– Доброго дня, шановні колеги! Ми розпочинаємо традиційну щоквартальну прес-конференцію Президента України Віктора Ющенка. Її транслює в прямому ефірі Національна телерадіокомпанія України. Планується, що наша сьогоднішня зустріч, яка проходить під гаслом «Свобода слова – відповідальність медіа», буде присвячена двом темам. Перша – це стосунки між владою і медіа, теми, що стосуються свободи слова, засобів масової інформації. Друга – звичайно, сьогоднішня політична ситуація.

– Дорогі журналісти, представники українських, закордонних засобів масової інформації, пані та панове!

Насамперед, я хотів би від імені держави привітати всіх вас із професійним святом. І тим самим ще раз підкреслити те високе ставлення і виняткову повагу до журналістів, яка сформована у нашій країні.

Я вважаю, що ми живемо у дуже буремному, значимому для України часі, коли відбувається становлення фундаментальних, засадничих речей. Був і залишаюся переконаний в тому, що без незалежного журналіста ніколи не відбудеться незалежна Україна. При всій складності цього діалогу, цього росту, безумовно, є одне: журналіст, вільна преса є невід’ємною частиною вдосконалення суспільного життя, формування національного прогресу. Я розумію, з яких викликів і витоків довелося розпочати шлях українській журналістиці, якою вона була ще два, чотири роки тому; як вийти на режим не тільки відкритості, публічності, ефективності, а де знайти ту рівновагу із відповідальністю, із засадами журналістської етики, і багато інших речей. Я переконаний, що це питання політики росту. Це речі, які не даються за одну ніч, за одну добу. Як і в кожній професії, а особливо у такій важливій, потрібен період становлення. Я переконаний, попри все те, що відбувається в Україні, це є знакові аплодисменти національній журналістиці. Ми бачимо, як з колін піднімається не тільки журналістика, а й сам журналіст.

Хоча, безумовно, я не хочу ідеалізувати. Є проблеми, які можна віднести до блоку – чи все життя, яке відбувається навколо нас, отримує ту діагностику, яку повинен щоденно сприймати громадянин України? Чи діалог журналіста і влади – це дійсний діалог, чи це одна з його версій, віртуальна? Чи ця країна дійсно закінчила політичні переслідування, у тому числі і в сфері журналістики? Чи всі питання захисту журналіста – і не тільки від стосунків з владою, а й з власною редакцією – вирішені? Кінець кінцем, чи ми володіємо тою технологією різних громадсько-суспільних політичних відносин, яка, зокрема, гарантує професійну діяльність журналіста – вести її ефективно, публічно і відкрито? Я думаю, що ці запитання сьогодні, скоріше, риторичні, тому що вони очевидні. Вони очевидні і в політичному сенсі, і в професійному колі. І тому, чим більше ми будемо говорити про необхідність такого типу удосконалення і дачі відповіді на ці проблеми, я переконаний, ми зробимо велику послугу українській нації.

Ми здобули свободу. Ми сформулювали більш чітко багато пріоритетів і цінностей, деякі з них, власне, по-новому. Нації, українській державі і, не буду приховувати, українській владі по дуже багатьох питаннях потрібна солідарна позиція журналіста.

Ще раз підкреслюю: я розумію, наскільки важко Україні, яка випещувала журналіста з позицією раба. Чому легко перейти до питання так званої мовної політики, і чому, здавалося б, те середовище, яке в першу чергу повинне захистити мовний суверенітет, так складно входить в цю тему. Чому тема історичного примирення така далека від нас, хоча всім зрозуміло, що це міна, яка закладена з однією метою: зупинити наш прогрес, показати, що українці нездатні солідарно себе вести – чи то в питанні історії, чи то в питанні мовної політики, енергетичної безпеки, конфесійних стосунків. Чому це не притаманно полякам, росіянам, чехам? Чому це повинно бути притаманно українцям?

Я називаю неповний список того, над чим ми разом із вами, як еліта нації, повинні працювати і відчувати лікоть один одного. Тільки з принизливої точки зору можна коментувати сьогодні те, що відбувається у Феодосії – мені як Президенту, наприклад. З 1997 року ви є свідками того, що ці навчання проводяться. Чому в рік свободи Україна так ставиться до цього заходу? Це щось новопривнесене до цього заходу, що стурбувало політичні кола і громадськість? Абсолютно нічого. Скільки бульдозерів привозили на навчання для того, щоб будувати окопи і потім залишати їх для полігонів як інженерні споруди – і скільки сьогодні привезли? Нічого не змінилось! То чому ж така показова реакція на ці речі? Ми що, стали гірші в цьому питанні від 1997 року, від режиму Кучми? Чи це не стало парламентською визначеністю відносно Плану дій Україна – НАТО, чи за нього не голосували 263 народні депутати? Чи Президент не виконує волю парламенту у цьому питанні? А де наша суспільна позиція? Чому ми так себе зневажаємо? І добре, це роблять групи на закордонні гроші. Я не можу їх назвати навіть політичними групами. Знаєте, це таке життя. Я не ношу в собі ілюзій, що українська політика буде легкою. Але де ми, українські журналісти, українська інтелігенція, українські політичні сили здорового ґатунку, коли мова йде про державницькі інтереси? Коли мова не йде про якісь ліві чи праві уподобання?.. В питанні НАТО ми працюємо в такому ж плані, в якому працює Росія. Але яка непорівняно інша реакція деяких сил – дратівлива, нетерпелива – до того, що відбувається в Україні у цьому Плані дій!

Безумовно, це не звинувачення. Як Президент України я роблю свою роботу. Я це буду говорити незалежно від аудиторії, бо я переконаний, що мова йде про національні інтереси. І в країні повинна бути людина, яка має про це говорити. Інколи стає боляче від того, чому нас так мало. Чому ми з такою легкістю можемо дивитися на парад так званого регіонального статусу мови, коли топчеться Конституція? Коли легковажимо по питаннях, якими, здавалося б, наша громада повинна вже давним-давно перехворіти, залишити в минулому, хай вони нас не тягнуть у вчорашній день...

Я відношу цю проблематику до проблем росту. Причому всіх – я не говорю про одну чи другу частину аудиторії, я говорю і про політичну аудиторію. Україна ще тільки вчиться формулювати національні інтереси. Ще важче дається їх відстоювати. Я з розумінням і з толерантністю відношуся до тих чи інших епізодів у такого роду політиці, але, звичайно, як Президент я хотів би сказати, що консолідація наших зусиль на національних пріоритетах, на державницьких цілях, на мій погляд, є очевидним викликом. Це та лінія, яка не повинна розділювати жодного прогресивного українського політика і жодного журналіста. Я думаю, це суть того, що ми називаємо сьогоднішнім життям. Все решта – це деталі. Слабкий журналіст буде жити в деталях, сильний журналіст – в пріоритетах.

У кожного своя доля. Але ще раз закликаю всіх: у даному випадку ви є та сила, та влада, від поведінки якої, на мій погляд, буде формуватися позиція мільйонів людей. Бо у вас є монополія на перо, на думку. Я просив би, щоб всі ми сповна і ефективно користувалися тою свободою, яка так нелегко далася нашій нації. Ми хочемо бачити дійсно вільного журналіста. Ми дійсно хочемо відкрито розглядати всі проблеми становлення журналістики, інформаційного простору, діяльності державних суб’єктів у цій політиці.

Підкреслюю: я не ідеалізую стан справ, хоча за останній рік і по міжнародним організаціям, і по національним громадським організаціям зроблено велике визнання поступу України до свободи слова і свободи думки. Це речі очевидні. Хоча попереду нас чекає дуже багато викликів, дуже багато робіт.

І тому ми започатковуємо щорічний міжнародний медіафорум. Він буде проводитися в Україні 22 листопада, у День свободи. Українські журналісти отримають високий майданчик, де разом із зарубіжними колегами можуть дискутувати відносно ролі і місії України в світі.

Ми, як державна влада, виходимо з того, що сучасна і чітка, зрозуміла інформаційна політика і культура свободи слова є сутністю державницької діяльності. Існують декілька принципових позицій, які, ми вважаємо, нам потрібно вирішити. Перш за все, це цивілізоване забезпечення діяльності засобів масової інформації. Вже сьогодні до існуючого законодавства слід внести зміни, які дадуть чіткі гарантії незалежності журналістів. Очевидно, необхідно покращити сам захист журналістів. Принципово важливо удосконалити механізм допуску представників засобів масової інформації до інформації.

Наступною важливою ініціативою вважаю розвиток редакційних статутів і особливо – розроблення модельного редакційного статуту. Теперішня ситуація у цій площині, на мій погляд, є неприйнятною. Мені здається, це може сказати кожен журналіст. Закладене в Законі про телебачення і радіомовлення поняття редакційного статуту телеорганізації, звичайно, закріплює права журналістів, але, на мій погляд, цього явно недостатньо. Думаю, сьогодні журналістам потрібно самим формувати більш активну позицію, цехові ініціативи і вимагати від влади обов’язкового укладання редакційного статуту.

Говорячи про діяльність засобів масової інформації, хотів би підкреслити, що сьогодні потрібно якнайшвидше призначити членів громадських рад до національних теле- і радіокомпаній. Список Президента по цій пропозиції готовий, я чекаю формулювання позиції парламенту, де б разом і Президент, і парламент поставили крапку в цьому питанні, яке явно затяглося.

Очевидним для всіх є виклик забезпечення і розвитку національного інформаційного простору. Це питання я розглядаю з точки зору національної безпеки і з точки зору становлення в Україні інформаційного простору, орієнтованого винятково на сучасні європейські стандарти. Ми говоримо про будівництво прозорого, конкурентного і ефективного простору. Інформаційну територію України сьогодні треба визнати надзвичайно вразливою. В Україні, де проживає понад 100 національностей, переважна більшість національних меншин має лише поодинокий шанс почути чи прочитати новини своєю рідною мовою.

Думаю, що велика відповідальність за невизначеність державної інформаційної політики лежить у першу чергу на органах виконавчої влади. У першу чергу – це Державний комітет з телебачення і радіомовлення. Його роботу я оцінюю як неефективну і незадовільну. І хочу, щоб український парламент найближчим часом дав політичну оцінку роботи цього інституту. Ми майже рік потратили на дискусію щодо суспільного телебачення, приблизно рік потратили на поступ в частині роздержавлення засобів масової інформації, хоча певні експерименти уже були розпочаті. Я відношу всі ці недоліки на відсутність ефективного організаційного центру, яким повинен бути Державний комітет з телебачення і радіомовлення. Не ухвалені відповідні програми, не прийняті відповідні національні концепції, про що говорилося рік тому. Я ще півтора року тому подав пропозицію щодо звільнення голови Комітету Івана Чижа. На цій позиції я залишаюсь, і я думаю, що найближчим часом Верховна Рада це питання розгляне і підтримає відставку голови Держтелерадіо. Відразу ж після цього буде сформований новий склад Інформаційної ради при Президентові України.

Ці кроки дадуть нам змогу сформувати більш чіткий алгоритм процесу реформування державних та комунальних засобів мовної інформації. Наступні кроки – це створення суспільних і громадських медіа. Суспільне мовлення має стати засобом комунікації, позбавленим будь-якого впливу і тиску, у першу чергу з боку влади. Роздержавлення ЗМІ вимагає часу, системного підходу і перепідготовки самих журналістів. Хоча я ще раз підкреслюю, що рік тому ми вийшли з цією ініціативою, зараз проводиться дворічний експеримент, 40 редакцій добровільно вийшли з аналогічними ініціативами. Я переконаний, що ми знайшли формулу, політику проведення приватизації у цьому секторі, але все ж таки було б дуже важливо, щоб ми зрозуміли всі нюанси, всі деталі, проблеми і виклики, особливо в темі живучості, які виникають в житті приватизованих засобів масової інформації.

Окремим, особливим аспектом інформаційної політики я б вважав впровадження цифрового телевізійного ефірного мовлення в Україні і розвиток українського сегменту інтернету. Міжнародним союзом електронного зв’язку до 2015 року встановлений перехідний період – надзвичайно важливий період, під час якого будуть формуватися національні квоти, буде формуватися, по суті, або незалежність, або вразливість національних ефірних політик. Сьогодні, до речі, у Женеві проводиться черговий раунд засідання відповідного Союзу, де Україна до 17 червня повинна захистити свої параметри роботи в цьому сегменті. Я переконаний, що це питання ми політично забезпечили, і воно буде прийняте на користь інтересам України.

Думаю, що, можливо, на цьому треба поставити крапку і перейти до більш широкої розмови, яка стосується не тільки питань свободи слова і свободи думки, але й питань, які відносяться до сьогодення, до політичного, економічного та іншого життя в Україні, де я хотів би залюбки відповісти на ваші запитання.

– Ви знаєте, я змушений по посаді відповідати чесно, і тому скажу, що найбільшим розчаруванням в моєму житті (коли ми говоримо про ЗМІ) є моменти, коли очевидні національні речі, які повинні були б долонями підтримуватися журналістом і бути передані іншій частині нації, яка, можливо, не володіє такою інформацією, доступом до понять, до системи зв’язків, оцінок і так далі; пронесені як естафета того, як ми з кожним днем повинні вести себе чіткіше, визначеніше, солідарніше... Кінець кінцем, як важливо для країни, щоб кожен громадянин міг вранці встати і сказати: я люблю цю країну, я її патріот. Як консолідувати націю по тих речах, які працюють проти нас, і не завжди навіть заготовлені в нас? Як зняти з очей цю пелену, в тому числі в політичних процесах?

Я не хочу зараз загострювати цю позицію, але можна повернутися на два роки назад, якщо є в цьому велике бажання, і давайте прокрутимо десять провідних каналів – які у нас були новини, хто їх вів, яка була позиція. Проти цього хтось боровся і платив велику ціну. Не тільки в контексті свого приватного, особистого життя – це був формат поведінки в ім’я нації.

Чомусь мені здається, що журналіст – це та людина, яка завжди на половину корпуса повинна йти попереду суспільства. Чомусь мені здається, що журналіст повинен бути професійно сміливий. Це перша людина в нації (можливо, після політиків, а можливо, й ні), яка повинна говорити ті речі, які, можливо, завідомо не сприймуть, але через два роки це буде велика державницька перемога. Я був дуже щасливий, коли зустрічав у своєму житті людей, які найбільше це цінували – я маю на увазі серед журналістського кола, – для яких головним було не знайти якусь «жовту качку» і опублікувати, а відстояти те, що потім формує системні цінності. Я завжди буду схиляти голову перед цим журналістом. Завжди. Тому що я переконаний, ця функція є унікальною. Ця функція належить тільки сильним, мужнім і професійним людям, яких, як і в кожній професії, не завжди вистачає, не є стільки, скільки б ми хотіли. І тому ці люди повинні відчувати, що вони особливі – і через повагу, і через відношення. Я маю на увазі перш за все відношення влади, що влада як державницький інститут розуміє, що це герої нації, герої суспільства. Треба йти з ними поряд, їх треба шанувати. Бо на такий поступок не кожен здатний.

Що стосується процесу формування коаліції і початку роботи парламенту. Я б сказав так: давайте ми будемо терпимі до того, що політичне життя – це життя, яке повинно протікати в рамках чинного законодавства і Конституції. У нас іде нормальний процес формування коаліції. Я вас запевняю, мої дорогі, що протягом 15 років такого діалогу по формуванню коаліції в Україні ще не було. Не перстом з другого поверху Банкової показували, кому з ким і проти кого дружити. А я хочу бути Президентом у цьому процесі. Не наймитом чи фігурою, яка ходить з батогом. Є відповідна адекватна політична відповідальність парламенту, і сформувати коаліцію політичних сил – це є одна з функцій тих політичних сил, які прийшли до парламенту. Вони використовують конституційний термін. Я переконаний, до 27 числа коаліція буде сформована. Вірніше, моє переконання є навіть більш оптимістичним – вона буде сформована набагато ближче. Але цими словами я хочу сказати лише те, що нам треба з терпимістю відноситися до цього діалогу.

Я спеціально взяв узгоджений текст політичної угоди. Такого документа в Україні не було. Це убористий текст, де дуже мало декларацій – це одні з тих вимог, про які я прохав колег, щоб вони зреагували на це. Текст, у якому понад 100 сторінок, де журналіст, прочитавши, наприклад, позицію коаліції по історичному примиренню, знайде відповідь; інтеграція в європейські та євроатлантичні структури – знайдете відповідь; мовна політика – знайдете відповідь. Все, що нас розділяє на цьому березі – відповідь буде дана на цьому березі. Бо це ліпше, найкраще місце, де треба консолідуватися і чесно давати відповіді, ніж йти вплав. А потім у залі парламенту врегульовувати ці питання буде набагато гірше. Це буде великий ризик для коаліції.

І тому я є прихильник того, щоб коаліція вибрала формальний конституційний термін формування, підписала угоду, і український парламент отримав коаліційну більшість, яка на базі закону сформує уряд.

– Якщо говорити календарно, то я б сказав: протягом 7–10 днів. Пропозиції, по яких уже більше тижня проходять відповідні вивчення і в Секретаріаті, і у відповідних державних службах, я очікую, що ці пропозиції з’являться у мене на столі в найближчі 7–10 днів. Включаючи проходження тих судових процесів, які відбуваються по Київській обласній адміністрації.

– Будь ласка, наступне запитання. Газета «Сегодня», прошу.

– Не треба, не треба нагадувати.

– Я хотів би сказати наступне, шановний колего. У цій країні працює закон. Я і моя родина знаходимося під цим законом. Як Президент я веду себе у будь-якому інциденті – у тому числі і в тому, який Ви наводите, – виключно у правовій площині. Даний інцидент, який ви роздмухуєте декілька тижнів, не має ніякого відношення до моєї родини. Іде слідство. Ви можете усі разом взяти журналістський патронат над цим слідством. Слідство веде Генеральна прокуратура. І давайте займатися більш серйозними справами. Я не хочу тратити свій час на пояснення деяких дурниць, які дехто хотів би, щоб я пояснював.

– Друзі, я б хотів зробити декілька акцентів. Коли ми говоримо про тему мовної політики і деякі рішення, які стосуються цього питання. Основа української мовної політики й іншої політики, яку проводить українська держава, полягає в тому, що державною мовою України є українська. Крапка. Друге. Поряд з державною мовою мовами вжитку є російська та інші мови національних меншин. Українська держава дає гарантію, що кожна національна меншина на території України завжди зустріне політику підтримки у розвитку національних мов.

Я хотів би підкреслити, що надумана проблема, в яку втягнута сьогодні частина політичних сил, і не тільки, є некорисною дискусією для України. Давайте будемо відвертими: якщо в Криму українська мова потребує захисту; якщо на Донеччині, на Луганщині чи на Харківщині російська мова потребує захисту – тоді давайте дамо відповіді, від якої політики, від якої мови?

Переконаний, що людина третього тисячоліття повинна говорити не тільки українською чи російською, а ще багатьма іншими мовами. Це та концепція, в яку вкладаються фундаментальні принципи мовної політики, викладені в українській Конституції. І Українська держава ніколи не буде вживати обмежувальних заходів обмежувальної політики до розвитку тої чи іншої мови національної меншини.

Я хотів окремо сформулювати, що завданням державної влади відповідно Закону про державну мову, по-перше, є розвиток української мови і всіляка підтримка цієї мови на всіх рівнях. Це окрема державна програма. Мається на увазі розвиток української мови не за рахунок якоїсь іншої мови, а розвиток української мови як державної мови, як окрема, виокремлена державна політика, яка отримає національний пріоритет.

Мова йде не про мову нашого спілкування, не про тільки якесь етнічне багатство. Мова йде про одну із засад існування Української держави, один з її атрибутів – як герб, територія, прапор і таке інше.

І в цьому полі все ясне. Таку політику проводить кожна держава щодо своєї державної мови. Це політика в рамках міжнародних процедур і правил.

Коли ми говоримо про мови нацменшин, я хотів би сказати, що у цій країні відповідну державну підтримку буде мати будь-яка мова будь-якої національної меншини.

І на завершення хотів би сказати, чого не буде. А не буде слідуючого. Стаття 10 Конституції України визначає: єдиний статус – це статус державної мови, якою є українська. І будь-яка обласна чи міська рада в Україні не є компетентним інститутом, яка володіє повноваженням щодо зміни статусу будь-якої іншої мови. Статус мови в Україні визначається тільки законом. Це конституційна норма. Для того, щоб її змінити, потрібне голосування конституційною більшістю в парламенті. Це є виключно компетенція українського парламенту. І тому плутати поняття «надання статусу» місцевої, сільської, міської, регіональної чи якоїсь іншої мови – це не є компетенція органів самоврядування. Це є грубе порушення Конституції і законів України. І я думаю, що сформований Конституційний Суд дасть швидку і легку оцінку цим подіям.

– Всі пункти, які зроблені до сьогоднішнього дня, я маю на увазі, з точки зору руху військовослужбовців, інженерної техніки, відповідають національному законодавству. Більше того, я хочу сказати, що ці заходи здійснюються з 1997 року. Тому в цьому інциденті я бачу тільки одне – принести деструктивність у наші міжнародні стосунки, ще раз організувати спекуляцію навколо такого питання, як відносини з Альянсом.

Переконаний, що назріває потреба в проведенні відповідних дискусій в українському суспільстві, у різних колах, в тому числі політичному, щодо основ, засад, концепції оборонної політики України. Коли люди, які відповідають за цю функцію в державі, могли б дещо сказати про характеристики, стан обороноздатності, про політичні концепції безпекової політики і, можливо, вперше поставити самим собі запитання і спробувати чесно дати на нього відповідь: на чому може базуватися майбутня оборонна політика України? На яких засадах? Які умови забезпечення національного суверенітету повинні бути виконані в контексті оборонної і безпекової політики, щоб вона була ефективною?

І, безумовно, [повинна бути] дискусія щодо інтегрування України до міжнародних формувань. Переконаний, що така дискусія, яка не закінчиться одним роком, повинна привнести нові знання. Місяців з десять тому я читав аналітику Центру Разумкова про відповідні дослідження, де лише 2% українців сказали, що вони інформовані щодо цілей оборонного Альянсу. 2% української нації володіють інформацією відносно концепції, засад, задач формування Північного Альянсу. Коли більше 50% нації потребує більш повної інформації; коли з другого боку політики, спекулюючи на цій ситуації, ініціюють проведення референдуму по питанню вступу чи не вступу...

Знаєте, нас ще ніхто не запрошує нікуди вступати. Ми намагаємося дати відповідь на те, що не існує. Ми сьогодні знаходимося у плані співпраці з НАТО на такому рівні, на якому знаходяться Росія, думаю, Білорусь, Молдова, Казахстан чи будь-яка країна колишнього Радянського Союзу. Ми знаходимося в контексті Плану дій. У рамках цього Плану дій за рік ми проводимо 7–8 навчань: тактичних, оперативних, і то деякі з них з особливим галасом. Це все.

А мова повинна йти про набагато серйозніше: який тип оборонної політики повинна потребувати Україна, щоб провести свої інтереси в цьому світі? Щоб ми мали істинно незалежну, суверенну безпекову політику.

Ми з вами живемо в Європі. Європа десятки років розбудовує концепцію єдиного дому. На кожній другій прес-конференції будь-який український урядовець чи парламентарій підкреслює, що ми – європейська країна, живемо в центрі Європи, є серцем Європи. То як ми ставимося до цінностей, які розбудовуються в Європі десятки років? Ми вітаємо політику формування єдиного ринку, гуманітарної, соціальної адаптації, формування історичних, інших цінностей. Це ми говоримо про європейські цінності, які сьогодні, на мій погляд, уже левовою частиною українського суспільства заволоділи. Ми розуміємо, що ми не примикаємо до чужих цінностей, а це наші цінності, які плекала ця нація.

Ми з вами вже багато говорили до цього, що, говорячи про політичні права, політичні вольності чи свободи, – кому, як не цій нації, гордитися тим, що тут виникла перша в світі Конституція! За 70 років до американської, за 90 років до польської. Її автор – Пилип Орлик. 400 років тому у цій країні обирали гетьмана, тобто імператора, тобто президента прямим виборчим правом, на Чорних радах, а Європа ще декілька сот років передавала владу у спадок дітям. Це наші, європейські цінності. І я переконаний, що Україна знаходиться не на узбіччі їх формування. В дуже багатьох обставинах ми були у фарватері формування цих цінностей. І Ярослава Мудрого називали тестем Європи, тому що ця країна мала комунікації з дуже багатьма країнами європейського світу.

Цим я хочу сказати, що ми не чужі до Європи, що ми є одною з сутностей Європи. І коли ми говоримо про цільність політики, цільність єдиного дому, то поряд з цим ми повинні говорити і про цільність оборонної, безпекової політики. Не можна сповідувати одну систему цінностей і паралельно говорити про інший варіант чи спосіб їх захисту. Бо це не є політика єдиного європейського дому. Я переконаний, що якраз єдина концепція оборонної політики як продовження політики єдиного європейського дому – це найефективніша модель майбутнього Європи. Йти до біполярного світу знову – це колосальний виклик для нації, і далеко не тільки в політичному сенсі.

І тому я переконаний, що гострота дискусій, які виникли, – хай не в такий ліпший спосіб, як вони сьогодні є, – все ж таки наближають нас до тої політичної й іншої полеміки, яку треба провести в цьому суспільстві.

А щодо цього інциденту я можу сказати одне. Щоб у вас ні в кого не було сумніву, ми будемо керуватися тільки національним законодавством, яке регулює ці інциденти. Тобто голос парламенту у тій частині, де він повинен зафіксувати відповідні процедури дозволу на проведення навчань, – безумовно цю процедуру ми пройдемо. Ми пройдемо ці етапи правового забезпечення такого типу заходів.

– Я виходжу з того, що будувати коаліцію нам треба виключно на правових засадах, які сьогодні закріплені в Конституції і в інших законах. Не повинні інші механізми перебивати силу закону і норм розподілу, які зафіксовані у Конституції, включаючи зміни, які набрали чинності з 1 січня поточного року.

Я хотів би, можливо, передати вам і громадськості ключові вимоги до програми коаліції, – як позицію Президента, – виключно з однієї мотивації. Ми – країна молодої демократії. Попереду у нас великі виклики. Дуже багато сфер потребує чіткої й ясної політики змін. Моє глибоке переконання: якщо ми не хочемо залишитися з викликами вчорашнього дня, ми повинні всіляко підтримувати політику реформ. Це те, що приносить нації прогрес. І для того, щоб бути в гармонії відповідно до цього, хотів би, можливо, прокоментувати декілька речей, які буду вимагати, щоб вони були включені до програми коаліції, і урядом була забезпечена їхня реалізація.

1. Я б почав із забезпечення доступного, справедливого судочинства. Я думаю, що цей пункт не потребує великого коментарю. Сьогодні більше 50% тих кримінальних справ, які, наприклад, були розпочаті у минулому році, були відхилені в суді, близько 35% – в Генеральній прокуратурі. Таким чином, коли мова йде про роботу в плані боротьби, наприклад, з корупцією, – з тих справ, які були розпочаті в органах Служби безпеки, міліції чи податкової служби, по суті, лише декілька відсотків були реалізовані через систему Генеральної прокуратури і судочинства. Все решта, як правило, були програні. Нам потрібен чесний, справедливий суд. І та концепція, яка сьогодні існує в судочинстві, віддаляє нас від справедливого суду, від віри в суд. Я думаю, всіх нас принижує, коли статистика свідчить, що лише 50 відсотків громадян України довіряють суду. 50 відсотків! Це вам оцінка того, що в цій системі у нас багато неладного.

2. Окремо – національна програма боротьби з корупцією. Я переконаний, що корупція – це проблема номер один у нації. Переконаний, що корупція – це виклик самодостатності національній незалежності і суверенітету. Тому ми говоримо про План дій відносно боротьби з корупцією як окремий документ. Тому я звернувся до Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, інших країн з проханням надати технічну допомогу Україні у боротьбі з корупцією.

3. Реформування органів державної влади. Це зміни до Конституції щодо оптимізації розподілу повноважень між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів і створення балансу стримувань і противаг.

4. Чітке законодавче визначення статусу механізмів формування та засад діяльності Кабінету Міністрів, прав та обов’язків Прем’єр-міністра України та інших членів уряду, законодавче врегулювання процедури здійснення ними повноважень, у тому числі шляхом утворення урядових комітетів, які відповідатимуть за професійність прийняття рішень.

5. Розмежування політичних і адміністративних функцій в системі виконавчої влади та запровадження інституту державних секретарів.

6. Законодавче врегулювання статусу парламентської опозиції.

7. Обмеження недоторканості народних депутатів України до сфери їх парламентської діяльності.

8. Ухвалення Законів про Кабінет Міністрів України, про державну службу в новій редакції.

Ці ініціативи будуть внесені Президентом України як першочергові.

Наступне:

1) реформування правоохоронних органів;

2) акумуляція системи слідства в Бюро національних розслідувань;

3) стимулювання розвитку місцевого самоврядування;

4) підвищення боєздатності Збройних Сил України та реформування оборонно-промислового комплексу – дуже цікава тема, дуже складна, і я б сказав, потребує окремої розмови з вами, окремої пресової конференції з цього питання, щоб ми були трошки більше погружені у проблематику розвитку оборонно-промислового комплексу України;

5) відстоювання національних інтересів України на міжнародній арені;

6) вступ до СОТ на найближчій конференції СОТ;

7) інтеграція до ЄС – Україна успішно й динамічно пройде свій шлях до членства у НАТО і Європейському Союзі. Цю пропозицію повинна, на мій погляд, чітко оголосити коаліція з відповідними національними правовими процедурами, які лежать на цьому шляху. Нам треба чітко заявляти пріоритети, нам треба послідовно їх відстоювати. Я переконаний, що серце урядовця повинно горіти цими цілями, завданнями, він повинен бути їх первинний носій;

8) виконання завдання Кабінету Міністрів щодо забезпечення різних економічних, гуманітарних, соціальних характеристик – я маю на увазі ВВП, інфляцію, створення робочих місць. Все це повинно бути зафіксовано як політична ціль, мета союзу. Заради чого створюється коаліція? Коаліція створюється заради одного: щоб через рік її роботи українцям стало жити краще. І це лише тільки формалізація того, що є «краще»;

9) забезпечення енергетичної незалежності;

10) проведення передбачуваної та справедливої податкової політики;

11) запровадження ринку землі.

Хотів би ще раз підкреслити, шановні колеги, друзі, що в коаліційному процесі Президент виступає виключно як Президент, а не одна із сторін переговорів. Цим я хотів сказати, що розумію: формування коаліції – це не лише прерогатива декількох політичних сил. Це загальнонаціональне завдання, у якому, звичайно, повинна бути важлива роль Президента. Я цю роль розумію, і хотів би сказати, що я її чинно проводжу.