Як уже повідомляла «Детектор медіа», у грудні керівництво польського суспільного телеканалу TVP-3 намагалося припинити з 1 січня 2007 року вихід інформаційного тележурналу «Теленовини» – єдиної україномовної програми новин, що виходила в загальнопольському ефірі. У зв’язку з цим журналісти україномовних ЗМІ Польщі звернулись до керівника Польського телебачення (TVP) Броніслава Вільдстейна з відкритим листом. Після зустрічі Вільдстейна з  директором Інформаційного агентства Польщі Анджеєм Мєтковським, керівником Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою і редактором «Теленовини» Анджеєм Варчілем було вирішено, що програма залишиться в ефірі польського телеканалу.

Про минуле й майбутнє «Теленовин», про україномовні медіа Польщі «Детектор медіа» розповів координатор, автор і ведучий програми, відомий історик і журналіст Петро Тима.

Петро Тима в Україні співпрацював із Новим каналом та «Інтером», у Польщі – з TVP, «Газетою виборчою», тижневиком «Впрост», підготував низку телефільмів про життя української громади. 2005 року було опубліковано збірку інтерв’ю з найцікавішими постатями сучасної України «Багато облич України», яку підготував Петро Тима (у співавторстві з Ізабеллою Хрусліньскою). З лютого 2006 року очолює Об’єднання українців у Польщі.

– Петре, чому, на вашу думку, хотіли  закрити «Теленовини»?

– Зараз до керівництва прийшли нові люди, які не розуміють, що згідно з законами, меншини мають право на свої передачі. До того вони жили у переконанні, що ніхто не виступить на захист меншин, бо меншини становлять доволі малий відсоток суспільства. 

– Чи підтримали вас інші національні меншини Польщі?

– Нас підтримали різні люди, зокрема й  представники інших меншин: кашубів, білорусів, німців, а також немала група поляків. 

– Чи є у Польщі якийсь державний орган, який займається проблемами національних меншин? Якщо є, то чи була якась його офіційна реакція?

– У Польщі меншинами займається Комісія меншин Сейму (парламенту). Вона, до речі, дуже швидко прореагувала на ситуацію, підтримавши нас. Діє Спільна комісія уряду і національних меншин, яка також відгукнулася на наше прохання про допомогу у справі програми.

– Чи виступило із заявою Посольство України у Польщі? Чи є підтримка з України: державних органів, громадських організацій?

– Є підтримка з боку Посольства України у Польщі і особисто посла О. Моцика, справою цікавився Секретаріат Президента України. Прореагували українські медіа (5 канал, «Львівська газета»).

– Які українські ЗМІ (електронні і друковані, загальнопольські й місцеві) має українська діаспора в Польщі? Як справи з фінансуванням «Нашого слова»?

– У Польщі є 6 україномовних радіопрограм на регіональних каналах Польського громадського радіо, 2 регіональні телепрограми, тижневик «Наше слово», релігійний місячник «Благовіст», місячник «Над Бугом і Нарвою», квартальник «Ватра», щорічні «Український альманах» та «Літературний провулок».

– Яке україномовне телебачення мають змогу дивитися українці Польщі (мається на увазі з України)?

– Ті, які мають тарілки або кабельне телебачення давляться майже всі канали українського телебачення, перевага надається 5 каналу. У регіонах, прилеглих до кордону з Україною, дивляться Перший канал, ЛТБ (Львівську ОДТРК) і «1+1».

– Як пройшла зустріч із керівництвом Польського Телебачення щодо врегулювання ситуації з закриттям «Теленовин»?

– Вирішено, що програма залишається в ефірі третього каналу. За кілька днів буде відомо, о котрій годині вона виходитиме.

– Чи буде українська громада проводити якісь акції в разі закриття програми? Як будете діяти, якщо знову виникне загроза закриття?

– Обов’язково буде! На сьогодні проведено акцію на підтримку, зібрано кілька тисяч підписів, за неповний тиждень з’явилися статті у медіа, виступали на захист церква, польські політики, євродепутат Михайло Камінський. 

– Петре, розкажіть про інформаційний тележурнал «Теленовини»: коли почав виходити в ефір, як часто виходить і скільки часу триває?

– У серпні 1995 року у Варшавському телевізійному осередку (ВТО) почалася трансляція постійних передач білоруською та литовською мовами, а також регіонального (у Білостоці) україномовного тележурналу. У Варшаві у ВТО з листопада 1995 року почала виходити в ефір програма українською мовою «Теленовини», ефірний час якої до вересня 1997 року тривав десять хвилин на місяць. Вона транслювалася у восьми місцевих осередках (варшавському, ряшівському, вроцлавському, люблінському, ґданському, щецинському, краківському, познанському) у довільно визначених директорами осередків термінах. Починаючи з 1997 року тривали постійні експерименти з тривалістю програми: від 20 до 25 хвилин раз на місяць, двічі на місяць по 15 хвилин. Врешті-решт, затвердили останній варіант. З квітня 2002 року «Теленовини» стали загальнопольською програмою.

– Чи великий колектив редакції? Де робиться програма, за чиї кошти?

– Від самого початку журнал «Теленовини» робив колектив молодих журналістів (5-6 людей), які походили з української громади. Управа Об’єднання українців у Польщі доручила координацію, підготовку колективу і концепції передачі мені (з боку TVP Правління телебачення призначило Марка Кулинського, керівника «Воєводського кур’єра»). Під час створення редакційної колегії було наголошено на тому, що люди, які відповідатимуть за програму, повинні знати мову, регіональну специфіку та особливості віросповідання української громадськості. Частина журналістів, які розпочинали роботу над вирішенням завдань, пов’язаних зі створенням україномовних телепередач, ніколи не мала справ із тележурналістикою (як і я), також не мала можливості участі у підготовчих курсах, які зорганізувало громадське телебачення для журналістів білоруського тележурналу. Інша частина журналістів мала невеликий контакт з телебаченням.

Найдосвідченішою була Єва Почтар-Щерба, яка тоді співпрацювала з ТIА, готуючи матеріали для телевізійних «Новин». Вона також співпрацювала з тижневиком «Наше слово», а ще раніше з українською редакцією «Радіо Полонія». Деякий телевізійний досвід мав Володимир Наконечний, який співпрацював з програмою «Alternativі», що транслювалася на II каналі TVP. Івона Шост була керівником продукції тележурналу «Fronda», який транслювався на I каналі TVP. Решта журналістів першого та пізніших складів варшавської групи знайомилася з телевізійним ремеслом на практиці (самостійно або за допомогою колег знімали та монтували сюжети). Подібна ситуація була з регіональними співпрацівниками. Лише Андрій Вархіл (автор одного з перших репортажів на тему табору у Явожні), який у дев’яностих роках надавав матеріал із Кракова та південної Польщі, мав професійний досвід. Редакційний колегії намагалися допомагати штатні працівники TVP (пізніше TVP3). Але часті зміни опікунів, різний ступінь заангажованості сприяли у першому періоді існування передачі створенню прозорої схеми взаємостосунків між журналістами «Теленовин» і працівниками TVP. Технічною стороною (відеорежисери, знімальні групи, адміністрація) займалися штатні працівники ВТО і групи Телевізійного інформаційного агентства (ТІА) або фірми, які співпрацювали з громадським мовником. З тележурналом довгий час співпрацював тележурналіст з Білостоку Єжи Місіюк, тепер приватний продюсер, творець журналу для української меншини у білостоцькому телевізійному осередку («Самі про себе»).

Колектив «Теленовин» від самого початку намагався створити мережу власних регіональних фахівців, шукаючи молодих українців, які б хотіли співпрацювати. На початковому періоді,-  так званому романтичному, - це не становило жодної проблеми, однак з часом, через відсутність перспективи участі у підготовчих курсах, можливості реалізації матеріалів із цього регіону (через проблеми із трансляцією), фінансової підтримки, люди відмовлялися від співпраці.

Протягом багаторічної практики у програмі інколи використовувалися матеріали, підготовлені особами, які не належали до постійного редакційного складу, так званих «wolnych strzelców» (співпрацівників TVP; українських журналістів з України, Канади, Словаччини, Угорщини, які присвячували свої репортажі життю української громади; або головний редактор «Теленовин» готував матеріали за допомогою операторів з цих країн). Через те, що штатні працівники редакції не завжди могли бути присутніми на важливих для української громадськості заходах (фестивалі, релігійні урочистості), «Теленовини» залучали до співпраці регіональних кореспондентів. Важливим елементом, який урізноманітнював передачу, була трансляція відеокліпів українських виконавців, репортажі з концертів, які редакція здобувала завдяки особистим контактам.

Кошти на передачу виділяє Головна управа Польського громадського телебачення (TVP).  Громадське ж телебачення частину коштів на виробництво усіх програм отримує від національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

– На яку аудиторію розрахований тележурнал, який його рейтинг, скільки людей його дивляться?

– Великий вплив на зміст програми мала біографія покоління першої редакційної колегії «Теленовин». Тележурнал робили люди, які росли після серпня 1981 року. Атмосфера того періоду сильно вплинула на українську громадськість, на пробудження прагнень до участі у суспільному житті, а також присутності у всіх сферах життя країни. Серед журналістів програми були лідери українського студентського руху вісімдесятих років, люди, які пропагували українську культуру (у тому числі альтернативну музику), а також були знайомі з українським середовищем, культурною ситуацією українців, історією українців у Польщі, яка була далека від стереотипних уявлень про меншини.

До того варто додати власний погляд на питання польсько-українських білих плям або української мартирології повоєнного періоду. Тому «Теленовини» виходили за межі формули, яку пропонували опікуни – висвітлення виключно локальних культурних заходів, фольклору (таку форму пропонував голова правління TVP у 1997–1998 роках Ришард М’язек). Журналісти не скористалися з цієї поради, а тому з’являлися теми, які час від часу викликали загострення стосунків. Наприклад, сюжет, що стосувався святкування річниці знищення українських мешканців Холмщини у 1944 році; сюжет, який висвітлював проблеми відкриття українських цвинтарів (наприклад, жертв акції польського підпілля у березні 1945 року у селі Павлокома на Підкарпатті), тема компенсації для українських в’язнів з концентраційного табору у Явожні чи взагалі спогадів про акцію «Вісла». Наскільки дражливими були історичні теми і наскільки несумирні дії вони викликали свідчила реакція на порівняння співрозмовниками «Теленовин» партизанів АК і УПА, які не раз спричинялися до загострення стосунків з керівництвом TVP і спроб зняття з ефіру чергових програм.

Глядачі реагували листами й телефонами. Журналісти були змушені складати письмові пояснення у відповідь на абсурдні виступи і закиди щодо розповсюдження антипольських ідей. Неодноразово надходили листи від організацій, які взагалі піддавали сумніву активність українців у Польщі (переважно від так званих «кресових товариств»). Атакували тележурнал видання «Myśl Polska», «Na rubieży», інколи представники локальної преси східно-південної Польщі. Частину глядачів турбувала сама присутність в ефірі української мови. Та варто підкреслити, що останнім часом зменшується кількість таких реакцій з боку глядачів, що показують об’єктивні події польсько-українського пограниччя. Остання така ситуація мала місце у березні 2006 року. З огляду на суперечки і напруження навколо історичної тематики, спроби піддати цензурі «Теленовини», ОУП пропонувало створення експертної комісії для того, щоб на історичну тему виступали люди, які мають достатній обсяг знань, щоб об’єктивно і згідно з принципами журналістської етики розв’язувати суперечки.

Як доводять дослідження глядацької аудиторії, «Теленовини» дивляться не тільки польські громадяни українського походження. Неодноразово тележурнал не тільки інформував про активність меншин, але й був місцем польсько-українського діалогу на історичні теми, а також знайомив з представниками українського культурного життя. Журналісти намагалися пропагувати важливі культурні заходи, не тільки ті, що були організовані українською громадськістю. Для поляків «Теленовини» стали джерелом знань про невідомі епізоди історії – післявоєнної історії українців у Польщі, долі вояків-петлюрівців, союзників Пілсудського, після підписання Польщею у 1921 році Ризького трактату. Журналісти пропонували також польсько-українську співпрацю у різних галузях (наприклад, діяльність польсько-українського батальйону у Косові). Багато місця займали новини про культурну активність української громадськості. У середньому кожен випуск програми дивиться близько 200 тисяч глядачів.

– Які ще телевізійні програми українською мовою транслюються на польському телебаченні (не тільки у Варшаві)?

– Ще є регіональні програми у Білостоці та Ольштині – місцях компактного проживання українців.

– Які ще програми для національних меншин їхніми мовами виходять в ефір на польському телебаченні?

– У Польщі на регіональному рівні виходять передачі німецькою, білоруською, російською, ромською (циганською), литовською мовами.   

– Скільки в країні загалом україномовних громадян Польщі і заробітчан з України?

– Думаю, до 100 тисяч українців - громадян Польщі, і від кількадесяти до кількасот тисяч заробітчан.