Одна з провідних щоденних газет Швеції, Svenska Dagbladet, знайшла власний рецепт виживання за часів занепаду друкованої преси та жорсткої конкуренції з цифровими платформами. За словами заступника шеф-редактора видання Мартіна Йонссона, єдиний вихід для газет, що дозволяє випередити інтернет-видання, - готувати новини наперед.

У ньюзрумі Svenska Dagbladet запроваджено стратегію «двошвидкісної журналістики» (two-speed journalism). Частина співробітників становить «швидкісний департамент», який працює традиційно для друкованого видання - готує сьогоднішні новини для завтрашнього номера. Інша - «повільний департамент» - тим часом планує і пише історії заздалегідь, часом на півроку вперед. Таким чином, до сорока відсотків контенту газети заготовлено наперед. Головне в цьому механізмі, за словами Мартіна, це змінити мислення журналістів - вони повинні зрозуміти, як повідомляти не про те, що сталося вчора, а про те, що може статися сьогодні.

Про те, як шведській газеті вдалося протягом десяти років зберегти свій наклад незмінним, як розподіляються обов'язки між 175 співробітниками редакції, а також про нагороду The Society for News Design Award за найкраще висвітлення терактів у Норвегії Мартін Йонссон розповів «Детектор медіа».

- Мартіне, розкажіть, як ви дійшли до стратегії «двошвидкісної журналістики»?

- Усе почалося з проблеми дефіциту людських ресурсів у ньюзрумах. Майже всі редакції друкованих видань скорочують штат, але при цьому прагнуть і надалі зберігати високу якість контенту на всіх своїх платформах, щоб достойно конкурувати з новими медіа. Ми не могли працювати так, як завжди, коли всі зусилля йшли на те, щоб устигнути до дедлайну. Постійний поспіх і відстеження подій дня призводили до того, що газета містила дуже багато вчорашнього контенту.

Тож ми застосували механізм, за якого частина журналістів почала працювати за іншим графіком, отримавши більше часу на планування та роботу над текстами. Близько 40% контенту газети ми готуємо заздалегідь. Інколи плануємо навіть за півроку. Наприклад, висвітлення виборів президента США ми почали у березні: хто поїде на висвітлення, що ми будемо робити, які вийдуть матеріали і як ми публікуватимемо їх аж до листопада.

Що нам це дало? Ми отримали можливість вдумуватися в тексти, робити їх глибшими, експериментувати з формою їх подання. Маємо більше часу на планування, навчання репортерів, розвиток ідей, роботу з графікою, відео, презентаціями. Завдяки цьому наш матеріал залишається релевантним, незважаючи на те, що протягом дня всі новинні агентства вже поширили новину. Це основа нашої стратегії більш розважливого використання ресурсів.

- Важко уявити, як можна підготувати заздалегідь новини про якісь екстрені події...

- Насправді більшість новин можна заготувати заздалегідь. Просто вам необхідно змінити фокус подання з традиційного репортерського стилю, коли повідомляють про те, що сталося вчора, і говорити про те, що може статися сьогодні. Робити матеріали-бекґраунди, прогнози, підготовлені інтерв'ю спеціально до певної дати чи події. Наприклад, сьогодні починається семінар або, скажімо, відбудеться зустріч у Брюсселі чи Вашингтоні. Ми розмірковуємо про передумови цієї події, прогнозуємо, до чого вона може привести, якими є варіанти її розгортання. Дуже багато речей можна з'ясувати наперед. Також наперед готуються серйозні аналітичні матеріали та розслідування.

Якщо ви візьмете будь-яку газету й поглянете на її вміст, переконаєтеся, що до половини матеріалів можна було підготувати заздалегідь. Звісно, якщо трапляється якась велика подія, - наприклад, цунамі в Японії, - вона виходить і в друкованій, і в цифровій версії. Але зазвичай більшість днів розгортаються за сценарієм, який я написав заздалегідь. Якість новин повинна бути стабільно високою щодня. Ми повинні робити газету релевантною до зацікавлень читача. Раніше траплялося, що газета, яку ми робили галопом, містила багато помилок. Стрес і поспіх кардинально впливають на якість. Тепер ми маємо час для ретельної перевірки фактажу. Цікавий момент: у нашій газеті є щоденна рубрика «Уточнення та виправлення», і до неї ніколи не потрапляли матеріали, підготовлені департаментом «повільних» новин.

- Як ви розподілили колектив? Скільки людей працює над «повільною» частиною, скільки над «швидкою»?

- Загалом у газеті працює близько 175 осіб. Цифрова і друкована версія інтегровані, кожен журналіст працює для обох. Приблизно 35-40% зосереджені на «повільній» журналістиці, 60-65% - на «швидкій». Всі журналісти працюють за обома напрямками позмінно. У кожному департаменті є двоє редакторів. Вони займаються плануванням та розподілом роботи, відповідаючи за те, щоб редакція нічого не пропустила і кожен журналіст міг зосередитися на своєму матеріалі. Ми намагаємось дати кожному журналістові змогу порадитись із своїм редактором. Дуже часто, коли у відділі один редактор, він не має часу на консультації з підлеглими; натомість якщо редактори працюють по двоє, один із них завжди менш завантажений і може прийняти журналіста. Ці редактори міняються щотижнево.

- Ви казали, що скоротили персонал редакції на чверть. Як вам удається, маючи менше працівників, дати їм більше часу на написання текстів і при цьому все встигати?

- Це досить важко. По-перше, ми відмовилися від деяких матеріалів та зменшили кількість публікацій у кожному номері, залишивши, втім, незмінною кількість сторінок у газеті. До того ж, ми дещо змінили організацію роботи, скоротивши дві третини людей, які працювали ввечері та вночі. Раніше ми мали 36 співробітників, які працювали після 18.00, нині - лише 8, дві групи по 4 особи. Таким чином, удень працює більше людей, виробляючи більше релевантної інформації. А ті, що працювали ввечері й уночі, все одно переважно сиділи й чекали, поки щось станеться.

- Чи не буває у вас відчуття, що ви пропускаєте якусь важливу сьогоднішню подію, яка перебуває в центрі уваги, публікуючи заготовлену наперед статтю?

- Інколи буває. Особливо часто це траплялося, коли ми щойно запровадили нову стратегію. Але, якщо трапляється щось надзвичайне, - скажімо, теракт у Норвегії, - ми посуваємо запланований наперед матеріал або публікуємо його лише у веб-версії. Це буває досить часто. Єдине питання - який рівень важливості повинна мати новина, щоб ми надали їй перевагу. Ми завжди це обговорюємо. Адже зроблену поспіхом, із поверховими акцентами й коментарями «гарячу» новину не завжди читатимуть краще, ніж добре продуману й підготовлену історію. Слід також ураховувати тривалість важливості новини. Деякі події, навіть сенсаційні, цікавлять читачів лише протягом кількох годин. Пускати їх у друк немає сенсу - вони годяться тільки для веб-версії. Цикл життя новини тепер набагато коротший, ніж був колись. Новини, які були «гарячими» вранці, вже не «гарячі» в обід.

- Чи відрізняється стратегія «двошвидкісної» журналістики в онлайн-версії? Чи система така сама?

- Звісно, відрізняється. Газета розповідає історії, а сайт має бути швидшим, активнішим, висвітлювати події в режимі «сьогодні на сьогодні». Звісно, є й проміжні варіанти. Багато видавців уважають, що на різних платформах повинен бути однаковий контент. А я думаю, що видавець повинен знати, у чому полягають переваги кожної з платформ, і використовувати ці переваги.

- Коли ви кажете про інтегровану редакцію, ви маєте на увазі, що кожен працівник мусить уміти виконувати різні завдання, писати як для сайту, так і для газети, знімати фото, нарізати відео...?

- Не зовсім. Хтось може мати більші схильності до написання «повільних» матеріалів, хтось думає категоріями цифрової журналістики... Моє розуміння інтегрованої редакції полягає в тому, що кожен повинен бути інтегрований у процес виробництва, привносячи в нього свої ідеї. Коли ми маємо ідею чи тему, то намагаємося залучити максимальну кількість людей, здатних презентувати матеріал: редакторів, репортерів, онлайн-редакторів, графіків, верстальників, візуалізаторів. Це означає, що навіть якщо репортер не зможе зробити багато для онлайн-версії, якусь ідею для візуалізації матеріалу запропонує дизайнер.

Якось ми робили матеріал про крадіжки велосипедів у Стокгольмі. Маючи статистику про кількість і географію крадіжок, ми вирішили поставити в місті велосипед, причепити до нього GPS-маячок і подивитися, чи його вкрадуть. Це було в середу. Матеріал був готовий, але ми не публікували його - чекали, що станеться. У суботу ввечері автор матеріалу отримав сигнал про те, що велосипед рушив із місця - отже, його вкрали. Ми стежили за пересуванням велосипеда протягом двох днів і в понеділок опублікували на сайті текст із картою цього пересування. А також запросили читачів розповісти через форму Google Doc, чи крали в них колись велосипед або, можливо, чи вони колись крали. Отримали близько ста розповідей з обох сторін - і жертв крадіжок, і крадіїв. Завдяки зібраному контенту ми створили на сайті інтерактивну мапу, яка показує, де у Стокгольмі найчастіше крадуть велосипеди. За кілька днів вийшла й публікація в друкованому виданні. Розгорнулася величезна дискусія в соціальних мережах, і ми отримали величезний зворотний зв'язок. У нас ніколи не вийшло би такого цікавого матеріалу, якби ми готували його тільки для газети та обговорювали з самим лише автором.

- Ви казали, що у Швеції змінилася роль медіа. Що ви мали на увазі?

- Я мав на увазі соціальні мережі. Роль усіх медіа - тримати в курсі подій, розповідати історію, доносити інформацію до аудиторії. Але сьогодні новини стали більш соціальними й завдяки цьому охоплюють більше людей. Соціальні мережі не є нашими конкурентами, вони наші спільники.

- Останнім часом тиражі друкованих видань у всьому світі скорочуються. Чи вдасться вам уберегти Svenska Dagbladet від цієї тенденції?

- Ми зберігали тираж незмінним протягом останніх десяти років, поки інші втрачали у накладах. Не думаю, що нам це вдасться в майбутньому. Напевно, ми скорочуватимемо тиражі паперового видання, бо дедалі більша частина читачів переходить на споживання новин за допомогою різних цифрових платформ. Але ми не повинні відмовлятися від друкованих видань лише тому, що бачимо, як зростає читання в інтернеті. Друковані видання дають набагато вищу якість читання порівняно з онлайн-виданнями, і якісні газети залишаються популярними.

- Svenska Dagbladet цього року здобула золоту медаль нагороди The Society for News Design Award за найкраще висвітлення терактів у Норвегії в номінації show coverage. Розкажіть, що було найважчим у висвітленні цієї події?

- Перший проблемний момент - це етика: як правильно показувати страхітливі події, зберігаючи при цьому повагу до вбитих. Говорячи про трагедію багатьох сімей, ми повинні були бути впевненими, що не заходимо надто далеко у змалюванні деталей убивств, аби не поглибити горе людей іще дужче. Ми повинні були робити це з повагою до жертв та їхніх близьких, але, з іншого боку, зуміти передати весь жах того, що сталося.

Інша проблема - нестача коректної та достовірної інформації від поліції. Постріли та вибух прогриміли десь після обіду, злочинця було заарештовано близько 18.00, але до 21.00 ми не мали точних відомостей про кількість загиблих. Минуло дуже багато часу, перш ніж ми отримали правильну інформацію від правоохоронців. Це зволікання спровокувало в соціальних мережах та пресі вибух пліток про кількість жертв і винуватців трагедії. Одна з газет спершу приписала теракти ісламістському угрупуванню.

- Що допомогло вам перемогти в цьому конкурсі?

- Під час нагородження нам сказали одну річ, яка мені дуже сподобалася. Сказали, що ми подавали ці новини без жодного тестостерону. Ми не кричали, не драматизували, намагалися зберегти спокій і донести людям те, що насправді сталося. Допомагали зрозуміти, показати на картинці, але без надмірного занурення в криваві деталі. Ми втримали баланс.

Фото Богдана Кутєпова