Головне враження, що залишилося після інтерв'ю Віктора Януковича Віталієві Коротичу (14 лютого його, зі зсувом у часі на годину на кожному з каналів, транслювали «Інтер», Перший національний та «Україна»), було таким: навіщо Адміністрація президента знову вдалася до послуг Коротича?

І річ не лише у скандалі, після якого, здавалося б, серіал «Вечори з Віталієм Коротичем» мало бути завершено остаточно й безповоротно. Річ у тім, що от саме це інтерв'ю остаточно переконало: навіть якщо в Адміністрації президента вважали, що конче потрібно - й негайно - показати «президента в домашніх капцях», «президента з людським обличчям», Януковичеві варто було б підшукати якого завгодно спаринг-партнера, тільки не Коротича. Бо, можливо, колишній редактор журналу «Огоньок» і є, а чи колись був, управним журналістом, але актор із нього - ніякий. Почуття міри, почуття стилю він позбавлений абсолютно, тож переграє безбожно. Як то кажуть, «чай із двома ложками цукру - це солодкий чай, чай із двадцятьма ложками цукру - це блювотний засіб».

Так уже підтримував Коротич Януковича й змістом своїх реплік, й інтонаціями, й жестикуляцією та мімікою, так уже бажав йому всіляких успіхів! Навіть уперед, до Януковича, схилявся щосили, зображуючи довірливість та «інтимність» розмови - здавалося, от-от втратить рівновагу й зі стільця впаде. А було смішно. Це видовище так захоплювало візуально, що дослухатися до мовленого вже бракувало сил. І, тим паче, ставитися серйозно до всього мовленого не те що не хотілося - просто неможливо було. Все було настільки надмірним, настільки гіпертрофованим, що нагадувало типовий комічний дует (Тарапунька та Штепсель, Ольга Аросєва та Борис Рунге, Марія Миронова та Александр Менакер) із його хрестоматійними ролями: один «виважений» і «серйозний» (Штепсель, Борис Рунге, Александр Менакер) - у даному разі це був Янукович, інший «імпульсивний» та «надміру емоційний» (Тарапунька, Ольга Аросєва, Марія Миронова) - цю роль і грав Віталій Коротич.

Кого він подеколи нагадував - то це дбайливого дідуся, який випроводжає онука-вундеркінда на важливий іспит. Здавалося, він от-от почне гладити Януковича по голові й крадькома підкладе йому до кишені пиріжок. Тим самим Коротич руйнував і руйнував звичний імідж Януковича, до створення якого той доклав стільки зусиль, - імідж «міцного», «твердого», «самостійного», «сильного». Супермен здійснював свої звитяжні подвиги, аж поки не прийшов його дідусь, не взяв його за ручку й не повів додому обідати - от саме так це й виглядало.

Усе інтерв'ю було наскрізь просякнуто двома прийомами, чия одноманітність просто впадала в око й через те не могла обдурити нікого. Перший прийом - це позірна гострота деяких запитань. Саме позірна, бо всі «гострі» запитання стосувалися не лише украй загальних, але ще й загальновідомих, давно вже обсмоктаних уздовж і впоперек речей. Як-от рівня зарплатні медсестер і того, як вони на цю зарплатню виживають - пролунало це так, що Коротич нещодавно розмовляв із медсестрою й саме з цієї розмови про такі страхіття дізнався - а до того про рівень зарплат в Україні й гадки не мав, не чув і не читав геть ніде.

Усі ж запитання, що стосувалися конкретних проблем, усі коментарі Коротича до відповідей Януковича були улесливими до огиди: «Ви дуже точно все сформулювали... народу вчасно це не пояснили». Одне слово, ой і бовдур же цей народ! «Ви найбільше влізали в реформи й тому заробили найбільше прихильників, але і найбільше ворогів». От і стало все зрозуміло: супротивники Януковича - то вороги реформ, от як усе виявилося просто.

«Ви багато робите, чи можете вивести формулу Януковича - а чи просто робити добрі діла, й усе?». Без коментарів. «Неминуче хтось буде невдоволений, неминуче буде опозиція, бо без неї скучно. Оця одеська формула "не дождётесь" - щоб вона спрацювала і тут». Ну, майже по-одеськи: «Щоб тобі й тут спрацювало». Одне слово, опозиція - щось розважальне; головне - що «не дочекаєтеся». Отака політологія по-коротичівськи: влада та її інтереси - все, а для суспільства - «не дочекаєтеся».

Чимало з «гострих» запитань Коротича були суто риторичними, бо передбачали заздалегідь відому й, більше того, загальноочевидну відповідь. Ну, от як спитати: «Чи правда, що війна - це погано?» А саме так на екрані й відбувалося. Коротич: «Амністія... Справді, що всіх випустять? На кого пошириться й коли закінчиться?» «Коли закінчиться» - це як? Коли всіх «амністованих» запроторять назад за ґрати? А який юридичний зміст має слово «випустять», що воно означає - оте «випустять»? Випустять під домашній арешт? Під цілодобовий нагляд? Із судовим вироком «засуджений до довічного позбавлення волі умовно, з відтермінуванням покарання»?

Ще з запитань: «Україна справді може розколотися? Як на мене, не дай Бог». Що це було? Якщо не читав геть нічого про проблему «двох Україн», то, може, перш ніж інтерв'ювати президента, варто було б матчастину бодай трішечки вивчити? Це ж було всім зрозуміло: насправді Коротич знає про існування проблеми, знає відповідь і тільки вдає з себе «інтерв'юера в коротких штанцях» - мабуть, щиро вірячи, що аудиторія хлопне вухами й сприйме за чисту монету.

Коментарі інтерв'юера були такого самого штибу - як, наприклад, про те, що нам не потрібна інша Конституція, бо «головне - це освіта».

Другий прийом, який спільними зусиллями розігрували інтерв'юер та інтерв'юйований, - це розмивання запитань. Тобто запитання стосувалося конкретної теми, але Янукович одразу перестрибував на іншу або виводив відповідь на надто вже загальний - аж до повної втрати предмету розмови - рівень. А якщо він не робив цього сам, то йому тут само «підказував» Коротич. Повне змішування тем, їх взаємне розчинення, розпорошення уваги аудиторії, змазаність і розмитість акцентів, розмова про все й ні про що - от що це було.

У цілому ж розмова текла так, ніби нічого екстраординарного в Україні не сталося. Ніби все, що трапилося останніх місяців, не виходить за межі звичних проблем, що завжди стоять перед Януковичем, і що їх він завжди мудро розв'язує «для народу»: «Зберегти державу, відновити стабільний розвиток». Або: «Ми здатні захистити мир». Чи, бува, не «мир во всём мире», не черговий «мирумир»?

Вів Янукович звичні розмови про те, що треба «відновити реформи», й про «національні інтереси» - у зв'язку з Майданом. От цікаво: про національні інтереси він мову вів, а от про права громадян та про право в широкому розумінні, про законність - анічичирк. Що ж, зрозуміла логіка: Йосиф Сталін та Адольф Гітлер, Мао Цзедун та Пол Пот теж, скоріш за все, щиро вірили, що діють заради національних інтересів. Бо національні інтереси - річ така. Суб'єктивна. Можна роками сперечатися, в чому вони полягають, - і так нічого нікому й не довести. А ще «національні інтереси» - надто вже спокуслива категорія. Бо дають змогу видавати за національні меркантильні інтереси влади.

«У 2010 році ми розпочали системне реформування... Модернізація... Ми реформували країну клаптиками, не було системного підходу... Ми пішли шляхом пілотних проектів...», «Ефективність, ефективність». І все це є таким важливим от зараз, от сьогодні?

І все це у звичному майбутньому часі: «Я буду... буду... буду... ми будемо...». П'ятий рік президентства пішов - а все «ми будемо». «Створити механізми захисту малого та середнього бізнесу», - Янукович твердить про це тими самими словами від часу своєї інаугурації. А малий та середній бізнес так і залишаються чужорідними елементами в наявній політико-економічній системі - острівцями вільного підприємництва у відданій на відкуп новітнім лендлордам державі. Клаптиками власності, що досі не дісталася лендлордам. «Білими воронами», що живуть із комерційного прибутку, а не з ренти. Чи не тому система їх методично виштовхує?

Що цікаво: Коротич таки спитав про результати діяльності Януковича. Тільки не в один із моментів, коли той розписував казкові перспективи свого «буду», а ближче до завершення, коли настала черга загальних фраз та обопільних фігур ввічливості.

Утім, виявилося, що всі ці загальники таки «до чого». Янукович: «Чому все зупинилося? Бо спокою немає». Коротше, ви собі працюйте й чекайте, поки вам із барського столу що-небудь кинуть, працюйте й мовчіть, бо інакше «все зупинилося». І тут є ще один цікавий момент. Владна пропаганда дедалі більше демонструє позицію: «Якби Євромайдану не було, його варто було б вигадати». Бо, як стверджує та пропаганда, й гривня впала через Євромайдан, й узагалі всі негаразди в Україні - через нього. Усю свою керівну безсилість, усі свої прорахунки влада не без задоволення списує на Євромайдан. Не кваплячись пояснити, як це - адже загального страйку так і немає, навіть столиця поза Майданом та Грушевського працює в цілком штатному режимі...

Янукович: «Ми знаємо, що за нами Україна». От тільки чи комфортно Україні «за нами»? «Я завжди був відкритий». То можна прийти до Межигір'я й порозмовляти про долю держави? «Треба робити з любов'ю. В мене ніколи не було зла до людей. (А про зло ж, нібито, й не питали - то навіщо було превентивно виправдовуватися? - Б.Б.) Думка кожної людини має бути почута й врахована». Чернова варіація на тему «Почую кожного» - за нинішніх обставин ну дуже вже нагадує вона відоме «Старший брат вас чує».

Розповів Янукович про взаємодію гілок влади, якої «раніше не було», про те, що «не можна боротися за владу... ціною крові». То хіба нинішня влада не саме це й робить? «У нас достатньо сил, щоб поставити на місце будь-кого («каждый сверчок знай свой шесток»? - Б.Б.), але ми не хочемо, щоб страждали люди». Словеса, словеса.

Що дуже вразило, то це коли Янукович ділився досвідом: «...Був рекет... Одним сказав: не платіть, а іншим сказав: не беріть... Нам треба з усіх сторін підійти й подолати корупцію». Чи так і не збагнув він: тим самим, своїми власними словами він залишив ураження, ніби це він і керував рекетом, а чи щонайменше «кришував» його? Якщо це був просто невдалий вислів, то чого його не перезаписали - адже записано інтерв'ю було напередодні, 13 лютого? Що ж до корупції, то її й справді треба подолати. От уже багато років усе треба й треба; з яких тільки сторін до неї не підходили. «Усім миром навалимося й умить подолаємо» - коронна фраза всіх популістів. Коротич відповів щось на кшталт того, що всі країни завжди борються з корупцією, а вона однаково скрізь є - одне слово, корупція є мало не нормою.

Вразило, як Коротич згадував опозицію: «Ці троє». Ну, хіба ж можна після того ставитися до «цих трьох» із повагою? Янукович, зі свого боку, розповідав, що у Верховній Раді відстоюють власні інтереси - треба було розуміти, що тільки він, Янукович, за державу вболіває. Чи з цього мав випливати висновок, що його владу треба зробити абсолютною конституційно?

Розкрив Коротич свій ідеал держави: «Рекет - не рекет... Викликає начальник: ти накрав, я тобі щось дам, але ти побудуй палац спорту (от, виявляється, єдине й головне, чого ми всі потребуємо! - Б.Б.). Ви спокійно живіть, але треба ділитися». І відповідь Януковича: «Я сам мав такі (виділення моє. - Б.Б.) стосунки з бізнесом, коли був у регіоні». То красти - це й є бізнес? А чи йшлося про вимагання «ділитися»? У відповідь Янукович запевнив, що великі спортивні споруди - «за рахунок бізнесу». Зверніть увагу: не «коштом», а саме «за рахунок».

Запитання Коротича: «Я читав, що, навіть увійшовши до Євросоюзу, Україну чекала б доля Болгарії та Румунії». А що не так із Болгарією та Румунією? Цього Коротич не сказав. Це була не те що постійна, а вже остогидла маніпуляція російської пропаганди: мовляв, увійшовши до ЄС, Болгарія та Румунія за своїми життєвими стандартами так і залишилися дуже й дуже далекими до Німеччини - тож от який несправедливий той Євросоюз, от як він експлуатує бідолашних і довірливих болгар та румунів. Суто казуїстична постановка питання, бо насправді миттєво досягти рівня Німеччини ці дві країни не могли, та на це ніхто й не очікував. «Краще чи гірше стало в Болгарії та Румунії, ніж було до їхнього вступу до ЄС?» - от яким мало б бути запитання, якби воно було не позбавлене глузду. Але російська пропаганда (й слідом за нею Віталій Коротич) навмисне зводять його до відвертої демагогії.

Коротич: «Американці хочуть одного. Вони вже хочуть у підслуханих розмовах призначати прем'єр-міністра!» Жах, та й годі! Насправді ж у демонстрованих записах на це й натяку немає! Співрозмовники лише оцінюють перспективи тих або інших політиків на цій посаді й доходять висновку, що Кличко вона не потрібна. І, власне, оцінювання й прогнозування подій у тій чи іншій країні ніхто ще не забороняв - ба більше, всі без винятку міністерства закордонних справ, і України так само, роблять такі прогнози. А якщо не роблять, то просто байдикують і наражають свої країни на небезпеку, бо позбавляють їх можливості оперативно реагувати на зміни влади у країнах-партнерах, пристосовуватися до тих змін.

Ще запитання: влада «програла пропагандистську кампанію навколо ЄС»? Наївно-радянська віра у всесилля пропаганди... А що, до речі, в даному контексті означало це «програла»? Не глушила «ворожі голоси»? Не задавила свободу слова?

«Чи з вами розмовляють на рівних? Чи не тупають ніжками, чи не штовхають під ліктик?» З контексту випливало, що представники ЄС саме так і роблять, що Україну мало не силували до асоціації з ЄС.

А як вам такий пасаж «видатного прогресивного журналіста»: «І тоді вилазить якийсь учорашній кенієць Обама, Саркозі - угорський іммігрант - стає президентом»? Гадалося, ще трохи, й Коротич виголосить: «Україна для українців!»

Віктор Янукович учергове побажав постати перед ясні очі підданців в образі «доброго й мудрого самодержця». Тільки от завдяки над зусиллям Коротича - надто вже надмірним - образ вийшов непереконливим. Головна пожива для роздумів, яку залишило інтерв'ю, є такою: розтягом останніх місяців Янукович волів «виходити в народ» в образі «сильного», «рішучого», «непохитного». Й тут раптом змінив тактику, і йому знадобився «затишний та домашній» образ. До чого це? Що це означає? Про що це свідчить?

Фото прес-служби президента