20 грудня Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації затвердив список кандидатів від об’єднань громадян до Громадських рад Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України.

Зокрема, до Громадської ради НТКУ від громадських організацій мають увійти  Василь Аніпченко (президент асоціації «Укртелемережа»), Тарас Брикайло (голова правління «Незалежної асоціації телемовників»), Тетяна Лебедєва (почесний голова «НАМ») та Ігор Лубченко (голова Національної спілки журналістів України); до Громадської ради НРКУ – Василь Іванина (голова секретаріату Комітету ВР з питань свободи слова та інформації), Герман Кудинов (генеральний директор обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення), Віктор Шпак (головний редактор газети «Експрес-об’ява») та Андрій Куликов (продюсер Української служби Бі-Бі-Сі).

Повний список кандидатів до Громадських рад НТКУ та НРКУ (окрім громадських організацій, свої кандидатури висували Президент України та фракції Верховної Ради).

Ми поставили експертам «Детектор медіа»  запитання:

- Як ви оцінюєте той персональний  склад Громадських рад НТКУ та НРКУ, який сформували для голосування  у сесійній залі Президент, Верховна Рада та громадськість (кандидатів до Рад від громадськості затверджував Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, який рейтинговим голосуванням обрав 8 з 19 запропонованих громадськими організаціями кандидатур).

Дмитро Крикун, директор з розвитку МГО «Інтерньюз Україна»: 

- Я вітаю це рішення. Переконаний, що це буде великим кроком до створення Суспільного мовлення. Бачу серед складу Громадських рад досвідчених фахівців, які здатні подужати такий непростий проект, як трансформація державних медіа в нашій країні.

P.S. Хотілося б побачити менше чиновників і більше авторитетних громадських діячів.

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації: 

- Нічого позитивного сказати не можу. Мені сподобався Андрій Куликов в громадській раді НРКУ, тому що він людина фахова. Більше людей, які б могли привнести сюди чогось нового, я не побачила. Це відомі обличчя. І я погоджуюсь тут з Незалежною медіа-профспілкою, що навряд чи ми можемо говорити про якісь якісні зміни в роботі цих структур. Хоча позитивним є той факт, що громадські ради, нарешті, почнуть працювати. Що ж до персонального складу, то навряд чи він дійсно відповідає тим завданням, які поставлені перед громадськими радами. Навряд чи він відповідає зрізу того ж громадянського суспільства в Україні, і пропорційно відповідає політичним симпатіям країни.

Мені здається, що не були достатньо відкритими процедури обрання складів громадських рад. Вони не обговорювались публічно, як це можна було зробити, принаймні, те, що стосується кандидатур від парламенту та громадськості. Цього не було. В рамках Верховної Ради це,  як завжди,  відбувалось шляхом якихось кулуарних домовленостей, і навряд чи ця процедура додала нам якогось позитивного досвіду.

Як громадськість може контролювати діяльність рад? Навряд чи  можна сказати, що вони будуть прозорі і контрольовані. Але - побачимо. Коли почнуть працювати, ми даватимемо вже якісь більш конкретні оцінки. 

Сергій Черненко, політолог, журналіст: 

- Персональний склад громадських рад НТКУ та НРКУ - логічний наслідок обраного порядку формування цих органів. Закріплене цим порядком кількісне представництво від парламентських фракцій та Президента наперед саме по собі передбачало появу  у складі Рад представників чиновництва чи народних депутатів від тих політичних сил, яких не запідозриш в особливих симпатіях до свободи слова. А вирішальну роль у заповненні квоти громадських організацій відігравав парламентський Комітет, де, знову ж таки, перетинаються  політичні і бізнесові інтереси, які кінець кінцем очевидно й визначили представництво - переважно від об’єднань комерційних мовників і витіснивши деякі знакові для вітчизняного медіа-простору фігури. По іншому, мабуть і бути не могло.

 Залишається втішатися тим, що туди, завдяки добрій волі Президента і деяких фракцій, потрапила хоч невелика частина людей, причетних до захисту свободи слова, чи тих, кого можна таки назвати «представником громадськості». Можливо, їм дечого і вдасться досягти. Принаймні, там є люди, які здатні зробити діяльність цих рад публічною. А це вже чогось варте. 

Михайлина Скорик, голова Київської незалежної медіа-профспілки: 

- Склад небезпечний через те, що  контрольний пакет у ради буде закріплений за певними політичними силами, і жодного шансу, що з НТКУ та НРКУ постане Суспільне мовлення,  немає. Скоро будуть нові вибори, і  НТКУ та НРКУ знову стануть місцем політичної боротьби між однією, другою і третьою сторонами.

Таким складом нівельована сама ідея громадської ради. Громадська рада мала б складатись з представників громадськості. Цього не сталося, натомість,  утворений політичний орган, який у нас був завжди. Відповідно,  ніяких змін, які очікувались, не відбулося, і це особливо прикро, бо знову виявилось: усім вигідно, щоб державне телебачення було підконтрольним, і щоб його можна було використовувати як рупор пропаганди.  

Чому саме такий склад представників Рад від громадськості був обраний парламентським комітетом? Було рейтингове голосування. З розмов із Андрієм Шевченком, головою Комітету,  я зрозуміла, що це були звичайні політичні торги, які завжди хтось виграє. Власне, так і сталося. Не було волі отримати іншу практику, було просто бажання поділити певну кількість посад між певними політичними силами за рівнем їх впливовості.

У нас залишився єдиний інструмент, щоб контролювати діяльність новостворених рад: ретельно відстежувати, хто що робить, і говорити про це, писати й показувати.  

Володимир Притула, голова Комітету з моніторингу свободи преси Автономної республіки Крим: 

- Сам склад досить неоднозначний. Але цього слід було очікувати, оскільки неоднозначний і наш парламент, і неоднозначний, звичайно, склад комітету, який рекомендує кандидатів до затвердження. Я не знайомий з самою процедурою, і не знаю, чи погодиться парламент на такий склад. Звичайно,  плюс у тому, що там є кілька людей, відомих в українському суспільстві, які,  працюючи в цій громадській  раді,  зможуть внести позитивний склад в розвиток телебачення та радіо. Там багато людей, які могли відстоювати позиції громадськості на поки що державному телебаченні і радіо. Йдеться про Мирослава Мариновича, Марію Бурмаку та інших.

З іншого боку,  звичайно,  забагато політиків. Хоча є достойні люди зі своїми принципами. Але все одно мені здається, що потрібно було б менше включати політиків і чиновників. Але всі люди, що там представлені, - за винятком, можливо, Володимира Зубанова від Партії регіонів, - пов’язані з телебаченням та радіо, знають про ці проблеми. Загалом ці люди досить серйозні і, скажемо так,  відповідальні. Можливо, крім політиків забагато і представників професійних телевізійних асоціацій, тих, що представляють інтереси комерційних телеканалів. На державному телебаченні, мені здається, представники інтересів комерційних телеканалів небажані, адже вони лобіюватимуть інтереси власних телеканалів. І все ж це перший серйозний крок до формування Суспільного мовлення. І в порівнянні з тим, що було раніше, тут набагато більше позитиву.

Ірина Бекешкіна, соціолог, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи»: 

- Коли я ознайомилась зі складом рад, у мене виникло кілька питань. По-перше, з самого складу рад не зовсім зрозуміло,  яким був механізм відбору та призначення людей. По-друге, це не громадська рада. Адже громадська рада має передбачати раду з громадськості. І у мене можуть бути конкретні персональні зауваження, не всіх людей я добре знаю, але громадська рада починається з другої половини списку. Я розумію, що політиків призначали по принципу кожній тварі по парі, щоб всі там були. Але боюсь, що за такого підходу – це буде не громадська рада, а дуже політизована рада, і там буде відбуватися приблизно те саме, що відбувається у Верховній раді. Тобто, мені здається, що за такого підходу позитивного сенсу ця рада не матиме.

Я собі уявляла, що Громадська рада – це рада громадськості, куди входять представники громадських журналістських організацій, найбільш відомі авторитетні люди, а вони у нас в країні є. Я не бачу там Мирослава Поповича, не бачу там Семена Глузмана. Є у нас,  зрештою,  й авторитетні журналісти, яких можна визначити за допомогою соціологічних методів. Тому,  мені здається, що ця рада буде вносити додаткову конфліктність замість того, щоб допомагати в роботі.

Юрій Луканов, журналіст:

 - Цим громадським радам бракує ще трьох осіб - Президента України, Прем` єр-міністра та Голови Верховної Ради. Ви запитаєте: «Для чого?». Ну так хтось же повинен керувати політиками, які туди увійшли. Якщо серйозно, то порахуйте, який там відсоток політиків від загального складу, і ви зрозумієте, що громадськими ці ради називаються суто умовно. А наявність політиків є гарантією того, що ні про яке суспільне мовлення мова іти не може. Вони перенесуть у ці так звані громадські ради ту боротьбу, яка ведеться в політику мі, і будуть вирішувати суто партійні або й приватні інтереси. Бо ж там також є люди, які мають до ЗМІ суто приватний інтерес.  

Олександр Богуцький, генеральний директор каналу ICTV: 

- Якщо коротко, то, я думаю, це рішення не наблизило нас до створення Суспільного телебачення, а, скоріше, тільки заплутало процес його створення.

Формально команда завжди формується для виконання якогось завдання. Натомість, якщо запитати навіть просто про уявлення щодо громадського телебачення, чи про принципи редакційної політики, чи про журналістську етику, то дистанція між членами громадських рад виявилась більшою, ніж між Вінницею і Ніццою :)) Інша справа, що склад Ради у телебаченні точно більш професійний, ніж у радіо, хоча, серед членів радіо-ради - Томенко і Куликов, які справді вірять і будуть працювати для створення громадського радіо, і можуть посприяти цьому процесу.

Є декілька речей, про які не особливо згадували в процесі відбору, як на мене, й дивні кандидатури - наприклад Андрій Карпій у громадській раді НРКУ. Він, звичайно, добре розуміється на радіобізнесі, але хто сказав,  що він є прибічником Суспільного мовлення? Він добрий бізнесмен, але ж, наскільки я розумію, йдеться не про бізнес?

Особливо, як завжди, милі кандидати від професійної спілки журналістів - сам Голова в телебачення і редактор безкоштовної газети в радіо. Переконаний, можна було б відібрати кандидатів від Спілки і за професійним принципом.

Ще раз про телебачення. Пригадується, був на «Детектор медіа» такий собі список експертів, які підтримували ідею створення громадського телебачення. Цікаво біло б порівняти, скільки з Членів призначених до рад є у підписантах того часу....

І останнє. Те, про що можна говорити з упевненістю: із створенням Громадських Рад буде важче витрачати дивні гроші на купівлю дивних художніх фільмів для нічного ефіру чи інших творчих рішень. Кількість професійних людей у телевізійні Раді є переконливою - Баграєв, Лебедєва, Семирядченко, Шевченко, Петрів, Герман, Квурт, Пономарьов, Герасим'юк... Напевно, Перший канал зможе зробити крок від перетворення в комерційний канал у бік більш суспільного. А може,  й не зможе, тому що держзамовлення формується в іншому місці, а без грошей нічого не зробиш, навіть якщо ти супер-дока.

Відверто шкода, що до складу наглядової ради не потрапили  Тарас Шевченко і Катерина Котенко. Шкода, але не дивно. Напевно, вони залишаться як символ необхідності зміни поколінь, яке, напевно,  гарантуватиме природні і зрозумілі рішення, на противагу компромісам.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник: 

 - Пропонований склад громадських рад має одну суттєву відмінність від аналогічних рад Бі-Бі-Сі чи будь-якої іншої західної корпорації суспільного мовлення. Він складається з політиків, а не незалежних інтелектуалів. При чому в складі громадської ради НТКУ, звичайно, є кілька постатей, які стосуються телебачення. Той самий Баграєв, Герасим’юк. Є медійний досвід і в Андрія Шевченка, і у Ганни Герман. Але всі вони тут виступають не у своїй колишній ролі. Наприклад, Герман виступає не як керівник Київської служби «Радіо Свобода», а Герасим’юк - не як телеведуча. Вони виступають як представники Партії регіонів, БЮТ та «Нашої України». Відтак, на цю раду буде перенесене зіткнення різних політичних сил, які представлені в парламенті і успішно (чи швидше безуспішно) воюють там.

У складі громадської ради НРКУ є декілька людей, які можуть розглядатися як перше наближення до нормальної громадської ради, якою вона мусить бути. Ці люди потрапили сюди завдяки квоті Президента. Я маю на увазі письменницю Оксану Забужко і співачку Марію Бурмаку. Меншою мірою - Івана Малковича, бо він представлений як директор дитячого видавництва. І очевидно, що якщо письменник Іван Малкович є людиною цілком незалежною, то успішний підприємець Іван Малкович може бути об’єктом тиску завдяки його підприємницькій діяльності. Звичайно, для мене відрадою є постать Мирослава Мариновича, який є найзнаковішим українським інтелектуалом, серед тих, хто сюди потрапив.

Але й тут більшість становлять ті ж самі політики. І згадані мною незалежні чи майже незалежні інтелектуали чи медійники (в ролі незалежного медійника можна розглядати того ж Андрія Куликова) займають не більше третини запропонованого складу НТКУ та НРКУ.

Але за цим усім є ще одна колосальна проблема. Це брак в українському суспільстві по-справжньому якісних, яскравих, знакових постатей, які б, з одного боку, мали безумовний авторитеті і довіру суспільства, а з іншого - були рівновіддалені від політичних сил. Адже, коли дійшло до круглого столу за участю Президента, то було надзвичайно вузьке коло тих, кого намагалися запросити. Дзюба і Попович... Але вони люди старші за віком, тому не знаю, чи можна від них вимагати, щоб вони брали участь у роботі майже бюрократичної установи. А з середнього покоління надто багато людей проміняли своє громадське реноме на вигоди від співробітництва з тими чи іншими угрупованнями, олігархами тощо. І, мабуть, у цьому сенсі постать  Мирослава Мариновича у пропонованому складі громадської ради НРКУ є певною планкою, до якої майже неможливо дорости через страшенну бідність кадрового запасу відповідних людей в Україні.

Я дуже боюся, що ці ради, якщо матимуть реальні повноваження, будуть майже недієздатні, бо більшість визначатиметься одним чи двома голосами, і ми матимемо перенесення з сесійної зали ВР боротьби на тему голодомору, ОУН-УПА, російської мови тощо. Всі виконуватимуть партійні дії. Якщо ці ради й надалі будуть органами більш чи менш формальними, то їх збиратимуть раз на півроку для того, щоб вони ухвалили кілька обов’язкових рішень. А в інший час про них просто забудуть.