От і минуло 1 грудня – день, після якого всі ми платитимемо за комунальні послуги в декілька разів більше. За даними різних соціологічних опитувань, лише 5% українців упевнені, що сплачуватимуть нові рахунки. Більше половини опитаних, натомість, збираються вдатися до пасивного спротиву – не підуть на майдани та публічні акції протесту, але й сплачувати рахунки не будуть. До яких змін суспільно-політичних настроїв призведе таке от «покращення вашого життя вже сьогодні», поки що вести мову зарано. Але прикметним було висловлювання народного депутата від КПУ Олександра Голуба в останній програмі «Свобода слова» (1 грудня, ICTV), який, після того як покинули  студію представник Партії регіонів Володимир Сівкович та представник СПУ Василь Цушко, залишився єдиним у програмі захисником урядової коаліції.

Прикметним був, передусім, самий по собі факт: комуніст захищав політику, що істотно вдарила по гаманцях «простих трудящих», й яку її автори позиціонують як ліберальну, а,  отже, засадничо антикомуністичну. (Варто відзначити: обіцяних урядом субсидій часто-густо неможливо домогтися – мені відомі випадки, коли самотнім пенсіонерам просто кажуть: продайте свою квартиру та купіть щось менше за площею, до цього субсидії ви не побачите.) Але ще прикметнішою була методика виправдовування цієї політики: мовляв, то попередній уряд, очолюваний Юрієм Єхануровим, замислив підвищити комунальні тарифи спочатку на 25%, у наступному кварталі ще на 25%, а ще в наступному – знову на 25%. Тож, хоч як прагнула урядова коаліція запобігти підвищенню тарифів, а не було куди подітися. На жаль, жоден із численних опонентів Голуба не зміг швиденько провести нескладний арифметичний підрахунок та заперечити депутатові: тричі по 25% - то однаково було б у підсумку істотно менше зростання тарифів, ніж удвічі, не кажучи вже про зростання їх утричі, як це намічено в Києві. Тож зі змальованим Голубом прагненням коаліції зменшити ціновий удар по громадянах щось не складається.

Відмінність підвищення тарифів у вигляді, запланованому урядом Єханурова, від їхнього підвищення, як воно відбулося тепер, полягає ще от у чому: поступове, крок за кроком підвищення тарифів,  дозволяло б населенню адаптуватися до нових реалій. Оскільки ж населення є сукупністю покупців, то й національна економіка змогла б адаптуватися до поступових і не надто радикальних змін купівельної спроможності мешканців України. Коли ж оцій от купівельній спроможності завдано одномоментного нищівного удару, національна економіка може цього не витримати: тут уже замість дієслова «адаптуватися» більше пасує дієслово «оговтатися», та й сама можливість «оговтання» залишається проблематичною. Таке от різке підвищення комунальних тарифів може дощенту зруйнувати економічну систему країни, повернути її у стан першої половини 90-х років (які були періодом найбільшого економічного падіння), коли рештки економіки обслуговували лише найбагатших, а володіння мобільним телефоном було ознакою належності до кола обраних. «Команда фахівців» мусила б знати про цю абеткову річ. Власне, ніхто інший, як віце-прем’єр-міністр Микола Азаров, ще у першому цього сезону вересневому випуску програми «Епіцентр» («1+1») погоджувався: так, різке підвищення комунальних тарифів різко знизить купівельну спроможність українців, а це, своєю чергою, може мати непередбачувані наслідки для національної економіки в цілому.

Як відомо, нинішній уряд України позиціонує себе як чи не перший уряд, готовий впроваджувати справді ринкову (на відміну від попередників) економічну політику. Саме це, за припущеннями експертів, доводитиме Віктор Янукович, перебуваючи з візитом у США. Тож і діяльність свою він тому почав із кроку, який за всіма формальними ознаками найбільше нагадує шокову терапію?  Ту саму, з якої починали всі ринкові уряди посткомуністичних країн, коли приходили на зміну урядам комуністичним. Ту саму, яку було проголошено в Україні у першій половині 90-х років, і яку в підсумку було влучно названо шоком без терапії. Оця от формальна схожість змушує припустити, що, серед усього іншого, такий крок було продиктовано ще й іміджевими міркуваннями: усі ринкові уряди вдавалися до шокової терапії, й «антикризовий» український уряд серед них не є винятком.

От тільки шокова терапія у класичному варіанті мала декілька особливостей. По-перше, її застосовували саме під час трансформації комуністичної державної економіки в ринкову, засновану на приватній власності. І застосовували через те, що поступова трансформація комуністичної економіки в ринкову була неможливою. Власне, саме повне зруйнування економічної системи (підкреслимо: комуністичної економічної системи) й мала на меті шокова терапія. Саме «до основанья, а затем...» «Затем» була побудова ринкової економіки з нуля, на чистому місці й із чистого аркуша. В Україні, на відміну від посткомуністичних країн, економіка давно вже не комуністична, давно вже не державна. Тож і виникає запитання: чи не намагається наш уряд лікувати зубний біль за допомогою ліків від кашлю?

По-друге, шокова терапія ніколи не була панацеєю, сама по собі вона нічого не давала й дати не могла. Вона лише створювала умови для радикальних інституційних змін, змін системи організації економіки. Отут і постають наступні запитання. Ані про наміри докорінно змінити систему керування економікою, ані про те, яку економіку зовсім нового типу збирається будувати антикризова коаліція на місці отого «до основанья», наразі не чути. То все ж таки: навіщо ставити національну економіку на межу повного руйнування, й що збирається збудувати антикризовий уряд навзамін?

Фото УНІАН.