2 роки тому Україна раптом виникла на інформаційній карті світу. Кілька тижнів вона залишалась великою помаранчевою плямою; потім пляма почала зменшуватись і змінювати колір, аж поки не перетворилась на маленьку сіру крапку. Якщо дивитись на цю крапку під багатократним збільшенням, можна розгледіти мікроскопічних посадовців, які переконливо й палко промовляють про могутній потенціал та грандіозні технічні потужності, які незабаром дозволять українському іномовленню вийти на 200, ні, 500-мільйонну потенційну аудиторію...

У Києві  протягом 14-16 листопада проходить Міжнародний медіафорум «Україна на інформаційній карті світу».

Організація. Ідея проведення медіафоруму належала «помаранчевій» владі, для якої поліпшення іміджу України було одним із найгучніше декларованих напрямків зовнішньополітичної діяльності. 21-22 листопада 2005 року було проведено першу виставку «Україна інформаційна». 19 квітня 2006 року уряд Єханурова видав розпорядження про проведення міжнародного заходу, який мав бути приурочений до запровадженого 2005 року Дня Свободи. Головою оргкомітету було призначено тогочасного віце-прем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка. На той момент результати виборів були вже відомі, тривали переговори про утворення «демократичної коаліції», тож навряд чи «помаранчеві»  міністри могли бодай припустити, що за кілька місяців підготовкою форуму займуться такі люди, як Дмитро Табачник і Едуард Прутнік. Утім, розпорядженням від 28 вересня склад оргкомітету змінили не повністю: його очолив новий гуманітарний віце-прем’єр Табачник, однак серед його членів залишились Ірина Геращенко, Тарас Петрів та інші представники (на той час) команди Президента. Щоправда, після їхніх відставок зрозуміло, що  активною  їхня участь у підготовці форуму не була.

Дату проведення форуму було змінено 18 жовтня – з 21-22 на 14-16 листопада. У  Розпорядженні зазначено: «у подальшому медіафорум проводити 21-22 листопада у рамках Дня Свободи» (отже, Кабмін Януковича таки визнає «помаранчеве» свято!). Втім, загалом, якщо казати прямо, «антикризовому» уряду Медіафорум  був абсолютно не потрібен. Надто значних власних досягнень команда Януковича поки що не має; натомість, є деякі антидосягнення. Хизуватись надбаннями урядів Тимошенко і Єханурова було б недоречно і невигідно для «біло-блакитних» урядовців, адже їхня офіційна риторика ґрунтується на тому, що попередники довели країну до ручки. Коротше кажучи, очевидно, що Табачнику і компанії спокійніше спалося б, якби форуму не було. Але ні скасувати, ні «забути» про його проведення вони не могли: це спричинило б серйозний скандал, звинувачення в недостатній відкритості уряду, завданні шкоди міжнародному іміджу України і т.п. Тому форум таки провели. Але так, щоб більше ні Президенту, ні журналістам, ні іноземним гостям не захотілось...

Перше визначення, яке спадало на думку при спогляданні масштабів цього заходу – «гігантоманія». Організатор форуму - Державний комітет телебачення і радіомовлення України – не пошкодував ні сил, ні грошей, аби вразити іноземних гостей. У павільйоні Міжнародного експоцентру на Лівобережній могли б цілком комфортно розміститись п’ять таких форумів. Можливо, в такій залі дуже зручно проводити виставки підйомних кранів або залізобетонних конструкцій, але прес-конференції, а надто дискусії і семінари, краще вдаються в більш камерній атмосфері. До того ж, очікування організаторів щодо напливу закордонних гостей явно не виправдались. Журналістів із інших країн приїхало немало, але й не надто багато – близько 200 чоловік з 25 країн, з яких десь половина – СНД. Майже не було іноземних знімальних груп. Та й вітчизняні акули пера в більшості своїй з’являлись у залі лише на час виступів найвищих гостей – Президента Ющенка та Прем’єра Януковича. Саму подію багато телеканалів просто проігнорували. «1+1», СТБ, Новий канал, ICTV, «ТОНІС» навіть не дали інформації про форум (незважаючи на участь у ньому перших осіб держави) у новинах. На реальній інформаційній карті України медіафорум залишився майже непоміченим.

«Организовано с размахом, широко и красиво. Внешне это производит впечатление. Сам форум кажется несколько пустоватым. Мне не очень понятно, для чего это проводилось. На кого-то хотели произвести впечатление? Произвели», - сказав «Детектор медіа»  учасник Форуму Зураб Аласанія, генеральний директор Харківської ОДТРК.

Виставка. Контрастуючи з непомірним прес-залом, Друга міжнародна виставка «Україна інформаційна» виявилась заходом більш,  ніж скромним. Адже брали в ній участь переважно підпорядковані Держтелерадіо обласні державні телерадіокомпанії, друковані органи облдержадміністрацій, а також декілька регіональних видавництв. Вибивались із загальної картини газета «День» та інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна». Єдиним загальноукраїнським телеканалом на виставці виявився Перший національний. Не було навіть «рідного» для Едуарда Прутніка каналу НТН! На дошкульне запитання Олени Мацюцької («1+1») про те, чому серед представників «інформаційної України» немає найбільших загальнонаціональних приватних телерадіокомпаній та друкованих видань, віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник відповів: «Для участі у виставці запрошувались УСІ, незалежно від покриття і форми власності. Головним був принцип добровільності. Керівники центральних каналів за 2 місяці отримали запрошення. У виставці беруть участь усі, хто побажав». Коли журналістка попросила дати відповідь на це запитання Едуарда Прутніка, також присутнього на прес-конференції, голова Держтелерадіо роздратовано повторив слова Табачника.

Після прес-конференції організаторів Форуму майданчик перед трибуною, заповнений телекамерами, блискавично спорожнів. «Загальна дискусія учасників медіафоруму», модераторами якої виступили голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко та керівник відділу Ради Європи питань ЗМІ Ян Малиновський, відбулась практично вхолосту. Нею зацікавились лише знімальна група 5 каналу та декілька регіональних журналістів. Лише після третього запрошення Андрія Шевченка до мікрофонів почали підходити поодинокі учасники та ставити свої запитання. «Коли я опинився на подіумі перед порожнім залом і зрозумів, що треба працювати в якості розігріву до майбутньої прес-конференції Януковича, у мене було питання, чому це вибудувано саме так. Але я не бачу в цьому злого умислу», - сказав Андрій Шевченко після завершення дискусії.

У своєму виступі Андрій Шевченко торкнувся болючих питань, пов’язаних із медіа, які інші високопоставлені промовці переважно обминали. Не втримався він і від шпильки на адресу політичних опонентів: «Я дивився на Дмитра Володимировича, зараз тут буде Віктор Федорович... Я думаю, що ці люди могли б зробити те, чого вони не зробили за 2 роки – вибачитись перед професією (журналістською – «ТК»). Тому що я впевнений, що і Віктор Янукович, і Дмитро Табачник, який захищав уряд на слуханнях із цензури 2002 року, і Віктор Медведчук, і Леонід Кучма несуть персональну відповідальність за те, що журналістика була зґвалтована і поставлена на коліна. За два роки професія вибачень не почула. Зараз святковий настрій, велика подія, багато представників медіа. Це непогана нагода сказати: «нам соромно за те, що ми робили тоді. Ми просимо вибачення у професії і гарантуємо, що цього не повториться». Я вірю, що ці люди змінилися, і зараз ці слова від них були б сприйняті».

Серйозно підготувались до дискусії лише двоє учасників: представниця Національної радіокомпанії України, яка прочитала доповідь на тему «Українське радіо – потужний фактор національної безпеки, який визначає настрій суспільства», та чоловік «від Української народної партії», який дуже довго розповідав про свій геніальний винахід – відкриття будови Всесвіту, про який украй необхідно повідомити світові за допомогою потужностей національних теле- та радіокомпаній. Толерантність Андрія Шевченка до дивакуватих промовців межувала з героїзмом. Другий ведучий, Ян Малиновський, почувався зовсім покинутим: йому не поставили жодного запитання.

Покидаючи залу, де відразу почалась підготовка до виступу Прем’єра, Шевченко відповів на запитання «ТК» щодо вражень про медіафорум: «Звичайно, всяка можливість розумних і вдумливих людей поспілкуватися є безцінною. Як сказав Антуан де Сент-Екзюпері, найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування. Що ж до технологічної сторони, я готовий бути критичним і виступати досить реалістично. До кінця не зрозуміла ідея заходу, і складається враження, що це – просто вітрина для іноземних журналістів, яким можна показати Україну».

До намагання завоювати світовий інформаційний простір потужностями державних медіа Андрій Віталійович ставиться скептично: «Я абсолютно не вірю, що це може ефективно робитись тільки бюджетним коштом, через державні телерадіоорганізації. Світ працює інакше. Ти можеш вкладати мільйони в державне телебачення і радіо для мовлення за кордон, але один сюжет, який іде в мережі Reuters або АР, робить набагато більше для просування країни. Тому я на місці українських чиновників думав би, як зробити Україну цікавою для зарубіжних журналістів, а не перекладати цю відповідальність на журналістів, які працюють у бюджетних мас-медіа».

Виступ Прем’єра Віктора Януковича розпочався знаковою фразою: «Я не є експертом із свободи слова». Судячи зі сказаного Віктором Федоровичем у наступні півгодини, він не лише не є експертом, а й взагалі має дуже приблизне уявлення про такі речі, як інформаційний простір, засоби масової інформації тощо. Чого варта одна цитата: «Ми розуміємо сьогодні роль медіа в суспільстві. Уся політика, за великим рахунком, реалізується через медіа. Медіа є інструментом, а значить, частиною політики. А політика в значній мірі є співтворцем тих реалій, в яких працюють медіа. Таким чином утворюється нерозривний зв'язок взаємозалежностей між медіа і політикою. Політики, які недооцінюють пресу, приречені рано чи пізно зазнати поразки». Спічрайтерові Віктора Федоровича варто було б урахувати специфіку заходу та присутніх на ньому гостей – професійних журналістів, більшість з яких  дуже промовисто відреагували на  слова прем’єра щодо медіа як політичного інструменту... Втім, про медіа, свободу слова та інші неблизькі йому речі Прем’єр говорив недовго, незабаром переключившись на щось більш земне: кількість закачаного в підземні сховища газу, нарощування видобутку вугілля тощо. В цілому частина, присвячена медіа та свободі слова (приблизно 1/6 виступу), складалась із загальних фраз, хоч і була значно інформативнішою за виступ Президента. Януковича двічі протягом виступу та прес-конференції повторив: «я є прихильником ідеї створення в Україні громадського телебачення». Шкода, що ніхто не натякнув панові Януковичу, що  замість «бути прихильником ідеї», йому  було б варто розпочати відповідний процес…

Віктора Федоровича не раз відверто «заносило»: «Якби мене запитали – що значить свобода преси по-українськи, я відповів би приблизно так: свобода преси в Україні полягає у можливості опублікувати все, що ти хочеш, але за однієї умови – коли ти маєш друкарню чи телеканал або радіо, коли можеш купити папір, інформаційний сервіс і оплатити працю журналістів». А як має бути? За яких ще умов можна публікувати все, що ти хочеш? Або ще: «у цьому гроні блискучих імен, які зібрав наш форум, ми повинні говорити відверто про справжній стан свободи слова». Навіть якщо форум справді зібрав «гроно блискучих імен», то навряд чи вони щось кажуть Віктору Федоровичу; а про стан свободи слова так ніхто відверто й не говорив, окрім, хіба що, Андрія Шевченка.

Під час прес-конференції болгарська  журналістка, назвавши медіафорум «знаковою подією для всього світу», висловила  побоювання, що українська влада ставить під загрозу національну безпеку держави, контролюючи лише 22% медіа, тоді як треба – не менш, ніж 50%. (Загалом, представники Болгарії на цьогорічному медіафорумі чомусь раз у раз виступали оборонцями то державної власності, то пригніченої російської меншини...).  Відповідаючи, Прем’єр назвав дві головні проблеми, пов’язані з державною власністю – щоправда, навряд чи при цьому він говорив саме про медіа, а не, скажімо, про більш зрозумілі для себе підприємства у сфері енергетики… Перша з цих проблем – ефективність управління державною власністю. Янукович пожалівся, що за жорстокими українськими законами держава, навіть маючи 50%+1 акцію, не має можливості призначати своє керівництво (маючи на увазі ветований Президентом Закон «Про господарські товариства»). Друга проблема, за Янковичем – корупція. Не зупинившись на цьому, Прем’єр почав роз’яснювати болгарській журналістці, якою є мета української влади: «Одна з головних задач – стабілізація політики, а на її основі – стабілізація економіки. Ми прагнемо об’єднати суспільство навколо тих цінностей, які МИ сповідуємо»...

На запитання журналістів НТН про те, які шляхи вдосконалення політреформи бачить Прем’єр, він вибухнув філіппікою на адресу «міністрів, які проголошують себе опозиційними до уряду» та «голів ОДА, які кажуть, що треба займати жорсткішу позицію щодо чинної влади». Втім, щодо останнього Віктор Федорович назвав прізвище: йшлося про харківського губернатора Арсена Авакова, чиє необережне висловлювання стало предметом цілої піар-кампанії, розгорнутої протягом останніх декількох днів «регіональними» ЗМІ. Було й ще декілька випадів на адресу опонентів.

Запитали Прем’єра і про його плани щодо святкування річниці «Помаранчевої революції». Цікаво  було порівняти його відповідь із відповіддю Президента на те саме запитання.

Про «регіоналів» кажуть, що вони ніколи не виносять сміття з хати. Цього ж разу, всупереч будь-якій логіці, уряд і Держтелерадіо запросили гостей до хати, щоб продемонструвати їм наше сміття. А саме політичні суперечки, які роздирають суспільство, відсутність злагоди не лише між гілками влади, але й між суб’єктами, що належать до однієї гілки, невміння чути одне одного.

У світлі того, що довелось побачити й почути закордонним гостям 15 листопада на медіафорумі, слова Дмитра Табачника «я хотів би, щоб про Україну в іноземних ЗМІ не говорили, як про нестабільну державу з несприятливим інвестиційним кліматом» звучать, як анекдот.

Дискусії. Після завершення прес-конференції Віктора Януковича та обідньої перерви більша частина журналістів розійшлась, а менша – залишилась на дискусійну частину медіафоруму. І тут кожному довелося зробити вибір між Росією та Європою. Адже в той самий час у різних аудиторіях стартували декілька заходів, серед яких – круглий стіл «Європейський вибір України: погляд з Європи», дискусійний клуб «Україна і Європа: нове медіа-партнерство» та дискусійний клуб «Україна – Росія: медіа-протистояння чи діалог культур». Пересвідчившись, що «європейські» дискусії, як це буває зазвичай, проходять без драйву й гостроти та зводяться до порожніх декларацій і побажань, кореспондент «ТК» зробив свідомий вибір на користь Росії.

На превеликий жаль, народний депутат Ганна Герман, заявлена як співмодератор дискусії «Україна – Росія...», не з’явилась (на засіданні Комітету з питань свободи слова та інформації, що проходило у той самий час, її також не було), тож єдиним модератором був керівник представництва російського «РИА «Новости» Захар Виноградов. У своєму вступному слові він повідомив, що, по-перше, працює в Україні лише три тижні, тому ще не має повного уявлення про ситуацію в нашій країні; по-друге, на його думку, формулювання теми дискусії є провокаційним, оскільки насправді не може бути ніякого діалогу культур, адже укрáїнці і росіяни належать до однієї, єдиної великої культури і мають спільну багатовікову історію. Аудиторія схвально промовчала. Модератор також назвав декілька прикладів ворожості до Росії на українському телебаченні: наприклад, кілька днів тому він чув на одному з каналів, як один політик сказав жахливу фразу, що ніяк не вкладається в його голові: «ми не проти російського народу, але нам не подобається чинна російська влада».

Публіка зібралась відповідна: переважно журналісти з Росії, представники проросійських громадських і політичних організацій, а також їхні антиподи – національно стурбовані дядечки з українських патріотичних видань. Українські доповідачі, втім, намагались бути коректними і не дозволяли собі заперечувати існування окремої російської культури. Емоційного піку дискусія досягла тоді, коли виступив представник Криму, який заявив, що «большинство населения Крыма сделало свой выбор и признало себя частью русского мира», а також звинуватив Президента Ющенка в тому, що він «хочет, чтобы Украина стала частью Европы, то есть, не тем, чем она является сейчас». Між кримчанином і представником націонал-патріотичної газети зав’язалась довга й безрезультатна суперечка.

Загалом, більшість виступів російських колег зводилась до того, що, незважаючи на засилля русофобії та чорну невдячність укрáїнського народу, а також намагання деяких політиків сильцем вирвати Україну з братніх обіймів і затягти в Європу, ніякого протистояння між нашими культурами нема й бути не може. Розуміючи, що дискусія перетворюється на такий собі «російський клуб», кореспондент «ТК» не витримав і навів декілька прикладів «братського» ставлення центральних російських ЗМІ до України, поміж іншим, згадавши про практику журналістів каналу РТР називати незалежну Україну «Малороссией». На це Захар Виноградов відповів, що вважає це, а також інші недружні прояви щодо України в російських ЗМІ (як і щодо Росії в укрáїнських), свідченням того, що журналісти не мають адекватного уявлення про те, що відбувається в сусідній країні. А один поважний болгарський журналіст звинуватив вашого автора в політичній неграмотності, розтлумачивши, що нічого образливого у слові «Малороссия» нема, адже це – історична назва України...

Дослухавши заключне слово пана Виноградова, який зробив із дискусії висновок, що протистояння насправді існує не між культурами або народами Росії та України, а «між укрáїнським народом та деяким