«Чи відбудуться дострокові вибори? Що буде з політреформою?» - сьогодні з цих питань у суспільстві і медіа точаться найзапекліші дискусії. Одним із ключових аспектів обох проблем є позиція та подальші дії Президента Віктора Ющенка. Відкриту матеріалом Вадима Шелешка «Странная война» Президента»  тему продовжує стаття Леоніда Птаха.

Тема реалізації, продовження («розвитку») або ж скасування політичної реформи залишається однією з найбільш інтригуючих в українському політикумі,  фактично,  з моменту, коли зміни до Конституції набули чинності. Оцінки політреформи з боку головних політичних гравців варіюються від абсолютного схвалення до повного несприйняття - в залежності від їхньої теперішньої позиції у системі координат «влада-опозиція».

До останнього часу лише позиція Президента України Віктора Ющенка щодо політичної реформи залишалась не зовсім визначеною. З одного боку, саме його повноваження зазнали суттєвого обмеження внаслідок вступу в дію конституційних змін. З іншого – глава держави ніколи публічно не висловлював бажання їх скасувати. 

Позиція Президента стосовно реформи найчастіше синтезувалася оглядачами з чисельних фрагментів його (і його соратників) виступів, статей та інтерв’ю. Зайве говорити, що такий спосіб моделювання президентської точки зору не був найваліднішим. Тому можливість ознайомитись із цілісною позицією Президента щодо політреформи, яку глава держави дав громадськості на минулому тижні, варто використати для формування комплексного уявлення про те, як же насправді ставиться наш Президент до політичної реформи, і якою він бачить власну роль у сформованих зміненою Конституцією політичних реаліях.

Проаналізувавши тези, озвучені Ющенком в рамках зустрічей з іноземними та вітчизняними журналістами, формально об’єднаних темою «Україна: рік політреформи», можна виділити три основні президентські посили, що досить повно окреслюють його позицію щодо теперішнього та майбутнього конституційних змін.

Отже, першим меседжем, посланим Ющенком з приводу політичної реформи у чинному вигляді, стала її суто негативна оцінка.

Так, описуючи позитивні здобутки, з якими Україна закінчує 2006 рік (а це – і «встановлення в країні реальної демократії», і «економічні реформи і покращення діалогу в галузі інвестицій», і «формування національного політичного діалогу», і, нарешті, «незмінність зовнішньополітичних пріоритетів»), глава держави навіть не згадує про зміни у політичній системі України, спричинені вступом у силу положень зміненої Конституції. Навпаки, про них Ющенко говорить як про головний чинник нестабільності суспільного та політичного життя України.

На думку Президента, від недосконалості конституційних змін сьогодні страждає вся країна, яка мало того, що ледве уникла спричинених ними  «розколу і внутрішнього конфлікту», так тепер ще й змушена «вставати і жити, оглядаючись на настрій особи, яка живе на Грушевського». Страждає від недосконалості змін парламент, який вже сьогодні «став ще більш залежний». Страждає, зрештою, вся система влади, відносини між інститутами якої внаслідок внесення змін до Конституції сильно ускладнились, а ефективність діяльності – значно знизилася.

Не страждає від наслідків політреформи, якщо вірити словам  Президента, тільки він сам. Отже,  політична фігура, яку вважають чи не головною жертвою реформи, не нарікає на нестачу власних повноважень – навпаки, вона демонструє готовність очолити процес вирішення проблем, викликаних її недосконалістю, та… не допустити відродження в Україні авторитаризму.

 

Чітке бачення способу дій, спрямованих на ліквідацію негативних наслідків політреформи, є другим ключовим моментом президентської позиції.

Будучи впевненим у тому, що зростання напруженості у стосунках між гілками влади рано чи пізно призведе до масштабної політичної кризи, яку доведеться вирішувати за допомогою чергових антикризових круглих столів, Ющенко пропонує не чекати, поки «грім гряне», а приступити до оптимізації тексту Конституції вже за «два-три тижні».

Монополії на цю тему, - каже Президент, - не повинно бути ні в кого. Адже «якщо парламент сам буде вносити зміни і сам їх буде проводити, в нас будуть ті проблеми, які сьогодні є з чинними змінами». На його думку, напрацювати необхідні зміни до Основного Закону повинна «зважена, збалансована конституційна комісія», до складу якої мали б увійти представники «громадських інституцій, журналісти, авторитетні політики, люди з інших сфер суспільного життя» (саме в такому порядку).

Прихильність Ющенка саме до такої моделі проведення нової політичної реформи пояснюється досить просто. З огляду на обмеженість свого впливу на Кабінет Міністрів та нечисленність орієнтованих на нього сил у парламенті, глава держави намагається перемістити гру на якомога менш формалізоване поле. Формат «круглого столу» у Маріїнському палаці чи в будинку Секретаріату Президента, де самé звання глави держави можна конвертувати у відчутний політичний капітал, а слова якогось «авторитетного журналіста» звучать так само голосно, як і слова Прем’єр-міністра, для цього підходить просто ідеально.

Втім, Президент цілком усвідомлює, що така форма співпраці нецікава, скажімо, його політичним опонентам з Партії регіонів, адже чинна редакція Конституції справді дає їм підстави вважати себе господарями ситуації, що самі повинні ставити умови діалогу зі своїми конкурентами.

Спеціально для них глава держави згадує і про ще один можливий варіант розвитку ситуації – а саме про ймовірність скасування політреформи Конституційним Судом, тобто «скасувати – це означає вернутися до того, що в нас було два роки тому», коли «країна кожного дня вставала, жила залежно від настрою особи на Банковій». Ющенкові особисто такий сценарій розвитку подій начебто не дуже подобається, адже тоді процес політичної реформи доведеться починати з самого початку, і країна втратить два-три роки. Проте, якщо його ініціатива стосовно формування конституційної комісії не буде підтримана ключовими політичними гравцями – глава держави підкориться рішенню суду і візьме на себе свої старі, розширені повноваження.

Таким чином Ющенко ставить тих, хто поки що без запалу сприймає його ідею стосовно способу продовження політреформи, перед вибором: або долучатися до ініційованого ним самим інструменту напрацювання конституційних змін, або ж згодом спробувати відібрати повноваження у «сильного» Президента.

А про те, що зробити це буде не так просто, свідчить хоча б обмовка глави держави, коли він роздав «жовті карточки» не тільки «обставинам, до яких Україна приведена сьогодні» та «тим, хто робив реформу», але й «тим, хто її ініціював». Якщо сьогодні «слабкий» Ющенко вважає саме ініціювання політичної реформи порушенням правил, гідним суворого попередження, то як завтра оцінить цей же крок Ющенко «сильний»? Питання, здається, риторичне.

 
Третім посилом глави держави з приводу політичної реформи є спростування особистої вигоди в ініціюванні її продовження.

Так, Президент жодного разу не пожалівся на нестачу повноважень для реалізації своєї політики як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. Ющенко намагався не називати прізвищ тих фігур політичного життя України, які могли б бути зацікавленими або незацікавленими у внесенні подальших змін до Основного Закону. Головним мотивом своєї ініціативи щодо створення конституційної комісії Президент називав виключно прагнення максимально підвищити ефективність системи влади та убезпечитись від відродження в Україні авторитаризму.

На цьому фоні логічним виглядає те, що Ющенко відмовився вдаватися у змістовні моменти стосовно тих конкретних статей Конституції, які хотів би змінити він особисто. Проте з загального контексту його висловлювань на цю тему можна зробити висновок: жертвою нової політреформи стане саме «людина з Грушевського». Адже це саме протиріччя з цією людиною з питань «суті застосування тих чи інших положень Конституції», зокрема у «політиці призначення (на посади – Л.П.)», на думку Президента, є чи не головним виявом тих деструктивних процесів, які запустило входження в дію недосконалих конституційних змін. Окреме акцентування глави держави на непорозуміння з прем’єром у сфері кадрових призначень дає підстави вважати, що саме вона стане головним предметом нового «конституційного торгу».

Нестабільна ситуація в парламенті і, зокрема, у пропрезидентській фракції «Наша Україна» примусила Ющенка згадати у числі питань, які потребують додаткової конкретизації у Конституції, механізм застосування імперативного мандату. Відповідаючи на питання про недієздатність Генеральної прокуратури, Ющенко відзначив, що певною мірою це явище обумовлюється радикальним обмеженням компетенції Президента стосовно контролю над діяльністю ГПУ. Цей факт у поєднанні з негативним ставленням Ющенка до «деструктивних процесів, які виникли в рамках конституційної реформи і... зачіпають процедуру і порядок звільнення керівника служби національної безпеки (Голови СБУ – Л.П.)» говорить про те, що, ймовірно, предметом конституційної дискусії стане і вплив на силовиків.

Цілком прогнозовано Президент жодним словом не згадав про можливості перегляду окремих положень першого розділу Конституції, а саме потенційно дражливих питань: мовного, питання державного устрою та ін.

Як ми бачимо, ініціатива Президента щодо продовження політичної реформи дуже скидається на перехід від  «холодної війни», яка вже кілька місяців точиться між ним та Кабінетом Міністрів, на якісно новий рівень. Тактичні сутички у вигляді спорів про тлумачення окремих положень Основного Закону (застосування механізму контрасигнації, повноважень стосовно призначення-звільнення окремих посадовців та ін.) відходять на другий план і дають простір для стратегічних бойових дій, метою яких є внесення змін до самої Конституції.

Наслідки переходу протистояння у цю фазу можуть виявитися критичними для держави. Одна справа, коли сторони воюють, спираючись на хисткий, але ґрунт, і апелюють до нього у взаємних прокляттях, а зовсім інша – коли вони перестають вважати цей ґрунт святим.

Відповідь політичних опонентів на ініціативу Президента може бути несиметричною. Підняте питання про зміну одних положень Конституції може спровокувати зміну інших – тих самих «дражливих», невигідних Президентові, на кшталт надання російській мові статусу державної. Апеляція до народу у вигляді ініціювання незрозумілого референдуму може обернутися «стихійними» виступами того ж народу. Прагнення підняти ефективність центральної влади може вилитись у саботаж її вказівок з боку влади місцевої.

Тому зараз важко сказати, добре це чи погано те, що з числа заяв, які пролунали на президентському «Дні спілкування з пресою», громадськість і політики активніше обговорюють ті, у яких йдеться про новий мотоцикл Ющенка, а не про його наміри внесення змін до зміненої Конституції.