14:39
Середа, 2 Січня 2013

«У суспільстві пішов сигнал, що журналіста можна бити, і бити безкарно»

24 673
Як змінилася ситуація із захистом прав журналістів у 2012 році – підсумовують Олег Наливайко, Юрій Луканов, Оксана Романюк
«У суспільстві пішов сигнал, що журналіста можна бити, і бити безкарно»

У 2012 році зафіксовано 80 нападів і фактів застосування фізичної сили проти журналістів. Права медійників порушувалися у 2,5 рази частіше, ніж попереднього, 2011 року. Однак лише 5 кримінальних справ за статтею 171 Кримінального кодексу України (перешкоджання професійній діяльності журналістів) було порушено правоохоронними органами.

 

Ця статистика свідчить про погіршення ситуації із захистом прав журналістів, наголошують опитані «Детектор медіаю» медіаексперти. При цьому вітчизняне законодавство, що стосується медіа, - одне з найкращих у Європі. Та, на жаль, воно не виконується. І необхідно зробити так, щоб закони працювали.

 

Підбиваючи підсумки року в царині захисту прав журналістів, «Детектор медіа» поставила експертам такі запитання:

 

1. На ваш погляд, покращилася чи погіршала ситуація з правами журналістів у 2012 році? Чому?

 

2. Яке, на вашу думку, найбільше досягнення громадських, творчих і правозахисних організацій у царині захисту прав журналістів у 2012 році (наприклад, недопущення ухвалення закону про наклеп, розробка єдиної прес-карти тощо)?

 

3. Які зміни (нормативні, законодавчі тощо) потрібні для того, щоб журналісти, фотографи, знімальні групи в Україні були захищеними під час виконання професійних обов'язків?

 

4. Як ви оцінюєте ситуацію з правами журналістів і громадян загалом на доступ до інформації, на свободу вираження думки? Покращилася чи погіршилася вона цього року, чому?

 

5. Будь ласка, дайте оцінку захищеності журналістів як найманих працівників. Чи помічаєте ви зрушення в цьому питанні (офіційне працевлаштування, соціальні гарантії, рівень заробітної платні, профспілкові осередки і готовність роботодавців рахуватися з ними тощо)?

 

Відповідають Олег Наливайко, Юрій Луканов, Оксана Романюк.

 

 

Олег Наливайко, голова Національної спілки журналістів України:

 

1. Безумовно, ситуація погіршилась, і статистика це підтверджує. В 2012 році зафіксовано 80 нападів і фактів застосування фізичної сили проти журналістів. Головна причина, на мій погляд - те, що правоохоронні структури не застосовують до виконання 171-тю статтю Кримінального Кодексу. Багато порушень традиційно зафіксовано під час виборчих перегонів. Збільшено розміри позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у судових справах проти ЗМІ і журналістів.

 

2. Найбільше досягнення - це те, що всі громадські, професійні об'єднання сьогодні згуртовані в інтересах саме журналістів. Підтвердженням цього є боротьба з поправками депутата Журавського, спільні дії, заяви під час виборів, єдине голосування на засіданнях Міжвідомчої робочої групи, робота зі створення Національної прес-карти. Ми для себе поставили завдання об'єднатися, створити захисний щит над нашою професією, і разом ми це зробили. І ніхто при цьому навіть не порушував питання про булаву, хто більший, упливовіший. Нас об'єднала мета.

 

3. Треба, щоб правоохоронці виконували закон, а ми були вимогливішими у функціях контролю, а також треба внести зміни у класифікатор професій і визнати журналістами фотографів, операторів, працівників інтернет-проектів. Також необхідно завершити проект «Національна прес-карта».

 

4. На мій погляд, Закон «Про доступ до публічної інформації» в цілому є дуже позитивним для суспільства. Єдине, що треба вміти - нам, журналістам, користуватись, а його ініціаторам - постійно давати підлеглим імпульси про відповідальність. Свобода вираження думки в Україні, безумовно, є. Наші громадяни мають вільний доступ до ЗМІ, телевізійних ток-шоу тощо. На колишньому радянському просторі ми, безумовно, лідери, але для європейської перспективи необхідно пройти непросту дорогу.

 

5. Під час економічної кризи завжди погіршуються соціальні стандарти, права найманих працівників. Медіагалузь розвивається у складних економічних умовах не тільки в Україні, а й у всьому світі. Тривають скорочення, зменшуються доходи. Ми - осередки НСЖУ, НМПУ - постійно отримуємо скарги про порушення трудових прав. Не покращує ситуації й величезна армія випускників-журналістів. На мій погляд, її кількість абсолютно не відповідає потребам ринку. Разом із тим, роботодавець уже розуміє цінність кваліфікованого журналіста з власною позицією.

 

 

Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України:

 

1. Ситуація з правами журналістів погіршилася. Особливо це стосуються ставлення до журналістів із боку політиків. Причинами цього, по-перше, є загальна тенденція ставлення нинішньої влади до журналістів. По-друге, коли відбуваються такі події, як вибори, рівень порушень у суспільстві, звісно, зростає, а з ним зростає й кількість конфліктів. І коли журналісти висвітлюють ці конфлікти, це багато кому не подобається, через що й спостерігається таке брутальне ставлення до конкретного журналіста або ж до ЗМІ в цілому.

 

2. Однозначно, що найбільшим досягненням є недопущення ухвалення закону про наклеп. Я знайомий із досвідом пострадянських журналістів і думаю, що українські журналісти є лідерами на пострадянському просторі, оскільки вони єдині здатні організувати масові акції протесту. Нагадаю, що найпершою, ще перед Помаранчевою революцією, була так звана «Журналістська революція». Тепер ось масово виступили проти закону про наклеп і не дали владі ухвалити інструмент, який би дозволяв посилити контроль над журналістами.

 

Що стосується Незалежної медіа-профспілки України - для нас дуже важливо, що нарешті ми подолали залишки кризи. І хоча динаміка відновлення ще не запрацювала вповні, думаю, вже склалася ситуація, коли можна відновлювати профспілку. Для нас це теж досягнення.

 

3. У нас непогані закони ухвалено, але існує практика недотримання цих законів. Тому я би не сказав, що потрібні якісь нові закони. Хіба що непогано було б повернути практику, коли той, хто подає позов проти газети з вимогою матеріального відшкодування за моральні збитки, має сплатити відсоток застави від цього позову. І що вищі позовні вимоги, то вищим був би відсоток. Тож коли є ризик програти, не дуже захочеться вкладати гроші в цю заставу. Цю практику, на жаль, було скасовано. Та я думаю, що для гарантії існування й виживання газет було б непогано її відновити. А так в основному наше законодавство забезпечує захист прав журналістів. Проблемою ж є саме недотримання цих законів.

 

4. Щодо джинси ситуація, звісно, що продовжує рухатися в тому самому напрямку, і вибори це показали - поширюється контроль над ЗМІ. У цьому плані виборча кампанія дуже добре висвітлила всі проблеми і фактично показала, що телебачення на 98% контрольоване Адміністрацією президента. А як показують соціологічні опитування, саме телебачення є головним джерелом інформації для громадян. І телеканали, які були більш-менш незалежними, здебільшого змушені були «лягти» під Адміністрацію президента, інакше на них починали тиснути і таке інше.

 

5. Тут не можна виокремлювати медіасферу із загальних тенденцій на ринку праці. Я думаю, ситуація продовжує погіршуватися, та все ж таки оптимізму додає той факт, що часто сама наявність профспілки, саме її втручання, навіть невеличке, мають вагу, що з нею рахуються, принаймні в Києві. Тепер потрібно зробити так, щоб рахувалися і в регіонах.

 

 

Оксана Романюк, представник «Репортерів без кордонів» в Україні:

 

1. Насправді, порушень прав журналістів у 2012 році було майже у 2,5 рази більше, ніж у попередньому, 2011 році. Ситуації з нападами на журналістів, із перешкоджаннями їхній професійній діяльності - все це однозначно погіршилося. У той же час, протягом 2012 року було порушено 5 справ за 171-ю статтею Кримінального кодексу України. Але на тлі масштабного збільшення кількості порушень ці 5 справ виглядають не дуже серйозно, здаються незначними.

 

23 листопада 2012 року, в Міжнародний день боротьби з безкарністю злочинів проти журналістів, ми подали петицію до Генеральної прокуратури України та міліції. В ній ми перерахували 29 випадків, які сталися протягом року. І, на жаль, минуло вже більше місяця, а в нас досі немає інформації стосовно жодного з цих випадків, у жодному з них так і не було порушено 171-ю статтю (розмова з Оксаною Романюк відбувалася до засідання Міжвідомчої робочої групи «Відкрита розмова» при Президенті України 26 грудня, де розглядалася петиція. - ТК). Попри те, що перелік цих випадків складався медіаекспертами, тобто ми самі перевіряли, чи справді ці справи підпадали під статтю.

 

Саме проблема безкарності лишається в Україні найважливішою. З огляду на те, що минулого року на журналістів нападали здебільшого представники офіційних структур, чиновники й так далі, то цього року ситуація 50/50: тепер це і бізнесмени, й охоронці - хто завгодно. Це означає: суспільством пішов сигнал, що журналіста можна бити, і бити безкарно. Протягом кількох останніх місяців траплялися випадки, коли журналіста били під час знімання ним ДТП. Тобто людина виходить із авто, бачить журналіста і накидається на нього з кулаками. І зовсім смішний випадок стався в Донецьку 29 січня 2012 року. Тамтешнього нападника оштрафували на... 51 гривню. Тобто реально проблема безкарності лишається. І хотілося б, щоб були якісь конструктивні кроки з боку влади для її вирішення. Можливо, потрібно вносити якісь зміни в законодавство. Ми ж зі свого боку готові надати випадки, готові брати участь у нарадах, круглих столах, готові надавати якісь експертні консультації.

 

2. Головним досягненням є, звісно, скасування закону про наклеп. Вважаю, досягнення було не лише в тому, що вдалося скасувати цей закон, а ще й у тому, що вдалося об'єднати журналістів практично зі всієї України, з усіх ЗМІ. І це показало: в українській спільноті журналістів є потенціал для того, щоб боротися за свої права, що ми можемо об'єднатися та разом досягнути прогресу. Головне - діяти, а не чекати з моря погоди. Брати відповідальність на себе.

 

Також великим досягненням я вважаю випадок, коли цього року журналісти заявляли: вони не хочуть працювати у ЗМІ, в яких існує цензура та замовні матеріали. Так, шестеро редакторів УНІАНу публічно заявили, що в інформаційному агентстві існує цензура. І це є дуже перспективними і позитивними паростками зміни журналістської спільноти. Можливо, нам навіть були потрібні ось такі важкі часи саме для того, щоб журналісти почали гуртуватися, піднімати журналістські стандарти, боротися проти цензури, підвищувати солідарність. Адже для того, щоб відбулися зміни в суспільстві, потрібно, щоб прокинулися журналісти. Адже від них реально багато залежить.

 

3. Українське законодавство стосовно журналістів - одне з найкращих у Європі. Наша проблема в тому, що закони не виконуються. Також у нас залишається неврегульований статус інтернет-ЗМІ, інтернет-журналістів. Все ж таки досі існує проблема із законом про наклеп, адже його скасували з порушенням регламенту. Незрозуміло з покаранням за цензуру. Тобто виявили цензуру - і що далі? Не розроблено конкретних заходів щодо захисту прав громадян і журналістів у цьому питанні. Тому я вважаю, що наразі головна проблема криється саме в застосуванні чинних законів. Ще одна ключова проблема - громадське мовлення, якого ми ніяк не можемо створити.

 

4. Ситуація з правами журналістів і громадян на доступ до інформації, на свободу вираження думки справді покращилася, якщо порівнювати з тим, що було до прийняття закону про доступ до інформації. Однозначно, за бажання громадяни наразі мають право звертатися до органів влади, можуть добиватися захисту своїх інтересів, дізнаватися цікаву для них інформацію. Але в той же час органи державної влади вже навчилися давати відписки на запити, або ж просто не надавати інформації, яка не становить державної таємниці.

 

Дуже показовим є випадок, коли журналіст Сергій Лещенко звернувся із запитом до Адміністрації Президента. У цьому запиті він попросив надати інформацію про пресу, яку читає президент. Але йому цієї інформації не надали, хоча, взагалі-то, мали. Якщо так відбувається на найвищому рівні, можна тільки уявити, як на запити відповідають нижчі рівні влади. Тому деякі питання взагалі залишаються без відповіді.

 

Особисто я подавала запити до Міністерства охорони здоров'я щодо плану заходів із наймання персоналу, щоб комплектувати лікарню, яка наразі будується на території «Охматдиту». Вони мені відповіді просто не надали. Отакі випадки варто викривати, варто подавати нові запити, йти до суду. Тут уже питання і до громадян, щоб вони не мовчали і захищали свої права.

 

5. Основна проблема в тому, що в нас практично відсутній медіаринок. Журналісту нині складно влаштуватися на роботу. Тому вони намагаються триматися за ті місця, які в них є. І це, до речі, є соціально-економічною причиною джинси, цензури. Якщо казати про захищеність, то, безумовно, існує таке явище, як чорні й білі зарплати. Часто журналісти бояться опинитися на вулиці, особливо в регіонах, і через те змушені піддаватися тиску власника. Якщо казати про захищеність із юридичної точки зору, то при великих ЗМІ існують юридичні відділи, які можуть захищати своїх журналістів. Але в цілому я не можу сказати, що ситуація з цим позитивна. І ще хочу зауважити той факт, що в нас майже 70% відсотків журналістів жінки. І водночас рівень зарплати жінок на 30% нижчий рівня зарплати чоловіків у ЗМІ.

 

Фото - zakarpattya.net.ua, з архіву ТК



У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Аліса Хамчич, для «Детектор медіа»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
24673
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду