Головна розбіжність у позиціях Жижека та Pussy Riot: він шукає винних серед «капіталістів», тоді як вона бачить ситуацію конкретніше (проблема Росії - в її політичному ладі, і саме з цим бореться Pussy Riot, пише вона), й ширше - причиною підтримки опресивних устроїв є, на її погляд, конс'юмеризм як такий.

Листування ув'язнених мислителів із вільними мислителями з-за кордону сягає корінням у минуле. Саме завдяки листуванню Бориса Пастернака з закордонними кореспондентами стали ширше відомі на Заході його погляди та переконання, й саме завдяки (таємним) зусиллям цих кореспондентів було здійснено видання «Доктора Живаго». У листах до іноземних кореспондентів формулювали свої думки Василь Стус та Євген Сверстюк і таким чином ставали відомі ширшому загалові.

Проте, ті листування відбувалися в романтичніші, біполярні часи. Була залізна завіса, холодна війна й дві ідеологічні системи, що не могли примиритися між собою.

В наш час - глобалізації, економічної кризи та невдалих спроб звільнити Волл-Стріт, баланс впливу і поглядів кореспондентів, що перебувають по різні боки ґрат - цілком інакший.

Британська газета The Guardian опублікувала уривки з листів словенського філософа Славоя Жижека до ув'язненої учасниці Pussy Riot Надєжди Толоконнікової. Переписку організував журнал Philosophie (французьке видання, засноване 2006 року), який публікує листи повністю французькою та німецькою мовами.

В час, коли доля й стан здоров'я Толоконнікової викликають тривогу, The Guardian вирішив скористатися з нагоди повернути цікавість західного загалу до політичної платформи Pussy Riot.

Торішній процес над молодими жінками викликав негативну реакцію, передовсім через неадекватність вироку: сім років за хуліганську витівку? Та за ближчого розгляду панк-група стала більше скидатися на представника анархічного руху. А з анархізмом у західних стабільних суспільствах, м'яко кажучи, проблеми.

З'ясувати, ким же насправді є Pussy Riot за політичними переконаннями, довірили словенському теоретику Славою Жижеку. Він автор багатьох праць зі скандальними назвами та ще скандальнішими гіпотезами.

Зовсім недавно він з'явився на широких екранах у квазідокументальній стрічці Софії Файнс «Кіногід збоченця: ідеологія», де він у чарівній гумористичній манері в низці монологів переконує глядача, що той є передовсім продуктом масової культури, й усі його вподобання у кінематографі запрограмовані та передбачувані.

Ця теза на кшталт дебатів про курку та яйце - можна сперечатися до посиніння і все одно залишитися при своїх поглядах. Американський теоретик медіа Джон Фіске, наприклад, навпаки, переконаний, що масова культура є результатом вибору споживача (і глядача в тому числі) і нав'язати йому штучно ніхто нічого не може.

Не буду тут заглиблюватися в цю тему, бо згадала про фільм лише щоби проілюструвати, наскільки відомим і масово-культурним є сам Жижек.

(Додам тільки, що режисер Софі Файнс - британська документалістка з мистецько-аристократичної родини Файнсів. Цей клан запустив свої кігті у майже всі галузі культури - її брати Рейф та Джозеф - відомі актори, сестра Марта - відома кінорежисер, брат Магнус - відомий композитор, батько - відомий фотограф. Іншими словами, зірковості та успіху цієї родини можуть позаздрити навіть Віндзори.)/

Словенець Славой Жижек - напевно, наймодніший філософ сучасності. Це такий собі Демієн Хірст суспільної теорії: комерційно успішний настільки, що починаєш сумніватися в його щирості.

Цілком можливо, наступного сезону він стане обличчям H&M чи Mango, адже попри те, що журнал Philosophie називає його Папою Римським неокомунізму, в Жижеку є щось від керованої демократії в Росії, як би парадоксально це не лунало. Боротьба за радикальні зміни, але бажано з комфорту західноєвропейських лекційних залів чи навіть краще - екранів кінотеатрів.

Він ніби бореться проти капіталізму, але ця боротьба потоплена в сарказмі, який краще виглядає на шпальтах недільних газет, що їх може читати за ранковим лате середній клас і уявляти й себе «ліваками», а не на справжніх барикадах.

Жижек запитує Толоконнікову, в чому ж основний сенс платформи Pussy Riot. Це радикалізм, чи не так, пише він. Водночас, він вибачається за те, що теоретизує, поки бідна дівчина сидить за ґратами, але ви, каже філософ, - то наша критична свідомість.

Нічого, відповідає Толоконнікова, й пише, що головна місія Pussy Riot - не визнавати владу і ставити під питання нинішній стан речей.

Жижек хапається за оце «невизнання» й питає, чи не підписується Pussy Riot під теорією французького постструктураліста Делеза про постійне становлення і видозміну світу. Толоконнікова натомість згадує про давнього грека Геракліта і про його концепції про постійне становлення і зміну.

Усе це заохочує Жижека на подальше розслідування політичного підґрунття Pussy Riot - ліве воно чи ні? Він дуже сподівається, що молоді жінки - проти глобального капіталізму, який, пише філософ, спричинив фінансову кризу в Європі та Північній Америці. Він порівнює компанію Енрон з гестапівською Німеччиною - резонансно, але, прямо скажемо, безглуздо і не зовсім правильно.

Жижек пише про капіталістів, які забрали «наші» гроші, і власними руками наробили те, від чого потерпають зараз Іспанія та Греція. Та навряд чи він може уявити, що в нього з Толоконніковою чи іншими росіянами може бути спільний гаманець. А Іспанія й Греція прийшли до своїх криз настільки різними шляхами, що якраз зайвий раз довели відсутність надійних економічних рецептів.

Але Толоконнікова, здається, розчаровує неокомуністичного мислителя. У своїх відповідях вона натомість формулює антипутінську, а не антикапталістичну позицію, й передовсім критикує Захід за співпрацю з Росією. А ще більше  - за співпрацю з Китаєм, беручи до уваги ще опресивніший політичний режим там, від якого, як вона пише, «волосся стає сторчма».

Тобто, якщо Жижек намагається перетягти Толоконнікову на бік тотальної війни з капіталізмом, де винуватці нечітко окреслені й шляхи до перемоги губляться в конс'юмеристському тумані, то вона відповідає критикою на адресу не якихось незрозумілих капіталістів, а західних держав як таких, - за їхню готовність мати справу з опресивними режимами постачальників сировини й енергоносіїв.

Толоконнікова підкреслює, що головна проблема Росії сьогодні - відсутність демократії й утримування влади маленькою групою наближених до Путіна людей.

Її засудження німого прийняття Заходом політичних реалій Китаю і є засудженням споживацтва, адже більшість товарів, що їх купують європейці та північноамериканці, вироблені в Китаї та Південно-Східній Азії. 

Ось де лежить головна розбіжність у позиціях Жижека та Pussy Riot: він шукає винних серед капіталістів, тоді як вона бачить ситуацію конкретніше (проблема Росії - в її політичному ладі, й саме з цим бореться Pussy Riot, пише вона) й ширше - причиною підтримки опресивних устроїв є, на її погляд, конс'юмеризм як такий.

Зусилля західних медіа організувати подібне спілкування й запалити дискусію між інтелектуалами сучасності - однозначно похвальні. Вчитування в пояснення Толоконнікової політичної платформи Pussy Riot та її власних переконань дасть зрозуміти, що її погляди - менш радикальні й чіткіше окреслені, ніж погляди самого Жижека, який хоче з кимось боротися, але наразі не бачить ворога в обличчя. Що і створює враження, що отой біполярний світ Пастернака та Стуса був жахливим, але зрозумілішим у своїй чорно-білості. Тоді як сучасна ситуація глобального капіталізму й політичного туману, який місцями зручний, місцями - репресивний, плутає навіть таких гострих на язик теоретиків, як Жижек.

Листування, здається, почалося з позиції словенського мудреця як такого собі інтелектуального гуру для молодої революціонерки, але поступово дійшла до фази, де Толоконнікова набагато чіткіше формулює проблеми, пробачає Жижекові його фізичну свободу й сама перетворюється на дельфійського оракула для модного теоретика.

Жижек ще 2001 року написав: «Ми вільні, бо нам бракує слів, аби сформулювати поняття власної несвободи». Але якщо європейським конформістам і кишеньковим лівакам і бракує, то Толоконніковій - ні. Її описи буднів у в'язничній кравецькій майстерні, її стримана гідність і мудрість кожного рядка є доказом внутрішньої впевненості в доцільності обраного шляху.

Стисла версія листування - англійською мовою - тут. Повні версії - німецькою тут та французькою тут.

Фото - The Guardian