Пан Братківський понад 10 років спеціалізується на авторському праві, рекламному та інформаційному законодавстві. З 2007 читає у «Школі рекламних технологій» лекції щодо рекламного законодавства й основ інтелектуальної власності.

Починаючи з грудня 2012 року юрист виступає з лекціями «Основи авторського права для фотографів». Вони, як розповів пан Братківський «Детектор медіа», проводяться з його власної ініціативи в рамках правової освіти для фотографів. Започаткував її юрист у 2010 році з публікацією у вільному доступі посібника для фотографів «Авторське право на фотографію».

Метою лекцій є поширення правової освіти серед фотографів щодо авторського права. Частина з них проводиться на відкритій основі. Перший виступ із цього циклу відбувся у грудні минулого року, останній планується у лютому. Подальша регулярність лекцій залежить від того, чи знайдеться спонсор, який буде зацікавлений в підтримці правової освіти серед фотографів. У планах юриста -  окрема лекція щодо договорів з розпорядження майновими правами на твори.

Нотатки з лекції щодо авторського права Клима Братківського «Детектор медіа» пропонує до уваги журналістів.

1. Спочатку був Гуттенберг. Ера авторського права розпочинається в 1440 році із винаходом Іоанном Гуттенбергом друкарського станка. Поступово воно з привілеїв виростає в законодавчий нормативний акт. Однак не всюди це відбулося швидко. Скажімо, в Росії авторське право на фотографію виникло в 1911 році, тоді як у Великобританії в 1709-му.

В Україні правовідносини між автором і твором, між третіми особами по відношенню до твору тощо урегульовані кількома документами. У першу чергу, це Закон про авторське право і суміжні права 1993 року, Цивільний кодекс України 2003 року, а також ряд міжнародних конвенцій, що є складовими українського законодавства. Основна з них - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Цей документ набув чинності 1886 року, і відтоді до нього було додано чимало сучасніших доповнень.

За часів Радянського Союзу Україна приєдналася до Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року. Цей документ втратив актуальність із часу вступу України до складу Бернської ради та приєднання до Бернської конвенції.

2. Ідеї - ще не фотографії. Одна річ - об'єкт власності, інша - права на його відтворення.

Тож твердження «У мене поцупили ідею й порушили моє авторське право» є хибним. Авторське право охороняє не ідею, а лише форму її втілення - саму світлину. Відповідно, запозичення ідеї не є предметом юридичного спору. Інша річ, якщо йдеться про незаконне відтворення (передрук) аналогової чи цифрової фотографії.

3. Оригінальність - не критерій. З досвіду іноземних країн, в актах, що регулюють авторське право, йдеться про охорону «оригінального твору». Так, у законі про охорону авторського права Великобританії чітко вказано, що охороняються оригінальні твори - літературні, драматичні, образотворчого мистецтва тощо. Поділ на оригінальні й не оригінальні твори притаманний і американському праву, де адвокати можуть дискутувати, до якої міри твір є близьким до оригіналу, а отже, підпадає під дію закону про авторське право. В Україні ж такого критерію як оригінальність не передбачено: законом охороняється будь-яка фотографія, що зафіксована на матеріальному носії. Так, у нас об'єктом авторського права є й фоторепродукція. І у випадку з позовом Михайла Андрєєва, який спеціалізується на зйомках мистецьких творів, він мав усі шанси виграти справу.

Світлину Скіфської пекторалі авторства Андрєєва було спочатку опубліковано в каталозі а далі, найімовірніше, відскановано і використано в якості ілюстрації обкладинки підручника з цивільного права. Фотограф звинуватив видавців у незаконному використанні його твору з комерційною метою. Юристи ж стояли на тому, що пектораль є надбанням історії і культури, отже, її «технічне» фото не є об'єктом авторського права. Конфлікт завершився мировою угодою. Про оригінальність світлини в суді не йшлося.

Хибно вважати, що законом охороняються виключно фото, яким притаманна художня цінність. Згідно із цим документом об'єктом авторського права може бути будь-який твір, незалежно від жанру, цінності чи рівня майстерності.

3. Що таке прес-фото - в Україні ще не визначилися. До переліку творів, які закон не вважає об'єктами авторського права, належать, наприклад, зображення грошових знаків, державної символіки, а також... повідомлення про новини дня чи поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації. Стосовно того, що саме вважати останньою, в українській судовій практиці чіткого визначення немає. Це пов'язано з відсутністю самої судової практики: рідко хто з фотографів звертається до суду, захищаючи авторські права. А якщо такі випадки і трапляються, вони не дуже очевидні.

У сусідній Росії теж передбачено подібну норму щодо прес-фото. І фотожурналістам це не на користь: останнім часом суди РФ починають не визнавати фотографію об`єктом авторського права, оскільки вона «лише висвітлює поточні події новинного характеру». Зарахувати до числа таких «необ`єктів» можна будь-яку репортажну зйомку.

5. З чого розпочинається авторське право? За законом, автором фотографії є її творець. І при цьому немає значення, професіонал він чи аматор, дорослий чи дитина, українець чи француз. Чи є об'єктом авторського права світлини Google maps, створені в режимі автоматичної зйомки? Запитання суперечливе. Можна зауважити, що ці фото з`явилися завдяки виключно механічній зйомці, без будь-якої творчості: під час «фотосесії» авто зі встановленою камерою рухалося за заданим маршрутом.

Виникає авторське право з моменту створення фотографії. При цьому для об'єкта авторського права немає значення, опублікована світлина, чи ні.

Не мають рації ті, хто вважає, що авторське право вступає в дію після його реєстрації. Формальна реєстрація в Україні передбачена - на відміну, наприклад, від Росії. В Україні ця платна послуга існує буцімто для підтвердження, що ви створили цей твір у певний період. Юридично ж таке свідоцтво сили не має. Тому що орган реєстрації - державна служба - не перевіряє подані заявки на відповідність дійсності. Тобто свідоцтво можна отримати на що завгодно, і деколи справжні автори звертаються до суду з проханням визнати такі реєстрації прав недійсними.

Втім, деколи фотографу без такого свідоцтва не обійтися. Наприклад, воно знадобиться для податкової у випадку, коли права на об`ємну дорогу фотосесію передаються іноземцям. Поширена практика отримання таких свідоцтво і на телебаченні щодо створення нових продуктів.

Користь від свідоцтва може бути і для неопублікованих творів, якщо автор планує відкласти оприлюднення шедеврів. Для реєстрації авторського права подаються і самі фото. Засвідчити, що вони саме ваші, може диск із цифровою фотосесією. Паперові ж світлини, за старою юридичною традицією, можна відправити самому собі в конверті. У випадку спірної ситуації вони стануть доказом авторства - якщо конверт відкриє суддя.

6. «All rights reserved» вже не «all right». Захистити права фотографа від зазіхань на геніальну роботу може й презумпція авторства. Для цього фото має бути марковане або підписане. У такому випадку, авторство можна довести, зіставивши й оригінал, і куций варіант фото з обрізаним логотипом чи знаком.

Зазначати на світлині, що публікується вперше, можна ім`я, електронну адресу чи назву сайту. Годиться й псевдонім - якщо ви не забули вказати його поряд із прізвищем під час укладення договору з роботодавцем. Можна застосувати й знак охорони авторського права (копірайт), ім`я автора або власника фотографії, рік першої публікації.

Дехто вважає, що від усіх крадіжок вбереже грізний рядок «All rights reserved». Цю фразу часто можна зустріти не лише на сайтах, а й на упаковках деяких товарів. Однак у наші дні така мантра вже втратила свою силу.

Інша справа - 1910 рік, коли було підписано Буенос-Айреську конвенцію між США та латиноамериканськими республіками. У ній було сказано, що для охорони авторського права треба зазначити «щось», що засвідчило б бажання автора охороняти його твір авторським правом в усіх країнах, що приєдналися до правової конвенції.

Згодом країни, що приєдналися до Буенос-Айреської конвенції, доповнили перелік 180 учасників Бернської конвенції. Усі вони дійшли згоди, що авторське право виникає з моменту створення твору. Відтоді жодних формальностей щодо нанесення копірайту чи обов'язкової реєстрації не потрібно: і без того правова охорона щодо фото автоматично поширюється на території від України й Росії до Мексики й Нікарагуа.

7. Кількість прав на одну світлину не обмежено. Права на твір поділяють на майнові та немайнові. До першої категорії відносяться: право на використання світлини, виняткове право дозволяти використання фото, право перешкоджати неправомірному використанню роботи, в тому числі, забороняти таке використання.

Відповідальність передбачено й щодо ряду особистих немайнових прав. Серед них право на обов'язкове зазначення автора фото чи на анонімну публікацію, право вимагати, щоб ніхто не переробляв роботу без згоди фотографа.

В українському законодавстві існують колізії щодо розподілу прав між фотографом і роботодавцем. Закон про авторське право і суміжні права прийнято в 1993 році, а Цивільний кодекс - у 2003-му. І щодо окремих понять ці два документи суперечать один одному. Так, у законі про авторське право зазначено: якщо твір виконано на замовлення в рамках службових обов'язків, то майнові права на нього належать роботодавцям. Натомість у Цивільному кодексі щодо регулювання відносин між фотографом і роботодавцем сказано, що авторські майнові права належать їм порівну, якщо інше не зазначено в договорі. Хоча в трудових угодах уже звичним став пункт, що майнові права лишаються за роботодавцем, із цим можна сперечатися. Бо Цивільний кодекс твердить: правовідносини, в яких автор наперед передає права на об'єкти, які він ще не створив, є недійсними.

В ідеалі щомісяця роботодавець має укладати з фотографом акт щодо передачі прав на певну кількість світлин. А в договорі має бути зазначено, що авторські права на світлини переходять до роботодавця з моменту створення акту.

Термін дії авторського права щодо фотографії в Україні становить 70 років по смерті автора. Саме про такий період часу йдеться в Бернській конвенції. Раніше ж терміни дії захисту авторських прав були коротшими в порівнянні з іншими творами. Тому й досі щодо використання фото має значення, в який період його було зроблено і який документ регулює авторське право. Наприклад, більшість знімків, зроблених до 1968 року, нині - у вільному доступі.

8. Дозвіл на публікацію - справа автора. Щодо способів використання творів, для фотографів найбільше значення має публікація. Згідно із законом переробка фотографії і внесення будь-яких змін без згоди автора заборонені. Так, щоб публікувати постери на основі фото Барака Обами художник Шепард Фетрі мав заручитися дозволом автора портретів, фотографа Менні Гарсіа, який зробив їх на замовлення Associated Press.

Без дозволу автора його твором можна скористатися лише в деяких випадках. Приміром, в освітніх цілях чи з метою висвітлення інформаційної події - за умови зазначення автора і джерела публікації. Закон щодо цих пунктів діє, навіть якщо самим авторам вони не подобаються.

Так, кілька років тому в Києві фотограф Катерина Рождєствєнская подала позов на українську фото агенцію «Фотолента/PHL». Донька поета займається створенням портретів-інсценувань сюжетів відомих полотен. У 2007 році в Києві проходила виставка Рождєствеської, куди з метою висвітлення було запрошено фотографів. На одне з фотоагентств пані Рождєствеська подала позов щодо незаконності використання світлин у репортажі.

На перший погляд, її права було порушено, позаяк журналісти відтворили й поширили об'єкт авторського права. Однак закон про авторське право твердить, що «відтворити об'єкт авторського права з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії» можна без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені місця і джерела. Допускається і «публічне повідомлення щодо творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій в обсязі, виправданому інформаційною метою». Тобто, фотограф має право і робити такі знімки, і поширювати їх з метою висвітлення виставки. Щодо політики фотоагентства, в законі нічого не сказано про те, що прес-фото заборонено продавати.

Знімаючи будь-який пам'ятник чи скульптуру, фотограф частково відтворює ці твори, через що їхній автор може подати до суду. Кілька таких позовів було від творця пам'ятного знака на честь заснування міста Києва Василя Бородая. Зокрема, він оскаржував використання зображення скульптури в рекламі «Укргазбанку» та на купонокарбованцях.

Часто охоронці бізнес-центрів чи офісів фірм забороняють фотографам вести зйомку, заявляючи, що ті порушують авторське право власника і перебувають на території приватної власності. І вони кажуть правду. За радянських часів фотограф міг скористатися правом на «свободу панорами»: якщо на світлині фігурував пам'ятник чи захищена авторським правом будівля без акценту на них, закон не забороняв використовувати таке фото з комерційною метою. У Росії таке право збереглося. В Україні ж виникла юридична колізія: статтю щодо «свободи панорами» упустили. Втім, практика позовів творців скульптур і архітектурних проектів в Україні не є поширеною.

9. Договір дорожчий за слова. Щодо авторських прав фотографи найчастіше користуються двома основними видами договорів - ліцензійним і щодо передачі виняткових авторських прав. Ліцензійний договір - угода оренди, тимчасового використання на певних умовах. У ньому зазначають терміни, і форми, і територію використання прав.

Договір щодо передачі виняткових майнових авторських прав передбачає право на відтворення, заборону, використання твору тощо. Крім того, цей договір регулює замовлення на створення фотографії. У законі сказано, що щодо творів мистецтва, в тому числі й фотографій, переходить право лише на матеріальний носій, якщо інше не зазначено в договорі. Тобто в ідеалі в договорі має бути зазначено, що до замовника переходять не лише матеріальні а й авторські майнові права на відтворення - поширення фотографії різними способами.

Щодо різновидів ліцензії, є виняткова (видається лише одному ліцензіату, а ліцензіару забороняє використовувати цей об'єкт інтелектуальної власності), одинична (видається лише одному ліцензіату, втім, не забороняє ліцензіару самостійно використовувати об'єкт права інтелектуальної власності) та невиняткова ліцензія (видається необмеженій кількості ліцензіатів на використання права інтелектуальної власності і дає право ліцензіару на самостійне використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Для фотографа найвигіднішою є невиняткова, а для редакції - виняткова ліцензія.

За порушення авторського права передбачено громадянську, адміністративну та кримінальну відповідальність. Якщо без відома фотографа його роботу опубліковано чи перероблено, він має право вимагати компенсації збитків - за умови, якщо він може це довести. Якщо ж такої можливості немає, можна вимагати компенсації моральної шкоди. У такому випадку позивачу не треба доводити, яких збитків було завдано його правам: розмір суми визначається особисто фотографом і затверджується судом. Компенсація може складати від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат, тобто від 10 тис. грн.

Фото Клима Братківського - Віталій Данільченко з www.klim-ua.blogspot.com

Репортаж - Максим Поліщук

Ілюстрація -  http://joyreactor.cc