Економічна залежність ЗМІ від власників, неможливість заробити чесною працею, що змушує журналістів іти на компроміс із собою, гонитва за сенсацією, низький професійний рівень - усе це призводить до погіршення якості журналістики, а відтак - до втрати довіри до неї. Свої думки з цього приводу висловлюють працівники ЗМІ та експерти в галузі медіа.

Михайло Сорока, голова Київської обласної організації НСЖУ:

- Журналістика багато років була останньою інстанцією, до якої апелюють люди. За радянських часів люди беззаперечно вірили слову в газеті, з екрана чи приймача. На жаль, тепер немає такої довіри до ЗМІ і певним чином журналістика сама в цьому винна. Можливо, через те, що взяла за приклад не кращі зразки західної преси, де на першому місці стоїть сенсація, привернення уваги. Ми сенсацію зробили культом журналістики і віддаляємося від реалій життя та захисту людей. А преса мала б їх висвітлювати. Бо навіть на тому ж Заході преса не тільки поширює сенсації - газети глибоко досліджують життя простих людей.

Не сприяють довірі до ЗМІ й неперевіреність, необґрунтованість публікацій на сторінках видань чи сюжетів по телебаченню. Певну революцію тут зробив інтернет, де багато сенсаційності, замовності. Крім цього, нині ЗМІ переживають не найкращі фінансові часи. Передплата падає, вони змушені виживати, як можуть, і це породжує певний конформізм. Але як би ЗМІ не модифікувалися, вони все одно слугуватимуть засобом комунікації і, певним чином, виховання.

Павло Багмут, фотокореспондент інформаційного агентства «Укрінформ»:

- На жаль, зараз усе продажне, і журналісти теж продажні - й незалежні, й залежні. Якість журналістики дико падає. Навіть на прес-конференціях, які проходять в «Укрінформі», можна це помітити. Інколи ставлять такі питання, що складається враження, ніби ці люди взагалі писати не вміють, а вони вже журналісти. По-друге, журналістів трохи зґвалтували грошима. Вони залежні від магнатів, які їх утримують. Бізнес, ліберальні відносини «товар - гроші - товар» вбили журналістику. Олігархам дуже вигідно тримати дешеву рабсилу, так би мовити, на оленях бігати по інформаційній тундрі.

Наталія Соколенко, учасник руху «Стоп цензурі»:

- Тому що політики порушують стандарти ЗМІ, брутально користуються ЗМІ. Можна навести приклад: якби лікареві вказували, як йому лікувати, не тими ліками, що записані в протоколі, а тими, які випускає партнер власника лікарні. Що б ми отримали в результаті? Лікування чи збут ліків? Так от, наші політики сьогодні цим і займаються, вважаючи, що журналісти - їхні слуги. Насправді це не так. Рейтинги свідчать, що найкраща ситуація зі свободою слова там, де найпрозоріші економічні відносини між громадянином і державою, між політиками і суспільством, де повна відкритість.

Звісно, це рух у двох напрямках. Журналісти поступаються власникам там, де, можливо, не треба поступатися. Свобода слова повністю корелюється з нашим добробутом, економічним зростанням і так далі. На жаль, у нас ситуація не покращення, а погіршення.

Ольга Большакова, юрист Незалежної асоціації телерадіомовників:

- Довіра до журналістики втрачається виключно порівняно з часами радянської влади, коли штучно насаджувалася довіра до ЗМІ як до рупора партії та влади. Як тільки цей зв'язок було зруйновано (а це добре), це штучне враження перестало створюватися і все повернулося до нормального ставлення до журналістики як до різноманітних джерел - інколи більш професійних, інколи менш професійних. Тому я не думаю, що ця довіра якось суттєво змінилася за роки незалежності.

Дмитро Дьошин, вільний журналіст:

- Довіра втрачається тому, що дуже багато бізнес-інтересів зачіпається в роботі журналіста. Журналісти перестають бути господарями своєї роботи, бо вони залежні від тих чи інших груп упливу. Це найголовніша причина. Низький рівень життя, неможливість заробити чесною працею змушує журналістів іти на компроміси з самим собою.

Андрій Трофімов, головний редактор сімферопольської газети «Сельский труженик», член правління НСЖУ, експерт у галузі медіаправа:

- Втрата довіри до журналістики - це проблема комплексна, і якогось вирішального фактору тут немає. Серед основних причин можна виділити наступні.

По-перше, професійний рівень журналістики зараз не витримує жодної критики. Я не прихильник того, що потрібна суто професійна освіта. Але переважна більшість молодих журналістів, які приходять в інформаційні агентства, електронні мас-медіа, не мають професійних навичок узагалі й нічого не роблять для того, щоб підвищити свій професійний рівень. Звідси друга проблема - якість підготовки професійних кадрів у вищих навчальних закладах та спеціалізованих курсах, школах, семінарах і так далі. Дуже велика кількість навчальних закладів готує журналістів, а на виході професійний рівень кадрів невисокий. Причина в тому, що на таку велику кількість закладів не можна набрати кваліфікованих викладачів, які б мали не лише теоретичний багаж, а й практичний.

Третя проблема пов'язана з тим, що поняття «редакційна політика» в українських мас-медіа невизначене. У читацької, глядацької та слухацької аудиторії складається враження, що журналісти пишуть лише замовні статті, беруть за це гроші. Немає чіткої структурованості, як, наприклад, у США: республіканці й демократи. І люди знають, що ось вони взяли в руки видання, яке підтримує демократів, бо такою є його редакційна політика. У нас цього немає. За великим рахунком, підтримують тих, хто заплатив.

Наступний момент - це активна спекуляція поняттям свободи слова. В Україні воно підміняється поняттям «свобода продажу слова». І під маркою боротьби за справедливість українські журналісти просто підтримують інтереси тих людей, які їх фінансують. Винна в цьому сама журналістська спільнота, бо прагматизм на зразок «нічого не будемо робити, поки ви нам не заплатите», причетний до цього дуже сильно.

Останнє - це взаємодія ЗМІ та судової системи. Конструктивного діалогу тут немає. Позови, які висуваються до видань, показують соціальну і правову вразливість журналістів, їхню незахищеність. Слабка соціальна захищеність - багаторівнева. Починаючи від єдиної прес-карти, яку потрібно вводити, адже нині доходить до смішного, коли від якоїсь незрозумілої газети видається 100 посвідчень позаштатних журналістів, котрі приходять оформляти зброю. І закінчуючи достойним рівнем заробітних плат, дотриманням законів. Наприклад, якщо журналіст погоджується отримувати зарплату в конверті, він уже порушує закон і опиняється на гачку в свого роботодавця. Він уже продажний журналіст. Тільки невелика кількість медіа працюють у легальному правовому полі. І все це провокує застій у розвитку громадянського суспільства, а отже й недовіру до ЗМІ.

Фото - з архіву «Детектор медіа», із сайту НСЖУ, Володимира Раснера з Foto.ua, LiveInternet.ru