Політична джинса заполонила ЗМІ. Про це свідчать останні моніторинги регіональних і національних видань. У деяких із них майже кожен третій матеріал містить ознаки прихованої політичної реклами. Як за її розміщення притягнути засоби масової інформації до відповідальності? З цим і іншими питаннями ми звернулися до Людмили Опришко, медіа-юриста громадської організації «Інститут розвитку регіональної преси».

 - Реклама деяких політичних партій почала з'являтися задовго до офіційного старту виборчої кампанії. Чи було це порушенням законодавства?

 - З формально-юридичної точки зору реклама партії не є передвиборною агітацією, адже сам виборчий процес ще не розпочався. Партія або певна особа можуть скільки завгодно заявляти, що вони збираються брати участь у виборах, але це нічого не означатиме, допоки Центральна виборча комісія не зареєструє їх. Зробити вона це може лише після 30 липня, тобто з офіційним початком виборчого процесу. Вся політична реклама, яка розміщується до цього часу, не регулюється законом «Про вибори народних депутатів», а підпадає під дію закону «Про рекламу».

 - Чи можна притягнути до відповідальності засіб масової інформації за публікацію політичної джинси - матеріалів рекламного або агітаційного характеру про партію або політика без відповідного маркування?

 - Коли починається виборча кампанія, ЗМІ мають дотримуватися тих правових норм щодо порядку висвітлення виборів і розміщення рекламних та агітаційних матеріалів, які прописані у законі «Про вибори народних депутатів». Головне правило - читачів або глядачів потрібно інформувати про рекламний зміст повідомлення. Його не можна видавати за звичайний інформаційний матеріал. Не можна включати рекламні матеріали до випусків теле- і радіоновин. Учасникам і ведучим програм, які перериваються на рекламу політичної партії, забороняється протягом 20 хвилин до і після цієї реклами коментувати партію, що рекламувалася, або обговорювати її передвиборчу програму. Якщо ці правові норми порушено, то власника ЗМІ, редактора, журналіста або іншого творчого працівника можна притягнути до адміністративної відповідальності.

 - Тобто на них можуть накласти штраф?

 - Так, але цей штраф буде символічним, якщо порівняти його з розцінками на саму рекламу. Розмір штрафу - від 10 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 170-850 гривень. Можуть застосувати й інші санкції. Частина 10 статті 74 закону «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що в разі встановлення судом повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону, суд може зупинити дію ліцензії або випуск друкованого видання до закінчення виборчого процесу. Це нововведення на практиці ще не застосовувалося. Важко спрогнозувати, що саме суд може визнати грубим порушенням, адже в законі це чітко не прописано. Напевне, йдеться про вчинення дій, які прямо заборонені законом, наприклад, поширення повідомлень із закликами до насильницької зміни державного режиму або публікацію інформації, недостовірність якої доведена в суді.

 - Хто може подати в суд на засіб масової інформації? Чи може це зробити, скажімо, читач газети або громадська організація?

 - Право подати позов мають лише виборча комісія, кандидат, партія, місцева організація партії. Звичайні громадяни можуть звернутися до суду лише у випадку, коли порушено їхні особисті виборчі права. ЗМІ порушити ці права не можуть, тож і подати позов фізична особа на них не має змоги. Те ж саме стосується громадських організацій. Закон прописаний саме таким чином, бо кожен має захищати в суді лише свої права та законні інтереси та не перенавантажувати суди справами, до яких особа не має стосунку. Проте виборець може повідомити про факти порушень виборчого законодавства з боку ЗМІ тих, хто може звернутися до суду, зокрема, кандидата чи партію. 

 - Як довести в суді, що стаття або серія публікацій є саме політичною джинсою, а не інформаційним або авторським аналітичним матеріалом?

- На практиці відмежувати інформаційні матеріали від матеріалів передвиборчої агітації не завжди просто, але можливо. Основним критерієм розмежування є мета поширення інформації. Так, мета агітаційних матеріалів - спонукати виборців голосувати «за» або не голосувати за певних кандидатів у депутати або партію, в той час як інформаційні матеріали спрямовані на інформування громадськості про факти та події, пов'язані з проведенням виборів.

Закон однозначно визнає передвиборною агітацією повідомлення про підтримку партією або кандидатом у депутати концертів або видовищних заходів, використання в матеріалах символіки або логотипів партій, прямі заклики голосувати за або не голосувати за певного кандидата або партію, рекламу друкованих видань із використанням прізвищ чи портретів кандидатів, назв чи символіки партій. Якщо цих ознак агітації в матеріалі немає, то слід надати докази того, що інформація, яку він містить, спрямована саме на спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певних кандидатів у депутати або партію.

Важливим нюансом є й те, що телерадіоорганізації та редакції друкованих видань зобов'язані укладати з партіями або кандидатами договори про надання останнім друкованої площі або ефірного часу на рекламу. Без цих договорів розміщення політичної агітації заборонено. Суд може вимагати копії угод, платіжних документів, публікацій або записів програм. Відповідно, якщо є угода про розміщення рекламного матеріалу, але він не позначений як реклама - це порушення. І навпаки, якщо суд встановлює, що певний матеріал є рекламним, але угоди про його розміщення на правах реклами не існує - це теж порушення.

Фото - irrp.org.ua