Здається, вся роль культурної політики в Україні останнім часом звелася до видання указів. Укази є прекраснодушними і самодостатніми, як вірші, і дедалі частіше нагадують прекрасні діалоги з «Голого короля» Євгенія Шварца, де від генерала вимагають спинити «разложеніє армії», і той впевнено командує: «Разлагаться прєкра-аті»…

Історія з легендарною київською книгарнею «Сяйво» цікава тим, що є ілюстрацією української культурної політики в (без)дії. 28 листопада під Апеляційним судом можна було переконатися в тому, що найактуальнішим з мистецтв в Україні є гепенінг.  Загорнуті в картаті пледи молоді люди пропонували перехожим… прихистити вдома книжки. Як пояснив кореспонденту «ТК» Євген Кир’ян, один із добровільних захисників «Сяйва»:  «Книгарню «Сяйво» закривають, книжки підуть бомжувати – от ми і просимо людей прихистить у себе вдома на поличці книжечку – і, знаєте, ніхто від наших «бомжів» не відмовляється…». Навколо дійства зібрався невеличкий мітинг. Серед людей багато знайомих облич – це письменники, видавці, музиканти, журналісти, студенти… Одним словом, інтелігенція. Учасники мітингу проти закриття книгарні.

Апеляційний суд міста Києва, який відбувся в цей же день, відклав оголошення вироку з процедурних причин. У натовпі поговорювали, що вирок «Сяйву» є фактично готовим, просто книгарня  отримала місяць відстрочки...

Коротко історія книгарні «Сяйво» виглядає так: три роки співвласники ТОВ «Сяйво» (а це представники трудового колективу, які працюють в «Сяйві» не один рік, а хто 20, хто 15, хто трохи менше) отримують пропозиції від різних людей продати свої частки. Усіх міноритарних власників попереджено: на книгарню «поклали око», і, за схемою рейдерського наїзду, варто потрапити чужій людині в колектив, як, вважайте, за якийсь час книгарні не буде. Адже для рейдерів головне - потрапити на об’єкт, а схема, як прибрати його до рук, знайдеться.

«Мені говорили відкрито: ви що не розумієте, що ви займаєтеся не тим бізнесом? Ваше приміщення вартує більше, ніж усі ваші книжки», - розповідала Марина Павлівна Довга, директор «Сяйва». Три роки міноритарні акціонери «Сяйва» відмовлялися від досить великих, як на скромні статки продавців книгарні, грошей, витримуючи при цьому персональний тиск і тиск на членів сім’ї. («Твоя мама  – лох», - сказав один із «претендентів» на «Сяйво» сину книжниці, яка відмовилася продати свої частки за 4 тисячі доларів.)

Звичайно, коли один із співвласників (зараз проти «Сяйва» позивається Ростислав Корнієнко, співзасновник і директор фірми «Орфей–1», колишнього партнера «Сяйва») хоче продати свою частку, та ще й за великі гроші, формально це не є злочином. Звісно, коли він при цьому говорить, що він відвойовує через суд право на свою частку тільки для того, щоби зберегти книгарню, а при цьому оформлює дарчу на третю особу, що не має ніякого відношення до книжкового бізнесу, це формально не є брехнею. Або: поки що нею не є… Коли він дзвонить до хворої Марини Павлівни, яку щойно два дні виписали з лікарні, і вона, розхвилювавшись, помирає, то складу злочину в цих діях також немає...

Наголошуємо ще раз: про жоден злочин в історії з «Сяйвом» мова йти не може – перед нами досить популярна історія наших днів. Малорентабельних – виживають... Особливо з київського центру. Тут трохи не за кожним приміщенням і чи не за кожною квартирою історія «посільнєє Фауста Гьоте»…

А тепер про те, що в історії з «Сяйвом» є найбільш вражаючим. По-перше, це єдність колективу і його бажання будь-що зберегти книгарню. Його віра в унікальність «Сяйва» і потрібність справи, яку вони роблять. «Я пам’ятаю, часи коли люди відпрошувалися з роботи, щоби з’їздити в «Сяйво», - згадувала Марина Павлівна кращі часи. По-друге, це те, що, на відміну від решти «старих» операторів ринку, «Сяйво» повністю переобладналося і замість старої «совкової» книгарні перетворилася на сучасний магазин з відкритим доступом до книжок. По-третє, «Сяйво», за визнанням українських видавців, продає найбільше їхніх книжок з усіх книгарень країни. «Щоби купити українську книжку, люди їдуть до «Сяйва», бо знають, що вона там буде. Це унікальна книгарня, в якій частка виручки за українські книжки більша за виручку від російського асортименту», - визнає  Костянтин Клімашенко, директор книготорговельної мережі «КС» та один із співвласників «Сяйва». І ще – «Сяйво» не є збитковим підприємством. Його рентабельність, за словами Марини Павлівни, становила 10%, оскільки всі розрахунки директор робила принципово тільки «в білу». У зв’язку з цим питання: що не так з українською економікою, якщо за всіх дотриманих правил, популярна книгарня є невигідним бізнесом,  а бутік із наддорогими швейцарськими годинниками  (є такий поруч із «Сяйвом», на тій же Великій Васильківський, до речі, теж на місці колишнього книжкового магазину «Політкнига») – вигідним?

І четверте з найбільш вражаючого. Люди, які в різні часи приходили до «Сяйва» з пропозицією продати частки, за словами того ж Костянтина Клімашенка, звуться: Анатолій Чуб, Денис Комарницький, В’ячеслав Супруненко, Олесь Довгий. Всі вони пройшли в Київраду за списком нинішнього мера Києва Леоніда Черновецького. Півтора року справу в суді Ростислава Корнієнка провадив юрист Олексій Самохін, який так само від блоку Черновецького балотувався до Деснянської райради.  

П’яте. Не менш вражаючим є й той «збіг обставин», що справу, яка тягнулася три роки, Солом’янський райсуд міста Києва вирішує за один день – на слуханні 28 березня, тобто через два дні після виборів до Верховної та місцевих рад і на наступний день після оголошення результатів голосування. Вирішує, звісно, не на користь «Сяйва»…

І шосте. Рівно за тиждень до цього засідання, а саме 21 березня 2006 року Президент підписує Указ «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні». Де, безумовно, за законом жанру, головною дійовою особою є добра «комісія з питань сприяння», яка повинна всі проблеми книговидання і книгорозповсюдження проаналізувати, вивчити, вирішити і поліпшити. А от серед головних завдань цієї комісії, згідно з Указом, є: «встановлення і запровадження нормативів мінімального забезпечення громадян книготорговельними послугами в кожній адміністративно-територіальній одиниці», а також «сприяння розміщенню книжкових магазинів у будівлях державної власності та встановлення пільгових ставок орендної плати за наймання у цих будівлях площ, які використовуватимуться для продажу книговидавничої продукції». No comments.

Між тим, загальна ситуація з книгарнями в Україні є настільки загрозливою, що деякі громадські організації  заявляють про порушення конституційних прав громадян України на доступ до інформації. В Україні є міста та селища, в яких немає жодної книгарні. За підрахунками Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, в Україні на 48 мільйонів населення лишилося менше ніж 400 книгарень (для порівняння: в сусідній Польщі їх 3 тисячі).

Ситуацію, що склалася навколо «Сяйва», Артем Кисельов, партнер правничої компанії «Юдікат», що спеціалізується якраз на «недружньому захопленні», кваліфікує як рейдерство: «Рейдерство буває трьох видів: коли цікавить твій бізнес – тоді, як правило, дбайливо оберігають марку від скандалів і намагаються все зробити «не втрачаючи обличчя»; друге – це коли бізнес як такий нікого не цікавить, а цікавлять активи – це той випадок, який маємо зараз в історії із «Сяйвом». Тоді скандали, які виникають довкола фірми, нікого не цікавлять – і тому я до нашої громадської активності ставлюся з повагою, але… маю скепсис щодо її результату; і третій вид рейдерства – коли «провокують» людину відкупитися від організованих навколо її бізнесу проблем…». Далі юрист не говорить, але дозволяє здогадатися, що «Сяйву» би дуже пощастило, якби вдалося із другої категорії «перебратися» в третю. Щоправда, тоді виникає інша проблема – проблема грошей…

Якось незручно говорити, але 30 листопада Президент України Віктор Ющенко зустрівся із представниками великого бізнесу. Чи треба говорити, що в ході зустрічі зокрема обговорили і питання «протидії поширенню рейдерства», як рапортує президентський сайт? «Разлагаться прєкра-аті»…

І останнє: наступний рік Президент має намір оголосити Роком книги в Україні, щоправда, як шепочуться українські книжники, бюджетного фінансування для цього начебто не передбачено… Книгарня «Сяйво», яка з’явилася в Києві 1944 року, всього лише за кілька місяців після визволення Києва, має всі шанси не дожити до цього осяйного для української книжки року 2 дні. Адже наступне засідання Апеляційного суду у цій справі відбудеться 28 грудня.

Зрештою, якщо не буде книгарень – будемо читати Укази. А що? Вигадливо написано,  вельми поетично. Тільки, як казав дєдушка Лєнін, «слішком далєкі оні от народа».