У Києві відбулася світова прем’єра документального фільму «Губін» Ігоря Чайки. Герой стрічки – Володимир Губін із Вінниччини – десятиліттями відстоює місцеву архітектурну пам’ятку. За законами логіки та українського рейдерства, землю в гарній місцині мали би давно відібрати та збудувати тут готель для депутатів. Однак завдяки цьому філософу все інакше.

Врісши в будні Сокільця, Володимир Губін живе собі та сміється з цього світу. І саме від його усмішки й енергетики, як видається глядачам документального фільму, «комп’ютери» в судах і облдержадміністрації підвисають, ситуація застигає, й кам’яні стіни старовинного млина знову витримують рейдерські зазіхання.

 

 

 «Мене найбільше цікавить спілкування з гарними людьми – хоча б у мовчанні.

 

«Практичний вимір українського дзену», – каже про свій фільм Ігор Чайка. Й аудиторія режисера відчуває шок. Попередні свої роботи керівник студії медіапроектів «Вартові демократії» присвячував проблемам свободи слова і медіа. «Ми першими підняли тему замовних матеріалів у стрічці «Свобода "джинси"», – нагадує він у коментарі «Детектор медіа». – А цього разу хотіли зробити щось більш подібне до кіно й до артового проекту». 

Знакова для режисера прем’єра відбулася 17 травня в Синій залі Будинку кіно. Ажіотажу ЗМІ довкола події не спостерігалось, а під час сеансу ще й пропала електрика. Сам фільм запам’ятався світанковими панорамами, не рахуючи решти художніх складових у документальному форматі.  

 

 

Інформаційними спонсорами стрічки виступив журнал «Країна» і «Газета по-українськи», яка увійшла в історію українського кіно в форматі продакт-плейсмента. В одному з кадрів мешканець Сокільця тримає пакет із логотипом видання. 

Свого героя Ігор Чайка знайшов чотири роки тому завдяки колегам із мандрівного проекту фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Почувши історію Володимира Губіна, до якого приїздять у гості художники, йоги та решта просвітлених із усього світу, режисер відразу ж вирушив у Сокілець – знайомитися. 

Фінанси на творчість шукав три роки. Процес пішов, коли студії Time Production вдалося отримати грант програми підтримки динамічної культури «І3» фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». 

За задумом режисера, проблему рейдерства у стрічці відображено ненав’язливо. Настільки, що після прем’єри глядачі питали: «Так а що ж із млином?». Насправді ж задум режисера й полягав у тому, щоби зняти кіно про Губіна, а дилеми у правовому полі лишити юристам. 

«Там якась дика історія, – розповідає Ігор Чайка. – Млин нібито в статусі пам’ятки. Але якимось дивним чином його чи вивели з цього статусу, чи намагаються вивести. Суто рейдерські забави: ніякого готелю, я так розумію, там ніколи не буде. Хтось уподобав собі цю місцину на березі Буга – там місце дуже енергетичне, сильне. І, я так розумію, хтось собі хотів зробити під виглядом готелю власну приватну оселю. Однак завдяки Губіну історія лишається в підвішеному стані, і млин і досі існує». 

 

 

Режисер припускає, що бізнесменам було би вигідніше збудувати готель неподалік від цієї унікальної пам’ятки – наприклад, на місці старого санаторію. Однак охорона стереже саме млин, і в тому числі – від зайвих камер. «Часом до нас прибігали охоронці цього інвестора. Виручав журналістський досвід – я швидко питав: "Ми вам заважаємо? Яким чином?"», – розповідає Ігор Чайка. І додає: «Там весь час якась така брудна вода каламутиться».

  

 

Герой стрічки, безумовно, заслуговує на екранізацію. То ексцентричний, то розважливий, Володимир Губін явно не вписується в галерею типажів із нового штурму вітчизняних стрічок. По-перше, цей українець не виглядає нещасним. По-друге, він не скаржиться на брак коштів. По-третє, він взагалі не озирається ні на кого – назвався собі Алхіміком, і мислить, як відчуває. 

У нетиповому сільському будинку Губіна немає місця килимам і чеським гарнітурам. По його хаті розставлені букети червоного листя у пляшках з-під Amaretto, а зі стелі звисають струни, до яких причеплені кошики із каменями на дні.

 

 

Майстер Губін сам сконструював цей інструмент і грає на ньому.

 

 

 

 

Камінь – улюблений об’єкт мислителя – оточує його всюди, навіть на гілках дерев у саду.

 

 

 

 Кадр із фільму «Губін» 

За сюжетом фільму, він запрошує знайомих присісти на свої повітряні плоти-гамаки. Ці винаходи заслані сухою травою, а їхнім плином при допомозі вітрил керує вітер. «Ви ніде, ніде більше в природі не застанете цього відчуття», – каже Володимир Губін, кермуючи вилами, які йому правлять замість весла.

 

 

У його мові змішалися цілком літературні слова, витончена сатира а-ля Подерв’янський, безпонтовий суржик і абзаци російською. «Я народився на другому березі річки (Південний Буг. – ТК) в селі Печора, – розповідає герой фільму. – І дитинство моє пройшло на тому березі, біля замку графа Потоцького. Мій дядько, інвалід війни, пас там козу. І мене випасав на тих порогах, у тому гарному місці». І, між іншим, цікавиться: «Ви там були?» –  наче мова йде щонайменше про Париж. 

 

 

 

Питання про освіту Губін вважає занадто формалізованим. «Вчитись я не любив – мене навчало всьому життя. Вивчав електроніку, будівництво... Дійшов до того, що зрозумів, як влаштований світ – мені понятно расстояніє і всі деталі», – пояснює він. У процесі пізнання, за словами Губіна, його цікавила природа натхнення, підсвідомість і життя таких людей, як Тесла і Ванга.

 

 

 

Взагалі, для цього персонажа Синя зала Будинку кіно часом була тіснуватою. Особливо, коли Губін ділився життєвим кредо: «…Відключившись від общества, не будучи в ньому шестернею, просто досліджувати себе, жити. Не робити ніяких планувань: просто те, шо є, ти сьогодні робиш». За сюжетом фільму, так він і чинить. Здається, його не вирвати ні з довколишнього лісу, ні з ріки, яка мовчки приймає намилену голову Губіна.

Але часом герой фільму Чайки видає непересічні ідеї: «Мені колись снилося, що млин стоїть пустий, і над ним автоматично розкрився такий купол – як зонтік. І от я думаю – а якщо із ним не робити нічого, просто поставити там купол, і хай це буде храмом Хліба…».

Своїми ідеями мислитель зазвичай привертає увагу громади та впливає на неї. Так, Володимир Губін є ідеологом і негласним почесним президентом етнофестивалю «Млиноманія», але сам підкреслює: «Ні, я до організаторів не маю жодного відношення. Часом тільки влаштовую їм – щоб мусор прибирали, косили траву і спали так, як треба».

 

 

 

Київські глядачі, здається, сприймали героя з цікавістю. А в Сокільці місцевий дивак вважається мало не дияволом, і селяни охоче йдуть громити його майстерні за першим цькуванням рейдерів.

За структурою фільм складається з трьох дій, де звучить тема млина, рейдерства і «Осені млиномана». У кожній із них на першому плані Губін і спосіб життя, який він обрав. «Він взагалі дуже відкрита людина, по життю актор чудовий. У нас були проблеми спіймати його більш природного, бо Вова дуже часто загравався і починав перегравати», – розповідає режисер. 

Окрасою стрічки стали авторські кадри Губіна, на яких він зафільмував самого себе. Набагато прозаїчніше виглядає відзняте ним відео рейдерського захоплення.

Ліричних відтінків стрічці додали зйомки оператора Миколи Авдєєнка – молодого, як каже режисер, фахівця із чернігівської ТРК «Дитинець». «Талановитий самоучка – розпочинав із фотографії, а тоді я його притягнув у кіно», – розповідає про нього Ігор Чайка. До цього пан Авдєєнко співпрацював із режисером у проекті щодо безпеки журналістів.

А з «Губіним» оператор виявив себе художником, який заради зйомок на річці прокидався о третій ранку і годинами споглядав, як дихає ріка.

 

 

 

 

У розпорядженні Миколи Авдєєнка були «дідішка» Sony та фотокамера Canon EOS 5D Mark II. Тим не менше, оператору вдалося привнести до історії Губіна поетичні рядки і відтворити магічні моменти, коли той приростає до своїх каменів, гарбузів, млиноманів, гарних дівчат, корчуватих дерев, повітряних плотів, подертих човнів, енергійних співрозмовників, тверезих музикантів, скошених трав, звільнених найманих робітників, увіковічених у його історіях; сковорідок і вогню…

 

Кадр із фільму «Губін»   

Не дуже авторам картини вдалося відтворити фестивальну атмосферу. Можливо, у їхньому розпорядженні було тільки любительське архівне відео «Млиноманії». В такому випадку, це знімав дуже консервативний любитель, який ніколи не бачив, які шедеври публікує «ВКонтакте» фестивальна публіка.

Помітна складова фільму – чесність. Режисер не створює з Губіна ані кумира, ані піддає скепсису. Це саме документальний нарис, і помітних розбіжностей у поведінці героя на екрані і в житті під час прем’єри фільму не було.

 

 

 

Проблематика «Губіна» розмита. Ігор Чайка покладається на сенси «між рядків», три крапки й епізоди з життя героя. Так, Губін – персонаж непересічний, і метром велич його досягнень не зміряєш. Але ж документальний жанр – це не лише імпресіонізм, хай ідеться й про художні матерії. У не менш художній безсловесній – за відсутністю вербального тексту – картині «Сансара» проблему розкладено по поличках. Мовою музики й візуального ряду режисер Рон Фріке спілкується з глядачем на теми буття, світосприйняття, Всесвіту й акцентує на універсальному таланті самознищення людини. Зафільмований ним універсум схожий на універсам – із панорамами а-ля Андреас Гурскі, із сотнями портретів типових споживачів. Хотілося б лише сподіватися, що у зйомках документальних фільмів на художню тематику українські режисери матимуть такі само глобальні технічні та фінансові ресурси.

Фільм планується до показу на телеканалі ZIK, на мандрівному Docudays, медіакіноклубах і фестивалях. За атмосферою це й не кіно для художньої тусовки, і не розслідування в документальному форматі. Можливо, художній дебют Ігоря Чайки організатори панельних дискусій позиціонуватимуть як фільм на тему розмаїтості й толерантності до мислителів всесвіту.... «Я не знаю, що ви з усього цього візьмете. Але я вам кажу – розслабтеся і будьте людьми», – побажав своїм першим глядачам Володимир Губін.