Євген Глібовицький, медіа-експерт, екс-ведучий каналів „1+1” та 5 каналу, активіст журналістського руху спротиву цензурі у 2002 - 2004 роках:

1. На мою думку, відбувається пошук оптимальнішої схеми роботи каналу в якості інформаційного. Але цей пошук ведеться не на фундаментальному рівні, а на рівні боротьби з наслідками. Канал втратив відчутну частину аудиторії після Помаранчевої революції і, на мою думку, причина цього полягає в тому, що продукція, яку канал робить, обернена обличчям до того, хто може оплачувати виробництво тієї чи іншої програми, того чи іншого продукту, а не до споживача. Таким чином, для споживача, для глядача канал стає менш цікавим і, відповідно, глядач обирає інші канали.

На ще ґрунтовнішому, фундаментальнішому рівні, я думаю, що інвестори каналу мали би прийняти чітке рішення: чи це бізнес-проект, чи це політичний проект, чи це реалізація якихось політичних амбіцій, і вже в залежності від того, яке це буде рішення, приймати кадрові рішення, починаючи згори, і закінчуючи середньою і нижньою ланкою. З того, що я знаю, інвестори досі не мають чіткого бачення, що вони збираються робити з 5 каналом, яким чином інвестуватимуть в канал, які цілі повинні стояти перед каналом як на внутрішньому українському ринку, так і на більших ринках, як канал має бути спозиціонований, яка його бізнес-модель, чи канал далі буде розвиватися самостійно, чи буде входити в інші медійні холдинги, чи канал буде відкривати якісь субпроекти, розраховані на ще більш вузькі нішеві ринки, наскільки на каналі розвиватимуться інші сервіси, такі, як, наприклад, інтернет-сервіси… Це фунтаментальні питання, на них немає відповіді на сьогоднішній день. Як тільки інвестори визначаться з тим, що вони хочуть робити, тоді вже ці відповіді з’являться. А от коли саме інвестори з’ясують цей момент для себе - це вже треба до них адресувати запитання.

Я би сказав, що нічого неочікуваного не відбулося. Я можу зрозуміти, чому робляться такі призначення всередині каналу. Я думаю, що з точки зору менеджменту каналу це логічний крок. Я можу зрозуміти Романа Скрипіна, який був одним із співавторів концепції 5 каналу. Його такий варіант розвитку подій не влаштовує, оскільки Роман хотів би, напевне, ставити перед собою набагато амбітніші цілі, ніж ті, яких зараз може досягати канал.

2. Мені важко сказати, чи Андрій Шевченко ішов з каналу, чи він ішов робити Суспільне мовлення, бо це можна розглядати з різних точок зору. Стосовно себе і стосовно Романа я можу запевнити, що ми з самого початку, коли ще в 2003 році вели переговори про створення цього каналу, декларували, що він має перспективу як якісний бізнес-проект. З того часу по сьогоднішній день не було цілісних комплексних рішень зі сторони інвесторів, які б саме таким чином спозиціонували канал. Відповідно, природнім чином виникли кризи, і невирішування цих криз, невирішування тих проблем, які виникали, призвело до того, що в певний момент я вирішив, що не має сенсу взагалі залишатися. Тепер таке рішення прийняв Роман – це було очікувано.

3. Ви знаєте, дуже важко сказати, тому що в 2005 році ринок вичікував, і ніяких радикальних кроків, за винятком внутрішніх процесів на „Інтері” та „1+1”, на ринку не робилося. А 2006 рік – це рік дуже динамічних змін всередині ринку. 2005 року канал ще міг залишатися на плаву, за великим рахунком, без якихось різких кроків. У 2006- му це вже буде набагато важче. Мені задається, що зараз був би сенс думати про те, наскільки капіталізований канал, який його рівень капіталізації і що треба зробити, аби він був капіталізованіший. І думати про те, яким чином канал буде розвиватися на ринку через рік, два, три, п’ять, в той момент, коли з’явиться цифрова телевізійна платформа, коли з’являться можливості замовляти конкретний відеопродукт через Інтернет, і коли телебачення в традиційному сенсі почне відходити на другий план. Я думаю, що 5 каналу, як каналу нішевого, ці всі зміни на ринку торкнуться в першу чергу. Я не знаю, чи уже є ці рішення у менеджменту 5 каналу, хоча б якісь, я не говорю про їхню якість, чи їх немає. Мені здається, що їх немає. Принаймні, судячи з ефіру, судячи з розвитку сервісів для глядачів, я не сказав би, що ці рішення є.

Олег Єльцов, головний редактор сайта «Тема»:

1. Останніми днями я не дуже відстежував ситуацію на 5 каналі. Але те, що відбувається – це достатньо прогнозований процес. Оскільки канал не відреагував на зміни в суспільстві. «5-ий» задумувався і був створений як революційний. Після подій минулого року він міг стати або провладним, або залишитися революційним. Але канал застиг на місці.

2. Чому пішли Скрипін, Шевченко та Глібовицький? Вони доволі незалежні й професійні журналісти, щоб не триматися за місце. Напевно, на каналі була недостатня свобода самовираження журналістів.

3. Надалі він може розвиватися як комерційний проект, якщо менеджери змінять своє ставлення до формату та журналістів. В іншому разі відбудеться стагнація.

Тарас Стецьків,  колишній голова НТКУ

2. Те, що йдуть знакові фігури, які робили обличчя цього каналу, особливо в найбільш тяжкі періоди новітньої української історії в 2003-2004 рр., - це тривожний факт і це прикро. Значить, в такому разі можна припустити, що редакційна політика, яка ведеться на каналі, не відповідає принципам чесної журналістики. Це моє припущення. Тому що я знаю всіх названих людей як чесних і принципових журналістів. І якщо вони себе не можуть там творчо реалізувати, значить, їх щось не влаштовує не в технічній стороні каналу, а в змістовній.

1. Для будь-якого каналу, який різко стартує і відрізняється від інших, які потроху підтягуються до нього, це доволі болісний процес. Але треба щось змінювати. Хоча це й нелегко, оскільки якщо ти перший у своїй справі, то й змінюватись не хочеться.

Якщо канал працює, в основному, над політичними темами, то тут для нього багато ризиків та підводних каменів, особливо, коли відбувається перерозподіл гілок влади. Важко реагувати на стрімкі зміни подій.

2. Чому пішли хлопці, я, відверто кажучи, не знаю.

3. Переконаний, що 5 канал багато зробив для розвитку жанру політичних новин і став орієнтиром для інших каналів. Гадаю, що 5-му варто вносити певні корективи у свою роботу і зберегтися для медіа ринку. Треба інвесторам вкладати гроші в канал, а журналістам - проявляти журналістську солідарність у відстоюванні редакційних принципів. Якщо від каналу будуть якісь сигнали щодо певних порушень цих принцтпів - то треба буде всіляко його підтримувати. Але поки що я таких сигналів не чув, тому втручатися в роботу каналу є зайвим.

1. На перші підпитання я маю свою думку, але не хочу її оприлюднювати, бо я є працівником каналу, і буду казати її там, а не зовні. Оскільки на каналі не та ситуація, і не той стан, за якого це буде коректно робити.

2. Щодо Шевченка, Глібовицького та Скрипіна, то я думаю, що в них були різні причини залишити канал. Перші розмови про створення чесного інформаційного каналу почали точитися ще з 2002 року, коли в Україні панувала цензура, а зараз 2006-й, коли в Україні вже є свобода слова. Відповідно, Андрій пішов створювати громадське телебачення, це загальновідомий факт, який не треба коментувати. Євген пішов в бізнес, він тепер є професійним медіа-консультантом, наскільки я розумію, успішним і страшенно задоволеним своєю роботою. Щодо Романа, то з огляду на свою відповідь на перше запитання не можу дати коментарі. Свою позицію керівництву каналу і йому я висловив.

3. В майбутньому канал чекають великі випробування. Тут дуже великий потенціал. Мені завжди подобався наш колектив. Атмосфера свободи, нетерпимість до будь-яких утисків – все це було на 5 каналі й зберігається, тому закладає хороше підґрунтя для його зростання. Так само, на каналі працює багато молодих, амбітних і талановитих людей, до яких я нахабно відношу і себе, які, відповідно, хочуть багато чого добитися. З іншого боку, свобода – це не лише можливості, а й випробування. Зараз велика конкуренція, яка й надалі зростатиме, і для того, щоби 5-й реалізувався навічно як успішний інформаційний канал номер один, потрібні великі інвестиції. Не лише грошима, а й людьми, потрібна нова якість менеджменту. Моє розуміння, що на українському телевізійному ринку йде запекла боротьба за кожен пункт рейтингу, і наявність людей, відданих своїй справі - ще не гарантія успішності каналу.

Тобто, менеджмент, гроші і сильний маркетинг – це обов’язкові складові для успіху. Якщо канал їх отримає, то в нього велике майбутнє. Я б дуже хотів долучитися до його створення.

Ігор Куляс, медіа-експерт, тренер з новинної журналістики «Інтерньюз-Україна»:

1-2. Загалом, Андрій Шевченко йшов за своїми причинами. Що стосується ситуації на 5 каналі, то там хронічно не було вибудовано технологію виробництва. Тому що жоден з шеф-редакторів не мав такого досвіду і розуміння ефективної роботи новин. У зв’язку з цим була дуже ускладнена праця журналістів, а також існувала колективна система неправильного розподілу повноважень і відповідальності. Все це не кращим чином. позначалося і на продукті

3. Перспективи залежатимуть від того, чи найме 5 канал якісного менеджера з виробництва новин. Будь-які Редакційні Ради чи інші колегіальні органи не можуть керувати виробництвом. За будь-яку ділянку роботи мусить відповідати конкретна людина. Михайло Кукін, призначений шеф-редактором новин – непоганий випусковий редактор, репортер, але він не має такого досвіду. Я не виключаю, що людина може не мати досвіду, але знаходити якісь системні підходи. Проте на це потрібно досить багато часу. Якщо канал хоче виживати, то це завдання їм треба вирішувати терміново. У них залишилось дуже мало часу для того, щоби йти методом проб і помилок. Їм сьогодні потрібні ефективні рішення.

Вадим Скуратівський, професор Національного університету театру, кіно та телебачення

1-3. Одверто кажучи, я не надто компетентний у цьому. Окрім одного: я вже не уявляю цей канал без пана Романа Скрипіна. Немає Романа Скрипіна – немає каналу. Отже, відбувається якесь канальство, але першопричини я не знаю.

1-3. В бізнесі слово натхненник не вживається. В бізнесі вживаються слова власник, партнер, менеджер, директор, редактор, працівник, найманий працівник. Можуть бути автори ідеї, якщо вони цю ідею певним чином зареєстрували. Але в бізнесі існують бізнес-ідеї. З моєї точки зору, бізнес-ідея 5 каналу як така є дещо суперечливою. Тому що не так багато країн, де інформаційні наземні канали мовлення є прибутковими або взагалі існують. СNN - це кабельний канал, польський TVN-24 - теж кабельний, які більшість своїх надходжень отримують від абонентської плати, що платять громадяни, а не від реклами. Тому що це специфічний продукт, який потрібен певній кількості людей.

Те, що відбувається зараз з 5 каналом, мені здається – це певна криза формату. До інформаційних каналів завжди зростає увага в часи якихось соціальних катаклізмів, важливих подій. Так, рейтинг CNN під час війни в Іраку був надзвичайно високим. Але коли все спокійно, то увага до цих каналів падає. Відповідно, якщо вони залежали б від реклами, з падінням рейтингів падали б і їх надходження. Саме тому вони залежать, як правило, не від реклами, а від передплати, від бажання платити тих людей, які завжди хочуть дивитися новини.

Тому, я думаю, на 5 каналі зараз існує певна менеджерська криза, там шукають форму, в якій вони були б ефективнішими, і на цьому етапі намагаються змінити власний менеджмент, людей, які у них працюють. Як вони це роблять – це не моя справа. Я б підходив до цього з прагматичної точки зору і звичайно, хотів би, щоб усі ті талановиті журналісти, які змінять місце роботи, змогли реалізуватися. Дехто це вже робить – хтось у політиці, хтось у кіно. Якщо це люди сильні і талановиті – можливостей у них буде навіть більше.

Олександр Чекмишев, президент Комітету „Рівність можливостей”

1-3. Думаю, що ці події варто розглядати, по-перше, в контексті трансформування менеджменту каналу. По-друге - як випробування засадам редакційної політики, які були підписані ще 2003 року. І по-третє – як пошук каналом нових ринків.

1-3. Справа в тому, що 5 канал так і не перейшов до формату загальнонаціонального інформаційного каналу. Він залишився каналом, умовно кажучи, „партійним”. Коли ця „партійність”, тобто, спільність головних ідеологічних настанов, охоплювала понад 50% населення України і абсолютну більшість глядачів 5 каналу – іншими словами, під час Помаранчевої революції і впродовж півроку після неї – це ще було нічого. Технологічні хиби й професійні недоліки компенсувалися ентузіазмом працівників і зацікавленістю аудиторії. Коли ж „партійність” перетворилася на партійність справжню, тобто, канал, фактично, почав обслуговувати інтереси однієї з фракцій НСНУ, то все почало валитися. Утримати бодай той рівень об’єктивності, який був перед цим, каналові вже не вдавалося. А відтак, відплив найяскравіших телевізійників з нього став неминучим, тим більше, що зараз поки що можна знайти відносно вільні від партійності в лапках і без них медіні ніши і працювати там. Так само можна вчинити й тоді, коли власні ідеологічні настанови не збігаються з настановами власника 5 каналу.

Безвідносно до причин відходу тих чи інших яскравих журналістів з 5 каналу, варто зауважити от що: протягом принаймні останнього року можна спостерігати загальну кризу всіх (чи, принаймні, багатьох) засобів масової інформації – як ефірних, так і друкованих, - які несли вільну думку за часів «темників» та підготували, без перебільшення, Помаранчеву революцію. Це стосується не лише 5 каналу, але й ТРК „Ера”, і газет, таких, як „ВВ”, „Свобода”, до певної міри навіть „Дзеркала тижня”. Раніше все було просто: за умов домінування у ЗМІ примітивної пропаганди та дезінформації самий лише факт плиття проти течії забезпечував і репутацію, й аудиторію. Коли світ ЗМІ був чорно-білий, достатньо було триматися з білого боку, щоб тебе любили й шанували. Коли ж соціально-політична палітра стала багатокольоровою, коли в цих кольорах стало не так просто розібратися, коли змінилися на більш цивілізовані стандарти більшості ЗМІ, й, фігурально кажучи, „Свобод” та „5 каналів” стало багато, коли спроби маніпулювання громадською думкою стали тоншими, безумовно, перевага колишніх медіадисидентів розчинилася. Це змусило їх до того самого, що трапилося з радянськими дисидентами після краху СРСР – щодо багатьох із них лишилося єдине запитання: „Невже це він і є?”.

Хтось із колишніх „рупорів свободи” вдався до пошуку «полунички», хтось почав так само „мочити” нову владу, як він „мочив” стару, не гребуючи засобами та інформацією сумнівного походження й не замислюючися над наслідками. Хтось зробив ставку на замовні матеріали, хтось перетворився на вузькопартійні проекти, де-юре чи де-факто. І якщо виданням, що підтримують Юлію Тимошенко, з її відходом в опозицію залишився простір для маневру і для збереження більшої чи меншої об’єктивності (як вони цим скористалися – то вже інша справа), то для ЗМІ, власники яких лишилися вірні владі, настали важкі часи. Вони опинилися перед дилемою: або утримати аудиторію глибиною та об’єктивністю, або ставати апологетами влади, затуляти очі на її помилки та прорахунки, навіть ціною втрати аудиторії. Цієї дилеми вони досі не розв’язали.

Мабуть, проблеми 5 каналу – навіть якщо це більше проблеми сприйняття 5 каналу в суспільстві – створені самим фактом того, що телеканал є власністю одного з провідних діячів партії, яка перебуває при владі. Така ситуація в демократичній державі є безглуздою й породжує подальші безглуздя. Створює проблеми і для власника, і для журналістів, змушує суспільство дуже прискіпливо, якщо не упереджено, ставитися до певного ЗМІ. Сам факт перебування власника 5 каналу серед лідерів владної партії не може не породжувати двозначних ситуацій, не може не змушувати журналістів пам’ятати про самоцензуру. (Цікавий факт: значна (іноді дуже значна) частина співробітників де-юре чи де-факто партійних ЗМІ голосували на минулих виборах не за ту політичну силу, від якої вони отримують зарплатню. Іноді навіть за супротивників цієї сили…).

Як на мене, існує ще один чинник, що призвів до втрати 5 каналом більшої частини його аудиторії. Два роки тому, попри часті тоді звинувачення в технологічній бідності та „радіоподібності”, 5 канал мав своє виразне обличчя – він був співрозмовником для глядачів, які відчували себе рівними, суб’єктами, а не об’єктами. Потім канал почав модернізуватися, змінюватися – і його виразне, не схоже ні на кого обличчя, значною мірою розмилося, він став більше схожим на інших, в той же час і не досяг рівня грандів. Розмитість формату – адже яке відношення до інформаційного каналу мають велика кількість програм, що йдуть в ефірі перш за все вдень? – ось ще одна з причин кризи. А вона, в свою чергу, має витоки в тому, що легше в ефір взяти спонсорську програму – та й не морочити собі голову та не вкладати власні кошти – аніж погодитися на великі капітало- та кадрові вкладення задля розвитку каналу СПРАВДІ в інформаційному напрямку.

1-3. У нас не рабовласницька система на 5 каналі. Ми живемо в ліберальній країні. Коли хто хоче, тоді той і йде. Мені взагалі незрозуміло, чому піднято цей галас, навколо чого його піднято...