Перший раунд загальнонаціонального круглого столу відбувся у Секретаріаті Президента 27 липня. Дискусія тривала майже 6 годин. Серед учасників круглого столу, окрім Президента України Віктора Ющенка, виконувача обов’язків Прем’єра Юрія Єханурова, Голови Верховної Ради Олександра Мороза, брали участь лідери  парламентських фракцій – Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Петро Симоненко та Роман Безсмертний, а також представники непарламентських політичних сил – Іван Плющ, Леонід Кравчук, та визначні громадські діячі – Євген Захаров, Євген Сверстюк тощо.

«Детектор медіа» публікує тексти вибраних виступів учасників круглого столу.

Вступне звернення Президента України Віктора Ющенка на відкритті загальнонаціонального круглого столу
 
Дорогий Український народе,
Дорогі співвітчизники,
Шановні колеги,
Пані і панове!

Зі щирим серцем і думкою я прийняв рішення ініціювати нашу зустріч, щоб у відвертий і глибокий спосіб обговорити найбільш значимі політичні проблеми країни.
Розпочинаємо загальнонаціональний круглий стіл, як точку відліку нового часу у політичному і суспільному житті України.

Учасники сьогоднішнього круглого столу, можливо, мають різні погляди, часто протилежні погляди з тих чи інших питань українського розвитку. Але я переконаний, це не є основою для розколу країни, нації. Нація ніколи не розколює державу – її розколюють політики.

Так вийшло, що сьогодні перед нами є великі виклики, на які ми повинні дати відповідь. Одні виклики сформовані на успадкованій основі, вони мають свою історію. Інші набуті в рамках останніх баталій. І перші, й другі не додають нам розуміння, толерантності, утвердження принципів співжиття, врешті-решт порозуміння. І тому я надіюся, що сьогоднішній круглий стіл стане точкою відліку нового часу в політичному й суспільному житті.

Форма нашого діалогу ґрунтується на світовому досвіді. Я щасливий, що сьогодні український круглий стіл можна проводити в Києві, Україні, не їхати до Варшави, не закликати до круглого столу політичних лідерів сусідніх країн, Заходу. Настав час, коли ми можемо ініціювати і в національному колі провести цю відкриту, чесну полеміку.

Втім, її зміст визначає природа українського народу, чия філософія і вдача є прихильною до пошуку зважених, мудрих рішень навіть у найскладніших ситуаціях. Я вдячний учасникам круглого столу за готовність до цієї розмови. І політичним колегам, що сидять справа. Я знаю, що, можливо, для когось ця дорога була нелегкою, але я високо ціную те, що ви розумієте, як важливо сьогодні бути за одним круглим столом.

Особливі слова подяки і поваги скажу представникам громадськості, які в хвилини потреби знайшли можливість прийти, приїхати, прилетіти. Я знаю, що багато з них було за межами Києва і Київської області. Я дуже вам вдячний за це. Ваша присутність, переконаний, вивищує приземленість будь-яких політичних дискусій, які можуть вестися в цьому залі, оскільки на вагу слів і вчинків поставлені такі визначальні поняття як незалежність, соборність українська демократія, свобода, справедливість.
Я наводжу саме цей смисловий ряд, аби підкреслити виняткову важливість предмету і перспективи нашого діалогу.

Переконаний, у політичному житті країни настає момент істини. Нам треба приймати рішення.
Ми постали перед конфліктом – але не імен чи особистостей, а явищ. Ці явища стоять у такому ряду.
Перш за все, це курс державності чи курс державної роздрібленості? Куди ми йдемо? Які наші цілі? Це принципи демократії і принципи маніпулювання народом, засади нової європейської політичної культури і рецидиви минулого, реванш, моральна ураженість і білокрів’я честі.
На п’ятнадцятий рік незалежності народові продовжують нав’язувати ідеологію рівновіддаленості – на Схід, на Захід, на Північ і Південь. Ми вже там були – це тупик.

Від цих проблем неможливо сховатися, незалежно від того, ким ви є за партійною приналежністю, під яким прапором ви ходите.

У центрі цих викликів сьогодні перебуває Верховна Рада. Ситуація, яка досі триває у парламенті, має однозначну характеристику – це пастка і глухий кут.

На мій погляд, вийти з нього можна двома шляхами. Причому ми сьогодні стоїмо на порозі обох і маємо неминучий вибір – або піти дорогою конфронтації і зволікання у вирішенні життєво важливих проблем нації, країни, або – чи не вперше в нашій історії – прокласти шлях до реального згуртування нації.

Другий шлях набагато складніший, ніж перший. Дуже часто певним політичним силам буде важко його пояснювати своєму електорату. Але можливо. Так трапилося, що вибори до українського парламенту закінчилися з рахунком «1:1». Коли за політичну партію чи блок політичних партій з однієї сторони проголосували 8 мільйонів громадян, за інший блок чи політичну силу проголосували 8 з лишнім мільйонів громадян. Істинний вибір стратегії нації сьогодні в руках політиків. Або вони є мужніми, стоять на основі консолідації і формують національні перспективи, або живуть принципом нетолерантності, політичної боротьби до останнього солдата, несприйняття навіть принципів співіснування. І це мене лякає, як Президента. Так не може бути в політиці. Питання стоїть не про відносини певних персон. Питання стоїть про здатність політичної еліти сформувати національний курс і чітко його дотримуватися.

Мені боляче від того, що, на жаль, виборча риторика не забута й привнесена до залу Верховної Ради. Вона стосується питань, які ніколи не можуть розколювати європейську націю. Чи то дискусія по мовній політиці, чи то по нашому європейському вибору, чи по темі інтеграції, СОТ, церковній консолідації, нашої історії. Я переконаний: відповідальний політик ніколи не буде спекулювати темою, яка формує напруженість у нації. Вибори закінчено.

Це дійсно винятково непростий момент. І я звертаюся до всіх політичних сил України розпочати процес об’єднання навколо принципів єдності країни, незалежно від того, яку географію і політичну силу ви представляєте. Ми повинні об’єднатися довкола забезпечення її національного суверенітету, втілення економічних перетворень – ринкових, відкритих, конкурентних, ясних, безумовного гарантування всіх демократичних прав і свобод людини. Ми не повинні допустити «відкату» по жодній демократичній позиції і свободі.

Сьогодні наша міць полягає не в гаслах, а в рішучості мудрих, зважених і консолідуючих дій. Цим кашу ніколи не зіпсуєш. Усвідомити це повинен кожен, хто прагне бачити соборну Україну, а не руїну з обох берегів Дніпра. З усією внутрішньою чесністю і жорсткістю національної правди маємо нарешті усвідомити справжню Україну і спільною волею – і влади, і опозиції – розпочати її новий день.
Безумовно, єдність України є категорією безальтернативною. Однак вона не може бути ані штучною, ані лукавою, ані напівправдивою. Єдність буде досяжною лише тоді, коли завдяки нашим спільним зусиллям набуде гранично чіткого значення.

Її принципи – такі.

Це соборність земель. Непорушність кордонів. Тісний діалог регіонів. Безумовне гарантування державності української мови. Цивілізоване ставлення до мов і культур національних меншин. Дотримання свободи слова, усіх засадничих прав і свобод людини. Створення ліберальних умов для економічного поступу країни. Реалізація європейської перспективи нації.

У моєму розумінні, це суть нашої єдності. Я думаю, що це ті категорії, ті принципи, які нас можуть об’єднати в ім’я майбутнього.

У кожної нації були вибори аналогічні нашим. І особливо в країнах Східної Європи. Кожна нація знаходила національну відповідь на ці виклики. Нам треба вийти з курсу хитання. Нам треба зайняти чітку позицію в цих занадто важливих для долі країни перспективах.

І нарешті, до цих засадничих речей єдності я хотів би добавити ще ряд думок. На мій погляд, єдність означає додержання духу суспільної толерантності і терпимості.

Усвідомлюючи винятковість нинішньої політичної ситуації, я сприймаю сучасний політичний стан, як істинно історичну можливість для досягнення і забезпечення політичної, економічної і духовної єдності нашої країни. Мені здається, це добрі обставини, щоб у цей час говорити про соборну Україну, її єдність, забути атмосферу виборів, бути мудрими.

Ми зобов’язані зважено і відповідально вирішити виклик політичних проблем – і в першу чергу тих, що постали у Парламенті України, – і через істину національної консолідації створити нездоланну основу для об’єднання суспільства.

За цим круглим столом ми повинні раз і назавжди відмовитись від політики реваншу і протистояння. Маємо підтвердити незмінність і незворотність внутрішнього і зовнішнього курсу країни, який здобув підтримку на виборах Президента 2004 року. І в своїх діях та вчинках відійти від найменших особистісних амбіцій та неухильно керуватися засадничими національними інтересами України.

На мій погляд, це – головне.

Ставши на цей шлях, ми зуміємо відкрити нову перспективу для України і для нашого народу. Не дослухавшись голосу мудрості і зваженості та ставши на іншу дорогу, програємо всі.

Шановні колеги, я ще раз запрошую Вас до діалогу. Переконаний, ми досягнемо тих рішень, які можуть стати оптимальними для сьогоднішньої ситуації. Упевнений, що ці рішення стануть основою для нашого спільного схвалення консолідуючого документа – Універсалу національної єдності.

Дякую за увагу!

Виступ Президента України Віктора Ющенка на загальнонаціональному круглому столі

 <...> Перед нами існують питання, які або отримують від нас відповідь – і тоді самого питання не існує «Хто ми є?» – бо ми даємо чітку позицію, як основу національного курсу. Якщо ми цю відповідь не даємо, а починаємо добре говорити про теми єдності – але не вміти сказати слово про тему соборності – я думаю, що ми починаємо фальшивити. Якщо ми добре говоримо про консолідацію, але не даємо відповіді, наприклад, про тему інтеграції до європейських інститутів – я можу пачки документів покласти тут, які засвідчують: ви, Верховна Рада, протягом одинадцяти років незмінно приймаєте рішення по цьому курсу. Я, як Президент, на щастя, поділяючи цей курс, на мій погляд, є добрим виконавцем цього курсу. Зараз <...> у людей <...> інші: що це можна забути, що то можна проігнорувати. Ми говоримо про національний курс – за 365 днів його можна повернути на 360 градусів? Так не робиться в світі, нас ніхто не буде поважати! І тому йде запаморочення: один хватається за так звану проблему російської мови, якої не існує. Давайте будемо щирими! Але через те, що її тримаємось, вірніше дехто її тримається, йдеться про те, що хтось тримає в цьому вогнищі поліна для  того, щоб далі вести не політику єдності нації, а політику розбрату.

Після всіх рішень Верховної Ради знову повертаємося до теми зовнішньополітичного курсу. Коли 363 голоси голосували за європейське визначення, коли 263 голоси голосували за північно-атлантичне визначення, коли всі добре розуміють, що навіть обрана дорога цього шляху потребує стільки часу від нас, внутрішніх нормативних кроків, ратифікацій і таке інше. В тому числі й конкретного вступу будь-куди – це питання ратифікації протоколу. Верховна Рада завжди буде в центрі тих подій. Ми лукавимо, коли говоримо про референдум, ми говоримо про будь-що, аби тільки за цим столом не дати відповіді: так, як ми уявляємо концепцію оборонної національної політики? Чи ми її не уявляємо? Чи ми тягнемо до того, що вже було, і лукавимо? Бо тоді ніякої концепції національної оборонної чи безпекової політики не буде! Вона не наша буде!

Я пропоную  просто виходити з окопів, шановні колеги, і говорити по цих питаннях по щирості. Тому що відповідь насправді заключається в площині: або у нас є бачення того курсу, який нас може об'єднати, тому що кожний корабель ловить вітер попутний чи не попутний по одному признаку – порт призначення, куди він пливе. Якщо він точно знає, куди йому плисти, він точно вибере курс. Якщо ми не знаємо куди плисти, ми формат коаліції не можемо визначити. Це суть. Не питання стоїть, вибачте, перш за все, хто буде очолювати уряд чи хто в нього входить. Питання стоїть, який курс буде реалізовувати та команда, яка представляє уряд. А ми потім скажемо, чи це та політика, заради якої  був Майдан, що возвеличив українську націю й підняв ті свободи та демократії, я переконаний, які не просто роками, можливо століттями чекала ця нація.

Питання, знаєте, щоб не фокусувалося на тому, що Президент апелює до вас і просить: підскажіть  вибір!  З одної точки зору...  я хотів, Леонід Макарович, на вашу репліку відповісти... пройшло 60 днів – в Україні уряду немає. Не моя вина, що його немає. Але 60 днів пройшло – читай Конституцію України! Все! Крапка! Дискусія про те, можна, має право розпускати Президент парламент чи не має – не стоїть, на мій погляд, так. Право є. Але давайте подумаємо над логістикою цього права: чи воно приводить нас до істиної відповіді, чи воно приведе до пролонгації проблеми і через 60 днів з запущеним – в поганому значенні цього слова – бюджетним процесом і другими проблемами ми приходимо в осінь, сідаємо за той самий круглий стіл, на моє переконання, майже з тими обличчями що зараз, і говоримо про ту саму проблему? Так все-таки хто ми є: моголи, німці, татари? У нас є основи національної політики, ми її сповідуємо? Вона нас об'єднує? Тоді зрозуміло, куди ми йдемо. Якщо ми відповіді на ці запитання не знаходимо, все решта – це закулісна гра. Нема домовленостей – працюють гроші. Бо гроші перебивають будь-яку політику. Немає інтересів політичних, коли мішки ходять. Але тоді виникає запитання до самих себе: так для чого тоді проводити вибори, для чого показувати мандати, начебто які нація дала? Так не буває. Або ми шануємо вибори, або ми шануємо всю логіку позиції виборця і з цими мандатами формуємо основи національної політики – або ми просто займаємося фальсифікаціями у самому парламенті – через перехід із фракції в фракцію, через фінансові інтереси і таке інше. Я переконаний, що це ключове, що стоїть зараз перед нашим круглим столом.

І коли ми говоримо про Універсал... Колеги, можна говорити: він недосконалий, його важко десь читати, десь він щось не врахував. Але, ви знаєте, як би хвостом ми не крутили, стоїть там 10-12 питань, на які треба дати відповіді. Все решта посиплеться, як груші з дерева. Все буде вже <...> Але на ці питання треба давати відповіді.

Вибачте, Олександр Олександрович, говоримо про ринок землі... Вартості без ринку не буває. Ще не було такого феномену. Вартості без ринку не буває. Чи ми говоримо про пляшку води, чи про сотку землі. Ринок є – є вартість, ринку немає – вартості немає. Ціна може бути адміністративно встановлена, але вартості немає. Але в даному випадку ми говоримо про те, що чиєсь право – право приватної власності. Чому моїй мамі покійній – Царство їй небесне – не давали з Києва можливості управляти чотирма гектарами, 18 сотками її землі у селі Хоружівка? Бо тут розказували, що вона не мала права ні туди віддати, ні туди віддати. Так, вибачте, а чому ж ми розпоряджаємося приватними квартирами, приватними автомобілями – куди подіти, продати і так далі?  Тому що ми знаходимося в кращому положенні? А там теж люди, і то їхнє основне багатство! Це – земля, їхнє основне багатство.
Ми говоримо про помісну церкву? То не лукавимо, колеги! Не йдеться про якийсь вплив на когось і зменшення свободи віросповідання. Йдеться про те, що ми не маємо духовного суверенітету. Ми маємо чотири церкви – православні – і не маємо соборності. І чи відсутність духовної соборності не веде або не спонукає до відсутності політичної соборності? Таких дискусій, які тут розвиваються, ми робимо вигляд: "Та нам байдуже". Та ні, не байдуже! Йдеться про один з елементів консолідації нації. Не йдеться, що це спроба впливу на якесь віросповідання когось. Ні, йдеться про дискусії інституту.
Я повторюю, що кожне питання, яке пролунало, як тривога, якщо ми хочемо знайти відповідь, повірте, апелювати до вулиці, до громади - я абсолютно згоден з тією постановкою колег, хто задавав це питання – зараз ми пробуємо на політичному рівні дати відповіді на виклики. Чому там люди стоять? Вони – приведені сюди, прикормлені, оплачені – хочуть змінити думку Ющенка? Я з повагою відношуся до позиції кожної людини – це мій обов'язок, і моя мораль. Але для чого це шоу? Давайте ми спокійно поговоримо, не треба тиснути. Я використаю своє конституційне право! І мені ніхто не буде вказувати, як з ним поступити, бо воно конституційне. Але це жест, що ми не хочемо ще відкритої розмови, ми хочемо тенденції, ми хочемо якийсь вплив.

Я істинно вам кажу, що виклик є з одного боку серйозний, а з іншого – на який би при домовленості відносно принципів нам легко можна дати відповіді. Відповіді насправді не такі вже й складні, якщо поставити їх за принципи національних інтересів. І тому я звертаюся, до всіх присутніх: друга половина нашої зустрічі – вона буде коротша, але буде сконцентрована навколо нашого базового документу. Ми можемо еластично провести полеміку у регламенті. Моє прохання, щоб ми попрацювали над змістовною частиною цього документу. Якщо ми даємо відповіді на ці речі – це є підстави говорити про наступний крок, яким можна вважати чи коаліційну угоду, чи документ, який в деталях розписує вже те, що тут звучить як дух, як теза в напрямку тої чи іншої політики. Деталізація може бути, але це вже інший документ. Сьогодні це дійсно Універсал, який закріплює наші політичні позиції на тих чи інших принципах.

Дякую за ту толерантність, яку ви блискуче продемонстрували в першому засіданні! 

Юлія Тимошенко, народний депутат України, лідер БЮТ

– Високоповажне зібрання, щановний пане Президенте, я дійсно вважаю, що Ви дуже вчасно зібрали тих людей, які уособлюють і політикум, і культурне, й наукове середовище нашої країни. І прекрасно дійсно створений документ, який чітко без вуалювання говорить про ту стратегію, яку під час президентських виборів обрала країна, обрало суспільство. Тут все виписано чітко і без будь-яких натяків.

Дійсно, висловитися щодо цього документу потрібно, і Олександр Олександрович (Мороз) як досвідчений політик двома штрихами вніс коригування до цього документу – прибрав все, що є суттю політики Президента, і сказав, що на цьому можна погодитися. Це, безумовно, є висока політична мудрість...

Але я скажу про речі, які, можливо, є навіть аксіоматичними.

Перше. В жодній демократичній країні світу немає злиття всіх політичних сил в одну єдність. Як правило, є влада і є опозиція, які сповідують різні бачення розвитку країни, різні пріоритети. І саме їхня боротьба дозволяє суспільству обрати в кожний історичний момент свій курс у залежності від вподобань суспільства. І взагалі – це є головною складовою демократії: щоб влада спиралася на більшість народу.

І тому я хотіла б сказати, можливо, неприємну річ, що цей головний принцип сьогодні в Україні порушений – в українському парламенті. Тому що як мінімум дві політичні сили, Соціалістична партія і Комуністична партія, коли йшли до парламенту, декларували зовсім інші уподобання, цінності та коаліційні плани. І це значить, що після того, як відбулися події з таким невірогідним обранням голови Верховної Ради, у суспільства потрібно ще раз запитати дозвіл на такі різкі повороти на 180 градусів.

Я можу спробувати стверджувати сьогодні, що створена парламентська більшість, не спирається на більшість людей, які б підтримували такий шлях. Про це свідчать багато дій, які відбулися і серед членів цих партій, і серед депутатів цих фракцій, тому ситуація далеко не однозначна.
Потрібно також подивитися на останнє опитування, яке провів "СОЦИС". Воно достатньо багатопланове, але звернути увагу потрібно на наступні речі.

По-перше, сьогодні майже 100% людей вважають ситуацію або напруженою (62%), або вибухонебезпечною (майже вся решта відсотків). Тобто йдеться про те, що ситуація дуже складна. Чому вона такою стала? Внаслідок певних дій політиків у парламенті.

І, безумовно, ключова тема – це обрання голови Верховної Ради, яке стало знаковим у цю хвилину. Знаковим по відношенню до моралі політиків, до рішень політичних тощо. Так, я можу вам сказати, що в цілому негативно і більше негативно 62% дивляться на цю подію, яка відбулася 6 липня.
Крім того, створення "антикризової" коаліції в суспільстві повну радість викликало у 1,5% людей, повне задоволення – у 3,9%, надію – у 32% людей. Тобто певне розчарування у певний проміжок часу привело до появи надії, яка не підкріплена впевненістю, переконанням та всім іншим. Але спільно це 37,5% – з радістю, задоволенням, посмішками і надією.

А тепер питання: які ще емоції викликало створення цієї коаліції? Розчарування – 17,4%, стурбованість – 16,2%, обурення й гнів – 10,6%, і просто нічого – 11,1%. "Нічого" – це значить, що люди просто хочуть здаватися байдужими у цій надзвичайно важкій ситуації. Разом – 55,3%.
Це опосередковано оцінені емоції народу. Я вважаю, що їм потрібно приділяти увагу.
І остання цифра, яка у підсумку дає бачення країни щодо стану цього парламенту, Вікторе Андрійовичу, така: розчарування – майже 40%, стурбованість – 20%, обурення й гнів – 12%, задоволення – 2,2%, радість – 0,4%.

І тому у нас 80% людей (дані "СОЦИС" – відкрита інформація, знаходиться зараз в Інтернеті, з нею можна ознайомитися) радості від цього не відчувають, а іншим важко відповісти.

Я хочу, щоб і ми всі, політики, не списували з рахунків суспільство. Щоб ми не думали, що суспільству можна все що завгодно вдягнути на голову, а воно все стерпить.

Тепер наступне. "Універсал національної єдності" – прекрасний документ. Можна відкрити будь-який пункт, наприклад, "Приборкання корупції на всіх рівнях влади..." Сьогодні навіть діти, які дивляться телебачення, знають, що в парламенті корупція. Знають про це всі депутати. За це парламент не поважають. Іще місяць-два мине – будуть плювати у телевізори. То я хочу запитати: навіщо така нещирість?.. Папірець підписати неважко, він усе стерпить. Але навіщо це робити?..

Тут у нас також непогано виписано, що чиновникам прибрати всі пільги... Я не заперечую проти цього. Але ми отримали абсолютно новий кошторис Верховної Ради, виправлений, на 2006 рік. Я хочу запитати, чому ми ввели 2 мільйони на літаки голові Верховної Ради?.. Такого не було. Чому ми на 250 мільйонів збільшуємо видатки?.. Чому зараз те, що потрібно країні – 2,5 мільйони гривень, – потрібно виділити наприкінці 2006 року на меблі для голови Верховної Ради?.. Я не можу зрозуміти нашу логіку і не можу зрозуміти підхід до роботи.

І ще одне. Пільги чиновників. Відкриваю бюджетну резолюцію, шановні друзі, – "пільги чиновникам треба впорядкувати". Відкриваємо дані – там 20 депутатів з однієї фракції вже написали заяви на безкоштовні квартири, які, до речі, по 200-250 тисяч гривень коштують.

Зрозумійте: що б ми не написали на папері, є різні світогляди людей, політиків. І Майдан – я проти того, щоб ми його по кольору фарбували. Я за те, щоб ми думали, що те, що було, – це уособлення надії народу на принципи. Якщо те, що сьогодні у Верховній Раді відбувається, – це принципи... то тоді, можливо, мені десь в іншому університеті потрібно було вчитися...

Я хотіла б завершити свій виступ тим, що саме внаслідок усіх подій, які люди бачать по телебаченню, внаслідок усіх оцих кулуарних речей, які відбуваються в парламенті, внаслідок неприродніх рішень політичних сил затягнувся термін і створення дієздатної коаліції, і призначення уряду. І коли в Конституції це було прописано, то малися на увазі не терміни – 30 днів, 60 днів... Це лише календарні дні. А малося на увазі, що в результаті хаосу, який створений, в результаті неможливості об’єднання позицій дійсно прострочуються терміни: 30 днів – коаліції немає, 60 днів – уряду немає.

Так я хочу запитати: нам що, з отаким, перепрошую, політичним непорозумінням 5 років жити?.. Це не питання підписання "Універсалу". Це питання принципів і розуміння, як будувати країну.
І тому я не можу сказати, що створення будь-яких таких екзотичних стовідсоткових єднань в політикумі – це є єднання країни, бо це не так. Я можу сказати, що в 14 регіонах країни переміг наш Блок.

Ми не підемо ні в які "широкі" коаліції ні за яких обставин. Тому що ми бачимо сьогодні, що в бюджетній резолюції, яка подана, практично скасовані всі рішення, які приймав уряд, що закривав тіньові сфери. Прямим текстом виписано – скасувати рішення по пільгах, скасувати рішення по тому, по тому і по тому. Це зразу мінус із бюджету приблизно 27 мільярдів гривень. І це пишуть. Пишуть про те, що митна політика була неграмотна – коли ми на кордоні ставили кордон, а не контрабанда йшла як завгодно...

Я – проти того, щоб політика стала бізнесом, а бізнес – політикою остаточно. Сьогодні так воно, на жаль, і відбувається, сьогодні політику розглядають як найприбутковіший бізнес. Так не може бути в країні.

І тому наша політична сила залишає за собою право, по-перше, наполягати на дострокових виборах, тому що є для цього політичні підстави. Тобто парламентська більшість не спирається на більшість підтримки народу в країні. Друге – скомпрометована Верховна Рада. Третє – яку б єдність ми не підписали, її світоглядно немає, це різні абсолютно сили.

В усьому світі дострокові вибори, коли політики заходять у глухий кут, це нормальна демократична процедура. Візьміть останні 5 років: 16 цивілізованих країн провели дострокові вибори. За 2005-2006 роки 10 країн проводять дострокові вибори. Німеччина – у 2005-му, Португалія – у 2005-му, Словаччина – у 2006-му, Данія – в 2005-му, Японія – у 2005-му, Греція – в 2005-му, Таїланд – у 2006-му. І, крім того, в Канаді у 2006-му році дострокові вибори оголосили через звинувачення у політичній корупції – у пресі це ви можете почитати. У листопаді 2006 року дострокові вибори будуть відбуватися у Нідерландах – найліберальніша країна. Але якщо є політичний кут, потрібно з нього виходити не кулуарними домовленостями, а звертатися до народу – хай люди підтримають мандат довіри політикам, і ті спокійно далі працюватимуть.

Я звертаюся до Партії регіонів зараз. Ви знаєте, що у вас зараз, як ви кажете, надзвичайно висока підтримка в суспільстві. Якщо це так, то давайте звернемося до суспільства і отримаємо результат.
В свою чергу, я закликаю всі демократичні сили парламенту – я маю на увазі блок "Наша Україна", – всі ті сили, які не подолали трьохвідсотковий бар’єр, створити єдину потужну патріотичну демократичну коаліцію – один кулак. І в кінці кінців розставити всі крапки над "і".

І можу вам сказати, що не по тарифах, не по соціальному рівню розподілиться суспільство, а розподілиться по головному індикатору: хто за незалежність і українськість України, а хто за дещо інше.

І нам непотрібно це змішувати, інакше ми ніколи нашу Україну не виведемо на нову орбіту розвитку.
І я просила б, щоб ми зараз провели також консультації на цю тему. Якщо ви знаєте, що вам вірить народ, то навіщо його боятися? Треба іти і перемагати. Але без корупції вже, без зрад, без дискредитації, без втрати авторитету в суспільстві довести свою позицію.

Дякую.

Віктор Янукович, народний депутат України, лідер Партії Регіонів

Шановний пане Президент!
Шановні учасники «круглого столу»!

Все, що відбулось за останні півтора року в нашій країні, торкається кожного з нас, кожного громадянина України. І ми всі добре відчули, що ділити сьогодні людей на кращих чи на більш кращих, чи будь за якими ознаками неможливо. Так, як неможливо сьогодні розділити і політичні сили чи депутатів на «своїх» і «чужих», кращих чи гірших, тому що їх обрав український народ. І всі ці півтора року ми відчували, що все, що відбувається в державі (мається на увазі той розкол, який відбувся після президентських виборів) боляче сприймалося у багатьох регіонах України. Цього, відверто треба сказати, люди не бажають.

Я особисто неодноразово бував на Заході України, зустрічався там з громадськістю, з людьми різних рівнів, з митцями, з людьми, які сповідують українські цінності. І ми завжди казали і визнавали, коли ми казали про Львів – це культурний центр. Казали про Київ – це політичний центр. Казали про Донецьк чи Дніпропетровськ – це промислові центри чи економічні. І це дійсно так.

Але сьогодні ми всі повинні думати, перш за все, про єднання і про об'єднання. І ті помилки, які були за весь цей час зроблені, їх треба нам всім визнати – як треба визнати і той позитив, який ми отримали за ці останні півтора року. Я сказав би так: багато казали про ідеали майдану, про ті гасла, які були на майдані. Якщо б вони були усі виконані і ми досягли тієї мети, дійсно, в нас була б чудова країна і чудова ситуація. Ми всі прагнули до тих цінностей, до свобод. І люди, які йшли із однієї частини і з другої частини України (ми це відчули під час парламентських виборів), вони всі хотіли змін в нашій країні на краще і, дійсно, звільнитись від того бруду, який накопичився за останні п'ятнадцять років.

Свідчення того, що ми сьогодні зібрались за цим «круглим столом», це прагнення, я впевнений в цьому – всього українського народу, врешті-решт, сісти за єдиний стіл і домовитись, як жити на власній землі. Це те, що нас об'єднує. Нас об'єднує спільне бажання жити краще чи набагато краще. Здатні ми на це? Я впевнений – здатні, якщо є бажання і є любов до рідної землі. А ми це дуже цінуємо. Ми цінуємо могили наших предків. Ми цінуємо нашу рідну землю, ми цінуємо свою Батьківщину.

Якщо підійти зараз до цього етапу, який розпочався після парламентських виборів, він також природний. Було прагнення створити одну коаліцію, ми розуміли і з повагою відносились до цього процесу і не заважали створенню цієї коаліції. Але сталося так, що ця коаліція була неспроможна знайти порозуміння і вирішити ті питання, які стосувались цієї коаліції. Створена нова коаліція. Одразу після парламентських виборів (я буду казати відверто і щиро, як завжди) ми першими зробили пропозицію, і ми висловили це публічно, що головна мета створення коаліції в Україні – це об'єднання українського народу. Це шлях, який веде до стабілізації і вирішення багатьох проблемних питань. На жаль, сталося так, що ми багато часу втратили на переговори і ми вже були близькими до підписання такої угоди з "Нашою Україною", але підписання угоди не сталося.

Після цього відбулись відомі події. Була створена спочатку коаліція демократична, яка розпалася, потім була створена коаліція антикризова, яка сьогодні існує. Але під час створення нині діючої антикризової коаліції ми по-партнерськи домовились між собою, що ми будемо використовувати все ж таки підхід про підписання угоди, яка готувалася би за участю багатьох партій. В усякому разі, присутніх тут чотирьох партій. І тільки Комуністична партія не брала участі в підготовці цієї угоди. Це було дійсно так. Тому в нас була незручність при підписанні угоди тільки з Комуністичною партією, з якою в нас відбулась і дискусія велика. Тільки після цієї дискусії майже всі пункти, майже весь зміст угоди залишився непорушним. Єдине, що ми забрали з цієї угоди – це програму Кабінету Міністрів. Чому? Тому що ми впевнені в тому, що програму Кабінету Міністрів треба готувати після того, як буде Кабінет Міністрів вже затверджений. І саме Кабінет Міністрів, члени уряду повинні брати участь в підготовці цієї програми і потім повинні нести відповідальність за її виконання. Це – такий управлінський підхід і він вже неодноразово був перевірений. Адже виконавець, коли готує програму, він її якісно виконує.

І врешті-решт, ми прийняли рішення про розширення коаліції, а також на Політраді Партії регіонів прийняли рішення зробити письмову пропозицію іншим партіям приєднатися до нашої коаліції, пошукати такі можливості. Ми зараз знаходимось на цьому шляху пошуку компромісів до об'єднання.
Єдине я хотів би ще додати. Коли ми побачили невдоволення особисто Президента України створенням такої коаліції в такому складі, ми зрозуміли, що цей процес болючий, цей процес проходить вперше не тільки для Президента України, а й для всіх нас. Тому що нова Конституція створює зовсім нові умови стосунків і Президента та парламенту, і гілок влади між собою. Ми також впевнені, що ми цей шлях подолаємо всі разом. І ми в цьому зацікавлені. Це так і буде. Президент ніколи не буде на боці однієї, тієї чи іншої політичної партії. Він завжди буде на боці держави і національних інтересів України. І останнім часом це саме так і відбувається. Ми віримо в це, Вікторе Андрійовичу, разом з Вами. Ми віримо в те, що ми на вірному шляху.
Тому я хотів би закінчити свою промову все ж таки словами надії і віри в те, що нам вдасться знайти, дійсно, спільну мову заради нашої держави, заради українського народу.

Дякую.

Євген Сверстюк, письменник, правозахисник

За цей дуже круглий стіл, я гадаю, мене запросили як людину, яка що думаєте, те й говорить.
Передусім я бачу велику невідповідність між обтічними правильними виступами провідних політиків і тим, що діється на вулиці. Хто поставив ці намети? Що вони – самі захотіли приїхати до Києва в однаковому одязі, з однаковими прапорами в таку спеку? І чого вони хочуть? Чому в цій залі про це – ні слова, наче замовчується сором? Взагалі, користуючись нагодою, я б хотів запитати політичну еліту: "Що ви зробили для душевного заспокоєння і морального здоров'я народу? Я не бачу, хто працює над піднесенням духу народу, зате добре видно, хто працює на моральне його виснаження! Він же у нас єдиний. Його треба любити. А він боїться вас і не вірить.
Політики полюбляють західне слово "п а р л а м е н т" . А люди ж кажуть "верховна зрада", і авторитет її відповідно низький. Хто так знизив той авторитет? – я б хотів поставити тут запитання, бо то ж і авторитет України.

Моральне виснаження – воно ще важче, ніж бідність. Але ми якось навчилися рятуватися пісенькою барда Ігоря Жука:

"Газет не читай. Збережи потурбовані нерви,
Закрий телевізор картиною Клода Моне…”
 
Пісенька виникла, може, ще тоді, коли Кучма з Медведчуком випробовували нову модель рабовласницького ладу на посткомуністичному просторі. Але картину Клода Моне ми тримаємо біля телевізора напохваті.

Чеканням і сподіванням народу, нарешті, зненацька було завдано удару 6 липня: "аки тать нощ'ю" вискочила антикризова коаліція. Цю більшовицьку назву я б посилив: "Антикризова антикоаліція"...
Що ж їх всіх об'єднало, окрім єдиної комуністичної колиски? "Партія Регіонів". Я давно не можу зрозуміти, що це таке. Команда синьо-білих? Але команда чесно грає проти іншої команди, не глобалізуючи своїх інтересів на весь Схід. Чому раніше ми не чули про ворожий Схід, поки того Сходу не став представляти Віктор Янукович?

Стало ясніше, коли я натрапив на документ. Фотографія 2004 року. Медведчук, Янукович і Кучма в доземному поклоні: перед ними в кріслі сидить маленький Путін. Ось це фото – вирізка з "Дзеркала тижня" за 30 жовтня. Тут зрозуміла і політична, і моральна, і економічна платформа. І чому "Схід" проти"Заходу". І чому непримиренно. Добре схопив суть Путінський фотограф М.Климентьєв...

ПЛАТФОРМА КОМУНІСТІВ – банкротів 20 віку – записана в "Чорній книзі комунізму". Але посткомуністи виявилися ще гіршими за комуністів. "Чорних книг" про себе не читають, вождів своїх не цитують, від спадщини їх не відмовляються, а від злочинів комунізму відмовляються. В Україні ті злочини найчорніші. Вина їх перед українським народом найтяжча. Але й запеклість найтяжча. Вони й досі Україну та українську мову трясуть, як чорт суху грушу. І невідомо, що на їхній платформі, коли вони проти її очищення...

ПЛАТФОРМА СОЦІАЛІСТІВ. Така сама. Тільки розламалася. Та сама спекуляція на рідній мові, те саме лицемірство. Зрештою, я не маю чого додати від себе до того, що чув з виступу Йосифа Вінського, другої особи в соцпартії, про першу особу – Олександра Мороза. Як відмитися від правди? Адже всі ці лідери з платформ невиїзні, а коли й виїдуть, їх на Заході не прийматимуть. Чи, може, їм писати "Посвідчення, видане  Олександрові Олександровичу Морозу в тому, що він – не зрадник, а спікер української праламентської республіки"? Не витримує українська душа того аморалізму. По суті, і далі триває та понад семидесятирічна війна з народом. Нагадаю, що ще в часи Брежнєва ми знали вірш Євтушенка:

"Но потеряли мы в пути н