З точки зору результативності травень видався місяцем простою. Зайве говорити, що 10 днів у регіоні, як і по всій Україні, тривало затишшя, політикум практично не подавав ознак публічного життя. Та не лише свята стали причиною політичної стагнації. І на обласному, і на міському рівнях склалася ситуація, яку з однаковим успіхом можна назвати як двовладдя, так і безвладдя - коли “стара” рада наче вже й не має повноважень, а “нова” ще не може вступити у свої права. Зрозуміло, що таке невизначене становище для прийняття доленосних рішень непридатне, зате воно не завадило політичним силам використати тайм-аут для підготовки ударів по противнику, які посипалися після травневих свят.

Лише 17 травня розв'язалася інтрига з виборами до Запорізької міської ради. Нагадаю, що одразу після виборів місцева “Наша Україна” оскаржила результати виборів у суді і домоглася перерахунку голосів на 16 дільницях. Це було зробити не просто, бо міськвиборчком залишився у символічному складі, а фінансування на додаткову роботу, ясна річ, ніхто не передбачував. Відповідно, перераховували не кваплячись, що, власне, й входило в плани сценарію. У тому ж, що це фрагмент спланованого сценарію переобраного міського голови Євгена Карташова та фінансово-політичних сил, що за ним стоять, ні у кого з політичних спостерігачів сумнівів не було, що не забарилося підтвердитися. Коли стало очевидно, що не можна перераховувати без кінця і ось-ось доведеться видати результат на-гора, з'явився ще один позов – ще більш скандальний і суперечливий, ніж “нашоукраїнський”.

Кандидат у депутати від партії регіонів Л.Безлєпкін звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя зі скаргою на незаконне вилучення його з виборчого списку, у якому він займав пристойне 4 місце. Дійсно, міська організація ПР за три дні до голосування прийняла рішення про виключення Безлєпкіна з виборчого списку. Що б не навішували на нього регіонали "для публіки", насправді ж причиною опали не останнього в рядах однопартійця була підозра (і небезпідставна) у подвійній грі. Суттєва деталь: пан Безлєпкін – голова профкому комбінату “Запоріжсталь”, з яким тісно пов'язаний головний опонент регіоналів - міський голова Карташов. Таким чином в особі соратника партійці отримали противника, який виграв не лише потрібний Карташову і К час, а й судову справу. Причому через необачність самих регіоналів – недогледіли, що міськвиборчком не повідомив Безлєпкіну про виключення його зі списку. Порушення цієї норми й дозволило Орджонікідзевському суду (який журналісти вже порівнюють з Печерським судом Києва) продемонструвати вірність букві закону і визнати позивача депутатом (втім, підтвердженого і ЦВК). Звісно, такий вердикт завдав чутливого морального удару регіоналам, які після перемоги на виборах ведуть себе, м'яко кажучи, як повновладні господарі становища, не кажучи про те, що поновлений у правах депутат буде у партійній фракції “зайвим ротом”.

Після майже двомісячної дії табу на оголошення результатів запорізька громадськість, нарешті, дізналася, кого ж вона обрала до міської ради. Мандати розподілилися таким чином: ПР – 43, БЮТ – 15, Блок Н.Вітренко - 9, КПУ – 7, Реформи і порядок, Віче – по 6, виборчий блок "Запоріжжя – наше місто" – 4, що в сумі складає 90. Однак працювати у повному складі міськраді цього скликання не судилося через безпрецедентну колізію. Результат партії "Віче" перевершив її власні сподівання. Отримавши 6 місць, вона не може їх заповнити, бо у виборчому списку до міськради має лише 5 кандидатів, один з яких, до того ж, продубльований і у списку до облради і якій віддав перевагу. Таким чином засідатимуть у міськраді лише 88 депутатів.

Як бачимо, пікети і тяганина з перерахунком голосів не допомогли НСНУ дотягнутися до заповітного бар'єра. Їхній результат так і завмер на попередній позначці 2,869%, що дало представникам протилежних ідеологічних таборів привід для критики та вимог вибачитися перед городянами за час втрачених можливостей. До речі, міські “литвиновці” отримали навіть вищий результат – 2,879%, але після поразки тихо зійшли зі сцени. Зрозуміло, що уся ця бездарна епопея не лише не прикрасила імідж “нашоукраїнців”, а й породила підозру і звинувачення помаранчевих у змові з зовсім не помаранчевим мером з метою затягнути оголошення результатів. Втім, причина, для якої це було потрібно, не має жодного ідеологічного забарвлення, а цілком прагматична. І опозиційні до мера, і незаангажовані медіа одностайні у думці, що Євгену Карташову потрібен був люфт, аби провести сесію зі старим перевіреним складом і протягнути нагальні земельні питання. Треба віддати належне, досвідченому апаратнику це вдалося. А от керівництво міської організації НУ, ширяться чутки, чекають оргвисновки за провалену кампанію. Хоча за великим рахунком, всі важелі правління знаходилися в обласному штабі, який очолював нині благополучний парламентарій Юрій Артеменко.

Що ж отримала міська рада у якісному розрізі? Як це майже скрізь водиться, найчисленніше представлена каста бізнесу – таких 28. За професійною приналежністю лідирують педагоги у кількості 7, лікарів 5, 2 юристів, стільки ж редакторів газет. З політиків і службовців фігурують один народний депутат минулого скликання, 3 помічників-консультантів нардепів, 2 начальника управлінь міськвиконкому, один заступник мера і один голова райадміністрації міста. Також налічується 6 пенсіонерів, а от єдиний у списку регіоналів студент зробив вибір на користь обласної ради. Красномовно розподілені місця за корпоративною приналежністю. Пальму першості за представництвом у радах усіх рівнів тримає “Мотор Січ”. Маючи двох своїх чільників у Верховній Раді, у тому числі і свого керівника В'ячеслава Богуслаєва, 4 депутатів в обласній, 11 – у міській раді, це підприємство (разом з пов'язаними з ним структурами) тепер найполітизованіше в регіоні. Дещо несподівано набрала політичної ваги комерційна компанія “Александр”. Її керівник Володимир Кальцев хоч і не посів омріяне крісло мера, зате провів у міську раду 8 своїх і наближених людей, а його брат Сергій Кальцев встиг заскочити в останній вагон потягу до Верховної Ради. Дебютує у якості одного з політичних центрів досить потужне підприємство “Укрграфіт”, яке має чотирьох міських депутатів, а його керманич Борис Петров очолює обласне відділення ПР і відтепер засідатиме у парламенті. Ці підприємства складають фінансову і кадрову основу Партії Регіонів у Запоріжжі і серйозно представлені у радах всіх рівнів. Також корпоративне походження мають депутати-“бютівці” , центр яких зосереджений на автомобілебудівному заводі, власником якого є політик-магнат Таріел Васадзе. Натомість втратила провідні позиції у міському парламенті ФПГ “Запоріжсталі”, яка до цього часу, фактично, робила політичну й економічну погоду в місті.

Прогнози, насамперед регіоналів, які звучали як погрозливе попередження Євгену Карташову, що тепер у нього не буде “ручного” депутатського корпусу, цілком справдилися. Вони зробили для цього все можливе і продовжують зміцнювати позиції. Оскільки переважна більшість депутатів – новобранці (загалом у міськраді залишилося лише 16 депутатів минулого скликання), з обласної ради у міську перекинуто Андрія Іванова, який вже має депутатський стаж і досвід, і який очолить фракцію Регіонів. А на останній звітно-виборній партійній конференції новим головою міської організації обрано Володимира Кальцева – це аби додати йому політичної ваги як головному здобувачу посади секретаря міськради. Це і є на даному етапі головною метою регіоналів і буде головним предметом битви на першій сесії, яка призначена на 9 червня.

Мер, звичайно, також не збирається здаватися без бою: веде переговори, консультації, суєтиться з піаром. Благо, світитися є на чому: то він виступає на Асамблеї мерів міст в австрійському Інсбруку, то зустрічається з прем'єр-міністром з питання ціни на газ, що підконтрольні ЗМІ подають як героїчну боротьбу мера за добробут запоріжців. Втім, ця тема, а також поновлення подачі гарячої води, яка зникла в кранах городян з 12 травня, вийшла на перший план в усіх місцевих медіа і хвилює людей найбільше. Мер, тертий калач, не минув нагоди цим скористатися і ініціював винести це та ще кілька резонансних соціальних питань (всього 8) на розгляд першої сесії. Дай боже, як кажуть, нашому теляті вовка з'їсти, та у це дуже мало віриться. Адже ціна обрання секретаря має вагу золота, тобто влади, як для Карташова, так і для Кальцева. Та й вирішення інших організаційних питань, насамперед, узгодження заступників голови, вибори голів постійних комісій, як свідчить практика, не обійдеться без гарячих суперечок, за якими депутатам буде не до гарячої води і проблем запоріжців. Передбачаючи це, мер своєю популістською заявою зробив піар-крок на випередження, аби потім, у разі чого, мати привід звинуватити опозиційну більшість у неконструктивній роботі.

Після святкового травневого одноманіття з демонстраціями, мітингами, покладанням квітів тощо запорізькі засоби масової інформації отримали потужний інформаційний допінг. Мабуть, оговтавшись за численні вихідні від провалу на сесії облради, регіонали перейшли у відкритий контрнаступ, розгорнувши битву вже на два фронти – проти мера і губернатора. Одразу після свят верхівка місцевої партійної еліти зібрала прес-конференцію, де зробила гучну заяву, спрямовану головним чином проти Євгена Червоненка. Окрім традиційного набору опозиційної риторики, у заяві містилися й “ексклюзивні” випади на адресу губернатора. Його звинувачували у зриві сесії облради, тиску на депутатів та намаганні їх підкупити, у популізмі і саморекламі замість реальної роботи, дісталося навіть за поїздку до США (саме на травневі канікули Червоненко їздив у складі делегації як віце-президент українсько-єврейського конгресу). Закінчувалася ця тирада погрозами проведення акцій непокори та громадського референдуму про довіру до обласної і міської влади. Все це було викладено у прес-релізі і супроводжувалося усними вельми емоційними коментарями учасників представницької прес-конференції. Потурбувалися регіонали і про належне донесення інформації, завдяки чому запорізькі друковані видання змогли й підзаробити, розмістивши текст заяви.

Та не змогли врахувати одного: оперативної відповіді губернатора. З різницею у кілька годин він провів брифінг для журналістів, чим показав, що має що сказати на пред'явлені претензії. У притаманній колоритній манері Червоненко, зокрема, парирував, що їздитиме за вказівкою Президента, а не Партії Регіонів, а погрози референдуму про недовіру не злякався, бо він не має юридичної сили. Таким чином дві резонансні події, принаймні у непідконтрольних регіоналам медіа, були висвітлені в одному новинному блоці, у газетах – поряд або у співставленні в одному матеріалі, що позбавило задум ефекту абсолютної переконливості і односторонньої правоти.

Та винесена на публіку конфронтація дала поживу для прогнозів. Заговорили про те, що регіонали збирають 2/3 голосів для висловлення на сесії губернатору недовіри. Хоча до цього навряд чи дійде. Продовжуючи курс на миротворчість, Червоненко запросив на зустріч лідерів партій, які представлені в облраді, де на диво мирно обрали погоджувальну комісію та визначилися продовжити засідання першої сесії 6 червня. Однак це не додає впевненості, що Червоненко не пакує валізи. Спостерігачі не мають сумніву, що у разі, якщо уряд очолить Юлія Тимошенко, день її призначення стане днем його відставки. Опосередковано про чемоданний настрій губернатора свідчить і те, що вельми наближений до нього начальник управління внутрішньої політики та інформації Євген Сокульський, який неформально виконував роль його прес-секретаря, у кінці травня призначений (треба розуміти, не без допомоги шефа) генеральним директором облдержтелерадіокомпанії. Для журналістського середовища це неординарна подія, яка вселяє надію на якісні зміни на державному телеканалі, але це окрема тема.

Але повернемося до роботи рад. Ситуацією з затягуванням проведення сесій незадоволені не лише регіонали. Певною мірою відлунням згаданої заяви Партії Регіонів прозвучала прес-конференція представників Запорізького обласного відділення КВУ. Його голова Роман П’ятигорець розцінює дії по затягуванню роботи новообраних міської та обласної рад як частину сценарію певних бізнес-структур та окремих партійних організацій, які таким чином вирішують свої проблеми. У зв'язку з цим він заявив, що організація має намір вжити заходів щодо притягнення до відповідальності тих, хто саботує роботу органів місцевого самоврядування. Щоправда, тут же пан П’ятигорець висловив претензії до обласної прокуратури, куди ще у березні було направлено низку матеріалів з фото-, аудіо- та відеодобірками, на яких зафіксовано застосування адмінресурсу та інших порушень виборчого законодавства, але від охоронців законності досі немає жодної реакції. У світлі цього заява КВУ про притягнення до відповідальності більше виглядає як виправдання власного існування, ніж реальна погроза.

Навряд чи матимуть правові наслідки і результати перевірки обласного КРУ, хоча тут йдеться про цілком конкретні збитки. Зокрема, через те, що сесія облради не була проведена вчасно, обласний бюджет втратив понад 100 тис. грн., ще 100 тисяч пішло на незаконне фінансування “старої” облради. Оскільки сесія відбудеться лише 6 червня, то сума збитків за травень-червень може зрости, за попередніми підрахунками, до мільйона. Позаяк винуватців делікатно називають “певні структури і деякі політичні партії”, то й відповідати, виходить, нікому. Точніше, відповідати буде, як завжди, своїми гаманцями ощасливлений обранцями народ.

І наостанок. У четвер 1 червня, коли виходять майже всі газети, найбільшим попитом користувалася газета “Суббота плюс”. Новина про опубліковану у ній сенсацію облетіла місто миттєво. Справді, перед цією публікацією тьмяніють всі чорні піари і компромати часів виборчої кампанії. Достатньо навести заголовок: “Стиль руководства Червоненко – напористость, грубость, хамство и неуважение к подчиненным”. Але це не все. Найпікантніша сенсаційність у тому, що автор цього вкрай відвертого вислову, а також претензій, які його обгрунтовують – голова Гуляйпільської райдержадміністарції Олексій Власенко. Мабуть, з часів Нестора Махна на гуляйпільській вольниці ніхто не проявляв такої безрозсудної сміливості. Випадок дійсно безпрецедентний. Навіть звільнені і ображені, за будь-якої влади, не дозволяли собі виносити на публіку, образно кажучи, сміття з владної хати. Навіть при тому, що губернатор направив подання на звільнення Власенка, і йому, відповідно, нічого втрачати, це багатьма розглядається як вчинок камікадзе. З іншого боку, у матеріалі викладено набагато серйозніші речі, ніж звинувачення у хамстві, які за певних обставин можуть мати відповідні наслідки. У будь-якому випадку, публічний ляпас напередодні непростої сесії не додасть Червоненку козирів у проведенні свої гри. Офіційної реакції наразі немає.