Чому репортери гинуть молодими
У зв'язку з Міжнародним днем молоді (International Youth Day), який відзначають 12 серпня, я намагаюся збагнути, чому ми втрачаємо журналістські таланти в молодому віці
Анас аль-Ташра (Anas al-Tarsha), 17 років (Сирія)
Ахмед Еддоу Аншур (Ahmed Addow Anshur), 24 роки (Сомалі)
Махад Салад Адан (Mahad Salad Adan), 20 років (Сомалі)
Хассан Осман Абді (Hassan Osman Abdi), 24 роки (Сомалі)
Мазхар Тайяра (Mazhar Tayyara), 24 роки (Сирія)
17-річний оператор Анас аль-Тарша (Anas al-Tarsha) постійно знімав сутички та пересування військ у сирійському Хомсі й розміщував відеозаписи на YouTube. Це місто протягом понад трьох тижнів зазнавало атак сирійської урядової армії, що посилила штурм опорних пунктів опозиції. 24 лютого він загинув під час мінометного обстрілу
Аль-Tarsha - наймолодший із усіх журналістів, убитих цього року при виконанні професійного обов'язку. Він - один із принаймні семи загиблих 2012 року репортерів, що належать до визначеної ООН молодіжної категорії (у віці від 15 до 24 років). У зв'язку з Міжнародним днем молоді (International Youth Day), який відзначають у неділю, я уважно придивився до кожного з них, щоб збагнути, чому ми втрачаємо журналістські таланти в такому молодому віці.
Щонайменше троє молодих репортерів загинули, висвітлюючи народне повстання в Сирії. Троє - у виснаженому війною Сомалі. Одного вбито в Бахрейні. В Сирії та Бахрейні вони загинули в схожих умовах: молоді громадянські журналісти беруться висвітлювати заворушення в той час, як доступ закордонних репортерів обмежений. Натомість у Сомалі інший фон, він віддзеркалює відхід від діяльності або ж посилення обачності старшого покоління, виснаженого конфліктом, що триває десятиліттями.
Минулого місяця Міжнародний комітет Червоного Хреста (The International Committee for the Red Cross) визначив сирійський конфлікт як громадянську війну. Reuters посилається на опозиційні джерела: відколи в березні 2011 року почалося повстання проти режиму президента Башара Асада загинули близько 18 тисяч людей. Дослідження КЗЖ показує, що цього року, висвітлюючи конфлікт, тут загинули, щонайменше, 13 журналістів. Сирія стала найнебезпечнішим місцем для репортерів у світі.
Усім журналістам, які втратили життя в Сирії, крім всесвітньо відомої Мері Колвін (Marie Colvin), було 30 або й менше років. Часто це були місцеві громадянські журналісті - такі, як аль-Tarsha. (КЗЖ не зміг підтвердити вік Мохаммада Шамми (Mohammad Shamma), загиблого в Сирії 27 червня).
Як і під час минулих конфліктів і воєн, молодих репортерів вабила лінія вогню. Вони прагнули висвітити драматичну подію, щоби спробувати здійснити великий професійний прорив. Деякі військові фотокореспонденти та журналісти, які висвітлюють повстання в арабських країнах, помітили, що в роз'ятрених війною регіонах зросла кількість молодих, недосвідчених репортерів.
Закордонним журналістам було практично заборонено бути свідками повстання в Сирії та протестів у Бахрейні. Тож тягар підготовки новин ліг переважно на місцевих громадянських репортерів і тих, які працюють за допомогою джерел усередині країн. Наукові дослідження неодноразово засвідчували, що молодь швидше опановує технологічні інновації. Можна, мабуть, припустити, що це стосується й журналістики.
Велика потреба й малі витрати в поєднанні з бажанням широко озвучити заклик мирного населення про допомогу відкрили безпрецедентну можливість молодим сирійським журналістам документувати події й розповідати світові про звірства, що кояться в країні. Водночас ця можливість пов'язана з величезним ризиком опинитися на місці збройного конфлікту.
Намагаючись запровадити повну заборону на висвітлення повстання ЗМІ, влада Бахрейну перешкоджала діяльності закордонних репортерів і переслідувала їх. За цих умов відеоматеріали громадянських журналістів - таких, як 22-річний відеооператор Ахмед Ісмаїл Хассан (Ahmed Ismail Hassan) - мають життєво важливе значення для демонстрації заворушень. Як повідомили місцеві журналісти, в репортера стріляли, коли він знімав акцію протесту на підтримку реформ у селищі неподалік столиці - Манами. Після того, як поліція сльозогінним газом та гумовими кулями розігнала протестувальників, невідомі на автомобілі Toyota відкрили вогонь бойовими патронами. Пораненого Хассана доправили до лікарні, де він того ж ранку помер.
На відміну від Сирії та Бахрейну, де КЗЖ документувала всі вбивства журналістів (крім одного), що відбулися в останні півтора року, Сомалі має довгу історію смертельної для преси країни. Враховуючи відсутність ефективного центрального уряду (відколи 1991 року було скинуто президента Сіада Барре) й довголітню боротьбу між конкуруючими ватажками банд, Сомалі часто класифікують як державу, що не розвивається, зазнає голоду та хвороб. Із одинадцятьма нерозкритими вбивствами, скоєними за останнє десятиліття, ця країна вже третій рік поспіль посідає друге місце в Індексі безкарності КЗЖ (CPJ's Impunity Index), поступаючись лише Іраку. Сомалійські журналісти зіштовхнулися з шаленим натиском. Більшість атак чинять проти них ісламістські бойовики Al-Shabaab. Та їм загрожують і вояки збройних сил перехідного уряду.
.
«Чому цього року в країні було вбито так багато молодих журналістів?» - запитав я Сахала Абдулла (Sahal Abdulle), ветерана сомалійської журналістики, колишнього кореспондента The New York Times і Reuters, який нині живе в вигнанні. Його відповідь була короткою: «Усі в Сомалі, хто старший за 30 років, втекли з країни».
Згідно зі щорічною доповіддю КЗЖ про журналістів у вигнанні (Report on Exiled Journalists), аж 78 сомалійських журналістів, які зіштовхуються з погрозами, нападами та переслідуваннями, опинилися протягом останніх п'яти років у вигнання. Багато хто ставить Сомалі на перше місце серед таких країн, як Іран і Ефіопія, де репортери змушені були покинути рідні домівки. Місцевий прес-корпус знищили, й майже нікому було робити новини.
Навіть, якщо репортер-ветеран лишався в Сомалі, молодші журналісти наражалися на більший ризик. «У той час, як вони ризикують, повідомляючи про події, - сказав Абдулл, - старше покоління стало обачнішим і вдається до самоцензури».
Нині становище багатьох молодих журналістів характерне відсутністю підтримки з боку великих медіаорганізацій. Раніше репортери, які висвітлювали війну, потрапивши в біду, могли звернутися до роботодавця. Крім того, традиційні медіаорганізації могли забезпечити базовий тренінг із безпеки. Сьогодні часто вони належать самі собі.
Коли відомий фоторепортер Тім Гетерінгтон (Tim Hetherington) повернувся в березні 2011 року з журналістського відрядження до Лівії, він сказав колезі Майклу Кемберу (Michael Kamber): «По Лівії гасає неймовірно багато хлопчаків із камерами». (Через місяць 40-річний Хетерінгтон повернувся туди й загинув унаслідок вибуху в західнолівійському місті Місуарата).
Як зазначає Кембер, допоки смартфони та цифрові камери були недоступними для середнього споживача, кількість фотокореспондентів, які могли висвітлювати конфлікти, була обмеженою. Вони спиралися на підтримку організацій і дотримувалися тверезого глузду, проводячи зйомки, обробляючи плівку й розробляючи хитромудру систему її доправлення до адресата. Сьогодні становище повністю змінилося. Кожен, хто має iPhone, може робити новину, а потім завантажити фото та відео, наприклад, на YouTube.
Тим не менше, кожен, хто вирушає на небезпечне завдання, має прислухатися до деяких простих порад. Переконайтеся, що ви готові. Відправною точкою може бути оновлений «Путівник безпеки журналістів» КЗЖ (Journalists Security Guide). Я не впевнений, що це врятувало б Аль-Ташру та багатьох інших відважних молодих журналістів, яких вже немає з нами. Але це був би початок.
Як висловився задовго до винаходу друкарського верстата Геродот, «головна проблема полягає в тому, що в мирний час сини ховають батьків, а під час війни батьки ховають синів».
Отже, в Міжнародний день молоді віддамо шану похованим синам і відзначимо прагнення молодих виходити на широкий простір, досліджувати, документувати й, зрештою, змінювати світ.
Маґнус Еґ, данський автор і журналіст
Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)
Переклад Аркадія Сидорука.
