- Планується, що „Відкрита ніч” від початку до нагородження буде в прямому ефірі Першого національного. Я звернувся до пана Докаленка – і він несподівано рішуче і миттєво відреагував. Між фільмами невеликі паузи буквально по тридцять секунд для знайомства з авторами. Потрібно, щоб глядачі побачили, що ці люди є. А то у нас стандартна формула: якщо немає кіно, то немає і режисерів. Це ж не так. Як правило, це симпатичні люди, хоча й не обов’язково молоді. Я б дуже хотів, щоб цього року у нас був фільм Леоніда Павловського „Ефект присутності”. Це людина не молодого покоління, але фільм дебютний, і там дійсно є багато цікавого.

Схема-трикутник така: перед фільмом невеличкий коментар автора, близький до жанру афоризму, – фільм – інтерактивне голосування. При цьому на головний екран цей коментар також поступатиме, так що нудьгувати глядачам не доведеться. Варіант просто дуже азартний.

Будуть інтерв’ю і з членами журі, звичайно, в рамках коректності: існує ж зона таємниці; інтерв’ю з почесними гостями. Якщо це все відбудеться, то можна буде побачити таку дуже принципову відмінність цього фестивалю від інших: сто відсотків фільмів наші. Та й уявити собі, що якийсь міжнародний фестиваль зібрав фільми і дев’яносто відсотків з них показують у прямому ефірі – це просто неможливо. Це є друга особливість цьогорічної „Відкритої ночі”.

Третя відмінність: ми домовились про інтерактивне голосування, тому за енергійної участі аудиторії на переможця очікує ще додатковий приз. Обіцяти нічого не можу. Зараз мені цікаво, чи буде ефект, чи буде зворотній зв’язок.

- На майданчику так все і залишиться. Головне у цій справі – організувати авторів, щоб вони оперативно потрапляли на допоміжний майданчик для інтерв’ю. Працівники НТКУ знайшли його поруч: фактично, це вже замок Ричарда. Звідти чудовий вид на лівий беріг, нічне місто. Крім того, вже переконались, що сигнал може йти безпосередньо з майданчика на телевежу.

- Зацікавленість з боку пана Кириленка помітна. Ми мали вже не одну розмову, вирішуємо проблеми, що виникають. На жаль, наше кіно ще не стало настільки популярним, щоб прямо таки виникло змагання. Хотілося б, звичайно, такі часи, щоб вони між собою тягнули цю ковдру, бо вона давно того заслуговує.

Проблема зараз за законами. Немає такого, щоб можна було сказати: „Нарешті з п’яти необхідних запрацювало два”. Це загрожує порушенням комерційного балансу, коли величезні грошові обсяги з України відходять. Ми фактично обслуговуємо іноземного виробника і дистриб’ютора як персонал. Я досі не можу зрозуміти, для чого нам рекламувати війну в Чечні. А ми її майже кожного вечора рекламуємо.

- Все складається азартно, але проблеми є. Ми повинні скласти всю необхідну документацію для виходу в ефір, – а справа ця зовсім нова для переважної більшості учасників. Тому їм треба зрозуміти, що до чого, що підписувати, які папери оформлювати. На це треба багато часу. А учасники, на жаль, звикли, що дедлайн встановлено „надцатого мартобря”. Встановив би сорок шосте „мартобря” – принесли б сорок сьомого. І я не можу зрозуміти, чому.

Минулі рази бувало, що нам ледь не на майданчик стрічки приносили. Але ж тепер так не вийде. Папери потрібно оформити заздалегідь. І хто не зробить ці кілька документальних кроків і не встигне до дванадцятого червня (плюс буквально кілька днів), побачить свій фільм тільки на майданчику, але не в ефірі. От замість нього в ефір і може піти інтерв’ю з чиновниками.

Якщо ми не зберемо достатньої кількості фільмів, то програму заповнимо ретроспективами з попередніх фестивалів, що є традиційним для майже всіх дублів. Це стрічки, які насправді „прозвучали”: чи на міжнародних фестивалях, чи мали гарну пресу.

Є ретроспектива для класиків. Я без іронії кажу. Радію, що кожного року маємо фрагменти з фільмів „Тіні забутих предків”, „Криниця для спраглих”, „Вавилон ХХ”, фільмів Осики. Це дійсно класика. Але тепер ми в розряд класиків переводимо частково і тих, хто брав участь у перших „Дублях” фестивалю. Там є розкішні фільми, але невідомі на дев’яносто відсотків. Та й заслужили цей прямий ефір саме ті, хто приносив фільми протягом минулих років. Баланс ми знайдемо.

- Тиражування – найскладніша проблема, адже без продажу воно неможливе. Але якщо подолаємо першу межу – ефір – то, можливо, знайдуться шляхи тиражувати, продавати. Поки що це в тумані.

Гастролі – це більш динамічна форма. Цього року передбачається показ у Львові буквально після фестивалю.

І ще є цікавий варіант розширення. Вже знайдено у Києві доволі екзотичний майданчик, який може стати другим залом під відкритим небом. Фестиваль починатиметься одночасно у двох точках. Це б вирішило проблему місця: на горі біля замку об’єктивно вміщується зовсім мало народу. Але про це варто детальніше вести мову, вже побачивши, як змінить стратегію ефір. Може, на гору ніхто і не прийде: вдома дивитись зостануться.

- Зараз уже так нагодували попсою, що кожну божественну істину потрібно втілювати у відеокліп – при тому поганий, - щоб її почули. Але, з іншого боку, люди перенаситились попсою. Та й не всі фільми там елітарні. Є свідомо зорієнтовані на глядацькі жанри: мелодраму, смішний детектив тощо. Треба дати шанс такому кіно.

Час уже переходити від стандартної американської продукції. Є такий ефект: побачив кіно і пізнав власну вулицю. Ми ж давно такого не бачили. А своє село – то це взагалі просто грандіозно. Зараз село – це біла пляма на мапі України. І у нас є фільми про село. Я сподіваюсь на здоровий баланс.

- Голову журі обирає самостійно. Я свідомо не хотів у минулих фестивалях повторювати імена, які вже були. Але десять років – це вже певний цикл. Людей цікавих, колоритних хочеться побачити по другому разу. Точно сказати зараз нічого не можу. Але якщо головою журі була Ліна Василівна Костенко, то це вже щось означає.

Звернувся цьогоріч до гурту „Мандри”. Фома однозначно сказав, що буде, якщо тільки фестиваль не співпаде з гастролями. Дуже хотілося б побачити відомого документаліста з Греції, мого однокурсника Ламбріноса Фотоса. На першому „Дублі” був брат Юрій – хотів би, щоб і він прийшов. Тоді ж приходив і Богдан Бенюк, якого раді будемо знову побачити. Окрім того, запросив з Грузії дуже цікавого режисера, викладача Ріваса Хатіварі.

- Гроші у нас є лише віртуальні. Традиційно основними джерелами мають бути Мінкульт, Головне управління культури міста Києва, Подільська райдержадміністрація. Мені здається, що фестиваль себе достатньо зарекомендував. Але за відсутності підтримки є варіант, при якому ми не витримаємо рівня призового фонду.

Проблема така: досі не знайшли спонсора. Варіант з ефіром виник місяця півтора тому, а рекламний бюджет фірм формується за півроку до події. Зараз активно шукаємо.

- На недороге кіно – 2,5–3 мільйони гривень. Це на кіно. Для телебачення – дешевше. Є й дорогі фільми. Ще в 93 році я подав заявку на фільм „Толока” – от він коштує 28 мільйонів. Але це дорогий для нас. Якби у нас працювало кіно, то гарно пішли б короткометражки.

Минулого року 22 мільйони, виділені на кіно, Мінкульт так і не перетворив на фільми. Вони розбіглись своїми шляхами. Можливо, ті шляхи привели до виборів.

- Вирішують, що зі мною робити. Неможливо звинуватити в руйнації фільмів: все таки десять кінокартин я зняв. Були і багатосерійні, і складнопостановочні, як „Фучжоу”. Тому анкета в мене чиста. Я можу взяти 28 мільйонів і перетворити на широкий фільм.

Знаю, що він зараз необхідний. Толока для України – це як мова. Коли не було держави, її заміняла мова. В найстрашніші часи руїни толока об’єднувала і рятувала людей. Крім того, там геніальний вірш Шевченка „У тієї Катерини хата на помості”...

Сподіваюсь, що знайдуться можливості його зняти для широкого екрану, з використанням сучасних технологій. Нам потрібен фільм, який може добре здетонувати. Це розуміють молоді, роблять схожі проекти – та ж „Штольня” – але детонації як такої не було. Хоча спроба була гарна.

- Дай Боже. Частину з них я дивився і думаю, що це може бути початком руху. Не все в них зважено, є багато не зовсім професійного азарту. Ті люди ще не довели, що можуть перетворити плівку і гроші на фільм. Але ж є ті, хто вже показав свою спроможність не лише якісно зняти, а й повезти потім стрічку на фестиваль у той же Берлін і отримати приз. Чому ж йому не дати тих грошей - ось питання.

Слабко розвивається вітчизняне кіно й у форматі фестивалів. В Україні ми маємо проблему гостинності. Приїжджають закордонні візитери, тому наші режисери чемно стоять в коридорі і чекають. Треба тільки допустити, що фестиваль міжнародний. А я так не хочу. І не буду. „Відкрита ніч” – фестиваль національного кіно. За це багато людей на мене ображаються. Хай роблять свій фестиваль, зараз це дуже легко. Всім кажу: приходьте, я можу навчити.

P.S. Детальну інформацію можна отримати на сайті кінофестивалю „Відкрита ніч” .