Роботу українського парламенту паралізовано. Це не втомлюються стверджувати депутати з антикризової коаліції. Та звинувачувати в цьому треба не самого лише Президента. Бо роботу Верховної Ради паралізовано не тільки через те, що він тягне з поданням кандидатури Прем’єр-міністра – власне, офіційно він має для цього 15 днів, у які поки що вкладається. Тож і претензій до нього, - принаймні, юридичних, - поки що бути не може. Паралізовано її з зовсім іншої причини: Верховна Рада України працює нині в геть невластивому їй амплуа. Не так у режимі найвищого органу законодавчої влади, як у режимі засобу масової інформації. Безперервні парламентські хроніки на телебаченні вкупі з прямою трансляцією сесії каналом «Рада» та особливо Національним радіо (у багатьох домівках радіоточки ще з радянських часів заведено не вимикати) перетворюють парламентську трибуну на чудовий засіб виголошення своїх думок. Недарма так часто, беручи слово, депутати забувають, де вони є, й вітаються: «Шановні виборці! Шановні телеглядачі та радіослухачі!» - навіть не вшанувавши привітанням своїх колег.

Тому й виступи, незалежно від того, яке питання формально обговорюється, надто часто зводяться до одного – звинувачення «помаранчевих» («колишньої влади», як уже висловлюються деякі депутати) в усіх гріхах, аж до залиття Помпеї вулканічною лавою. Перебої з водопостачанням у Дніпропетровську – через Помаранчеву революцію (те, що вони були ще за радянських часів, напевно, також провина Віктора Ющенка), і пенсії маленькі через «помаранчевих» (за Кучми вони, як відомо, були такі великі!). Нещодавно один з депутатів гнівно шпетив «помаранчеву» владу за те, що та збільшила виплати молодим матерям: мовляв, багато жінок, скориставшись цим, поставили народження дітей на конвеєр, а потім ці діти стають безпритульними! Варто, мабуть,  не доплачувати матерям, а штрафувати їм, як це робиться в Китаї – тоді й безпритульних дітей не буде, і взагалі ніяких. Та річ не в тім: спробуймо порахувати скільки дітей могло зійти з конвеєра в найпродуктивніших жінок від часу встановлення виплат. Не більше одного. Тоді як депутат визначив, що це саме конвеєр? І невже хтось із дітей, народжених за останній рік, встиг стати безпритульним? Акселерація, напевне…

Така от ціна багатьом і багатьом звинуваченням. А звучать вони безперервно – так, наче виходять різні депутати й зачитують фрагменти одного й того самого великого тексту. Й немає значення, з якої фракції ті депутати – Партії регіонів, СПУ чи КПУ. В їхніх виступах жодної різниці не знайти. Ось і минулої п’ятниці пролунали три виступи поспіль. Перший – про те, що Юлія Тимошенко обдурила народ і своїх колег-депутатів (цікаво, що з лексикону депутатів-«антикризовиків» зникли слова «виборці» та «громадяни», залишився самий лише «народ», що «проголосував за антикризову коаліцію» й «хоче конструктивної роботи для поліпшення економічного стану та подолання негативних тенденцій»; відразу уявляєш, як одностайно, пліч-о-пліч голосував за них народ), тож «не треба вірити її брехням, не вірте!» Наступний промовець закликав надати депутатам з фракції БЮТ звання героїв підпілля, аби лише вони «не виходили з підвалів до кінця нинішнього скликання Верховної Ради». Наступний промовець таврував Віктора Ющенка за те, що вже 15 років Україна танцює під дудку Сполучених Штатів Америки (треба думати, напевно, що раніше Ющенка звали Леонідом Кучмою, а до того – Леонідом Кравчуком).

У переважній більшості виступів конструктиву – абсолютний нуль. Хіба що дві ну дуже вже конструктивні тези. Перша: всіх свідомих депутатів закликають приєднатись до «антикризової» коаліції. Навіщо? По-перше, задля виправлення катастрофічної економічної ситуації та зростання життєвого рівня згадуваного вище «народу». Напевне, життєвий рівень, побачивши у прем’єрському кріслі Віктора Януковича, з переляку відразу почне зростати. По-друге, заради об’єднання України, що її роз’єднали «помаранчеві». Звісно, хто ж іще, все вони, кляті! Друга теза: всіх народних депутатів закликають об’єднатись заради майбутнього України. Об’єднатися, знов-таки, навколо «антикризової» коаліції. Як відбуватиметься те об’єднання (і депутатів, і України), яких заходів коаліція планує вжити задля нього – про такі дрібниці депутати воліють не розповідати. Тому, коли я в черговий раз чую слово «об’єднання» у залі Верховної Ради, чомусь пригадується славетне «Хто не з нами, той проти нас». А ще: «Якщо ворог не здається, його знищують». А пригадуючи деякі подробиці передвиборної агітації Віктора Януковича 2004 року, досі не засуджені Партією регіонів, самі заклики до об’єднання заради інтересів України (які, до речі, й від представників «Нашої України» доводиться чути) чомусь дуже нагадують заклики сісти за стіл і пограти з шулером заради торжества високих спортивних ідеалів чесного змагання.

Ще одна теза ледь не більшості промов з трибуни Верховної Ради: які аморальні є «помаранчеві», і які моральні політики зібрались у «антикризовій» коаліції.

З інших джерел глядачі-слухачі не отримують жодних спростувань або роз’яснень. На їхні голови безперестанку сиплються філіппіки, виголошені на адресу поганих «помаранчевих», що за їхньої влади Україна опинилась на межі прірви, громадянської війни, і згадки про те, як добре було за часів прем’єрства Януковича, які багаті й щасливі були тоді ми всі. Видається, що Партія регіонів таки готується до дострокових парламентських виборів, до того ж, судячи з інтенсивності виступів і з парламентської трибуни, і в засобах масової інформації, після виборів вони бачать спікером зовсім не Олександра Мороза, а Раїсу Богатирьову. Утім, це моє суб’єктивне враження.

У Верховній Раді йде безперервна агітація. Тим часом опонентів в особі Блоку Юлії Тимошенко немає. ЗМІ згадують про них одним рядком, і позиція їхня майже не доходить до громадян. Представники «Нашої України», хоч і не бойкотують роботу ВР, з трибуни майже не виступають, а коли виступають, то переважно на вузькоспеціалізовані теми. Ось і минулої п’ятниці, після того, як пролунали згадувані звинувачення, на трибуну вийшов Рефат Чубаров, і, наче й не чув нічого перед тим, завів мову про необхідність відновлення святинь кримськотатарського народу, знищених після примусового виселення. Воно-то, звісно, потрібно. Але, якщо все так піде далі, то й винуватцем виселення кримських татар у 1944 році врешті-решт виявиться «Наша Україна», яку представляє Чубаров, і особисто Президент Ющенко. Проте, й цього замало: Адам Мартинюк, ведучи засідання, відпускає після виступу кожного «нашоукраїнця» в’їдливі коментарі, що зависають без відповіді.

То, може, даремно Блок Юлії Тимошенко демонстративно полишив сесійну залу? Може, імпульсивного в цьому кроці було більше, ніж ретельно прорахованого? Видається, це таки був гол у власні ворота.  Адже коаліції Партії регіонів, СПУ і КПУ у Верховній Раді практично ніхто не опонує. Вона монопольно впливає на свідомість українців, удаючись до далеко не завжди чесно аргументації. Крім того, вона здобула додатковий козир: ми, мовляв, намагаємося конструктивно працювати, а БЮТ виявив свій деструктивний характер, відмовившись представляти своїх виборців у парламенті». Далеко не кожен громадянин – навіть із-поміж тих, хто голосував за БЮТ – знайде аргументи, щоб цьому заперечити.

Борис Бахтєєв