Якщо довго говорити щось досить далеке від істини, але щедро наводячи на підтвердження своїх слів якісь цифри, тобі повірять.

Однією з кращих ілюстрацій цієї тези є масована пропаганда речниками Партії регіонів через усі засоби масової інформації й особливо телебачення положення, що за ними, мовляв, стоїть половина України, і тому їх ігнорувати не можна (це коли партія приміряла роль опозиції), і що за ними – переважна більшість населення, і тому саме вони покликані очолити владу (це коли була створена так звана "антикризова коаліція"). Скажімо, про більшість електорату та його вибір говорив народний депутат Тарас Чорновіл під час останніх "П`яти копійок" на 5-му каналі, де автор цих рядків брав участь як експерт. А про половину виборців, яка віддає перевагу Януковичу, говорили практично всі "регіонали" на всіх телеканалах. І от результат: повірив не тільки народ, а й проникливі аналітики. Скажімо, про "ледь не половину українців, що підтримують прем'єра Януковича", написав оглядач "Детектор медіа" Борис Бахтєєв. Так і крокує ця "ледь не половина", "половина" чи "переважна більшість" із тексту у текст, із телеінтерв`ю в телеінтерв`ю, із прямого ефіру в прямий ефір. І навіть завжди недовірливо-скептичний Данило Яневський взяв і заявив з телеекрану, що нову коаліцію, мовляв, підтримує 40% виборців. Поважні експерти, які брали участь у передачі, йому не заперечили.
А даремно.

Почнемо з того, що на виборах Партія регіонів набрала не 49% і не 50% голосів виборців, а 32%. Але це майже третина від тієї кількості виборців, які прийшли проголосувати. Від усього ж електорального корпусу, який становить близько 37 мільйонів громадян, ті 8 з гаком мільйонів, які підтримали Партію регіонів, становлять лише 22%. А загалом "антикризова коаліція" має за собою підтримку менше, ніж 28% всієї кількості українських громадян.

І навіть у разі, якщо приєднати до цього числа батальйони виборців Наталії Вітренко та переконаних "нетаків", предмети вподобань котрих залишилися поза Верховною Радою України, хоча ці партії й "коаліціонувалися" на місцевих рівнях, в результаті матимемо близько 30% громадянства.

Менше, ніж третина.

Це аж ніяк не більшість, аж ніяк не "ледь не половина" і навіть не названі Яневським 40%.
Можуть сказати, що підрахунок від кількості лише тих, хто голосує - єдино вірний, усе інше не має значення, бо ті, хто не прийшов на виборчі дільниці, взагалі не хочуть брати участь у політиці, отож слід брати до уваги виключно політично активних громадян. Але демонстративна чи навіть пасивно-байдужа неучасть у політиці - це теж певна форма участі. Ті, хто не прийшов 26 березня на виборчі дільниці (якщо відкинути тих, хто хотів, але не зміг), - це громадяни, котрі не знайшли серед списку виборчих партій та блоків таких, які б привернули їхній розум та душу. Іншими словами, це не електорат Блоку Юлії Тимошенко, але і не електорат Партії регіонів.

Проте ЗМІ, а головним чином телебачення за останні майже чотири місяці встигли розтиражувати черговий політичний міф.

І тому не дивно, що новинкарі телебачення та радіо охоче ведуться на нові фантастичні цифри, які подаються з посиланням на серйозні соціологічні центри. От, скажімо, з посиланням на дані опитування Київського міжнародного інституту соціології й Київського центру політичних досліджень і конфліктології розповідається про захмарне зростання рейтингу Партії регіонів, бо у разі, коли б зараз проводилися дострокові парламентські вибори, то за неї проголосували б аж 50,2% опитаних, тоді як за БЮТ - 22,4% (що фактично дорівнює результату на парламентських виборах), при тому, що "Наша Україна" знизила б результат з 14% до 10%, а Соцпартія - з 5,7% до 3,2%. Але ж ці цифри, якщо уважно вчитатися у результати дослідження, насправді вирахувані на базі не 100%, а лише 56% респондентів, які сказали, що готові взяти участь у голосуванні. Інші або не визначилися з участю, або не збираються приходити на вибори. Перерахунок даних опитування, виходячи з 100% респондентів (тобто виборців України) з урахуванням усіх "антикризових" політичних сил, - тих, які проходять, за даними соціологів, до Верховної Ради та не проходять до неї, дає нам знов-таки ті самі сакраментальні 30%. Тільки у цих відсотках збільшилася частка Партії регіонів і зменшилися частки соціалістів, комуністів і Ко.

Цифра, що й не казати, значна і відносно стабільна. Але це все-таки не абсолютна більшість українського громадянства.

Та, що б не засвідчували ці (та інші) соціологічні дані насправді, я переконаний: 50,2% ще не раз спливуть у вітчизняних мас-медіа, передусім на телебаченні з вуст політиків певного штибу, і саме як кількість виборців України, готових голосувати за Януковича. Без жодних уточнень. Завдяки чому частка прихильників Партії регіонів справді має шанс зрости. Передусім, звичайно, за рахунок її союзників, що вже переконливо зафіксували соціологи. Проте не тільки їх. Почне спрацьовувати стадний інстинкт: всі за цю політичну силу, чому ж я відстаю від сусідів?

А далі підключаться аналітики і тележурналісти, також загіпнотизовані "справною цифрою". Справжня тобі ланцюгова реакція.Яка може вибухнути у вигляді чергової політичної бомби.
Мовляв, народ – за, а ти, падлюка, проти?!

Проте не чи час, поки не пізно, вийти з полону навіювання та самонавіювання - і почати рахувати й аналізувати?

І не лише згадані у статті хитрі цифри.