– Якої важливої інформації про останні події в Україні не дають телеканали?

Відповідають Андрій Єрмолаєв, Сергій Квіт, Максим Стріха, Дмитро Потєхін, Євген Перегуда, Віктор Небоженко, Юрій Якименко, Дмитро Видрін, Костянтин Дорошенко, Вадим Карасьов, Володимир Полохало, Кость Бондаренко.

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

– Телеканали, новини яких мають досить високий рейтинг, вибудовують досить об’єктивну інформаційну політику, тож серйозних зауважень до останніх інформаційних та публіцистичних програм я висловити не можу. Навіть ситуація з «Толокою» на Першому національному – а саме те, що програму не закрито остаточно, а лише призупинено, – свідчить про існування системи стримувань і противаг для збереження свободи слова. Тому я думаю, що, на відміну від попередніх років, телебачення виконує функції «четвертої влади» – і я це вітаю.

Втім, у мене є одне зауваження до тих програм, де діалог політичних опонентів вибудовується за «передвиборною» схемою. На мою думку, саме зараз журналісти повинні переводити діалог у студії в річище змісту проблеми, а не декларації загальних позицій політичних сил. Я би не хотів називати конкретні ефіри – це буде некоректно. Але зараз важливим завданням для журналістів є не скочуватись до формату передвиборних дебатів, коли діалог будується на порівнянні програмових та політичних позицій, а вибудовувати ефір на основі оцінки і формулювання шляхів вирішення важливих проблем. Це тест на професійність журналіста. Теперішня гостра політична ситуація насправді пов’язана не з виборами, а з різним баченням шляхів виходу з кризи, тож журналісти повинні враховувати інтереси громадян. Зараз людям потрібно не визначатись, за кого голосувати, а розібратись у соціальних, політичних, економічних і правових аспектах проблеми.

Це загальне побажання, а не претензія. Адже я насправді розумію, в якому становищі зараз самі медіа – вони теж є жертвою інформаційного і політичного протистояння.

Сергій Квіт, директор Києво-Могилянської школи журналістики:

– Мені, як телеглядачу, здається, що мало інформації подається зсередини, з «кухні» цих подій, яка спиралася б на факти. Не висвітлюється міжпартійна взаємодія, реальні відносини між політичними силами, погодження дій між опозицією та Президентом. Дуже мало говорять про реальну позицію Юлії Тимошенко. Не зрозуміло, що відбувається у зв’язку з переходами депутатів до більшості, які є реальні домовленості (і чи це домовленості, чи підкуп або залякування). Про це мало говорять і в аналітичних програмах, і в коментарях політологів. Як на мене, журналісти тут неглибоко копають. Процеси, які відбуваються насправді, є якісно іншими, вони вийшли за межі партійних протистоянь – тепер протистоять бізнесмени, які фінансують ці політичні сили. Ніхто не досліджує фінансовий стан опозиції: чи готова вона до дострокових виборів? Чи всі розмови про них – це виключно шантаж задля якихось домовленостей із регіоналами, Ющенка – з Януковичем тощо.

Чому так відбувається? Можливо, тому, що журналісти мають якісь власні схеми оцінки ситуації. З іншого боку, вони, можливо, більш прив’язані до паркетної інформації, що подається на прес-конференціях і в офіційних інтерв’ю. Процеси в політиці насправді якісно інші. І риторика щодо протистояння «помаранчевих» і «біло-синіх» є риторикою вчорашнього дня. Масові переходи з опозиції в коаліцію є свідченням інших явищ, які відбуваються в суспільстві і політикумі.

Мені здається, що має йтися про позитивний або негативний розвиток нашої політичної системи між парламентськими і президентськими виборами – тими, що були, і майбутніми. Саме з таких позицій журналісти мають підходити до висвітлення політичних подій. Зараз на журналістів немає тиску з метою заборонити їм подавати певну інформацію, але журналісти в певних ситуаціях самі не знають, про що питати політиків.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики:

– Усі телеканали є більшою чи меншою мірою заангажованими. Вони милосердніші до однієї сторони конфлікту, натомість покладають усю провину на інших. Насправді ж ми маємо конфлікт, де правих немає. Юлія Тимошенко зараз як повітря потребує дострокових виборів з однієї причини: її фракція сиплеться, і вона може утримати депутатів, лише пообіцявши їм місця у списку на дострокових виборах. Віктор Ющенко істерично боїться Тимошенко і розуміє, що коли він не зробить, як вона хоче – вона об’єднається з Януковичем; тоді вони спершу разом знищать Ющенка, а потім Тимошенко візьметься за Януковича. Прем’єр, натомість, розуміє ситуацію в таборі опозицій і пре, як бульдозер, підминаючи під себе все, що може. Народові пропонують боротися не за власну честь і гідність, як це було два з половиною роки тому, а за амбіції та нездарність політиків.

На жаль, сміливих і незалежних медіа, які б говорили про це, немає. Всі або беруть сторону «помаранчевих» і звинувачують в усьому Януковича, або захищають Януковича і винуватять в усьому «помаранчевих», хоча останні теж виступили в цій ситуації не найкращим чином. Це відбувається, швидше за все, через те, що ми досі не маємо по-справжньому незалежного суспільного телебачення, а медіавласники заангажовані на користь тієї чи іншої сторони політичного конфлікту.

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру імені Разумкова:

– Засоби масової інформації отримують і відтворюють інформацію про публічні заходи. Інформації, яка не афішується, – про зміст індивідуальних консультацій, зустрічей та переговорів, що відбуваються за закритими дверима, – як завжди, бракує. Можливо, бракує також інформації про сприйняття того, що відбувається у політичній верхівці. Йдеться як про органи місцевого самоврядування та влади, так і про соціум у цілому. ЗМІ не можуть адекватно передати настрої громадян, виміряти суспільну температуру.

Дмитро Видрін, політолог, народний депутат (фракція Блоку Юлії Тимошенко):

– Медіа не дають інформації про те, як сьогодні в Україні приймаються важливі рішення. Наприклад, ми не знаємо, як приймає свої рішення Президент, який ланцюг людей готує проекти Указів. Було б дуже цікаво, хто саме зараз відповідальний за підготовку рішення про розпуск Верховної Ради. Невідомо, хто готує документи для Кабміну. Іноді з уряду виходять рішення, які дивують своєю юридичною необґрунтованістю, часом навіть абсурдністю. Влада обіцяла нам бути прозорою, але зараз ми бачимо прозорі організації, інституції, навіть політичні партії, але – не прозору владу.

Кость Бондаренко, директор Інституту національної стратегії:

– Мені здається, що медіа дають усі ці події в повному обсязі, і з телебачення можна отримати будь-яку інформацію. Не бачу ні дозованості, ні цензури, тож нема на що нарікати. В наш час не варто сподіватися лише на телевізор, бажаючи отримати інформацію. Звісно, певні канали заангажовані на користь певних політичних сил, та все ж вони дають інформацію, нехай навіть інтерпретуючи її по-своєму.

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби «Український барометр»:

– На мою думку, засоби масової інформації насамперед мають показувати ситуацію «з вулиці» – з позиції громадян, їхньої оцінки сьогоднішньої політичної кризи. Оскільки соціологи не поспішають, а політики монополізували свої політичні оцінки, виступаючи кожен від імені народу і закону, було б добре, аби провідні ЗМІ дали аудиторії доступ до суспільних дискусій. Важливо було б надавати інформацію про те, що відбувається в інших містах, як мешканці регіонів і столиці ставляться до загострення політичної ситуації. Саме те, що ця криза розвивається за мовчання народу, найбільше відрізняє її від Помаранчевої революції. Тож, окрім офіційної позиції політиків та штучних ток-шоу, медіа мали б висвітлювати думку різних верств населення. Також, наприклад, коли йдеться про формування коаліції більшості (а це в Україні законодавчо недостатньо врегульоване питання), наші ЗМІ могли би, принаймні, розповісти глядачу, як це відбувається в інших країнах – тоді була б хоч якась планка, від якої міг би відштовхуватися громадянин, намагаючись зрозуміти, а чия ж позиція, якої саме політичної сили, йому ближча. На жаль, ось такої інформації, яка б дозволяла громадянину сприймати події не лише під кутом емоційного ставлення до тих чи інших партій та політиків, а раціонально, – майже немає, принаймні в новинах.

Інформації про останні події не вистачає. Але проблема полягає в тому, що події розвиваються дуже швидко, тож навряд чи можна звинувачувати медіа чи політиків у недостатньому розумінні того, що відбувається. Я думаю, що конфлікт між Президентом і Прем’єром, опозицією та коаліцією висвітлюватиметься досить широко і глибоко, адже опозиція і влада однаково в цьому зацікавлені. Сподіваюся, що події «на вулиці», на Майдані в суботу та неділю теж будуть висвітлені, і ЗМІ виконають свою функцію.

Євген Перегуда, Інститут держави і права імені Корецького:

– По-перше, на жаль, проводять дуже мало соціологічних досліджень. Різноманітні ток-шоу, які показують телеканали, звісно, цікаві, але хотілось би мати уявлення про ставлення людей до поточних подій. Хоча це, звісно, залежить не лише від телеканалів. Зараз політики розколюють країну, але те, як реагує на ці події суспільство, яка динаміка суспільних настроїв, залишається невідомим. Я бачив одне соціологічне дослідження, але не бачив, щоб його результати фігурували в теленовинах.

По-друге, немає аналізу того, як політичні події за різних варіантів можуть уплинути на економічну ситуацію в країні. У випадку, якщо буде реалізовано радикальний сценарій, загроза є досить великою. На відміну від попередніх політичних конфліктів, ця ситуація може серйозно вплинути на економічні процеси в країні, і в певний момент радикальний політичний розкол, перейшовши у площину суспільних відносин, здатний змінити динаміку економічного зростання. Аналізу цього я поки що на телеканалах не бачив.

По-третє, Україна не ізольована від подій у світі. Тому цікаво було би побачити реакцію на нашу кризу в інших країнах. Цю інформацію дають, але, як на мене, недостатньо.

По-четверте, варто було би приділити увагу ситуації всередині політичних сил. Як там ставляться до цих подій? Несподівано відбуваються переходи з опозиції у більшість, але вони є наслідком не лише зовнішніх процесів за рамками цих політичних сил, але і внутрішніх подій у фракціях.

По-п’яте, телеканали не досліджують події попередніх тижнів і місяців, які вплинули на це політичне загострення. Приміром, нинішня радикальна позиція Тимошенко обумовлена голосуванням фракції БЮТ за закон «Про Кабінет Міністрів». Це був ключовий момент, але про це ніхто не говорить!

Нарешті, телеканали не зважають на психологічні особливості політиків у контексті їхніх попередніх реакцій на ті чи інші події, що теж дуже важливо. Тобто, журналісти не досить серйозно досліджують поточну ситуацію.

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії:

– Наші телеканали не дають інформації про те, як може змінитися ситуація в країні після дострокових виборів. Переважно вони, як і друковані ЗМІ, сконцентровані на тактичних кроках політиків. Чи, якщо відбудуться дострокові вибори, ми отримаємо парламент, у якому буде інша розстановка сил, і ці політичні сили, можливо, будуть більш відповідальними? Чи отримають українці шанс побачити обіцянки Майдану-2004 реалізованими у випадку проведення дострокових виборів? Такої інформації, як на мене, дуже бракує. Телеканали висвітлюють ситуацію у Верховній Раді не досить докладно для того, щоб українські громадяни могли повною мірою її зрозуміти. Увага журналістів зосереджена на тактичних подіях, і дуже бракує неупередженої аналітики, щоб показати, що це все означає. У новинах інформування більш-менш адекватне, а в інформаційно-аналітичних програмах – недостатнє. Бракує пояснення людською мовою, які наслідки можуть мати ці зустрічі й домовленості.

Чому так відбувається? Тому, що журналістів традиційно й природно більше цікавить «екшн»,  поточні події, основні гравці і тому подібне. Політика взагалі занадто сильно сконцентрована довкола перших осіб. Бракує інформації від рядових членів партій про те, як вони ставляться до цих процесів. Це все тому, що українці завелику вагу надають особистостям у політиці, до того ж, особистостям, які посідають у політичній еліті формальні позиції. Натомість, недостатньо уваги приділяють представникам інтелектуальної еліти. Мені б дуже цікаво було почути й побачити в телевізорі коментарі культурних діячів, митців різних поколінь.

Володимир Полохало, головний редактор журналу «Політична думка», народний депутат (БЮТ):

– Я думаю, що наші телеканали зараз надзвичайно толерантні до Президента України, від якого сьогодні, зважаючи на його повноваження, значною мірою залежить перебіг політичної ситуації. Сьогодні йому треба ставити прямі запитання, наприклад: розпустить чи не розпустить Президент Верховну Раду? Але цих прямих запитань журналісти Ющенкові не ставлять.

Телеканали мають своїх власників, які самі визначаються і придивляються до політичної ситуації, не даючи картбланшу випусковим редакторам і журналістам. Їхня обережність не відповідає поточній ситуації, але журналісти нічого не можуть із цим зробити. Отже, причина як у позиції власників, котрі визначають контент ЗМІ, так і в недостатній професійній підготовці журналістів.

Наприклад, у програмі «Свобода слова» Віталій Докаленко дав некоректні і слабкі коментарі щодо зняття з ефіру ток-шоу «Толока». Думаю, сьогодні пересічний журналіст на телебаченні в чомусь схожий на пана Докаленка в цій ситуації. Це був приклад професійності журналістів та їхніх керівників.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

– Можливо, я трохи перебільшую, але більшість медіа дають поточну інформацію, а не розлогу аналітику. Телеканали могли би приділяти більше уваги юридичній експертизі питання можливого розпуску Верховної Ради, дати якісь порівняльні таблиці, а не лише ток-шоу між представниками політичних сил, чия позиція нам і без того добре відома. Немає політико-правового аналізу, думки інтелектуальних еліт, відображення позиції лідерів громадської думки щодо ситуації в країні. Переважання в сучасній українській тележурналістиці ток-шоу за участю політичних сил робить відображення політичної реальності одностороннім, оскільки це прямо пов’язано з інтересами політиків, а не з інтересами суспільства та країни.

Здається, лише один канал – СТБ –  дав розлогий коментар щодо досвіду дострокового припинення повноважень парламенту та дострокових виборів в інших країнах – європейських і пострадянських. При цьому приділяли увагу як легітимним, так і напівлегітимним (наприклад, у Росії в 1993 році) формам розпуску парламенту. Таких аналітичних сюжетів, які б подавали нинішню ситуацію в країні у порівняльному контексті пострадянського та світового досвіду, більше ніде не було. Взагалі, думаю, що аналіз політичної ситуації на телебаченні є надто заполітизованим. Зрозуміло, що ця заполітизованість є відображенням стану суспільства, але телеканали могли б якимось чином її нейтралізувати, ставлячи відповідні акценти. Коли на всіх ток-шоу одні й ті самі основні герої, а решта – масовка, статисти, слухачі, глядачі і споживачі, ця заполітизованість тільки посилюється, і, транслюючись в екранну реальність, повертається в суспільство з подвійним або потрійним ефектом. Медіа, особливо електронні, лише посилюють цю заполітизованість – замість того, щоб аналітично розкласти ситуацію як повноцінне політико-інформаційне явище.