«Школярі почали оздоровлюватися в карпатському таборі», «На оздоровлення приїхали сто сорок старшокласників», «За сезон у таборі оздоровлять півтори тисячі дітей». Із початком кожного літа сюжети випусків новин на телебаченні та радіо починають рясніти такими повідомленнями.

Хоча здебільшого навіть не так. Оздоровлюють у нас зазвичай не «дітей» та «школярів», а «діток», «діточок» та «школяриків» (вимовляється неодмінно жалісливо, ледь не зі слізьми в голосі) - хай навіть тим «діточкам» добряче під двадцять. Зверніть увагу: в подібних повідомленнях «діточки» майже завжди виступають у пасиві - як об'єкти й тільки об'єкти. Об'єкти всеосяжної й невсипущої турботи рідної партії... даруйте, державних мужів.

Не знаю, може, це в мене якась хвороблива уява, й у процедурі оздоровлення діточок-тінейджериків нема нічого особливого. Може, так і треба. Але тільки-но я намагаюся уявити собі процедуру оздоровлення, як фантазія малює мені картину: сидять у кабінеті серйозні дядьки й тітки в білих халатах. До кабінету по одному заводять переляканих «діточок», міцними руками ставлять на ваги, ретельно обмацують м'язи й узагалі все, що можна обмацати, зазирають до рота й прискіпливо роздивляються зуби - й із почуттям високої відповідальності заносять у папери: «Оздоровлено». Або: «Оздоровлено на 70%». І ставлять підписи й печатку. А потім рапортують про виконання плану з оздоровлення - й в абсолютних цифрах чи то «приросту», чи то «привісу», й у відсотках. 

Що особливо тішить, то це повідомлення на кшталт: «Багато шкіл столиці працюватимуть як денні табори, в яких оздоровлюватимуться школярі, які залишаться в місті». Отут гальмує навіть моя хвороблива уява. Бо й вона відмовляється підказати, як саме оздоровлюватимуться нещасні школярі посеред велетенського міста в загазованому повітрі. Якщо, звісно ж, слово «оздоровлювати» має який стосунок до слова «здоров'я», а не є прикладом випадкової співзвучності.

Відпочивати, бути під наглядом, відвідувати екскурсії та взагалі врізноманітнювати свій час - усе це так. Але набиратися здоров'я - до того шкільні табори навряд чи пристосовані. Та й до карпатських або яких там іще таборів діти передусім їздять відпочивати. Бо вони, хоч як це дивно пролунає, теж потребують відпочинку. Але оцього слова, як і похідних від нього, в новинних повідомленнях практично не почуєш.

«Відпочивати» - це слово містить активний сенс: відпочивати може суб'єкт, особистість. Коли ж до дітей ставляться, як до якогось племінного фонду, до держмайна - це слово є виключеним. Генофонд нації може лише зазнавати оздоровлення, грати лише пасивну роль. За такого ставлення діти не можуть щось робити самі - це держава може щось робити з ними. І тим самим привчати їх до виключно об'єктної їхньої ролі, виключно об'єктного призначення. Виховувати активних громадян, одне слово.

Навалу повідомлень про «оздоровлення» не можна недооцінювати, не можна ставитися до них легковажно ще й от із якого погляду: вони навіюють суспільству суто радянську систему координат. Адже про що насправді йдеться? Про надання послуг для відпочинку дітей, про забезпечення (або незабезпечення) достатнього обсягу таких послуг. Далі мала б піти предметна мова про співвідношення ціни та якості й про інші реальні проблеми реального сектору й економіки, й соціальної політики. Натомість розмови про «оздоровлення» підмінюють дискурс і переводять його в площину звичної з радянських часів «невтомної турботи держави». А медіаматеріали про кількість «діточок», яких планують «піддати оздоровленню», ну дуже вже нагадують класичні матеріали газети «Правда» й програми «Время». Бо от називають нам сотні й тисячі «оздоровлених». А це багато чи мало? А в яких умовах їх «оздоровлювали»? Чи задоволені вони, чи сподобалося їм? Але ж у корів на фермі не питають, чи подобається їм, - правда ж?

Зрозуміло: ЗМІ не є авторами такого підходу; всі ці повідомлення про «оздоровлення» оперують тими самими категоріями, тією самою термінологією, що й офіційні папери; саме такою термінологією просякнуті синхрони офіційних осіб і «відповідальних товаришів». І, здавалося б, ця термінологія, цей понятійний ряд мав би відійти після перемоги Майдану - піти в історію разом із «міцними господарниками».

Але... пригадаймо грудень, січень. Тоді політики - учасники Майдану, депутати з демократичних фракцій, що були гостями численних ток-шоу на 5-му каналі й ТВі, раз за разом повторювали: «Дітей розігнали! Дітей побили!» Від одного поважного нардепа довелося навіть почути про Євромайдан у листопаді: «Дитячий Майдан». Журналісти, не замислюючись, повторювали й повторювали про «дітей».

Виходило зовсім не по-людськи. «Беркут» бив студентів кийками й ногами, а потім «старші товариші» ще й добивали їх морально: мовляв, діти - та що з них візьмеш! Їм, мужнім і безстрашним, відмовляли в праві на громадянську самостійність, у них відбирали право на громадянську позицію й відстоювання цієї позиції. «Свої» ж позбавляли їх громадянської дієздатності - адже діти не є й не можуть бути дієздатними! Це була помста за «Майдан без політиків»? Можливо, й так, але, радше за все, це був той самий не усвідомлюваний радянський підхід десуб'єктизації, «гвинтикизації» молоді: як писали радянські газети, «свої права треба ще заслужити - ударною працею», бо «а що ти зробив для держави, щоб вимагати своїх прав?». Той самий радянський підхід знеособлення молоді, перетворення її на абстрактне й неістотне «наше майбутнє».

Ставлення держави до дітей та молоді є індикатором ставлення держави до всіх громадян. Якщо держава змальовує дітей та молодь як неістот, як якийсь державний ресурс - можна бути впевненими: ця держава хвора на тоталітаризм, і хай навіть він не проявляється - проявиться за першої ж нагоди. Якщо суспільство ставиться до дітей та молоді, мов до неістот, - це суспільство живе тоталітарними очікуваннями. Тож чи варто їх навіювати? Що ж до ЗМІ - то чи не настав час ретельно очистити звичний лексикон від тоталітарних, радянських і пострадянських штампів?

... Якраз під час написання цієї репліки почув випуск новин на Першому каналі Національного радіо. Розповідали про вибух у Миколаєві: «З під'їзду, що постраждав, евакуйовано мешканців» - двадцятьох розселили в санаторії-профілакторії, а «ще одинадцятьох розміщено в родичів». Ну, просто сльоза бере, тільки-но уявиш невтомну турботу «рідної партії» про розміщення постраждалих у родичів. А якби повідомили: «Одинадцять мешканців зруйнованого під'їзду вирішили оселитися в родичів»? Банально вийшло б і приземлено - й ніякої високої турботи...

Фото - mirmarok.ru