Ворог уже навіть не на порозі. Країна - наче беззахисне немовля, покинуте напризволяще особою, яка давала клятву дбати про неї та її народ. Збройні сили зруйновано, службу безпеки понівечено, органи правопорядку деморалізовано, казну розграбовано, політики вичікують...

Мовою закону - це державна зрада, бо такий стан створити в один день чи навіть рік неможливо. Ця руйнація стала результатом свідомо злочинного правління впродовж останніх (скількох?) років із метою «подарувати» велику європейську державу закомплексованому чуваку азійсько-гебіського типу без відома її населення й, відповідно, без спротиву.

Не має права партія, чий лідер довів країну до ручки, відхреститися від нього, змінити назву й жити далі... Потрібен суд над всіма, хто допомагав «гаранту» здавати країну. І хоч це буде потім, уже сьогодні має бути ідентифіковано не лише всіх причетних до розвалу, але й тих, хто своєю бездіяльністю йому сприяв, та вжито заходів, аби вони не зникли, не підкупили нинішніх при владі. Не перефарбувалися.

Можна було б цьому запобігти, якби тіньовий уряд опозиції, створений свого часу для паралельного моніторингу стану справ у державі, робив свою справу, відстежував стан краху, бив у дзвони й вимагав розслідувань, а в перші хвилини, взявши владу, діяв професійно.

СБУ й прокуратура мали одразу використати першу прес-конференцію втікача Віктора в якості доказу його державної зради. Зачитану на Раді безпеки ООН його заяву до Росії про введення чужих військ на територію суверенної держави, президентом якої він себе ще вважає, слід було негайно використати як іще один доказ цього ж та як інформаційний привід атакувати агресора на міжнародній арені.

Так само варто припиняти будь-які розмови про його усунення від влади. Відставка - це не тільки підписана належним чином заява. Це низка дій, які свідчать про таку відставку.

Усунути від влади можна того, хто при владі перебуває, а не того, хто, спакувавши вантажі награбованого, покинув напризволяще свій офіс, персонал, відмовився від державної охорони й відбув у невизначеному на той час, а нині відомому напрямі. Хто тинявся інкогніто в пошуках літака, аби полишити кордони держави, якій присягав. Хто скористався послугами спецслужб чужої країни, щоб нелегально полишити власну, рятуючи свою шкуру й паралельно свою коханку, кухарку й цуценя. Хто ще, крім агресора, може вважати такого мерзотника чинним президентом? Хто, як не нинішній агресор, довів це створіння від статусу президента великої європейської держави до такого жалюгідного стану й такої всесвітньої ганьби?!

Негайно слід викласти до всесвітнього поширення різними мовами 10-15 фактів порушення ним Присяги, якою він зобов'язався «усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Ми знаємо, що є Бог і є вища Справедливість, на терезах якої все, що відбувається нині, фіксується.

Ми знаємо також, що ООН нині - кволе кошеня, від якого толку нема й чиї рішення нинішній наш агресор буде ветувати. То чи варто витрачати час на багатогодинні дискусії?

Чи так усе безнадійно? Дуже близько до того. Втім, як кажуть, коли вже гірше бути не може - це прикмета, що дуже скоро буде краще. Сподіваємося на залишки сил безпеки, відданих народу її офіцерів, професійних, хоробрих, хитрих і тому дуже небезпечних для ВОРОГА.

Молімося й надіймося!!!

Фото - unian.ua