Україна обіцяла забезпечити іноземних представників ЗМІ всіма умовами для роботи під час Євро-2012: від обов'язкового технічного оснащення в медіацентрах - інтернет, Wi-Fi, кабінки для монтажу - до привілейованих безкоштовних проїздів у модерновому Hyundai. Про те, чи дотримали українські організатори своїх обіцянок і які емоції виникли від організації чемпіонату, «Детектор медіа» поцікавилася в колег з інших країн.

Серед мінусів Євро-2012 більшість журналістів називають проблеми загальної підготовки України - відсутність «елементарної ввічливості» серед сервіс-персоналу, погані дороги й транспортне сполучення.

Журналісти кажуть, що загальна атмосфера в Україні дружелюбна й відкрита, а українці вболівають за футбол «по-сімейному». Щодо заявлених у західних ЗМІ расистських настроїв думки розділилися. Одні впевнено заперечують звинувачення в дискримінації, принаймні в рамках чемпіонату. Інші - хоч і вважають заяви BBC перебільшеними, переконані, що з расовими питаннями в Україні не все так добре.

Організацією в рамках професійних потреб, зокрема в медіацентрах, представники ЗМІ задоволені. Хоч думки і варіюються залежно від того, про які міста України йдеться.

«Детектор медіа» поставила журналістам такі запитання:

На питання відповідали: Тім Вайт (Tim White), спортивний коментатор, засновник White Media Consultancy, працював на каналах Sky News, Sky Sports ITV та Five, Великобританія; Єлена Габріельян (Elena Gabrielian), незалежна журналістка, на Євро-2012 працює для каналу TF1 та радіо RFІ, Франція; Пьотр Чажасти Piotr Czarzasty, інформаційний портал AQUI.fr, Франція; Андреа Вернер (Andreas Werner), газета Münchner Merkur, Німеччина; Марко Мадер (Marco Mader), інформаційне агентство SID, Німеччина; Ронні Блашке (Ronny Blaschke), працює на Євро-2012 для Deutschlandradio.

Тім Вайт (Tim White):

1, 2. Я приїжджаю до України протягом останніх 10 років. Я справді дуже люблю Україну, тому мій досвід, швидше за все, відрізнятиметься від вражень типового західного журналіста. Цього разу я зупинився в Києві, але під час інших поїздок відвідав близько 12 українських міст. Кілька слів про загальну організацію: вона сприяла тому, що робочі дні здавалися дуже втомливими. У донецькому медіацентрі були скарги, що на наступний день після матчу журналісти, які там працювали, не мали змоги напитися води. Незважаючи на те, що холодильники були повністю забиті, вони (працівники медіацентру. - ТК) просто відмовилися їх відкрити. Серед переваг медіацентру - центральний хаб, швидке розповсюдження інформації, Wi-Fi і наявність під рукою перекусів.

Більшість моїх критичних спостережень стосуються транспорту. Затримки рейсів, дороги далеко не такі хороші, як сподівалися й планували зробити у 2007 році. Також жахлива система продажу залізничних квитків для нових швидкісних поїздів Hyundai - корупція була достатньо відкритою, а сайт із купівлі просто жахливий. Навіть російська й українська версії офіційної системи поїзда не змогли допомогти. І мій офіс-менеджер теж не зміг замовити квитки для клієнтів особисто або по телефону, навіть якщо ми знали, що інші люди їх усе-таки придбали.

5. На мою думку, ці твердження обґрунтовані, бо в Україні існує прихований расизм - наприклад, фейс-контроль у деяких клубах тощо. Але, звісно, якщо пошукати, це легко знайти в будь-якій країні. Україна є менш політично коректною, ніж західні європейські нації. Але що розлютило мене в цих репортажах західних ЗМІ - так це відсутність балансу. Раніше в мене кілька разів були проблеми на ґрунті расизму, і це при тому, що я білошкірий британець. Але мій досвід показує, що загалом Україна безпечніше місце, ніж більшість західних країн, і толерантність тут зростає.

6. Зовсім ніякого впливу це не мало. Те, що політичні лідери не відвідають матчів, ніяким чином не відіб'ється на діяльності Януковича. Це добре, що очі світу спрямовані на Україну, й, зокрема, в порядку денному мас-медіа виділяються не тільки політичні репресії, але й журналістські. Але цей пильний погляд за кілька тижнів залишить Київ, і вибори у вересні ледве-ледве висвітлюватимуться на Заході.

7. Я знаю багатьох українських журналістів. Мені випадало провести кілька тренінгів у Могилянській школі журналістики. Щодо стандартів можу сказати, що загалом їх дотримуються. Футбол, наприклад, висвітлюється добре. Очевидно, що емоційно й упереджено, але в цьому секторі журналістики цього можна очікувати і зрозуміти.

Єлена Габріельян (Elena Gabrielian):

1. Проблеми більше пов'язані з загальною організацією в місті й навіть країні. Дуже погані дороги, багато французьких уболівальників приїхали на фургонах і не уявляли, що доріг в Україні, як вони кажуть, просто немає. Про завищені ціни в готелях, яких і без того мало, взагалі мовчу. Власне кажучи, через це багато вболівальників не приїхали. Самі українці дуже гостинні, щедрі й відкриті. Але тут ідеться більше про персонал у сфері послуг, він жахливий скрізь. У ресторанах чекаємо по годині-півтори, а якщо нас четверо, то свої страви отримуємо окремо, що дуже псує загальне враження. Правил ввічливості багато хто навіть не знає, дуже мало людей говорить англійською. Часом здається, що навіть за тиждень персонал не зрозумів, що щось треба змінювати, інакше ніякого прибутку вони собі не забезпечать. Сьогодні одному з наших колег стало погано, викликали швидку, яка їхала півгодини. Діяли медики теж надзвичайно повільно, записували дані хворого, тоді як це все можна було зробити по дорозі в лікарню. Поки що від загальної організації в Донецьку та готовності людей узагалі приймати такого масштабу захід багато хто не в захваті.

2. У медіацентрі моя команда буває нечасто, хоча я туди заходила, організація хороша. Правда, якщо більше контактуєш із волонтерами навколо стадіону, то розумієш, що підготувалися слабенько. Принаймні, я хвилин тридцять намагалася знайти на території стадіону медіатрибуну, оскільки мені волонтери спочатку неправильно вказали, в результаті сама блукала і знайшла за вказівниками.

3. З поліцією проблем узагалі не було. З ДАІ теж.

4. Оскільки я працюю незалежним журналістом, то сюжети пропоную різним ЗМІ. Під час Євро-2012 я працюю для Першого французького телеканалу (TF1), який частково придбав право на ретрансляцію матчів. Завжди намагалася «продавати» сюжети більш, скажімо так, «українські», але це не працює. Особливо з TF1, для якого ми практично щодня знімали французьких вболівальників. У певний момент із журналістської точки зору це вже нецікаво реалізовувати, але того вимагає редакція, оскільки це дивляться глядачі. Такі проблеми, як безпека, знання мови, проблеми житла тощо, ми висвітлювали побіжно й окремих сюжетів навіть не робили.

До фіналу я робитиму радіосюжети для міжнародного французького радіо Radio France internationale (RFI), із яким співпрацюю вже два роки. Там абсолютно інша специфіка роботи, більше міжнародних тем. Про Україну дуже багато матеріалів робить російська служба, зокрема й про Євро-2012, причому висвітлюються багато аспектів: спортивний, політичний, економічний. Радіосюжети легше робити в плані часу, там інші правила оперативності, не вимагають яскравої картинки, а скоріше цікаві синхрони, а якщо йдеться про репортажі, тоді звукові ефекти (крик уболівальників, удар по м'ячу, вуличний шум, звуки зозулиці тощо). З-поміж сюжетів, які французькі колеги з інших ЗМІ робили до Євро, були сюжети про Тимошенко, про ціни на готелі, про економічний бік питання Євро. За пару тижнів до Євро я написала матеріал для французької газети JDD про присмак корупції при будівництві об'єктів Євро.

5. Однозначно негативно. Якщо подивитися, які ЗМІ робили такі матеріали, стає зрозумілою мета. У французьких ЗМІ такого матеріалу взагалі не було, принаймні, я регулярно читаю все, що пише французька преса про Україну, й мені такий сюжет на очі не траплявся. А в британських ЗМІ інші цілі. Я думаю, що англійські вболівальники, приїхавши в Україну, побачили все, що тут відбувається, й своїми акціями показали своє ставленням до тих ЗМІ, які спотворили імідж країни. Проблема расизму в рамках Євро в Україні взагалі відсутня. Націоналістичні вигуки на трибунах є, зіткнення теж бувають, наприклад, якщо гратимуть «Шахтар» і «Карпати». Але на всі матчі Євро, на яких я була і де грала українська збірна, приходили вболівати по-сімейному, що було вкрай приємно. Наостанок скажу, що я сама, будучи іноземкою, 15 років жила в Україні і знання української мови та історії мені тільки відкривали двері. Ніхто тут не ставиться до тебе погано, навіть якщо ти не слов'янської зовнішності. Навпаки, приймають дуже привітно, ставляться дуже толерантно й інтегруються швидко. Тому коли грала Україна з Францією, я все-таки з почуття ностальгії воліла сісти на трибуну з українськими вболівальниками, особисто для мене цей момент був емоційно сильним і насиченим. На стадіоні я знову відчула ту українську щирість і сердечність, яка вкотре посилила моє бажання сюди регулярно повертатися.

6. На мій погляд, тут не обійшлося без лобіювання зацікавлених у цьому осіб. Важко сказати, чи може політичний бойкот Євро мати якісь ефективні результати. Здається, Олланд і Меркель просто позбавили себе задоволення подивитися красивий футбол на стадіоні. А стосовно України в західних ЗМІ почали говорити не окремо про Євро й Тимошенко, а в одному матеріалі.

7. Спілкувалася з багатьма українськими журналістами. Починаючи з грудня ретельно досліджувала всі матеріали про Євро і все, що навколо, зокрема українські медіа. Західні ЗМІ на той час ще не так багато говорили. Тоді були тільки такі сюжети телеканалу Russia Today, як про расизм, зозулицю й винищення собак. Я навіть не коментуватиму такого вибору. Дуже багато непрофесійних матеріалів в українських ЗМІ, поверхових, я би сказала «ледачих», телебачення сильно кульгає. Багатьом потрібно попрацювати над стандартами. Але низький уклін «Українській правді» й «Детектор медіа», яку я читаю регулярно вже чотири роки.

Недавно була на конференції про імідж України, організованій «Євро-патрулем». Мене запросили як учасника, й це буває вкрай рідко, коли я не сиджу разом із журналістами в залі, а даю інтерв'ю. Так була можливість поспостерігати, як працюють українські колеги. Дуже багато хто погано поінформований, відповідно ставлять неправильні питання й не тим, кому треба. Тут явно журналістам бракує того, що французи називають culture générale - загальної обізнаності в тому, що діється навколо. Була вкрай здивована, що багато камер були увімкнені під час усієї конференції. Це величезна трата часу: касети, карти пам'яті... Для оперативності синхрони записуються до конференції, а кілька загальних планів для ілюстрації оператор уже знімає під час конференції, та 15 хвилин для цього достатньо. Для телевізійного сюжету знімати всю конференцію й навіть бути присутнім на ній просто безглуздо. Звичайно ж, завжди є винятки. Ось для преси це вже інше питання, бо одна річ - робити статтю на 10000 знаків, а інша - сюжет на півтори хвилини.

Пьотр Чажасти (Piotr Czarzasty):

1, 3. Головний мінус - це те, що українці не розмовляють англійською. Загалом організовано все непогано, за винятком мовного аспекту. Це ускладнює комунікацію з охороною. Конфліктів ніяких ані з міліцією, ні зі стюардами не було, було тільки непорозуміння через незнання охоронцями англійською.

2. Медіацентр пропонує, в принципі, все, що потрібно журналісту - комп'ютери, WiFi, інтернет-підключення. Я думаю, що основна проблема - шум, занадто близько до фан-зони, не дуже практично.

4. Наразі, звісно, найбільш вагомою є тема спорту. Однак я висвітлюю також політичну ситуацію, бойкотування європейськими країн Євро-2012, події, пов'язані з лідерами опозиції, і все, що навколо них відбувається - судова система в Україні, як до неї ставиться Франція і таке інше.

5. Я не бачив ніяких виявів расизму в Україні. Можливо, тому що я білий журналіст. Взагалі, в Україні на Євро помічав дуже мало темношкірих журналістів, їх практично не було, тому важко сказати об'єктивно, відсутній чи присутній расизм. Я не помітив.

6. Тут можу сказати загальну журналістську фразу, що треба просто бути об'єктивним.

Андреа Вернер (Andreas Werner) та Марко Мадер (Marco Mader):

1. А.В.: Ніяких особливих проблем я не помітив. Усе організовано й працює достатньо добре. Окрім, напевно, транспорту. Наприклад, є проблема дістатися Донецька на матч півфіналу й так само взяти квитки на потяг чи літак назад, щоб наступного дня вже бути на матчі в Києві. Заявляли, що в поїздах Hyundai усе буде бездоганно - швидкість, комфортабельність, відсутність запізнень, поломок, але, як бачимо, це не справджується.

М.М.: Обіцяли, що для журналістів проїзд на Hyundai буде безкоштовним, але який із цього толк, якщо він ходить лиш один раз на день... Жахливе транспортне сполучення, якщо дороги між Львовом і Києвом ще хоч трохи годяться, то між Донецьком і Харковом вони жахливі.

А.В.: Тобто основна проблема - це транспорт. Але все інше - чудово. Волонтери дуже дружні, атмосфера приємна.

2. М.М.: Медіацентр на стадіоні працює злагоджено, всі умови для журналістів створено, достатньо вказівних знаків, ти знаєш, куди потрібно йти. Також нам дуже подобається їжа.

4. М.М.: Насправді, нашій аудиторії все цікаво, бо до цього про Україну мало було що відомо. Якщо ти вперше в країні - для тебе все нове й ти можеш писати про будь-що.

А.В.: В Німеччині, все, що люди знали про Україну - це Чорнобиль, тепер ще знають про Тимошенко - і все. А насправді всього набагато більше.

5. М.М.: Ніяких расистських настроїв не помітили. Перед тим, як сюди приїхало багато туристів, уболівальників, журналістів, ЗМІ писали про жахливі речі в Україні, що існує багато проблем, але коли ти вже тут, здається, ніби все добре, все працює.

А.В.: Якщо ти розмовляєш із людьми на вулиці, вони поводяться відкрито, дуже дружно, не помітно ніяких ксенофобських настроїв, вони намагаються допомогти тобі, навіть пробують розмовляти якось твоєю мовою, на жестах, аби порозумітися.

6. А.В.: Я не думаю, що це хороша ідея - не приїжджати до України, бо тут щось іде не так. Можливо, приїхавши сюди, можна було привернути більше уваги суспільства і політиків до проблем України, ніж не приїхавши. Політики могли би на місці, тут, сказати щось, висловити свою думку відносно ситуації в Україні. З іншого боку, завітати до України, а потім приїхати назад додому й розповідати, що тут усе погано і стільки проблем - це теж неправильно. Думаю, нехай політики роблять як знають, однак прості люди не повинні бойкотувати Євро.

Ронні Блашке (Ronny Blaschke):

1. Особисто я не помітив ніяких проблем в організації, усе було гарно. Хоча я постійно перебував тільки в Києві, щодо інших міст сказати не можу.

2. У медіацентр УЄФА я заходив лише кілька разів, майже не користувався ним, здебільшого я готував свої матеріалі в квартирі, де проживав. Важко сказати.

4. Я працюю, в основному, для Deutschlandradio, національної радіокомпанії Німеччини, яка характеризується високоосвіченою, інтелігентною аудиторією. Тому мої матеріали стосувалися не тільки спорту. Я зробив сюжети про профілактику ВІЛ-інфекції в Україні, про українських спортсменів у політиці, про гомофобію й расизм, а також про шведський табір.

5. Українофобські заяви, як їх подавали й висвітлювали на BBC, не є виправданими. Але, звісно, в Україні можна значно частіше стикнутися з ксенофобією та расизмом, аніж у Німеччині чи Франції. Чому я так думаю? Достатньо побачити на власні очі жахливі фото або дозволити іммігрантам поділитися своїм сумним досвідом. Але, з іншого боку, я зустрічав українців, які борються з расизмом. І в цьому позитив.

6. Вважаю, ще занадто рано говорити про вплив бойкоту західних політиків на політичну ситуацію в Україні. Однак я висвітлював Олімпійські ігри в Пекіні й Кубок світу у Південній Африці, тож можу сказати, що це ілюзія, що спортивні події навіть такого масштабу можуть змінити суспільство за чотири тижні.

7. З журналістами тісно не спілкувався, довелося тільки інтерв'ювати головного редактора одного видання. На жаль, я не розмовляю ні українською, ні російською, тому преси не читав, хіба що регулярно читаю англомовну Kyiv Post.

P.S. від ТК

«Детектор медіа» пройшла нелегкий процес акредитації в київський медіацентр, час від часу спостерігала за його роботою, брала участь у культурній програмі - все це з єдиною метою - відчути умови для роботи журналістів на власній шкурі.

Перший камінь спотикання - акредитація. Весь стос документів, який потрібно було заздалегідь вислати для акредитації, вочевидь... загубився. Інакше як пояснити, що внесення даних журналістів та виготовлення перепусток відбувалося просто на ходу, по суті після старту Євро-2012 (8 червня) і початку роботи медіацентру? Через це в холі центру не обійшлося без натовпу й годинних черг.

Зважаючи, що принтер, на якому друкувалися перепустки, «заглючив» із перших же хвилин першого дня, доводилося кілька разів повертатися й знову вистоювати в живій черзі, аби отримати нарешті акредитацію. Невже так важко перевіряти боєздатність техніки хоча б за день до напливу сотень журналістів?

Наступна незручність - постійний шум. У медіацентрі майже цілодобово стоїть гудіння, дудіння, музика, яка доноситься з Майдану. Зосередитися або віддатися творчості дуже важко.

Неприємністю видалася й оглядова екскурсія Києвом. Точніше її організація - спочатку перенесення заходу майже на тиждень, а потім затримка ще на півтори години вже у день екскурсії. В результаті журналістам пощастило насолоджуватися Києвом не більше години і в сутінках. Дивовижно, однак чути скарги від іноземних медійників стосовно постійних затримок особисто ТК не довелося, чи то в силу стриманості та ввічливості, чи то внаслідок очікування ще гіршої організації в Україні. Автобусна екскурсія Києвом була не перша й не остання. Напередодні представникам мас-медіа показували Музей води, а наступного разу повезуть до Парку «Київська Русь» - куштувати козацьких страв. Сподіваємося, в інших заходах дозвілля працівники центру виправлять усі організаторські фейли.

Слова похвали стосуватимуться загальних умов роботи журналістів. Увесь технічний набір «must have» - інтернет, WiFi, ноутбуки тощо - працював задовільно. Єдина незручність у цьому секторі - від відвідувачів медіацентру вимагали приносити власне програмне забезпечення і самотужки встановлювати на комп'ютери. На ліцензійний soft, вочевидь, забракло коштів, а користуватися піратськими версіями організатори не ризикнули.

І найприємніший позитивний момент у медіацентрі - перманентна усміхненість волонтерів. Навіть якщо потрібно кільканадцять разів пояснювати щось журналістам, або відповідати на безглузді питання - вони це роблять щиро, відкрито і з посмішкою.

Загалом у медіацентрі міста Києва зареєструвалися майже 900 представників засобів масової інформації. 539 представників ЗМІ прибули до Києва з країн СНД, ще 260 - із Європи та країн далекого зарубіжжя. Зокрема, з Великобританії, Німеччини, Данії, Польщі, Італії та Іспанії, Франції, США і Швеції. Є також представники з Китаю, Ізраїлю та В'єтнаму.

Фото -  mediareform.com.ua, solidariteinternationale2010.esj-lille.net, tz-online.de, Facebook