Що більше тривожних повідомлень надходить із Донбасу, то частіше ЗМІ - й самі по собі, й у синхронах та цитатах політиків та експертів - посилаються на дані соціологічного опитування, відповідно до яких донбасівці не підтримують сепаратистів. Висновок, до якого підштовхують аудиторію, є таким: сепаратисти - то заїжджі громадяни Росії й виключно вони, а місцеві жителі їх категорично не підтримують; підняття над адміністративними будівлями російських прапорів - то акт іноземної агресії, до якого місцеві жителі непричетні.

От тільки чи не є це спрощенням ситуації? Чи не є це спробою самозаспокоїтися й заколисати громадську думку? Чи не є це спробою виправдання прямолінійності та одномірності контрзаходів?

Отже, згідно з результатами дослідження, лише 18,2% жителів міста Донецька прагнуть до Росії, й лише 4,7% хочуть, щоб Донбас був незалежним. «Усього лише» - підкреслюють медійні коментатори й інтерпретатори. Деякі йдуть далі й наголошують (як от у випуску «Подробиць тижня» на «Інтері» від 13 квітня): всі решта жителів міста обіймають безумовно патріотичну, безумовно проукраїнську позицію.

Чи показовими є отримані дані дослідження? Чи корисними? Чи інформативними? Так - дуже корисними й дуже інформативними. На теоретичному рівні. Ці дані можна з успіхом використовувати під час написання науково-аналітичних статей, монографій та дисертацій, присвячених особливостям регіону, його суспільним уподобанням, його політичній міфології, фобіям та маніям.

А як щодо практичного виміру? Як щодо застосування цих даних до нинішніх гарячих подій? Як щодо того, щоби влада покладалася на ці дані, плануючи свої заходи, а громадська думка - оцінюючи ситуацію й схвалюючи або не схвалюючи дії влади?

А тут набагато гірше.

По-перше, такою вже є українська реальність: обласні центри завжди «просунутіші», демократичніші за глибинку. Донецька це стосується тією самою мірою: показники, характерні для цього міста, можуть відрізнятися від показників області в цілому.

По-друге, наявні цифри явно антиукраїнської налаштованості - це багато чи мало? 18,2% прихильників переходу Донбасу під Росію та 4,7% прихильників квазінезалежності - у сумі це складає 22,9%, або майже кожний четвертий.

А як оцінювати показані дослідженням результати з огляду на поточні події? На те, що місцеві жителі не поставили сепаратистів на місце, й спроб таких - принаймні, потужних - майже не видно? На те, що сепаратистські мітинги збирають тисячі людей? На те, що - за всієї буцімто проукраїнської налаштованості жителів регіону - донеччани у синхронах та друкованих матеріалах скаржаться: виходити на вулицю з українською символікою, зі стрічками кольорів державного прапору України вони бояться? Як пояснити незліченні випадки звірячого побиття учасників проукраїнських мітингів? Гаразд, місцева публіка не здатна, боїться або не наважується звільнити захоплені будівлі. Але ж захистити, не дати на розправу окремих громадян, яких б'ють, - вона ж могла б? Якби вважала сепаратистів за злочинців та хуліганів? Напевне, могла б - але цього не відбувається.

Як, зрештою, пояснити «антибандерівську» паніку, що охопила ціле чималеньке місто Ровеньки на Луганщині?

Реалії ніяк не хочуть відповідати обнадійливим соціологічним даним - але нам пропонують і пропонують вірити не реальним подіям, а цифрам.

А річ от у чім. Одна з запропонованих респондентам позицій опитування була суто віртуальною. Бо зрозуміло: насправді ніякої федералізації не буде, ніхто на це не піде. Та й, власне, федералізація в українському разі - це та сама квазінезалежність, тільки під іншою, евфемістичною, назвою. 15,5% жителів Донецька, які відповіли, що Донбас має залишатися у складі України, але Україна мусить стати федеративною, - на практиці вони мають обирати між тим, що є. Й чомусь здається, що, коли відкинути федералізацію, чимала частина серед цих людей схилилася б до сепаратизму.

50,2% респондентів висловилися за збереження регіону у складі України та унітарний устрій України. Чудово? Але ж це лише половина! Так, у даному разі - ЛИШЕ половина. Але й тут не все чітко. З1,6% із-поміж цієї половини вважають, що регіонам треба віддати ширші політичні та економічні повноваження. Ширші - наскільки? До якої міри? Чи у відповідях певної частини респондентів це не означало ту саму федералізацію, а якщо її нема й не буде - то?..

Але й це ще не все. Донбас у складі України, Україна як унітарна держава - все це добре. А якщо в цій державі залишиться нинішня влада, яку чимало донбасівців звуть не інакше як «хунтою»? А якщо ця держава згодом піде до Євросоюзу, а то й - свят-свят! - до НАТО? Узагалі, який статус мусить мати сама ця держава - чи не статус «зони впливу» Росії? А якщо з Росією запровадять візовий режим? А якщо зведуть до мінімуму економічне співробітництво?

Будь-хто, хто більш-менш знає регіон, підтвердить: у Донбасі саме в таких деталях криється диявол. Так, незалежна, так, унітарна Україна - але як «молодший брат» Росії, для якого керівні вказівки з Москви - не порожній звук.

За даними дослідження, 65% жителів Донецька негативно ставляться до повернення в Україну Януковича. Про що свідчать ці дані. Лише про розчарування персонально в Януковичі - й більше ані про що. Опозиція, а слідом за нею й громадськість, колись уже прокололися, підраховуючи цифри негативного ставлення до Януковича в Донбасі - коли той іще був президентом. Не було враховано єдиного: з будь-якого проміжного стану є два взаємно протилежних виходи; той, хто сидить між двома стільцями, може пересісти на кожен із них. Розчарування донбасівців у Януковичі зовсім не обов'язково мусить означати навернення до підтримки опозиції: може бути, якраз навпаки, до ще більш проросійських і прорадянських політиків.

Коли ситуація є тривожною, коли на порозі біда, покладатися на оптимістичні сценарії, заколисувати себе оптимістичними потрактовуваннями соціологічних даних є легковажним. Можна прорахуватися. Коли ситуація є тривожною, заколисувати суспільство оптимістичними тлумаченнями соціологічних даних - це варіант «опіуму для народу». Зрештою, якщо ми будуємо демократичну державу, у якій влада має спиратися на суспільство й мати суспільство за союзника, - чи варто нав'язувати суспільству рожеві окуляри?

Фото - ua.convdocs.org