18 травня 2007 року на круглому столі «Соціологія і суспільство» відбулася презентація дослідницьких проектів Інституту соціології України НАНУ. Соціологи намагалися переконати присутніх, що соціологія – це не тільки рейтинги.

Захід відкрив директор Інституту соціології Валерій Михайлович Ворона, який зазначив, що зараз в Україні немає інтелігенції, яка б об’єднувала народ. Тому її представникам (а саме науковцям) потрібно хоча б просвіщати людей.

На думку виступаючих, уявлення політиків про соціологів як про фахівців, які лише рейтинги складають, є хибним. Оскільки для соціології ця ділянка роботи є не те що верхівкою айсберга – верхньою частиною його верхівки. Великий масив досліджень і цікаві висновки, на жаль, не відомі не тільки широкому колу людей, а й тим, кому це має стати у нагоді. Фахівці інституту з 1998 року проводять моніторинг «Українське суспільство». Його даними, приміром, можуть скористатися представники уряду – і не треба кожному новому його складу наново винаходити велосипед. Крім того неоціненними є дослідження «Чорнобильський моніторинг», які проводяться вже протягом 15-ти років.

Є й нові проекти. Наприклад, 2005-го Україна долучилася до «Європейського соціального дослідження», в якому беруть участь 24 європейські держави. Це реальна можливість порівняти численні показники особливостей способу життя та масової свідомості громадян ЄС та України. Завдяки отриманим даним сьогодні ми можемо оцінювати те місце, яке займає Україна у Європі, і накреслювати шляхи до інтеграції українського суспільства у європейський соціальний простір.

Відповідно до показників цього нового проекту, інтерес наших громадян до політики ширший, ніж у країнах ЄС. Напевно, вирішальну роль у підвищенні цього інтересу відіграли останні президентські вибори. Саме після цього українці від практично повної недовіри до державно-політичних інституцій показали якийсь відсоток довіри. Проте правовій системі в більшості країн ЄС довіряють значно більше, ніж в Україні, а що стосується міліції, то такого низького рівня, як у нас, не спостерігається в жодній країні Європи.

Як сказав один із учасників цього моніторингу, заступник директора Інституту соціології Євген Головаха, «порівнявши результати досліджень за 2005 рік, ми несподівано побачили, що Україна непогано виглядає серед країн Європи». За деякими показниками ми навіть посідаємо перше місце, утім рівень задоволеності життям (один із найважливіших показників становища людини в суспільстві) в Україні є найнижчим. Крім того, населення нашої країни низько оцінює рівень розвитку економіки, стан системи освіти тощо.

Не маючи доступу до Інтернету, громадяни України компенсують дефіцит інформації підвищеним інтересом до телебачення (45% дивляться телепередачі понад 2,5 години на добу). Більше часу перегляду телепередач, ніж українці, приділяють тільки громадяни Греції (54%) та Великої Британії (50%). Причому новинам і політичним програмам громадяни України приділяють найбільше часу в Європі – це стосується і телебачення, і радіо, і газет. Лише датчани наближаються за цим показником до українців, решта суттєво відстають. Хоча загалом громадяни України менше слухають радіо і читають газети, ніж громадяни більшості держав ЄС, новинам і політиці в цих ЗМІ вони приділяють більше часу, ніж населення країн ЄС.

Доктор соціологічних наук Олександр Іванович Вишняк проаналізував 13 моніторингових досліджень у шести регіонах України і зробив цікаві висновки щодо того, що об’єднує і що роз’єднує Україну. Те, на чому спекулюють деякі політики, насправді склалося історично. Це не можна не враховувати. Але як виявилося, насправді, згідно з результатами аналізу соціокультурної диференціації та її динаміки, попри принципові відмінності в історичній долі різних регіонів України у складі різних держав та імперій, великих соціально-економічних розбіжностей за більшістю показників між ними немає. Разом із тим у деяких сферах різниця у ставленні громадян до процесів в Україні є дуже значною і саме це породжує політичний розкол в Україні. Найбільше це стосується ставлення до статусу російської мови та відносин із Росією.

На думку соціологів, найважливішим нині є пошук компромісу саме з цих питань, а не проблема дати перевиборів. Вони навіть дають деякі рецепти, як дійти такого компромісу. Щодо мовного питання, то науковці пропонують більш диференційовано проводити мовну політику. З одного боку, розширити функціонування української мови як державної в усіх регіонах (ввести обов’язковий екзамен на знання державної мови для всіх державних службовців, посилене вивчення української в російськомовних учбових закладах), а з другого – надати російській мові статусу регіональної в тих регіонах, де цього бажає понад 50% громадян, та відновити мережу російськомовних шкіл і вузів у відповідності з потребами громадян, а не етнічним складом регіонів.

Що ж стосується компромісу в питаннях геополітичного вибору і відносин із Росією, то ці питання залежать не лише від України, але й від позиції Росії. Утім, аби нормалізувати взаємини, треба шукати консолідаційну позицію стосовно стратегії цих відносин у самій Україні.

Соціологи фактично довели присутнім, що суб’єктивні соціально-психологічні чинники впливають на розвиток суспільства не менш відчутно, ніж економічні чи політичні. «Ситуація така, якою її бачить людина. Вона ніколи не буде об’єктивною», – зазначила доктор соціологічних наук Олена Геннадіївна Злобіна, вимальовуючи образ сучасного українського суспільства в уявленнях населення України. Соціологи стверджують, що це треба враховувати, обґрунтовуючи економічну, соціальну, культурно-освітню політику – як загальнодержавну, так і регіональну.

Українське суспільство продовжує жити стереотипами радянської доби, а їх демонтаж призвів би до появи нових. Які ж типові образи визначають сприйняття населенням сучасних реалій життя? У 2003 році вони стосувалися передусім економічних негараздів (злидні, розруха) і майже такою ж мірою невпорядкованості соціального простору (безлад). Хоча насправді ніякої розрухи не було, а економічні показники навпаки говорили про стабілізацію і підйом, починаючи з 1999 року.

Опитування 2005 року зберегло трійку негативних асоціацій, але їхні кількісні показники зменшилися вдвічі. Було помітне збільшення позитивних уявлень (підйом, свобода, згуртованість), які практично були відсутні в 2003-му. Хоча в економіці протягом двох років знову-таки суттєво нічого не змінилося.

2006-го року знову зростають негативні асоціації, а позитивних уявлень стає менше. І це зрозуміло. Оновлення влади, на яке сподівалася частина суспільства, супроводжувалося постійним протистоянням, що підсилювало відчуття безладу, злиднів і розрухи (яких насправді не було). Обрії очікувань зменшилися так само швидко, як і зросли.

Зараз в Україні політики багато говорять про тиск, але насправді люди не відчувають себе об’єктами тиску. Найбільше вони прагнуть, щоб у нас припинилися безлад і протистояння.

Згідно з опитуваннями, найпомітнішими персонажами в Україні виявилися ті, хто добре почувається в атмосфері «безладу». Це ті, хто встановлює для себе «особливі» правила, тобто шахраї. Знаковими виявилися й ті, хто формує нові суспільні правила (політики, бюрократи, пристосуванці), а також авантюристи, які взагалі не зважають на жодні правила. Ось чому їх так багато на телеекранах. «Але телеканали не повинні тільки віддзеркалювати дійсність і не намагатися змінити її на краще. Інакше ЗМІ тільки підживлює це середовище. А наш час – це не лише час політиків і жебраків», – сказала Олена Злобіна. Соціологи констатують, що постаті, які репрезентують традиційний нормативний світ (трударі, професіонали, таланти тощо), явно не вписуються в сучасну картину українського суспільства. На жаль, моральним регуляторам в Україні сьогодні фактично відведено незначну роль.

І наостанок соціологи сказали декілька слів про динаміку ціннісних пріоритетів громадян України. Як зазначив доктор філософських наук Анатолій Олександрович Ручка, в Україні вдвічі зросла кількість реалістів. Це сталося передусім завдяки поліпшенню умов життя.

Якщо до 2000 року 76% населення України були зацікавлені переважно «цінностями виживання», то в 2006 році таких залишилося 59%. Тепер збільшується кількість таких людей, для яких є важливими не тільки матеріалістичні цінності, а й, приміром, «цінність самореалізації».

Після 2000 року в Україні спостерігається зростання важливості ліберально-демократичних цінностей у свідомості громадян: державна незалежність і демократичний розвиток країни, рівність можливостей для всіх, індивідуальна незалежність і підприємницька ініціатива, свобода слова і громадський контроль влади. Поширення в ментальності наших громадян цих цінностей є знаковим. З одного боку, це закономірний результат суспільних змін у незалежній Україні, а з другого – перспектива зростання громадянської культури населення.