Безглуздою була сама ідея «Діалогу з країною»: зрозуміло, що справжньої змістовної розмови однієї людини з сорокашестимільйонною аудиторією просто не може вийти - навіть за найкращих умов і найкращої організації. Якби ж то хоча б подібні діалоги були регулярними, бодай раз на місяць! Отоді, може, вони й давали би змогу президентові відстежувати суспільні настрої, а громадянам - мати можливість отримувати змістовні й конструктивні відповіді від глави держави. А так... Показуха показушна - й більше нічого, навіть теоретично... Причому показуха, яка прямо заявляла, просто кричала на повний голос: «Я - показуха!»

Пряму трансляцію заходу вели п'ять українських телеканалів - «провідних каналів», як підкреслювали й анонси, й Савік Шустер на самому початку заходу, який був ведучим і модератором заходу. Таку ж пряму трансляцію вело й Національне радіо. Чи не забагато вийшло як для демократичної країни? При тому, що на всіх каналах трансляції були ідентичними, й зробити свої акценти й наголоси жоден із них не прагнув?

Але справжнім сюрпризом стало те, наскільки незграбною й аматорською була ця постановка. Типова картинка на екрані: чергове включення, десятеро-двадцятеро людей стоять в одну чи дві шеренги ледь не по стійці «струнко», із украй серйозними, немов із радянських плакатів, обличчями - й лунає одне (ну, дуже зрідка два) запитання до президента, виголошує яке, як правило, начальник.

«Я бачу ваші щасливі обличчя», - по-своєму витлумачив це президент. «Спасибі, товаришу президенте, за наші щасливі обличчя!» - такою, за законами жанру, мала б бути відповідь масовки.

«Вільний» мікрофон був лише в Києві - та й той лише для того, аби дискредитувати саму ідею вільного звертання громадян до президента, аби наочно показати: демократія - це базар, це конфліктність.

А ще включення були майже неодмінно з передових підприємств і трудових колективів. Це мусила бути наочна картина суцільного процвітання? Але виглядало так, що з громадянами, яким не пощастило і які працюють не в передових, а в пересічних організаціях, президент не має ніякого бажання спілкуватися. Вважає їх нижчими за свою гідність. Його цікавлять досягнення й переможні рапорти, а не проблеми. Так або інакше, але чимало включень виглядали як звіти й рапорти перед президентом, а не запитання до нього. Запитання були лише приводом, які дозволяли президентові детально розповідати, як гарно він усе робить, як він умить розбереться й усе налагодить. Чимало запитань зводилося до одного й того самого: «А які ще фантастичні звершення ви здійснили або збираєтеся здійснити?».

Вражало й «художнє оформлення» заходу. Перед початком «Діалогу» й у перерві для глядачів повторювали й повторювали такий собі телецитатник президента - урочисті, але загальні фрагменти з його виступів. «Шлях реформ важкий, але іншого шляху немає. Віктор Янукович», - ну хіба ж не афоризм?

Включення представляли різні регіони України. Не всі, втім - це було б уже й зовсім занадто. Але мало того: всі включення було сортовано за галузевою ознакою. Організатори зробили такий собі гібрид із регіонального та галузевого принципів: жителів Херсонської області цікавило вирощування овочів, про яке вели розмову працівники овочесховища в Каховці. На Львівщині немає більше нічого цікавого, окрім дитячого будинку. Кіровоградці тільки й роблять, що живуть театром. І дарма, що через тяжку заборгованість міста «Єлисаветградській транспортній компанії» в місті залишився один тролейбусний маршрут, та й той під загрозою повного закриття; не біда, що з настанням сутінок самісінький центр Кіровограда (не кажучи вже про масиви й одноповерхові околиці) занурюється в темряву; нічого страшного, що самі кіровоградці з відчаєм на всі лади варіюють назви свого міста - від «Кіровобруд» до «Кіровоад». Навіщо все це кіровоградцям - мешканцям найзанедбанішого обласного центру, якщо їм відремонтували театр?

І от же дивина: за такого структурування «Діалогу з країною» жодного разу запитання не повторювалися, жодного разу не поверталися до теми, що вже лунала, - хай навіть до іншого її аспекту. Мабуть, фахові математики могли б точно підрахувати ймовірність такого розвитку подій; я ж, зі свого боку, можу лише припустити: вона дорівнює нулю.

Не було куди подітися від враження: президент сам собі ставить запитання й сам же не без задоволення на них відповідає.

Була й ще одна закономірність: під час включень зі східних регіонів запитання більшою чи меншою мірою зачіпали актуальні загальнонаціональні проблеми. Запитання з Києва та Правобережної України стосувалися переважно особистих, суто приватних проблем і прохань - як казали раніше, «дрібнотем'я». Чи випадково було саме так? Мешканці дитячого будинку на Львівщині, наприклад, тільки й «запитали»: «Подаруйте нам автобус». Зверніть увагу: не «виділіть», не «поставте питання (а чи прохання) перед урядом», наприклад, а саме «подаруйте». Держави Україна не існує, є цар-президент? «Я попрацюю над тим, щоб ваша мрія здійснилася», - відповів Янукович. Ну, зрозуміло, просто пообіцяти: «Гаразд, подарую» - це було б не по-царськи, треба було підкреслити масштабність і складність майбутнього звершення.

На тлі надто вже запопадливих запитань під час включень навіть гладенькі, без жодних натяків на критику, запитання журналістів у студії видавалися винятково гострими. Натомість урядовий контактний центр засипав глядачів діаграмами й цифрами дзвінків із різних регіонів, динамікою цих дзвінків та іншими дуже актуальними даними. Майже жодного запитання від конкретного додзвонювача, натомість, так і не пролунало - лише якісь «узагальнені». Тисячі, десятки тисяч українців, як виявилося, «телефонували в унітаз». «Урядовий безконтактний центр», - так і хотілося його назвати.

А тепер - дещо з конкретики. Житомирську область представляли мешканці населеного пункту Городок. У студії казали про містечко Городок, субтитри на екрані писали про село Городок, кореспондент вів мову про селище міського типу Городок, Віктор Янукович сказав про місто Городок. Ото тепер піди й розберися. Найперше включення визначило міру точності й конкретності для всієї подальшої розмови.

Йшлося про позбавлення мешканців селища чорнобильських пільг. Тема, звісно ж, актуальна, але якщо подібні проблеми розв'язує президент і ніхто інший, та й то лише після епохального телепроекту, - чи не означає це, що держава не функціонує? «Тепер ми маємо прописку, маємо значне покращення на краще», - завершили запитання городчани. І після цього хтось міг сумніватися, що тексти запитань було ретельно визубрено?

Відповів президент тим, що пообіцяв: «Ваш соціальний статус буде відновлено обов'язково... я буду тримати з вами зв'язок... нам з вами треба подивитися, як відбуваються справи з благоустроєм, з забезпеченням життєдіяльності. Чекаю від вас ініціатив». Ані про благоустрій, ані про ініціативи в президента ніхто не запитував. Можливо, тому, що благоустроєм, узагалі-то, займаються органи місцевого самоврядування.  І в Україні, за даними «Вікіпедії», на обліку перебуває 29831 населений пункт.

«Довольно дерзкое включение», - так Савік Шустер анонсував включення з газовидобувної вишки на шельфі Чорного моря. За ідеєю, він ще не мав знати, про що піде мова. То звідки ж знав, що «дерзкое»? Запитання було про ціну на газ і можливість імпорту газу з Туркменистану. Відповідь президента була про все потроху й не без моралізаторства: «Ми мусимо дивитися вперед, і якомога подалі, але не забувати, що жити треба сьогодні», «Видно кожного, на що він здатний». Можна було зрозуміти так, що співробітники вишки - діти малі й не знають прописних істин. Було в президента й про те, що він упевнений у нормалізації відносин із Росією, «бо ніхто, окрім неї, не гарантуватиме прокачки», й про запеклу боротьбу між собою прикаспійських країн, і про потребу в диверсифікації джерел постачання газу. Така от була лекція про газ з усіх боків і в усіх аспектах.

Запам'яталася фраза президента: «Если сегодня потребитель диктует цены, то очень скоро цены будет диктовать (тривала пауза. - Б.Б.) потребитель». Обмовка, з усіма трапляється. От тільки людина, що веде діалог, а не читає нотацію, посміхнулася й виправилася б, перетворила б усе на жарт. Президент не зміг приховати, що помітив свою обмовку, але й виправлятися не став. Боявся виглядати рівним зі своєю аудиторією?

Тут само трапилася й узагалі незбагненна річ. «Збільшили за три роки ВВП у доларовому еквіваленті на 149%», - відрапортував Янукович. Згодом, у відповідь на інше запитання, знову пролунала цифра у 150% - як показник того самого «зростання ВВП». Але стриваймо.

Зростання на 150% (чи хай навіть на 149%) - це зростання у два з половиною рази! Жодна країна світу не демонструє такого й близько! До того ж, за даними сайту ЦРУ США, ВВП на душу населення в Україні з року в рік падає. Нині Україна посідає 133-тє місце у світі й за останні роки пропустила поперед себе Албанію, Боснію та Герцеговину, Китай, Туркменистан; от-от її наздоженуть Алжир, Тонга та Косово. Чисельність населення в Україні знижується, ВВП за три роки зріс більш ніж удвічі, ВВП на душу населення в підсумку знижується. Якась неевклідова арифметика...

Тож виходить, що доктор економічних наук Янукович або не розуміється на відсотковому обчисленні й не розрізняє поняття «склав 150%» та «зріс на 150%», або ж свідомо... скажімо так, причепурив картину.

А ще, ведучи мову про газ, президент декілька разів казав «на Україні», наприклад: «В Росії, на Україні, в Європі». Трапилося так саме під час розмови про газ і більше жодного разу. Саме в тому питанні, де Росія веде шалену пропаганду; саме в російських джерелах і заведено казати «на Украине». Дивно, одне слово...

Розлого розповідаючи про газотранспортний консорціум, Віктор Янукович так жодного разу й не пояснив, чому він є таким уже необхідним, у чому полягатиме його рятівний ефект. Консорціум як аксіома - й усе тут.

«Труба буде передана в оренду... щоб орендної плати вистачало на утримання цієї труби». Здавати квартиру у сподіванні, що плати від квартирантів вистачить бодай на сплату комунальних послуг?..

А ще президент пообіцяв, що, створивши консорціум, Україна вимагатиме від Росії гарантій прокачування (або «прокачки») певних об'ємів газу. От тобі й маєш: якщо вимагати гарантій об'ємів «прокачки», тоді Україна як мінімум мусить сплатити штраф за недозакупівлю газу - інакше де тут логіка, де тут реальність, а не мрії й прожектерство?

Відповідаючи на запитання з диспетчерського центру медичної допомоги (Харків), Янукович сказав: наказ про часові нормативи прибуття швидкої має рекомендаційний характер; умови для виконання цих нормативів буде створено «за два роки, але не більше». Це вже було нове слово в теорії управління. Бо ж очевидно: якщо наказ (і саме наказ, а не рекомендацію) можна не виконувати «два роки, але не більше», ніхто не буде його виконувати й потім. Бо «на Миколи, та й ніколи» - це вже ніякий не наказ, а порожній папірець. Бо з якої, власне, дати його почнуть виконувати? Буде наказ почати виконувати наказ? Але яке ж віртуозне з'їжджання з проблеми! Наказ не виконується, бо нереальний? Be cool, панове, все гаразд, покращення на марші!

У включенні з села Підлісся на Івано-Франківщині президента запитали про статус гірських сіл. Побіжно сказавши про це, Янукович завів мову про зимову Олімпіаду й перспективи її проведення в Україні. Конкретна була відповідь, нічого не скажеш. Навіть у студії хтось (не показали, хто саме) зі сміхом зауважив: «Усі (селяни. - Б.Б.) покивали головами...».

Оцінюючи шанси України на здобуття права на проведення зимової Олімпіади, президент раптом поділився наболілим: «Одній Україні буде важкувато. Складні умови, гірські райони... Є такий маневр - зіграти втрьох (тобто провести Олімпіаду спільно в Україні, Польщі та Словаччині. - Б.Б.)». Але ж Олімпіада - то не футбольний чемпіонат, вона мусить мати не лише конкретну країну, а й визначене місто - місце її проведення. Виходить, висуваючи амбітний проект, президент не знав про його основоположні умови?

Це вже був вищий пілотаж: в одній відповіді, протягом кількох хвилин, спочатку казати, як проведення Олімпіади підніме гірські регіони, й тут само поскаржитися на «складні умови, гірські райони» й те, що «буде важкувато». І після цих слів глави держави Міжнародний олімпійський комітет віддасть право проведення Олімпіади Україні?

Щодо Тимошенка й Луценка президент не був оригінальний: «Я не хочу перевищувати свої повноваження... Втручатись і тиснути на органи правоохоронні, на прокуратуру, на суди ми не маємо права». От цікаво, на кого це могло бути розраховано? А ще Янукович розповів про шалений тиск із боку ЗМІ. От же хто в усьому винен!

Включення з Тернівки, що на Дніпропетровщині, почалося несподівано. Широко відому ще з радянських часів шахту «Західно-Донбаська» кореспондент назвав «Західно-Донецькою». І це був теж свого роду вищий пілотаж: не знати достеменно назву підприємства, на яке спеціально приїхав. Запитання було про справді актуальну проблему - про копанки, про чорний ринок вугілля: офіційно видобуте вугілля не знаходить збуту, тоді як ринок затоварено видобутим нелегально.

«Я работал до 1994 года в угольной промышленности, - повів президент. - Процесс реструктуризации, его начало правительство Лазаренко». От цікаво, чи належали й належать донбаські копанки теж Лазаренкові - а чи, все ж, особам, набагато ближчим до Партії регіонів?

А ще президент козирнув знанням предмету: «Марка Г - тернопольская». Нагадаю: йшлося про шахтоуправління «Тернівське», що на Дніпропетровщині.

Журналісти у студії прийшли на допомогу тернівцям і спитали про власників копанок. «Я вправляю мозги правоохранительным органам», - запевнив президент. І правда: це ж вам не Тимошенко з Луценком, де не можна втручатися! Змальований президентом метод боротьби з копанками теж був неординарним: «Очень много копанок легализовано». Зворушлива боротьба з порушеннями закону - просто тобі до сліз.

«В этих регионах нет других рабочих мест», - зізнався президент. А чому ж їх не створюють? Чому Янукович ані словом про це не обмовився? Хай живуть копанки, копанки forever?

Пацієнтка перинатального центру, що в Полтаві, була з Комсомольська. «Там є гірничо-збагачувальний комбінат», - повідомив їй під час відповіді президент. Вона сама, бідолашна, про це не знала...

Запитання з урядового контактного центру: «Как можно выжить в Украине на пенсию 990 гривен, проработав всю жизнь?» Янукович: «На жаль, такі випадки (виділення моє. - Б.Б.) є». «Окремі недоліки», й не більше. А пенсіонери ж - у розпал робочого дня! - мали бути ледь не основною аудиторією!

Селище міського типу Клевань на Рівненщині, госпіталь інвалідів війни. Кореспондентка в підводці зазначила: в госпіталі перебувають усі, прирівняні до ветеранів - «діти війни, ветерани Афганістану, вояки УПА, репресовані за років радянської влади». Затамувавши подих, чекав: що ж воно зараз буде? Не сталося нічого нештатного: запитання було про перспективи святкування сімдесятиріччя визволення України від гітлерівців. Варто сподіватися, все решта в інвалідів гаразд.

З урядового центру надійшло запитання про корупцію. Президент: «Інформації мало в засобах масової інформації. Я дам доручення (тривала пауза - невже доручення ЗМІ?) прокуратурі... Порівняльна таблиця по роках... Усі сучасні країни стикаються з цією проблемою, і Україна тут не лише не виняток, вона тільки на порозі... Ми лише два роки тому ухвалили антикорупційне законодавство, і воно блокується на всіх рівнях, бо всі звикли жити по-старому...». І це казала людина, що пишається міцністю владної вертикалі? Що ж то за вертикаль така, якщо «блокується на всіх рівнях»? А, до речі, чи два роки тому не було у Кримінальному кодексі статті за хабарництво? А чи у світових рейтингах корупції Україна посідає місце серед «усіх сучасних країн»? Словеса, словеса...

Єнакієве, «Метінвест», запитання про будівництво аглофабрики: «Как вы думаете, Виктор Фёдорович, сможет ли наше предприятие потянуть такую стройку?» Приватне підприємство, ринкова (нібито) економіка, тотальне роздержавлення - й «как вы думаете, Виктор Фёдорович?». «Я уверен, что ваш инвестор, ваш собственник (це для доктора економічних наук синонімічні поняття? - Б.Б.) сдержит своё слово», - пообіцяв президент, найменшою мірою не показавши абсурдності запитання. А якщо, до речі, той власникоінвестор слова не дотримає - відповідатиме президент, так виходить?

«К сожалению, даже существующее законодательство не выполняется», - констатував Янукович, ніби про погану погоду зауважив. Чи не визнав він тим самим: створена й очолювана ним державна модель не працює?

Зі студії запитали про спад виробництва й уряд - чи докладає він зусиль для створення українського ринку? Президент повів мову про світову кризу (ну, стара пісенька: все добре - особисто від президента; все погане - від світової кризи, «не виноватая я»): «Потерпаємо від того, що 60% - експорт... Якщо не будемо скорочувати експорт...». Автаркія - мати порядку? А як же Бельгія, де експорт становить 90% ВНП? Жодного слова не пролунало про сировинну структуру українського експорту, про якість вироблюваних в Україні товарів, про їхню конкурентоспроможність.

Вічна тема - опозиція: «В розвинених країнах світу вже немає такої екстремістської (Леонід Кучма порівнював опозиціонерів із терористами. - Б.Б.) політики опозиції... Коли йде криза, треба шукати, як допомогти людям... Не може бути такої запеклої політики... Суспільство, виборці будуть підтримувати тих політиків, що несуть для людей щось конкретне... Не тільки шльопають язиками, хто кого перешльопає, хто більше обдуре... Хай змагаються сьогодні політики, хто більше зробить для людей...». Більше автобусів подарує, а чи що? Жодного разу за три роки так і не довелося почути від президента, якою ж саме мала б бути опозиція - так, щоб і його не дратувати, й залишатися при цьому опозицією; в чому має полягати її опозиційність. Чи знає сам він відповідь на це запитання?

Під час включення з Києва Янукович, зокрема, пообіцяв «адміністративний центр Києва, який треба виносити за межі міста Києва» (??? - Б.Б.) та «біля Лаври робити майдан, де людям зручно було б збиратися на свята - це поруч із Мистецьким арсеналом». Президент «височайше» санкціонував масові знесення забудови в найзатишнішому куточку міста, перетворення цього куточку на пустир?

«Ця зима показала слабкі місця, - це Янукович про розбиті автошляхи. - Ми їх і раніше знали, але ця зима була особливою з точки зору  погодних умов». І чим же таким вона була особливою? Тим, що ані таких уже сильних морозів не було, ані такого вже тепла? Що сніг як випав, так досі й лежить, а не танув і випадав знову кілька разів за зиму, як зазвичай? Ну, здавалося б, сам президент асфальт не укладає, сам не контролює й не перевіряє, це геть не його функція - то хоч тут можна було б визнати провал, а не скидати провину на вигадані «особливі погодні умови»? Ні.

Безкінечно зворушило звертання президента до міністра юстиції через телевізор. Кіровоград, театр: «Низький вам уклін, пане президенте!»... Про це включення вже багато написано. Що ж вразило найбільше - то це показаний середнім планом написаний олією портрет на стіні - портрет Януковича? Ще більше вразила реакція президента. Камера навіть затрималася на його крупному плані. На обличчі було... якесь дитяче, справді дитяче задоволення. Явно штучні, явно погано зіграні, явно перебільшені лестощі - й так щиро на них реагувати?.. Ці кадри були промовистішими за всі решту.

Вони дисонували з підкреслено офіційною загальною обстановкою, з підкреслено офіційною поведінкою Януковича. Різали вуха і його неодноразові згадування про «діточок» та «мамочок». Вони не додавали тепла, не зворушували - просто дисонували, були недоречними й вульгарними.

Під кінець глядачі почули декілька історій із життя, які колись уже чули. Майже слово у слово. Почули, як президент почав дбати про підвищення зарплатні відтоді, «коли став керівником підприємства». Ну, передусім, керівники підприємств в СРСР не мали права встановлювати розміри зарплат на власний розсуд: існувала єдина на всю державу тарифна сітка. Зарахувати прибиральницю бухгалтером, а секретарку заступником директора - це була досить поширена практика, але ж вона була не зовсім законною! Головне ж: виходить, Віктор Янукович досі не розрізняє функції директора підприємства (до того ж, радянського підприємства) та президента держави. Чи не звідси й усі особливості «Діалогу з країною» й узагалі публічної риторики президента - від нерозуміння виконуваної ним ролі, від службової дисфункціональності?

«Було зруйновано велику країну», - прохопився президент незалежної України.

«Я добре знаю того мецената, це Дмитро Фірташ», - сказав Янукович трудівникам передового тепличного господарства на Тернопільщині й ще кілька разів повторив це слово - «меценат». Ішлося про те, що господарство засноване й, очевидно, належить Фірташеві. Людина вклала гроші, веде бізнес і отримує прибутки - виявляється, це й є меценатство? З такими уявленнями ми дуже далеко заїдемо...

Під час усього «Діалогу з країною» Віктор Янукович повсякчас і в різних варіантах давав обіцянки: «Мої фахівці розберуться в питанні», «Я візьму на контроль», «Ми з вами неодмінно зустрінемося», «Мої фахівці поцікавляться вашою думкою». Ото було б непогано, якби десь за рік ті самі кореспонденти, що вели включення, поцікавилися б: як же воно було, як вирішилося?..

Фото із сайту Президента України