до першої сімки компаній 120 країн світу.

1996, 6 лютого. Конгрес США прийняв «Телекомунікаційний акт», який замінив «Акт про комунікацію» 1934 року. Згідно з новим законом, кожна телемережа може безпосередньо володіти телестанціями, які охоплюють 35% потенціальної аудиторії США (закон 1934 року обмежував цей показник 25%). Станом на 2004 рік у США функціонувало 6 загальнонаціональних телемереж. Всі інші (а це понад 1500 станцій) - так звані незалежні, які не входили до жодної із загальнонаціональних.

1999, 4 лютого. На пленарному засіданні Верховної Ради України вперше заслухано звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про роботу цього регуляторного органу у 1994-98 роках. За цей час ним видано 927 ліцензій на мовлення 781 телерадіоорганізацій, у тому числі державним - 28, комунальним - 301, комерційним (приватним) - 452. Таким чином, закладено підвалини сучасної структури ефірного й екранного мовлення в нашій державі.

Ілюстрація - drpsklibr.at.ua