Якось так уже повелося, що, якщо книгарні в Україні відкривають, значить, це не просто комусь потрібно, а хтось просто-таки волає про необхідність бодай якихось просвітницьких закладів. У нас це означає, що проблема досягла своєї критичної межі, і бестселер Леоніда Черновецького «Як заробити перший мільйон» знайти легше, ніж будь-яку українську книжку. Та всі слова невиразні поруч із статистикою. В одній із найбільш читаючих країн світу на 100 тисяч осіб населення припадає лише одна книгарня!

На такому «життєствердному» тлі відкриття у Києві книгарні Товариства книголюбів на Пушкінській виглядає культурно-революційним подвигом. Принаймні, за користю для суспільства подія явно переплюнула майбутні вибори.

Свято, як годиться, відвідали представників усіх ланок, необхідних системі «книга – читач»: влада, письменники, книговидавці та журналісти. Гості руйнували символічну, але таку міцну стіну між українськими книжками та їх споживачами. Щоправда, більшість людей, що виступали, не втримались від самопіару. У Володимира Литвина передвиборна кампанія, тож йому й соромитись начебто нема чого. Він щиро побажав, аби при владі стояли політики, які за все життя дочитали до кінця хоча б одну книжку – вочевидь, мав на увазі самого себе. Хоча, зізнаюсь чесно, хотілось би більшого. Хоча б дві книжки…

Володимир Литвин прочитав до кінця більше однієї книжки

Після Литвина виступав голова Шевченківської районної ради в місті Києві Віктор Пилипишин. Реагуючи на слова екс-голови Верховної Ради, він по-піонерськи похвалився шкільною бібліотекарською грамотою, якою його колись нагородили. Заслуга чимала: маленький майбутній чиновник прочитав за рік аж 154 книжки. Тільки тепер розумієш, як пощастило Шевченківському району! По-жіночому скромною була й письменниця Ірен Роздобудьмо, яка побажала книгарні мати всі її книжки.

Символічну стіну було зруйновано, і всі бажаючі могли потрапити всередину книгарні. Вона невеличка, і всі книжки в ній – українською мовою.

Про те, що може зробити журналіст для забезпечення читачів українською книгою, «ТК» розповів телеведучий і письменник Юрій Макаров: «Журналіст не створює першу реальність, але вирішити, що важливо, а що не важливо, ніхто, крім журналіста, у ЗМІ не може. Сьогодні нема кому дзвонити й жалітись – ні до ЦК, ні до Адміністрації Президента. Ніхто поради не дасть. Тож, звісно, відповідальність лягає на журналістів».

«Українські книжки дуже добре купують, - каже головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн. – Ця тенденція поширена в тих регіонах, де є книгарні. Не можна ні про що говорити серйозно, якщо книгарень немає. Проблеми з цим є в Кіровоградській, Чернігівській, Полтавській областях. Звісно, я не можу радіти з того, як продається україномовна книжка в Донецькій чи Луганській області. Але, якщо взяти переважно російськомовні регіони, то, на мій погляд, більш-менш пристойний стан в Одесі і Харкові. Знову ж таки, йдеться про обласні центри, а не про Одещину і Харківщину. Тому, якщо Кіровоград не працює з книжками, чого чекати від Кіровоградської області?»

Леонід Фінкельштейн прагне витягнути  постачання

За словами Леоніда Фінкельштейна, проблема не в якості книжок і навіть не в якості книгарень, а лише в кількості останніх: «Я завжди наводжу один арифметичний приклад: в Україні 670 районних центрів, у яких діє приблизно 50 книгарень. Про села я вже не кажу. Як можна говорити про наявність чи відсутність попиту, якщо нема де купити? Ось класичний приклад: книжка Оксани Забужко Notre Dame d’Ukraine коштує 45-50 гривень у книгарнях, і за 2 місяці продано три тисячі примірників. Це – не попса, це важка книга, але ж люди її купують!»

Фото надані видавництвом «Зелений пес»