Дива почалися одразу. Найперше, навіть для цих двох випусків канал не знайшов стабільного місця в ефірній сітці. Перший випуск вийшов в ефір у суботу, 4 травня, вранці. Другий – у неділю, 12 травня, в надвечір’я. 

4 травня в анонсований час на екрані з’явилися не «Конкуренти Злати Огнєвич», а «Православний вісник». Попри те навіть, що субтитри під час перемикання каналу про жодний «Православний вісник» не згадували. Не знаю, яке інтуїтивне почуття змусило мене тоді не вимкнути телевізор, а стоїчно сподіватися на диво. Сподівання було винагороджено: «Конкуренти Злати Огнєвич» таки вийшли, хоча й із більш ніж півгодинним запізненням. 

12 травня замість «Конкурентів» глядачам запропонували «Секрети успіху» – інтерв’ю зі Златою Огнєвич. Тут уже в глядачів мусило б виникнути повне переконання: одну «євробаченнєву» програму замінили на іншу. Але ж ні: як і годиться, з понад півгодинним запізненням друга частина таки вийшла.

Яким чином Першому національному телеканалові вдається так от вільно варіювати ефірний час, як він потім його компенсує – особисто для мене це так і залишилося загадкою.

Інтерв’ю зі Златою Огнєвич вийшло цікавим. І зробила його таким сама співачка. Мила, усміхнена, інтелектуальна, проста й невимушена у спілкуванні, вона на найбанальніші запитання давала щирі й цікаві відповіді. Скажімо, Наталя Городенська спитала: чи поставила собі співачка за завдання здобути перемогу? Злата відповіла: вона не планує конкретного місця, бо з того однаково нічого не вийшло б, бо хвилювання з’їло б увесь виступ; вона просто хоче, щоб її пісня сподобалася й зачепила щось у душах слухачів. Інтерв’юерка, натомість, ще тричі ставила те саме запитання в інших формулюваннях. Відповіді Злати Огнєвич були твердими, але без жодного натяку на обурення або роздратування. «Цього року буде дуже сильний конкурс», – зауважила Огнєвич.

Що ж до «Конкурентів»… 2010 року канал уже запускав в ефір великомасштабний серіал «Конкуренти Альоші». Тоді, як пригадується, головними конкурентами української співачки визнали німкеню Лену та латвійку Аїшу. Результат? Альоша посіла десяте місце, Лена перемогла, а Аїша навіть не пройшла до фіналу, бо співала ніяк, та ще й безбожно фальшивила.

Тоді вже стало зрозумілим: оцінювати шанси учасників конкурсу за кліпами та демонстраційними записами – справа марна. Прогнози на піску. Цьогоріч були не просто кліпи й демонстраційні записи, а їхні фрагменти. Подеколи відверто невдалі фрагменти, з яких абсолютно неможливо було зрозуміти, як виглядатиме пісня в цілому. 

З іншого боку, обговорення було стислішим і набагато менш суб’єктивним, ніж три роки тому. Експерти були загалом авторитетнішими й відповідальнішими: обговорення незрівнянно менше нагадувало дозвільне базікання. Траплялася, звісно ж, абсолютизація власних думок – але будь-які експерти на це грішать. 

І, до речі, декілька разів пролунала та сама думка: «Євробачення» – то не конкурс відеокліпів, тож як той чи інший співак виступить на сцені, сказати на даний момент неможливо.

На початку першого випуску модератор Тімур Мірошниченко оголосив: «Пролунають 19 пісень (у кожному випуску по 19. – Б.Б.), щоб з’ясувати, чи є в нашої Злати Огнєвич конкуренти». Оцей шароварний (а чи квасний) патріотизм у Мірошниченка лунав неодноразово: мовляв, Злата – найкраща, а от чи може хто до неї наблизитися? Воно, звісно ж, давно відомо: Україна – батьківщина слонів, і в будь-якому чесному конкурсі українському учасникові мусять віддати всі призові місця лише з поваги до країни його громадянства, – але щоб так відверто? Експерти, втім, цього патріотичного самонакручування не підтримали. На відміну від тих самих «Конкурентів Альоші» трирічної давнини. Лунали навіть певні застереження – як-от «немножко проигрышная песня». Казали експерти й про те, що результати «Євробачення» надто складно передбачити.

Лунали, з іншого боку, й стереотипні думки: мовляв, «Євробачення» – це шоу, й сама пісня значення не має; головне – як учасник виглядає на сцені. Хотілося б нагадати конкурс 2008 року, де перемогла Марія Шерифович, яка «не виглядала»… Лунали й думки, ніби виграє завжди той, хто співає англійською (пригадаймо ту саму Шерифович, що співала сербською); що конкурсанти можуть співати або національною мовою, або англійською (пригадаймо Вєрку Сердючку, що співала абракадабру). 

Власне, оці люди з оцими уявленнями багато в чому формують український шоу-бізнес із його правилами – зокрема, з акцентуванням на «душевненькі» тексти й на зовнішній вигляд, коли сама музика й саме виконання не мають значення: «Главное, чтобы костюмчик сидел».

Експертами були: в першому випуску – Олена Мозгова, Наталія Бучинська, Володимир Ткаченко, Юрій Фальоса, Маша Гойя; у другому – Євген Фенюк («Люкс ФМ»), Маша Гойя, Юрій Фальоса, Володимир Козлов («Ру М’юзик»), учасниці дуету «Ділайс». 

Пролунали декілька висловлювань, що тхнули крайньою неполіткоректністю. Як-от такий: «Північні народи мусять організувати свій власний конкурс – під чию пісню краще заснути». Мовлено це було після демонстрування фрагменту кліпу учасниці з Естонії. Ну, звісно ж, звісно ж.

Загалом же обговорення було аргументованим і в багатьох випадках слушним. У більшості висновків з експертами можна було погодитися. Зокрема, експерти висловили побажання, щоб цього року глядачі оцінювали пісні й учасників, а не дружні країни.

Загальне враження про цьогорічний конкурс склалося таке: буде надлишок повільних мелодійних пісень («під які краще заснути»?). Буде надлишок мелодійно складних пісень – таких собі наслідувань минулорічної переможниці Лорін. Утім, наслідування минулорічних тріумфаторів – постійна риса конкурсів «Євробачення», й успіху вони зазвичай не приносять. До речі, й пісня учасниці з Данії, яку букмекери пророкують у переможниці, викликала дуже стійкі асоціації з минулорічною піснею Лорін. Ні, це жодною мірою не було пряме наслідування – але от якихось невловимих асоціацій було не позбутися. 

І насамкінець – про сумне. Від Великої Британії виступатиме Бонні Тайлер. Легендарна, незрівнянна Бонні Тайлер, улюблениця ще зі шкільних часів. Експерти в «Конкурентах Злати Огнєвич» делікатно вирішили не обговорювати її пісні. Втім, показаний фрагмент лише засвідчував: який же невблаганний час…

У цілому ж у «Конкурентах Злати Огнєвич» протистояли звичний пострадянський ура-патріотизм та спокійне, виважене обговорення. До честі, перемогло останнє.

Що ж до української учасниці, прибережімо побажання їй до фіналу: цьогоріч у «Євробаченні» беруть участь 39 конкурсантів, 6 із них проходять одразу до фіналу. Тож на два півфінали залишаються 27; із них до фіналу проходять 20 – таким чином невдах буде лише семеро. Хоч би як лягла карта, а Злати Огнєвич серед них бути не може.